Стан армії СРСР перед Великою Вітчизняною війною

Ситуація швидко наростала в кінці 1930-х рр. загрози військового зіткнення пред’являла високі вимоги до організації та підготовці збройних сил радянської країни, а також викликала необхідність всебічного зміцнення обороноздатності СРСР.

В середині 30-х рр. стратегічні концепції та озброєння Червоної армії в цілому відповідали наявним у світі досягнень в цій області, проте необхідність зміцнення оборони вимагала серйозних додаткових заходів.

Характер військового будівництва в другій половині 30-х рр. визначався назрілої до цього часу необхідністю відмовитися від змішаної територіально-кадрової системи організації армії. При цій системі комплектування, введеної в результаті військової реформи 1924-1925 рр., Червоноармійці на короткострокових збори не могли в достатній мірі освоїти складну техніку. Тому територіально-військові частини значно втрачали в

боєздатності і не мали необхідної мобілізаційною готовністю.

У 1934 р збройні сили СРСР почали переводити на кадрову систему комплектування. В результаті на новій основі чисельний склад радянської армії в період 1936-1939 рр. збільшився майже вдвічі. Якщо в 1936 році він налічував 1 млн 100 тис. Осіб, то на 31 серпня 1939 року в строю було вже більше 2 млн чоловік.

Перехід до кадрової системі проводився поступово і був закріплений «Законом про загальний військовий обов’язок», прийнятим восени 1939 р Призовний вік був знижений з 21 року до 18 років. Збільшувалися також терміни дійсної служби: для молодших командирів сухопутних військ і ВПС – з двох до трьох років, для всього рядового складу ВПС, а також рядового і молодшого комскладу прикордонних військ – до чотирьох років, на кораблях і в частинах флоту – до п’яти років.

На початку 1940 року всі дивізії стали кадровими. Комплектування армії на новій основі зажадало збільшити облік військовозобов’язаних і перебудувати організацію їх призову на дійсну військову службу. У зв’язку з цим були реорганізовані місцеві органи військового управління – створені військові комісаріати в краях, областях, автономних республіках і містах. За період з 1939 червні 1941 року було сформовано 125 нових дивізій. До початку Великої Вітчизняної війни в Червоній армії налічувалося 5,3 млн осіб.

Відбуваються також певні зміни в організації керівництва збройними силами. 22 вересня 1935 р Штаб Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) був перейменований в Генеральний штаб РСЧА, який в передвоєнний період по черзі очолювали А. Єгоров, Б. Шапошников, К. Мерецков, Г. Жуков. Генеральний штаб займався розробкою військово-стратегічних планів і бойовою підготовкою військ.

З метою підвищення престижу військової служби, авторитету Червоної армії в другій половині 30-х рр. були вдосконалена система урядових нагород, введені персональні військові звання, нові знаки відмінності.

Постановою ЦВК СРСР 16 квітня 1934 р заснована найвищий ступінь відзнаки – звання Героя Радянського Союзу. У вересні 1935 року були введені персональні військові звання для командного і начальницького складу РККА – для сухопутних військ і ВПС (лейтенант, ст. Лейтенант, капітан, майор, полковник і далі – комбриг, комдив, комкор, командарми II і I рангів), а також звання для ВМС, політичного, технічного та адміністративного складу. Цією ж постановою вводилося звання Маршала Радянського Союзу, що привласнюється видатним і особливо відзначилися особам вищого комскладу. Встановлювалися нові знаки відмінності і форма одягу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1940 р засновувалися генеральські і адміральські звання.

У зв’язку із зростанням чисельності збройних сил особливу необхідність набувало поліпшення організації підготовки командного складу, комплектування військ начскладу. З цією метою створювалися самостійні центральні органи 1 липня 1934 року – Головне управління військово-навчальних закладів і 22 листопада 1934 року – Управління по начальницькому складу РККА. У 1939 р командні кадри готували 14 військових академій, 63 військових училища, 32 льотно-технічні школи, 14 військово-морських училища.

В ході навчання військ вивчався і застосовувався досвід Громадянської війни, локальних воєн 20-30-х рр. XX ст. У 30-і рр. радянська військова наука була джерелом прогресивних ідей. У 1932 р в Червоній армії вперше в світі були сформовані механізовані корпуси, а в 1934-1935 рр. бронетанкові і механізовані частини були виділені в спеціальний рід військ. Однак в 1939 р був зроблений неправильний висновок з досвіду застосування танків під час війни в Іспанії. В результаті було визнано недоцільним збереження великих бронетанкових з’єднань, механізовані корпуси були розформовані.

Радянська військова доктрина виходила з ймовірності виникнення нової світової війни, яка матиме затяжний характер. Але передбачалося, що вона буде вестися на території противника, носити характер війни на знищення і перемога буде досягнута малою кров’ю. Ці положення мали

Війна в Україні триватиме довго, вважають у США: скільки танків було в СРСР та є у росії

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі вважає, що війна в Україні триватиме довго. Про це він заявив 20 липня під час брифінгу по завершенні зустрічі Рамштайн-4.

– Сьогодні 147-й день після початку російського вторгнення, незаконного та неспровокованого, широкомасштабного, сильні проти слабких. Ця боротьба, швидше за все, буде тривалим конфліктом, – заявив американський генерал.

Скільки танків було в СРСР?

Перед розпадом СРСР станом на 1 січня 1990 року на озброєнні його армії перебувало 63 900 танків та 76,5 тисяч БМП та БТР. За іншими даними на початку 1990-х років СРСР мав на озброєнні та базах зберігання від 65 до 69 тисяч танків. Точна цифра наразі невідома, але що відомо точно – це було більше, ніж в усіх інших країнах світу разом узятих!

Після розпаду СРСР частина цих танків та бойових броньованих машин залишилась на озброєнні новостворених армій держав, які стали незалежними у 1992 році. Проте, більшість залишилася на території рф. За минулі 30 років частину радянських танків утилізували, щось продали країнам «третього світу», але більшість залишилася на базах зберігання, або, після модернізації, потрапило на озброєння сучасних збройних сил рф.

Зауважимо, що ці 30 років, у росії випускали й нові танки, хоч й не так багато. То ж скільки їх може бути сьогодні на території ворога? І скільки з них росія використовує та зможе використати у війні проти України?

ЗСУ знищили 1704 російських танки – скільки залишилось?

За майже п’ять місяців російсько-української війни станом на 21 липня Збройні Сили України знищили 1704 ворожих танків та 3912 бойових броньованих машини. Такі дані наводить Генеральний штаб ЗСУ. Це вражаючи багато, якщо порівнювати з кількістю танків та бронетехніки, що є на озброєнні європейських країн. Проте, це не настільки багато, якщо згадати про кількість, що наразі перебуває на території ворога.

За оцінкою Military Balance (Міжнародного інституту стратегічних досліджень), збройні сили росії на початок 2022 року мали на озброєнні своїх військових частин 3300 бойових танків, які майже усі застосовувались у війні проти України. Це були переважно сучасні, або модернізовані радянські танки: Т-72 (650 од), Т72-Б3 (1770 од), Т-80 (360 од), Т80-БВМ (190 од), Т-90 (360 од).

Нагадаємо, що з них ліквідовані або захоплені вже більше половини – 1704 танки. Втім, це не означає, що в окупантів залишилось лише трохи більше тисячі танків. Пам’ятаєте вислів, що з’явився ще на початку війни: «російська армія не сильна, вона довга».

За даними міжнародних військових експертів, у росії на початок цього року на базах зберігалося ще 10 090 танків: Т-72 (7000 од), Т-80 (3000 од), Т-90 (90 од). Частину з цих бойових машин вже зняли зі зберігання та поставили у війська. Усі одразу зняти неможливо – це дуже трудомісткий процес, який вимагає багато часу та чималих ресурсів. Втім, він вже розпочався.

Є ще третя категорія танків, які знаходяться на консервації. Це переважно застарілі радянські танки, які можуть знаходитися у непридатному до застосування стані. Зняти їх з консервації та використати у війні ще складніше, до того вони не мають сучасного озброєння та захисту, приборів наведення та засобів зв’язку. Проте, їх дуже багато.

За оцінкою The Military Balance, приблизно 17300 одиниць: Т-55 (2800 од), Т-62 (2500 од), Т-64 (2000 од), Т-72 (7000 од), Т-80 (3000 од). І їх теж почали розконсервовувати та використовувати на фронті.

Отже, виходить, що загалом у росії на початок року було більше 30 тисяч танків, а наразі залишається ще майже 29 тисяч!

Підкреслюю, що частина з тих, що були законсервовані та зберігалися на арсеналах чи базах, ніколи не зможуть з них виїхати через свій технічний стан. Вони перетворились на металобрухт. Адже зберігання будь-якої військової техніки, це доволі складний та витратний процес.

Проте, частина все ж таки зможе виїхати і виїжджає.

Принаймні, були повідомлення про появу Т-64 на Запорізькому напрямку та застарілих Т-62 на Херсонщині. Військові експерти припускають, що їх можуть використовувати у вигляді ДОТів, закопуючи у землю по башти. Таким чином застарілі танки використовувалися у радянські часи для створення укріпрайонів у Забайкаллі та Далекому Сході.

Чому Захід нам постачає так мало танків?

Кількість переданого Україні озброєння невпинно зростає та розширюється. Цим питанням була присвячена вже четверта зустріч представників півсотні країн у форматі Рамштайн, яка завершилась 20 липня. Пентагон координує військову підтримку союзниками України.

Але у поставках танків, як і іншого озброєння, окрім складної логістики по їх доставці є ще одне суттєве обмеження – будь-яка допомога не може завдавати шкоди обороноздатності самих країн Заходу. І вони не можуть віддати Україні все, чи більшу частину власного озброєння. Хоча, у цій справі є й виключення, наприклад, Польща, яка передала Україні 300 танків Т-72 у перші місяці війни.

За інформацією Military Balance за 2021 рік, яка охоплює саме армійські запаси,

на складах Бундесверу у Німеччині перебувало 78 танків Leopard 2A4. Ще 16 таких танків знаходиться на зберіганні у Норвегії. Отже, всі відомі складські запаси Leopard 2A4 у Європі складають 94 одиниці!

Зважаючи на це не так образливо виглядає інформація, що у своєму Твітері оприлюднив депутат Бундестага от ХДС Родериха Кизеветтера з пропозиціями Німеччини по поставкам танків в Україну.

– «Німецька пропозиція» після трьох місяців роздумів: 20 танків Leopard 2. Поставка з квітня 2023 року по одній одиниці у місяць, з жовтня 2023 року – по три одиниці у місяць, – з обуренням написав опозиційний німецький депутат.

Запаси танків на складах деяких інших країн НАТО у Європі на початку року складали: Словенія (M-84 – югославська модифікація Т-72) – 32 од, Чехія (T-72) – 89 од. Польща мала значно більші запаси танків, які вона, як і її сусіди, вже передала Україні.

США мають досить великі складські запаси танків Abrams – аж 3700 одиниць у версії A1 та A2. Ці танки доволі сучасні, бо були вироблені з 1985 по 1992 рік, при цьому Abrams M1A2 є базовою версією для всіх подальших модернізацій, які знаходяться на озброєнні армії США. Проте, їх доставка через океан та Європу в Україну справа досить складна.

У Канади в запасі лише 52 старих танки Leopard 1C2.

Туреччина, яка має найбільшу за чисельністю після США сухопутну армію в НАТО, тримає на складах близько 2000 застарілих турецьких танків власного виробництва M48A5 Patton T1.

До речі, на озброєнні армій Великої Британії, Німеччини та Франції знаходиться від 200 до 300 танків у кожній.

А Україна нещодавно озвучила свої потреби у 500 танках. У європейських країн – членів НАТО виникає питання – де їх взяти?

Схожа ситуація з БМП та БТР, запасами великокаліберної артилерії та іншим важким озброєнням. Три десятиліччя після розвалу СРСР і віра у можливість цивілізованого розвитку росії розслабило НАТО. Багато західних країн скоротили не тільки свої збройні сили, а й військово-промисловий комплекс та утилізували, чи продали старе озброєння.

Втім, розробка ними новітніх високоточних систем озброєння, які не припинялись і наразі надходять до ЗСУ, такі як HIMARS, MLRS M270 чи Javelin , дають надію на те, що «довгу» російську армію ЗСУ вдасться перемолоти. А для цього потрібна західна зброя, час, мужність та відвага українських військових. Мужності та відваги їм вистачає, а сучасна західна зброя поступово надходить.

Тож віримо в ЗСУ та віримо у Перемогу!