Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто?

Особові займенники — займенники, які вказують на предмет, але не називають його. До групи особистих займенників входять такі слова, як я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони. Займенники 1-ї і 2-ї особи (однини чи множини) можуть указувати на певні особи, наприклад на співрозмовника (я, ти, ви, ми).

ВІДНОСНІ займенники – ті самі, що й питальні (хто, що, який, чий, котрий, скільки), але вживаються вони для зв'язку частин складного речення.

Займенники «нас», «нам», «нами» є формами займенника 1 особи множини «ми».

Усі займенники змінюються за відмінками: хто — кого, кому, ким, (на) кому. Деякі займенники змінюються ще й за родами та числами: чий — чия, чиє, чиї. У реченні займенник найчастіше виступає: підметом: Вчора я ходив у школу.

В українській мові особові займенники мають форми: особичиславідмінкароду (тільки займенники 3 особи однини). При цьому форми непрямих відмінків утворюються від різних основ (я — мене, мені; ти — тебе, тобі; він — його, йому; і т. д.); див. супплетивізм. Займенники 3-ї особи мають різні …