Хто проти кого воював у Другій світовій війні

Друга світова війна:хронологія

Це стаття про хронологію ключових подій до та під час Другої світової війни. Масове вбивство євреїв Європи відбулося в контексті Другої світової війни. Мірою того, як німецькі війська нападали та окупували дедалі більші території в Європі, Радянському Союзі та Північній Африці, расова та антисемітська політика режиму ставала більш радикальною, перетворюючись із переслідувань на геноцид.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

  • 18 вересня 1931 року Японія захопила Маньчжурію.
  • 2 жовтня 1935 року – травень 1936 року фашистська Італія вторглася, завоювала й анексувала Ефіопію.
  • 25 жовтня – 1 листопада 1936 року 25 жовтня нацистська Німеччина та фашистська Італія підписали договір про співпрацю. 1 листопада оголошено про формування Осі Рим-Берлін.
  • 25 листопада 1936 року нацистська Німеччина та імперська Японія підписали Антикомінтернівський пакт. Пакт спрямовано проти Радянського Союзу та міжнародного комуністичного руху.
  • 7 липня 1937 року Японія вторглася до Китаю.
  • 26 листопада 1937 року Італія приєдналася до Німеччини та Японії в Антикомінтернівському пакті.
  • 11–13 березня 1938 року Німеччина приєднала Австрію в результаті аншлюсу .
  • 29 вересня 1938 року Німеччина, Італія, Велика Британія та Франція підписали Мюнхенську угоду, яка змушувала Чехословацьку Республіку передати нацистській Німеччині Судетську область, включаючи позиції, ключові для військові оборони Чехословаччини.
  • 14–15 березня 1939 року під німецьким тиском словаки проголосили свою незалежність й утворили Словацьку Республіку. Німеччина окупувала роз’єднані чеські землі в порушення Мюнхенської угоди й утворили Протекторат Богемії та Моравії.
  • 31 березня 1939 року Франція та Велика Британія гарантували цілісність кордонів Польщі.
  • 7–15 квітня 1939 року фашистська Італія вторглася в Албанію та анексувала її.
  • 23 серпня 1939 року нацистська Німеччина та Радянський Союз підписали угоду про ненапад та секретний протокол, що розділяв Східну Європу на сфери впливу.
  • 1 вересня 1939 рокуНімеччина вторглася до Польщі, розпочавши Другу світову війну в Європі.
  • 3 вересня 1939 року, дотримуючись своєї обіцянки гарантії кордонів Польщі, Велика Британія та Франція оголосили війну Німеччині.
  • 17 вересня 1939 року Радянський Союз вторгся до Польщі зі сходу. Польський уряд втік у вигнання через Румунію спочатку до Франції, а потім до Великої Британії.
  • 27–29 вересня 1939 року Варшава капітулювала 27 вересня. Німеччина та Радянський Союз розділили Польщу між собою.
  • 30 листопада 1939 – 12 березня 1940 року Радянський Союз вторгся до Фінляндії, розпочавши так звану Зимову війну. Фіни домоглися перемир’я та поступилися Радянському Союзу північними берегами озера Ладога. Вони також уступили невелику частину фінської берегової лініі на Північному Льодовитому океані.
  • 9 квітня 1940 року – 9 червня 1940 року Німеччина вторглася до Данії та Норвегії. Данія капітулювала в день нападу. Норвегія трималася до 9 червня.
  • 10 травня 1940 року – 22 червня 1940 року Німеччина здійснили напад на Західну Європу, зокрема на Францію та нейтральні країни Бенілюксу (Бельгію, Нідерланди та Люксембург). Люксембург окуповано 10 травня, Нідерланди капітулювали 14 травня, Бельгія капітулювала 28 травня. 22 червня Франція підписала угоду про перемир’я, за якою Німеччина окупувала північну половину країни й усе атлантичне узбережжя. На півдні Франції встановлено колабораціоністський режим зі столицею у Віші.
  • 10 червня 1940 року Італія вступила у війну. Італія вторглася на південь Франції 21 червня.
  • 28 червня 1940 року Радянський Союз змусив Румунію передати східну провінцію Бессарабію та північну половину Буковини Радянській Україні.
  • 14 червня 1940 року – 6 серпня 1940 року Радянський Союз 14–18 червня окупував країни алтики (Естонію, Латвію та Литву). 14–15 липня СРСР здійснив комуністичний переворот у цих країнах, та анексував їх як радянські республіки 3–6 серпня.
  • 10 липня 1940 року – 31 жовтня 1940 року Війна в повітрі, відома як Битва за Британію. Війна завершилася поразкою для нацистської Німеччини.
  • 30 серпня 1940 року Другий Віденський арбітраж: Німеччина та Італія розв’язалисуперечку щодо рішення про поділ спірної провінції Трансільванія між Румунією та Угорщиною. Втрата північної Трансільванії змусила румунського короля Кароля зректися престолу на користь свого сина, Міхая, і привела до влади диктатуру під керівництвом генерала Іона Антонеску.
  • 13 вересня 1940 року Італія напала на контрольований британцями Єгипет із підконтрольної італійцям Лівії.
  • 27 вересня 1940 року Німеччина, Італія та Японія підписали Тристоронній пакт.
  • Жовтень 1940 року 28 жовтня Італія вторглася до Греції з Албанії.
  • Листопад 1940 року Угорщина (20 листопада), Румунія (23 листопада) і Словаччина (24 листопада) приєдналися до Осі.
  • Лютий 1941 року Німеччина відправила африканський корпус до Північної Африки для посилення нестійких позицій Італії.
  • 1 березня 1941 року Болгарія приєдналася до Осі.
  • 6 квітня 1941 року – червень 1941 року Німеччина, Італія, Угорщина і Югославія вторглися в Югославію та разом із Болгарією поділили її на частини. Югославія капітулювала 17 квітня. Німеччина й Болгарія вторглися до Греції на підтримку Італії. Опір у Греції припинився на початку червня 1941 року.
  • 10 квітня 1941 року лідери терористичного руху Усташі проголосили так звану Незалежну Державу Хорватія. Визнана відразу Німеччиною та Італією, нова держава включала провінцію Боснія-Герцеговина. Хорватія офіційно приєдналася до сил країн Осі 15 червня 1941 року.
  • 22 червня 1941 року – листопад 1941 року Нацистська Німеччина та її партнери по Осі (крім Болгарії) атакували Радянський Союз. Фінляндія, домагаючись відшкодування територіальних втрат після перемир’я, що завершило так звану Зимову війну, погодилася взяти участь у вторгненні. Німеччина швидко захопила країни Балтики і, з приєднанням фінів, до вересня взяла в облогу Ленінград (Санкт-Петербург). У центрі СРСР німці на початку серпня захопили Смоленськ і до жовтня просунулися до Москви. На півдні німецькі та румунські війська захопили Київ у вересні та Ростов-на-Дону у листопаді.
  • 6 грудня 1941 року контрнаступ Радянського Союзу спричинив хаотичний відступ німців із передмість Москви.
  • 7 грудня 1941 року Японія бомбардувала Перл-Харбор.
  • 8 грудня 1941 року Сполучені Штати оголосили війну Японії, вступивши в Другу світову війну. Японські війська висадилися на Філіппінах, у французькому Індокитаї (В’єтнам, Лаос, Камбоджа) та британському Сінгапурі. Японці до квітня 1942 року окупували Філіппіни, Індокитай і Сінгапур і в травні взяли під контроль Бірму.
  • 11–13 грудня 1941 року нацистська Німеччина та її партнери по Осі оголосили війну Сполученим Штатам.
  • 30 травня 1942 року – травень 1945 року Велика Британія бомбардувала Кельн, розпочавши кампанію бомбардувань, що повернула війну до території Німеччини. Протягом наступних трьох років англо-американські бомбардування перетворили міста Німеччини на руїни.
  • Червень 1942 року ВМС США зупинили просування японських військово-морських сил в центральній частині Тихого океану поблизу атолу Мідвей.
  • 28 червня 1942 року – вересень 1942 року Німеччина та її партнери по Осі розпочали новий наступ у Радянському Союзі. Німецькі війська до середини вересня пробилися в Сталінград (Волгоград) на річці Волзі та, після захоплення Кримського півострова, проникли вглиб Кавказу . Коли німецькі сили в Північній Африці вторглися в Єгипет, Німеччина була на піку свого військового успіху в Другій світовій війні.
  • 7 серпня 1942 – 9 лютого 1943 року вперше сили союзників перейшли у наступ проти японських сил, висадившись на островах Тулагі, Флорида та Гуадалканал ( Соломонові острови).
  • 23–24 жовтня 1942 року британські війська розгромили Німеччину та Італію при Ель-Аламейні в Єгипті, змусивши сили Осі хаотично відступати через Лівію до східного кордону Тунісу.
  • 8 листопада 1942 року американські та британські війська висадилися в декількох точках на пляжах Алжиру та Марокко у французькій Північній Африці. Неспроможність військ французького режиму Віші боронитися від вторгнення дозволила союзникам швидко рухатися до західного кордону Тунісу й призвела до німецької окупації півдня Франції 11 листопада.
  • 23 листопада 1942 року – 2 лютого 1943 року радянські війська контратакували, прорвавши угорську та румунську лінії фронту на північний та південний захід від Сталінграда та захопивши в місті німецьку Шосту армію. Після заборони Гітлером відступати або чинити спроби вирватися з радянського оточення, уцілілі вояки Шостої армії здалися в полон 30 січня та 2 лютого 1943 року.
  • 13 травня 1943 року сили Осі в Тунісі здалися союзникам, завершивши північно-африканську кампанію.
  • 5 липня 1943 року Німеччина розпочала масований танковий наступ під Курськом у Радянському Союзі. Радянські війська стримували атаку протягом тижня й почали власну наступальну операцію.
  • 10 липня 1943 року американські та британські війська висадилися на Сицилії. До середини серпня союзники взяли Сицилію під контроль.
  • 25 липня 1943 року Велика фашистська рада усунула від влади Беніто Муссоліні, що дозволило італійському маршалові П’єтро Бадольйо сформувати новий уряд.
  • 8 вересня 1943 року уряд Бадольйо безумовно капітулював перед союзникам. Німеччина негайно захопила контроль над Римом та північною Італією, встановивши маріонетковий фашистський режим під керівництвом Муссоліні, якого 12 вересня звільнив з ув’язнення німецький диверсійно-десантний загін .
  • 9 вересня 1943 року союзні війська висадилися на узбережжі Салерно поблизу Неаполя.
  • 6 листопада 1943 року радянські війська звільнили Київ.
  • 22 січня 1944 року союзні війська успішно висадилися біля Анціо, трохи на південь від Риму.
  • 19 березня 1944 року , побоюючись наміру Угорщини вийти зі співдружності Осі, Німеччина окупувала Угорщину й змусила регента, адмірала Міклоша Хорті, призначити пронімецького прем’єр-міністра.
  • 4 червня 1944 року союзні війська звільнили Рим. Протягом наступних шести тижнів англо-американські бомбардувальники змогли вперше вразити цілі на сході Німеччини.
  • 6 червня 1944 року британські, американські та канадські війська успішно висадилися на узбережжі Нормандії у Франції, відкривши «Другий фронт» проти Німеччини.
  • 22 червня 1944 року радянські війська розпочали масований наступ на сході Білорусі, знищили Групу Центр німецької армії та, до 1 серпня, просунулися на захід до річки Вісла в напрямку до Варшави в центральній Польщі.
  • 25 липня 1944 року союзні сили прорвалися з Нормандського плацдарму й рушили на схід у бік Парижа.
  • 1 серпня 1944 року – 5 жовтня 1944 року проти Німеччини повстала Армія Крайова (некомуністичний польський рух опору), намагаючись звільнити Варшаву до приходу радянських військ. Радянська армія зупинилася на східному березі Вісли. 5 жовтня німці прийняли капітуляцію залишків сил Армії Крайової, що воювали у Варшаві.
  • 15 серпня 1944 року союзні сили висадилися на півдні Франції поблизу Ніцци й стрімко просунулися в напрямку річки Рейн на північний схід.
  • 20–25 серпня 1944 року союзні війська досягли Парижа. 25 серпня Вільні французькі сили за підтримки союзних військ увійшли до французької столиці. До вересня союзники дійшли до німецького кордону. До грудня було звільнено практично всю Францію, більшу частину Бельгії та частину південних Нідерландів.
  • 23 серпня 1944 року поява радянських військ на річці Прут спонукала румунську опозицію до повалення режиму Антонеску. Новий уряд укладав перемир’я та негайно перейшов на бік країн-союзників. Румунський переворот змусив Болгарію 8 вересня, а Німеччину в жовтні, звільнити Грецію, Албанію та південну Югославію.
  • 29 серпня 1944 року – 28 жовтня 1944 року під керівництвом Словацької Національної Ради, що складалася як із комуністів, так і з некомуністів, підпільні словацькі загони опору повстали проти Німеччини та місцевого словацького фашистського режиму. У кінці жовтня німці захопили Банську Бистрицю, центр повстання, і придушили організований опір.
  • 4 вересня 1944 року Фінляндія погодилася укласти перемир’я з Радянським Союзом і вигнати німецькі сили.
  • 15 жовтня 1944 року угорський фашистський рух «Стрілохрест» здійснив державний переворот за німецької підтримки, щоб перешкодити угорському уряду вести переговори про капітуляцію перед Радянським Союзом.
  • 20 жовтня 1944 року війська США висадилися на Філіппінах.
  • 16 грудня 1944 року Німеччина розпочала останній наступ на заході, відомий як «Битва за Виступ», намагаючись знову підкорити Бельгію та розділити сили союзників вздовж німецького кордону. До 1 січня 1945 року німці перейшли у відступ.
  • 12 січня 1945 року Радянський Союз почав новий наступ, у січні звільнивши Варшаву й Краків. Після двомісячної облоги, 13 лютого СРСР захопив Будапешт, вигнавши німців та угорських колабораціоністів з Угорщини на початку квітня.
  • 7 березня 1945 року війська США перетнули річку Рейн у Ремагені.
  • 4 квітня 1945 року захоплення Братислави змусило Словаччину капітулювати.
  • 13 квітня 1945 року радянські сили захопили Відень.
  • 16 квітня 1945 року Радянський Союз розпочав остаточний наступ, оточивши Берлін.
  • Квітень 1945 року Партизанські загони під керівництвом югославського комуністичного лідера Йосипа Тіто захопили Загреб і повалили режим Усташів. Вищі керівники Усташів втекли до Італії та Австрії.
  • 30 квітня 1945 рокуГітлер скоїв самогубство.
  • 7–8 травня 1945 року Німеччина підписала безумовну капітуляцію в штабі генерала США Дуайта Д. Ейзенхауера, командувача союзними силами на північному заході Європи, 7 травня у місті Реймс. Капітуляція набула чинності 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.
  • 8 травня 1945 року Німеччина підписала в Берліні другий, дуже схожий документ про капітуляцію. Він також набув чинності 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом. За московським часом, це було вже після опівночі 9 травня.
  • Травень 1945 року Союзні війська завойовують Окінаву, останній острів на шляху до основних японських островів.
  • 6 серпня 1945 року США скинули атомну бомбу на Хіросіму.
  • 8 серпня 1945 року Радянський Союз оголосив війну Японії та вторгся до Маньчжурії.
  • 9 серпня 1945 року США скинули атомну бомбу на Нагасакі.
  • 2 вересня 1945 року В принципі погодившись на беззастережну капітуляцію 14 серпня 1945 року, Японія офіційно капітулювала, тим самим закінчивши Другу світову війну.

Поширені запитання про Другу світову війну

Скільки тривала Друга світова війна?

Друга світова війна тривала шість років, з 1939 по 1945 рік.

Коли почалася Друга світова війна?

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року з німецького вторгнення до Польщі.

Коли закінчилася Друга світова війна в Європі?

Німецькі збройні сили беззастережно капітулювали перед союзникам 7 травня 1945 року. Капітуляція набула чинності наступного дня, 8 травня.

Друга світова війна офіційно закінчилася в більшості країн Європи 8 травня (День перемоги у Європі). Через різницю в часі радянські сили оголосили своїм «Днем перемоги» 9 травня 1945 року.

Коли завершилася Друга світова війна на Тихоокеанському театрі воєнних дій?

Друга світова війна завершилася 2 вересня 1945 року на Тихоокеанському театрі воєнних дій офіційним підписанням Японією документів про капітуляцію.

«Неправильна» пам’ять про війну. Родинні спогади про Другу світову

Нинішнього року, що є 80-м від початку нацистської агресії проти країн колишнього СРСР, Національний музей історії України в Другій світовій війні, що у Києві, випустив у світ одну неординарну книжку – «Друга світова. Родинна пам’ять».

Книжка певною мірою підсумовує науково-гуманітарний проєкт «Родинна пам’ять про війну», започаткований музеєм ще в 2012 році. Підсумовує, але не закриває, оскільки динаміка людської пам’яті про війну, як і у випадку з Голодомором, воістину не має гальм: людям, які пережили війну, та їхнім нащадкам занадто довго не давали виговоритись без ретуші й оглядок на «лінію партії».

Адже за радянщини оголена правда війни не вписувалась у пафос «Великої вітчизняної» і тому вважалася «неправильною». І ось, нарешті, «неправильність» отримала право голосу. У керівниці проєкту «Родинна пам’ять про війну» Любові Легасової в передмові до книжки є, з-поміж інших, такі щодо цього слова: «Невеликі епізоди, акумульовані в родинній пам’яті, попри свою різновекторність та несхожість оцінок минулого. дають можливість зрозуміти, що в кожного була власна війна і власна пам’ять про неї, не нав’язуючи лише «своєї правди».

До книжки ввійшло 24 зразки такої «власної пам’яті»; матеріали ж, які не ввійшли до книжки, викладаються на сайті музею в інтернеті. Укладачі мали на меті донести до читача голос простого люду, кинутого в пекло війни політиками. Для цих політиків нічого не значило підняти ляду з того пекла, а потім прикрити її ціною рясно пролитої народної крові.

Кожен спогад писаний безпосереднім свідком чи учасником подій або ж просто чутий з їхніх вуст і відтворений на папері тими членами родини, хто вмів слухати й співпереживати. Є й такі, де відлуння війни давноминулої скочується в окопи нинішньої війни на Донбасі. Як же без цього?

Скільки жінок в Україні, в яких дід чи батько воював у фатальних сорокових, а нині чоловік, син чи внук десь на сході зі зброєю в руках відстоює терени держави! Та про музейний проєкт мало хто з них чув, а якщо й чув – не кожен здатен сісти, врешті-решт, за стола й вилити на папір застояний біль серця. Як зробила це Надія Трохимець, скажімо.

Федот Миколенко з Чернігівщини втратив ноги на фронтах Другої світової, але зумів стати зразковим батьком для своїх дітей (фото 1949 р.)

Її розповідь («На межі», стор. 145) – це згусток болю, ангельського терпіння і всепрощаючої любові до світу. В епіцентрі – батько Федот Миколенко з села Антонівки на Чернігівщині. Маючи позаду важке сирітство, він у війну лишився без обох ніг і міг би легко вмістити свій світ на дні пляшки з самогоном. Але цей чоловік, зібравши волю в кулак, став жити повноцінним життям: і робота для нього в селі знайшлася, й дружина Наталка народила йому дітей, і люди тягнулися на світло його душі. Більше того: доля підсуне їхньому роду ще одне випробування. Син Надії, Ігор Трохимець, потрапить на Донбас, де його спіткає поранення в ногу. Але він, як і дід його Федот, переможе сам себе, знайде в собі сили піднятись над миттєвим і малозначним, як завжди буває в людей цілеспрямованих і жертовних.

Про таких фільми б знімати та виставляти їх на ютубі, де, до слова, натрапила я одного разу на короткометражний російський фільм: боєць, збираючись додому з війни, написав дружині, що він тепер без ніг, хоча це був всього-на-всього злий жарт; і дружина, стуливши з малими дітьми сякого-такого візочка й переживши не одну безсонну ніч після такої звістки, була гостро вражена, побачивши його живим-здоровим. Не змогла простити такої наруги над своїми почуттями – прогнала геть з двору.

Саме в родині тліла за радянської доби ця іскра пам’яті – про все, що боліло батьку чи діду, матері чи бабусі? Боліло, але не дуже-то й тривожило тодішніх владців

Звичайно, вийшло вражаюче. Але не так уже й типово для повоєнного села, де подібних «жартунів» навіть земля не терпіла. Жінки чекали чоловіків довго після отримання «похоронок» і неймовірно раді були їм – безруким і безногим, однооким і з осколками в тілі, з порушеною психікою й нервовими розладами – який не є, а таки батько дітям. Родина, діти, вічна боротьба за хліб на столі, нажиті в окопах та в тилу болячки – ось чим турбувалось повоєнне покоління. Чи й не дивно, що саме в родині тліла за радянської доби ця іскра пам’яті – про все, що боліло батьку чи діду, матері чи бабусі? Боліло, але не дуже-то й тривожило тодішніх владців.

І ось воно, болюче, прорвало… Гортаєш сторінки, вдивляєшся в світлини і ніби занурюєшся в гірку людську долю. Інколи вона така в когось, що ловиш себе на думці: як? як чоловік міг таке витримати. Зокрема, сповідь росіянина Володимира Чермошенцева про боротьбу в лавах українських повстанців («Нотатки повстанця», стор. 230), ускладнену політичними протистояннями, що розривали Україну.

Не менш важка й доля Мефодія Вербецького з розповіді Ганни Богицької з Одещини («Непомітний, але надійний», стор. 63). Після Голодомору їх у родині лишилося трійко: немічна мати, 10-річний Мефодій і менша сестричка. Отож рано хлопчина стає годувальником. За окупації перед ним постає загроза примусових робіт у німецькому «райху». Метикуватий парубок, узувши єдину взуванку на всю родину – калоші, йде до сусідки і просить віддати котрусь із трьох дочок за нього, бо жонатих до Німеччини не гнали.

Потрапивши на війну, Мефодій був поранений під угорським містом Секешфегервар: вибуховою хвилею його, враженого осколками, змело з танка й кинуло в грязюку, а наступний танк, не збавляючи ходу, проїхався краєм гусениці по лівому плечу. Санітари минули його тоді на полі бою, прийнявши за мертвого, але наступного дня «пощастило» – похоронна команда почула його стогони і відправила в санчастину…

Мефодій Вербецький дивом «воскрес» серед убитих на полі бою, довго лікувався в шпиталях, але додому привіз більше осколків у тілі, ніж нагород (фото 1945 року)

Так, на війні також було своє щастя. Таке маленьке, скромне, тихе, що аж не вірилося в нього. У Надії Смолярчук, дитячі та юнацькі літа якої минали на Волинському Поліссі, це був цукор із рук дядьків, що заходили до них на хутір підвечеряти (як не енкаведисти у військовій формі, що виловлювали «бандерівців», так самі «бандерівці» у куфайках): «Найкращий день у моєму житті, я думала, що, крім буряку, нічого солодшого немає» («Перехрестя», стор. 163).

У санітарки Олександри Волкової з Севастополя («Вижити», стор. 73), яка 19-річною брала участь у визволенні Києва (їхній батальйон відволікав увагу гітлерівців від основного наступу з півночі і добряче був пошматований), це щастя було не менш скромним: «На човнах ми повернулися до села Тарасівки. Уночі якась добра жінка забрала мене до себе додому. Вимила, вичесала все з мого волосся. Вклала у свою чисту постіль. А сама весь час плакала… Уперше за кілька місяців я заснула, мов дитина».

Та навіть скромність і лаконізм не могли підкупити невсипущих цензорів, отож подібне ніколи не потрапляло на сторінки книг та журналів, в кіносценарії й клубні самодіяльні вистави, не кажучи вже за газетні шпальти, що були пильно вартовані партійцями.

Пам’ятаю свій нарис в газеті «Яготинські вісті» на Київщині про медсестру-фронтовичку, яку потривожена мною «власна пам’ять» так розхвилювала, що ледь не плакала під час інтерв’ю: «Що я відчувала, ступивши на територію Німеччини. Нестерпно хотілось заскочити до першої-ліпшої хати десь на околиці й глянути у вічі отій «муттер», що послала синів на чужу землю вбивати… Ось я й заскочила. Дивлюсь, а в хазяйки руки такі натруджені, вузлуваті. На столі портрет воєнного з чорною стрічкою. А сама дивиться згорьовано на мене, ніби сказати хоче: «Та хіба ж я посилала його в ту бійню. »

Мені цей епізод видався дуже характерним, і я пішла на ризик: ввела його до тексту. Хоча подібне вважалося тоді занадто персональним, а то й дріб’язковим, і автори намагалися спірні (цебто «неправильні») моменти обминати. Довелося чути тоді від колег панічні фрази зразка: «Та хіба ж таке пропустять. » або: «Сумніваюсь за оцю «муттер» – чи й пройде?», але під кінець новому редактору, Івану Гетьману, таки сподобалось (він узагалі був редактором, вітаючим сміливе перо і свіжість думки, часто йому вдавалось відстояти ту чи іншу публікацію при «дзвінках» із райкому партії).

Ніна Григорівна Ліщук із Хмельниччини, яка в окупацію під загрозою смерті від «своїх» мусила терміново перекваліфіковуватися з учительки на господарницю – голову місцевого колгоспу. Їй вдавалося вести потрійну бухгалтерію, адже врожай треба було хитро ділити між окупантами, партизанами й голодуючими односельцями (фото 1950-х років)

Читаючи талановито скомпоновані (та ще й соковитою, не зловживаючою англоїзмами мовою!) спогади історика з Києва Валерія Грицюка, я наткнулася на епізод, який змусив мене згадати мою «муттер»: либонь, це в таких, як вона, були сини, не схожі на стандартних гітлерівських головорізів, імідж яких змалку вдовбувався в наші голови.

Автор спогадів наводить тут же факт примусового залучення його бабусі, вчительки за професією, до підпільної роботи

Так, були й інші німці, по своїй родині знаю («Крізь терни, славу і «чистилище»…», стор. 29)): в хаті мого дідуся Дмитра Василенка на Підварках в Яготині Київської області стали на постій кілька, і серед них був перекладач Фріц, який, дізнавшись від місцевих нашіптувачів про воюючого десь політруком сина Григорія, не послав сім’ю на шибеницю. У Грицюка ж («Сюжети без закінчення», стор. 241) читаємо про вартового на мосту, який зумів на очах у двох есесівців пропустити молоду жінку з двома дітьми (це була бабуся автора Ніна Григорівна Ліщук), яка без перепустки добиралася з Дніпропетровська до рідного села Коритне на нинішній Хмельниччині.

Неспроста автор спогадів наводить тут же факт примусового залучення його бабусі, вчительки за професією, до підпільної роботи – під загрозою жорстокої розправи: мовляв, не захочете керувати колгоспом у німців – з тим, щоб кожна десята підвода з урожаєм відправлялася до лісу партизанам, – спалимо вашу хату разом з вами і дітьми.

Здавалося б, дві паралелі, не залежні одна від одної, але вони перетинаються в площині «власної пам’яті», «своєї правди» про війну, викрешуючи іскру істини: так, були і серед окупантів-нелюдів гуманні індивіди – так само як і серед своїх були моральні покидьки. Епізодів, які ілюструють це, у книжці більш ніж достатньо. В історика Олександра Лисенка з Києва, наприклад, читаємо («Історії двох жінок», стор. 211) про матір його, Фросину Коваленко, яка в неповні 15 літ була відправлена в найми до «райху». Жаліючи підлітка, літній майстер-німець на заводі часто підсовував їй тонесенького бутербродика (прості німці у війну не дуже-то й розкошували), встановив їй підставку, щоб могла дотягнутись до верстата.

А от Євдокії Дерев’янко (у заміжжі Ткаченко) з Полтавщини у австрійських «бауерів» довелося бути попихачем; одного разу дівчина була взагалі на волоску від смерті («Пережите і не забуте», стор. 185).

Вивезена у найми до Австрії українська молодь вирішила сфотографуватися на пам’ять. Євдокія Дерев’янко – в останньому ряду друга ліворуч, її суджений Афанасій Ткаченко – в другому ряду (фото 1944 року)

А ось у спогаді киянки Ліани Дахненко («Не вір прикметам», стор. 135) знаходимо дещо інший нюанс із воєнних путівців її батька Григорія Дахненка з Черкащини. Він виріс у сім’ї, де медом на Спаса обдаровували мало не все село, був хазяйновитим і саме тому під час привалу взявся навесні 1945-го впорядковувати занедбану пасіку якійсь літній німкені. Однак, та навіть медом не пригостила, коли боєць витер, нарешті, піт із лоба.

Це презирство вилилося потім в ущемлення прав і свобод на державному рівні і довго, навіть за Брежнєва, культивувалося в побуті

Але «скупа» німкеня – це ще пів біди. Визволителі Києва восени 1943 року так «розщедрились», що не одній, либонь, Елеонорі Коваль, професорці з Києва, пам’ятається й досі («Навколовоєнне», стор. 115). Вони кидали в натовп ошалілих від радості киян, залишених ними два роки тому напризволяще, жорстокі, сповнені презирства звинувачення: «Німецькі вівчарки!», «Зрадники!», «Гітлерівські покидьки!»

Це презирство вилилося потім в ущемлення прав і свобод на державному рівні і довго, навіть за Брежнєва, культивувалося в побуті. Що було дивним, так це те, що за в’їдливу фразу в спину колеги: «Так він же всю війну в плєну просидів. » або (про підпільницю): «Так вона ж у комендатурі перекладачкою служила!» нікого так і не заслали до Сибіру, а от за анекдот про главу держави чи «занепадницьку» пісню, яка через кілька десятків років стане Гімном України, – це було.

Що вже казати за те, щоб людей, які врятували життя євреям чи оточенцям, якось відзначали – бодай грамотою, якщо не званням «Праведник народів світу». Є в книжці кілька історій про таких людей, одна з них – Марія Братусь (у заміжжі Кунденко) з міста Ромни, яка не побоялася допомогти втекти двом дівчатам з юрби гнаних на розстріл під хутором Піски євреїв (там їх було страчено 1233).

У Марії Братусь заможну родину козацького походження зруйнувала влада Рад, а сама дівчина врятувалась, розчинившись після заміжжя в малознайомому оточенні. Однак, життя прожила з клятвою в серці: ні дня, ні години не працювати на тих, хто пустив її по світу безрідною сиротою, без гроша в кишені. Як могла, заробляла собі й дітям на хліб, тримаючи город і живність, допомагаючи сусідам по господарству (фото 1917 року)

Ця жінка, на прізвище Циркуль, впала навколішки перед автоматником і стала, заїкаючись від страху, пояснювати, що мама не єврейка, в неї кирпатий ніс і зелені очі, і що дівчинка в 11 років осиротіла за Голодомору, живе в неї на квартирі, бо рідну хату відібрали «совєти»

Ось така відважна жінка, як ця горда козачка, врятувала і мою матір, коли в окупованому Яготині стали зганять євреїв докупи й гнати до місцевого парку на розстріл. Котрийсь з автоматників швиргонув в ту юрбу і мою маму, яка мала густе смолисте волосся. Ця жінка, на прізвище Циркуль, впала навколішки перед автоматником і стала, заїкаючись від страху, пояснювати, що мама не єврейка, в неї кирпатий ніс і зелені очі, і що дівчинка в 11 років осиротіла за Голодомору, живе в неї на квартирі, бо рідну хату відібрали «совєти». Автоматник вдивився в мамине зблідле лице і так же грубо, як і впхнув, випхнув її з натовпу: забирай, мовляв… («Крізь терни, славу і «чистилище…», стор. 29).

Одній із трьох дочок Ганни Вербицької з села Воронькова на Київщині, коли та повернулася з германського ярма на згарище з обгорілим димарем – замість рідної домівки, відмовили в прийомі документів до Київського вчительського інституту, мотивуючи відмову «перебуванням на ворожій території» («Хата моя, біла хата…», стор. 55).

Майже водночас був написаний російським поетом Михайлом Ісаковським знаменитий вірш «Прасковья» («Враги сожгли родную хату»), покладений на музику композитором Матвієм Блантером, але пісня була нещадно розкритикована «за поширення песимістичних настроїв» у країні-переможниці. Вона прорвалася на естраду тільки в 1960-х, та й то завдяки виконавцю Марку Бернесу, який на свій страх і ризик вирішив ввести її до репертуару.

Ганна Вербицька (фото 1917 року). Її хату в селі Вороньків на Київщині спалили загарбники, відступаючи восени 1943-го

Моя мама Надія Василенко з первістком Вірою (фото 1945 року). Рідна хата моєї матері на хуторі Тамарівка (нині село Сотниківка на Київщині) була відібрана в горезвісних «тридцятих» своїми, на одній землі вирощеними і під одним хрестом хрещеними

Нарешті, подоланий не тільки нацизм, а й напускна бравада, за ширмою якої довго страждав народ. Те, що вважалося не зовсім підходящим за тодішніми ідеологічними мірками, сьогодні вільно публікується, і книжка «Друга світова. Родинна пам’ять» уписується в цей макросвіт святим моментом істини.

Її варто прочитати від палітурки, як мовиться, до палітурки (а продається вона в крамниці Національного музею історії України в Другій світовій війні за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 24) тим, кого цікавить не тільки історія полководців та армій, мудрих політиків і самодурів-диктаторів, підсудних Нюрнберзького процесу й героїв, а й простого солдата з його зойком-примовкою «Господи, рятуй-помилуй!», як у Михайла Мартишка з розповіді Івана Патриляка на сторінці 17-й…

Тетяна МакКой – незалежний журналіст, США, штат Теннессі

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Related Post

Яке мясо не напихають гормонамиЯке мясо не напихають гормонами

Зміст:1 М’ясо курки. Годуємо сім’ю ситно і корисно1.1 Користь курячого м’яса1.1.1 Чого потрібно уникати при вживанні1.2 Що приготувати з м’яса курки2 Чим шкідливе та корисне м’ясо2.1 Актуальне питання теоретично харчування:

Як утилізувати використаний котячий наповнювачЯк утилізувати використаний котячий наповнювач

Чистити котячий туалет необхідно після кожного відвідування його кішкою, прибираючи лише грудки, що утворилися. Після збирання додайте необхідну кількість свіжого наповнювача. Викидайте використаний наповнювач із побутовими відходами або в контейнер

Скільки суден під прапором ЛіберіїСкільки суден під прапором Ліберії

Друге судно змогло вийти з порту Одеси гуманітарним коридором Друге із заблокованих через війну суден вийшло з Одеського порту тимчасовим гуманітарним коридором, повідомила пресслужба Мінвідновлення. Судно перебувало в порту з