Поняття юридичної особи. Види і організаційно-правові форми юридичних осіб. Створення та ліквідація юридичної особи.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

У ЦК юридична особа визначається через термін “організація”, під яким розуміють певне соціальне утворення, тобто систему істотних соціальних взаємозв’язків, через які люди (або їх групи) об’єднуються для досягнення поставлених цілей в єдине структурне і функціонально диференційоване соціальне ціле. Але не всі організації є юридичними особами. Так, відповідно до ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” одним із видів релігійних організацій є релігійна громада, яка є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, без їх державної реєстрації. Тобто не всі релігійні громади є юридичними особами. Проте релігійна громада може одержати права юридичної особи, для чого вона має зареєструватися.

Завдяки організаційні єдності воля окремих учасників (засновників) трансформується в єдину волю юридичної особи. Організаційна єдність проявляється у структурі управління, компетенції та порядку ухвалення рішень органами, що визначено в установчих документах.

В ЦК реалізовано погляд на сутність юридичної особи як реального суб’єкта права, хоча із самого визначення такий висновок зробити важко. Саме з позицій реалістичної теорії український законодавець визначив поняття органів юридичної особи, дії яких вважаються діями самої юридичної особи (ч. 1 ст. 92 ЦК). Для того, щоб певне явище стало суб’єктом будь-яких правовідносин, йому повинні бути притаманні наступні риси:

• 1) здатність формувати власну волю (приймати власні рішення);
• 2) здатність виражати свою волю шляхом волевиявлення у певних формах, які прийнятні в певному просторі і часі для сприйняття більшістю вже існуючих суб’єктів права.

Ці два елементи з’являються у юридичної особи з моменту прийняття її засновниками рішення про створення юридичної особи (перший юридичний факт у фактичному складі, внаслідок якого виникає юридична особа), адже формують і виражають її волю шляхом діяльності органів, які вже створені при підписанні статуту і призначені конкретні фізичні особи на посаду виконавчого органу. Але публічне законодавство відмовляє такій особі (точніше, ще не особі) у достатності цих двох елементів і вимагає наявності ще кількох ознак для отримання цивільної правосуб’єктності. Так, для того, щоб бути повноцінним суб’єктом цивільного права, особа повинна мати мінімальний рівень власного майна.

Ознака майнової відокремленості юридичної особи дає їй повноцінну можливість бути учасником майнових правовідносин – тобто брати участь у процесі цивільного правонаступництва (сингулярного і універсального) давати взамін чужого майна своє майно шляхом здійснення правочинів. Видається очевидним, що відсутність власного майна виключає для організації можливість самостійної участі в цивільному (майновому) обороті, а тим самим і визнання суб’єктом цивільних правовідносин. З майновою відособленістю організації нерозривно пов’язана ЇЇ самостійна майнова відповідальність по зобов’язаннях. Тому і сплата податків і заробітної плати є наслідком майнової самостійності юридичної особи як суб’єкта цивільного права.

Обов’язковою ознакою юридичної особи є її найменування, за допомогою якого вона індивідуалізується серед учасників цивільного обороту.

Державна реєстрація юридичної особи є другим юридичним фактом на шляху отримання юридичною особою статусу суб’єкта цивільних правовідносин.

Статус суб’єкта цивільних правовідносин передбачає наявність двох елементів – правоздатність і дієздатність (ст. 91 та 92 ЦК).

Здатність бути позивачем і відповідачем в суді має не суто матеріальну, а більшою мірою процесуальну природу (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 28, 29 Цивільного процесуального кодексу України).

Стаття 81 затверджує, що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

Юридичні особи залежно від існуючих форм власності поділяються на:

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на:

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. (ч.1ст. 83 ЦК)

Підприємницькі юридичні особи (товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство (ст. 84 ЦК) або виробничі кооперативи:

• – господарське товариство;
• – колективне підприємство (юридична особа, створена декількома юридичними або фізичними особами для отримання прибутку, наприклад, колективне сільськогосподарське підприємство, спільне підприємство тощо);
• – приватне підприємство (юридична особа, створена фізичною особою як єдиним засновником);
• – дочірнє підприємство (юридична особа, створена юридичною особою як єдиним засновником);
• – державне підприємство (юридична особа, створена для здійснення господарської діяльності державою як єдиним засновником);
• – казенне підприємство (юридична особа, створена для здійснення господарської діяльності державою як єдиним засновником);
• – комунальне підприємство (юридична особа, створена для здійснення господарської діяльності місцевою громадою як єдиним засновником);
• – виробничий кооператив (юридична особа, створена шляхом об’єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку);

Непідприємницькі юридичні особи (непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками):

• – кредитна спілка;
• – установа (юридична особа, створена державою або органом місцевого самоврядування для здійснення відповідної публічної функції);
• – споживчий кооператив (юридична особа, створена шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб з метою задоволення споживчих потреб його членів);
• – громадська організація;
• – політична партія;
• – благодійна організація;
• – релігійне об’єднання;
• – об’єднання співвласників житла;
• – міжнародна організація;
• – тощо;

Поняття організаційно-правових форм юридичних осіб вживається у ЦК (ст. 83) і Законі “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (ч. 2 ст. 17). ГК оперує поняттям “організаційні форми підприємництва (відповідно до ст. 43 ГК підприємець має право вибору організаційних форм, передбачених законом), “організаційні форми комерційної господарської діяльності” (ст. 53), “організаційні форми підприємств” (ст. 63).

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Виділяють наступні порядки створення юридичних осіб:

• 1) явочний – коли для виникнення юридичної особи достатньо лише факту волевиявлення засновників, а державна реєстрація не вимагається;
• 2) реєстраційний – в цьому порядку створюються більшість юридичних осіб в Україні. Від дня державної реєстрації юридична особа вважається створеною;
• 3) дозвільний – особливі випадки, коли окрім реєстрації необхідно попередньо отримати дозвіл, наприклад, Антимонопольного комітету України, у відповідності до Закону України “Про захист економічної конкуренції”, якщо створення такої юридичної особи призведе до можливості зловживати монопольним становищем;
• 4) розпорядчий – юридична особа вважається створеною з моменту прийняття уповноваженим державним органом рішення про її створення, без процедури державної реєстрації. В цьому порядку створюються юридичні особи публічного права.

Відповідно до ст. 89 ЦК юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порядок державної реєстрації юридичної особи регулюється Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 р.

Юридична особа ліквідується (ст. 110 ЦК):

• 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої ЇЇ створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
• 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, відповідним органом державної влади у випадках, встановлених законом.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи керівника такої юридичної особи, її виконавчий орган чи позивача може бути призначено ліквідатором або включено до складу комісії з припинення юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Особливості ліквідації банків встановлюються Законом “Про банки і банківську діяльність”.

Процедура ліквідації регулюється нормативно-правовими актами, зокрема Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003 року N 755-ГУ, “Про господарські товариства” від 19.09.91 року N 1576-ХП, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року N 2343-ХІІ тощо.

Юридична наука узагальнює поняття ліквідації як регламентовану законом процедуру, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи.

Тести на державну службу

Таким чином, даним положенням закріплено поділ юридичних осіб на:

1) юридичні особи – об’єднання осіб (наприклад, громадські об’єднання);

2) юридичні особи – об’єднання майна (наприклад, господарські товариства);

3) юридичні особи – об’єднання осіб та майна (наприклад, виробничий кооператив).

Наступна законодавча класифікація юридичних осіб закріплена в ч. 2 ст. 81 ЦК, в якій зазначено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на:

1) юридичних осіб приватного права , які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів відповідно до статті 87 ЦК (див. наступний урок) , а також можуть створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом ;

2) юридичних осіб публічного права, які створю ю ться розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

В доктрині цивільного права існують також й інші класифікації юридичних осіб, як-то:

І. Залежно від способу створення юридичні особи поділяються на:

1) юридичних осіб, що створюються у нормативно-явочному порядку ;

2)юридичних осіб, які створюються у розпорядчому порядку.

ІІ. Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на:

1) юридичних осіб, установчим документом яких є статут;

2) юридичних осіб, установчим документом котрих є засновницький договір;

3) юридичних осіб, установчим документом яких є установчий акт;

4) юридичних осіб, установчий документ котрих – одноособова заява.

ІІІ. Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна юридичні особи розподіляються на:

1) юридичних осіб, щодо яких їх учасники мають корпоративні права ( господарські товариства, кооперативи ) ;

2) юридичних осіб, щодо яких засновники не мають майнових прав, але мають членські права ( творчі спілки, релігійні та благодійні організації ) ;

3) юридичних осіб, на майно яких засновники мають інші речові права ( державні акціонерні товариства ) .

IV . За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на:

1) юридичних осіб – власників майна (всі приватні юридичні особи) ;

2) юридичних осіб – невласників майна, які, утім, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства).

V . Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на:

1) юридичних осіб, засновниками яких може бути тільки держава, АРК, територіальні громади в особі компетентних органів (казенне підприємство, комунальне підприємство);

2) юридичних осіб, засновниками котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організації, об’єднання фізичних осіб, творчі спілки);

3) юридичних осіб, засновниками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпоративні недержавні пенсійні фонди);

4) юридичних осіб, засновниками котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юридичні (господарські товариства).

VI . За кількісним складом засновників окремих організаційно-правових форм юридичні особи поділяються на:

1) юридичних осіб, що створюються декількома особами (господарські товариства) ;

2) юридичних осіб, що створюються однією особою (товариства однієї особи – акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю, унітарні підприємства (державні та комунальні), які передбачені Господарським кодексом України).

VII . За особливостями правового положення юридичні особи поділяються на:

1) національні (резидентів), які створені і діють відповідно до законодавства України;

2) іноземні (нерезидентів), які створені за законодавством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяльність.

Існують також й інші класифікації юридичних осіб.

Щодо організаційних форм юридичних осіб, то у ч. 1 ст. 83 ЦК встановлюється, що ю ридичні особи можуть створюватися у формі : 1) товариств, 2) установ та в 3) інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Підприємницькими товариствами є т овариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками .

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.