Смертоносна робота. Як у США загинув вчений, який розробляв атомну бомбу

Одного разу в рамках Мангеттенського проєкту Оппенгеймера через випадкову необережність один вчений загинув, а іншого важко поранило. У цій ілюстрованій історії художник і письменник Бен Платтс-Міллс розповідає про те, що трапилося з цими творцями атомних бомб і чому цей інцидент може стати для нас важливим уроком.

“. У пошуках гармонійного ставлення до життя ніколи не можна забувати, що ми самі є і акторами, і глядачами драми буття”, – Нільс Бор, фізик

Під час Другої світової війни уряд США створив Мангеттенський проєкт, до якого залучив вчених та інженерів з усієї країни, які жили та працювали в секретному дослідницькому центрі в Лос-Аламосі, Нью-Мексико. На цій базі в пустелі під керівництвом Роберта Оппенгеймера вони розробили перші у світі атомні бомби.

21 травня 1946 року фізик Луї Слотін допрацьовував у проєкті останні тижні. Він був експертом зі збирання бомб і відіграв центральну роль, вручну створивши вибуховий пристрій “Трініті” для першого випробування в липні 1945 року, лише за місяць до того, як на Японію скинули атомні бомби “Товстун” і “Малюк”.

Але, як і Оппенгеймер, у наступні місяці він почав виступати проти програми ядерної зброї та вирішив повернутися до цивільного життя.

Слотін саме проводив екскурсію для Елвіна Грейвза, вченого, який мав його замінити. Незадовго до 15:00 посеред однієї з лабораторних будівель Грейвз помітив дещо знайоме – так звану “критичну збірку”, яка була спеціалізацією Слотіна. Як і експериментальну ядерну бомбу, її використовували для безпечного тестування реакційної здатності осердя з плутонію.

Автор фото, Ben Platts-Mills

“Критична збірка” складалася з осердя з плутонію та двох напівсферичних нейтронних “рефлекторів”, виготовлених з берилію

Грейвз зазначив, що ще ніколи не бачив, як працює збірка. Слотін запропонував запустити її для нього.

“Ми можемо зробити це десь за дві хвилини, так, Шрайбере?” – запитав він.

З іншого боку кімнати Рамер Шрайбер, колега Слотіна, погодився. Однак він закликав його діяти повільно й обережно:

“Я можу ще трохи тут побути, думаю, це займе принаймні пів години”, – сказав він.

Пізніше Шрайбер скаже, що це було сказано напівсерйозно, оскільки усі учасники проєкту були впевнені у вміннях Слотіна.

Ідея полягала в тому, щоб довести осердя до стабільного рівня реактивності та підтримувати його на цьому рівні, подібно до запуску автомобільного двигуна вхолосту.

Автор фото, Ben Platts-Mills

За допомогою викрутки Слотін опустив верхню півсферу над осердям, відбиваючи нейтрони назад у нього, поступово збільшуючи швидкість реактивності всередині

Думки з приводу того, що далі пішло не так, розходяться.

Один спостерігач зазначив, що підхід Слотіна в цьому випадку був “імпровізацією”. Інші казали, що він діяв абсолютно нормально – так, як завжди.

В офіційному звіті Шрайбера йдеться, що Слотін діяв “надто швидко і без належного обмірковування”, але що інші присутні в кімнаті “своїм мовчанням погодилися з цим”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Викрутка зіслизнула, і верхній рефлектор закрив осердя

“Я повернувся через якийсь шум чи різкий рух, – писав згодом Шрайбер. – Я побачив синій спалах. і одночасно відчув хвилю тепла”.

Викрутка зіслизнула, і плутоній миттєво став критичним, коли на нього впав рефлектор. За словами Шрайбера, усе відбулося за “кілька десятих секунди”.

Слотін відкинув верхній рефлектор на підлогу, але було вже запізно. Кілька хвилин після інциденту в кімнаті панувала тиша.

Потім Слотін тихо сказав: “Що ж, оце й усе”.

Слонін розумів, що щойно трапилось.

Спогади про подальші події є хаотичними. Вчені зібралися в коридорі біля лабораторії. Слотін накреслив схему того, де кожен з них стояв у момент інциденту. Шрайбер, який перебував найдалі, повернувся та спробував узяти радіаційні показники. Він також забрав із лабораторії свою куртку.

У внутрішньому звіті про аварію йдеться, що люди “не здатні до раціональної поведінки” після опромінення радіацією, а також можуть відчувати “запаморочення”. Там не сказано, чи є це прямим наслідком дії високоенергетичних частинок чи певною реакцією організму на неминучість смерті.

Через дев’ять днів Слотін помер від поліорганної недостатності.

“Найочевидніший випадок смерті від радіації”, як пізніше опише його колега.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Ліва рука Слотіна через три дні (ліворуч) і дев’ять днів (праворуч) після аварії – замальовка з архівних фотографій

Чи дійсно Слотін просто був необережним, як свідчить офіційна версія? Чи інцидент спричинили якісь менш очевидні причини?

У 1940-х роках, паралельно з розробкою атомної бомби, данський фізик Нільс Бор працював над новою наукою – квантовою механікою, дисципліною, яка має деякі важливі наслідки для ідеї наукової об’єктивності.

На відміну від подій, які описує класична фізика, за словами Бора, квантову активність можна виміряти лише через фізичну взаємодію з відповідними частинками. Ця взаємодія неминуче змінює як самі частинки, так і обладнання, яке використовують для їхнього вимірювання.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Фізик Нільс Бор

Об’єктивність полягала не в пасивному спостереженні, а в “постійних слідах – таких як пляма на фотопластинці, спричинена ударом електрона, – що залишаються на тілах, які визначають умови експерименту”.

Квантові явища невіддільні від обладнання, яке використовували для їхнього вимірювання, і, відповідно, якщо піти ще далі, від людей, які використовували це обладнання.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Завдяки своєму вибору Слотін перетворив власне тіло на частину експерименту

Коли Бор говорив про “тіла”, що визначають умови експерименту, він, мабуть, мав на увазі апаратуру, яку використовують під час експерименту, а не людські тіла.

Але того дня, коли Слотін вручну запустив критичну збірку, він перетворив власне тіло на частину цієї апаратури, одночасно на біологічний реєстр квантових ефектів і на один із матеріалів, які спричиняли ці ефекти.

Реконструкція інциденту 2018 року показала, що осердя не досягло б критичного стану, якби його долоня на берилієвій півсфері не діяла як додатковий рефлектор для нейтронів.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Слотін за кілька хвилин до інциденту

На жаль, смерть Слотіна не була безпрецедентною. Він сам був свідком того, як його колега гине після дуже подібної аварії роком раніше, за участю того самого осердя.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Колега Слотіна, Гаррі Дагліан, загинув під час роботи з тим самим плутонієвим осердям роком раніше, у 1945 році

Насправді його бос, Енріко Фермі, лише за кілька місяців до того прямо попередив Слотіна про його підхід до роботи з критичними збірками.

“Якщо продовжуватимеш це робити, то помреш за рік”, – сказав він.

Але, здається, голос Фермі був самотнім в установі, яка прагнула применшити небезпеку своєї роботи. Лейтенант Едвард Вайлдер, який служив у групі з потужних вибухових речовин у Лос-Аламос під час Другої світової війни, пізніше згадував про пожежі, ураження електричним струмом і вибухи в лабораторії.

Одного разу він бачив, як чоловік проковтнув частинку потужної вибухової речовини, яка випадково залетіла йому до рота.

“У ті часи, – казав він, – не було організації безпеки”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Едвард Вайлдер з бомбою “Товстун” перед тим, як її скинули на Нагасакі. Малюнок з оригінальної фотографії, яку надав син Вайлдера Маршалл

У Лос-Аламосі одночасно існували дві реальності. Над першою тяжіла надзвичайна серйозність роботи. Як сказав фізик Філліп Моррісон у 1986 році: “У нас не було жодних сумнівів, що німецький уряд… володіє найпотужнішою зброєю, яку коли-небудь бачив світ… реакцією були велика тривога та страх”.

В іншій реальності звичною практикою було використання людських тіл для визначення умов експерименту, а наслідки роботи були замасковані тим, що фізикиня і теоретикиня фемінізму Карен Барад називає культурою “гри” та “антиреалізму”.

“Коли ти бачиш щось технічно “солодке”, ти береш і робиш це”, – казав Роберт Оппенгеймер.

Невгамовну гонитву за “солодким” досі можна спостерігати в науці та техніці – наприклад, у галузі штучного інтелекту, що бурхливо розвивається. Навіть проєкти, які здаються благодатними, можуть мати згубний потенціал.

У 2022 році дослідники компанії з розробки ліків вирішили перевірити, чи може її програмне забезпечення також створювати біохімічну зброю. Протягом шести годин штучний інтелект виявив понад 40 000 сполук, які “вважалися більш токсичними. ніж загальновідомі бойові отруйні речовини”.

“Раніше це ніколи не спадало нам на думку, – написали автори. – Ми були наївними, коли думали про потенційне зловживання нашою технологією… Неживий автономний творець смертоносної хімічної зброї цілком можливий”.

Нільс Бор колись визначив експеримент як “ситуацію, коли ми можемо розповісти іншим, що ми зробили і чого навчилися”. З цієї точки зору аварія Слотіна була втраченою можливістю. Незначним інцидентом у довгій історії технологічних тривожних дзвіночків, які погано реєстрували та в кращому випадку лише частково розслідували.

Тисячі людей прийшли на його похорон. На його честь рідне місто назвало парк. Але публічно мало говорили про те, що може означати його смерть. За словами одного дослідника, у відповідь на смерть Слотіна уряд США “встановив режим секретності”, який зберігається досі.

Шрайбер, який майже не постраждав унаслідок аварії, продовжив роботу зі зміни процесів, подібних до того, під час якого загинув Слотін, з більшим акцентом на безпеці.

Грейвз, який стояв біля Слотіна, отримав високу дозу опромінення і серйозно захворів. Офіційні звіти, як виглядає, применшують наслідки для його здоров’я – у них ідеться про постійне погіршення зору на ліве око та багато місяців, які знадобилися для відновлення кількості сперми.

В одному звіті йшлося: “Пацієнт почувався добре через 38 місяців після опромінення. Він надзвичайно важко працював на дуже відповідальній посаді. “

Автор фото, Ben Platts-Mills

Як відростало волосся Елвіна Грейвза. Малюнок з анонімних архівних фотографій, зроблених через один, два та чотири місяці після аварії

Флой Агнес Лі, гематологиня, яка лікувала Грейвза після нещасного випадку, описала в інтерв’ю 2017 року, наскільки важким був його стан.

“У нього було настільки мало лейкоцитів, що вони не могли розуміти, чому він досі живий, – сказала вона. – Я не пам’ятаю, скільки часу минуло, перш ніж його волосся знову почало відростати».

Грейвз став головним науковим співробітником Лос-Аламоса. Під час холодної війни він спостерігав за багатьма найруйнівнішими випробуваннями зброї в історії, що випарували цілі тихоокеанські острови, опромінили значні частини океану та залишили жахливу ядерну спадщину для людей, які там живуть.

Були повідомлення про підвищення рівня раку та мертвонародження серед місцевого населення, не кажучи вже про шкоду, спричинену евакуацією з батьківщини.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Мешканці атола Бікіні, яких евакуювали в 1946 році, щоб звільнити місце для випробувань ядерної зброї, за фотографією Карла Майданса

У свідченнях у Міжнародному суді ООН у 1995 році активістка Лійон Екніланг з острова Ронгелап, який є частиною Маршаллових островів, розповіла про вплив випробувань на наступні покоління її громади:

“Радіоактивні опади були в повітрі, яким ми дихали, у прісній воді, яку ми пили, і в їжі, яку ми їли. Деякі з наших продовольчих культур, такі як маранта, повністю зникли. Макмок, рослина, з якої роблять тапіоку, перестала давати плоди. Від того, що ми їли, у нас з’явилися пухирі на губах і в роті, ми страждали від жахливих проблем зі шлунком і нудотою. Пізніше ми пережили інші, ще серйозніші проблеми. Наші хвороби погіршувалися, і багато з нас померли. Довелося повірити, що наш острів радіоактивний, і ми евакуювалися з Ронгелапа в 1985 році. Відтоді ми живемо у вигнанні”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

Для формування коралових атолів, таких як на Маршаллових островах, потрібно до 10 000 років. Американські ядерні випробування знищили цілі острови, залишивши кратери, видимі на супутникових знімках

Колишній міністр внутрішніх справ США Стюарт Удал пізніше припустив, що досвід Грейвза під час аварії в 1946 році захистив вченого від критики: “Ніхто не мав сміливості оскаржувати [його] безрозсудну політику безпеки, тому що він сам отримав дозу радіації”.

Шматок плутонію, який вбив Слотіна, пізніше прозвали “демонічним ядром”. У березні 1965 року, за чотири місяці до власної смерті, Грейвз виступив із промовою, у якій використав іншу, але не менш яскраву метафору, коли порівняв ядерну зброю з “акулами-людожерами”.

“Усі інстинкти акули повинні підказувати їй, що цей безпорадний соковитий шматочок у воді з нею – саме те, що вона хоче і повинна мати, – сказав він. – Питання аморальності не виникає. Мені здається, що питання моралі з’являється у той момент, коли з’являється людина, а не раніше. Отже, я можу думати про те, що атомні бомби використовують в аморальних цілях, але самі по собі вони не аморальні”.

Він пояснив, що запаси атомної зброї роблять ядерну війну “немислимою” і виграють час для переговорів між ворогами.

“Нові досягнення в знаряддях війни, – додав він, – майже завжди спричиняли нові досягнення в інструментах миру”.

Щодо смерті Слотіна Грейвз не зробив жодного коментаря. Згідно з офіційною запискою, він “не бажав цього обговорювати”.

Автор фото, Ben Platts-Mills

*Автор ілюстрацій та тексту – Бен Платтс-Міллс, письменник і художник. У 2018 році були опубліковані його мемуари Tell Me The Planets. Його інстаграм – @benplattsmills.

Редактор матеріалу – Річард Фішер

Пройдемо, пофіксимо, – Федоров пояснив, що сталося з Дією під час Нацвідбору

Федоров пояснив, що 3 лютого у Дії була рекордна кількість користувачів. Мовиться про всю історію проєкту. За словами Федорова, під час голосування у 2023 році застосунок отримував 800 запитів за секунду. Тим часом цього року – 15 000 запитів.

За словами Федорова, у порівнянні з 2023 роком потужності збільшили у 5 разів. Водночас запитів надійшло більше у 20 разів. Сформувалася величезна черга. Федоров перепросив за ситуацію й наголосив, що у Дії зроблять детальний розбір та аналіз. На основі отриманих даних впровадять організаційні зміни, аби застосунок був готовим до схожих хвиль трафіку.

Ми разом пишемо історію найшвидшого та наймасштабнішого розвитку цифрової держави у світі. Пройдемо, пофіксимо, вийдемо на наступний рівень. Ситуація вже стабілізується, а за декілька годин усе запрацює на повну, та всі охочі зараз, уночі й завтра протягом дня зможуть проголосувати. Дякую,
– мовиться у повідомленні.

Федоров наголосив, що у 2024 Дія дала можливість повболівати фаворитам не добу довше й створити десятки мемів. Окрім того, він наголосив, що наступного року такої можливості вже не буде.

“Цьогоріч Дія дала можливість повболівати за фаворитів на добу довше nf створити десятки мемів. Наступного року цього не буде”, – зауважив він.

Нагадаємо, що станом на 23:00 3 лютого Дія знову працює. Результати голосування оголосять завтра, 4 лютого, о 19:05. Тоді ми й дізнаємося, хто представить Україну на пісенному конкурсі у Швеції. Наразі українці ще мають час проголосувати за своїх фаворитів.

Що відомо про фінал Нацвідбору

З метою безпеки живі виступи виконавців та виконавиць записали 2 лютого. Фінал Нацвідбору транслювали у суботу, 3 лютого.

Учасники виступали у такому порядку:

• YAKTAK – Lalala
• INGRET – Keeper
• NAZVA – Slavic English
• ANKA – “Палала”
• Drevo – Endless chain
• Alyona Alyona & Jerry Heil – Teresa & Maria
• MELOVIN – DREAMER
• SKYLERR – Time is running out
• Ziferblat – Place I Call Home
• YAGODY – Tsunamia
• NAHABA – GLASSS.

Їхні виступи можна було переглянути на низці платформ. Зокрема:

• на телеканалі “Суспільне Культура”;
• сайті “Суспільне Культура”;
• на фейсбук-сторінках Суспільного та “Євробачення Україна”;
• на сайті eurovision.ua;
• у застосунку Дія;
• “Радіо Промінь”.

Журі – Джамала, Андрій Данилко та Сергій Танчинець (лідер “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ”).

Вже завтра дізнаємося, хто представить Україну, а поки – насолоджуємося музикою, голосуємо за фаворита або фаворитку.