Зоя Космодем’янська хворіла на шизофренію

“Німці вивели дівчину з дому. На груди повісили табличку з написом російською та німецькою мовами – “Палій”. До самої шибениці вели її під руки. Йшла рівно, з піднятою головою, мовчки, гордо. Встала сама на ящик. Підійшов німець і став надягати петлю. Вона в цей час крикнула: “Скільки нас не вішайте, всіх не перевішаєте! Нас 170 мільйонів! За мене вам помстяться мої товариші!” – йдеться у статті “Таня” військового журналіста Петра Лідова.

Оповідає про страту нацистами радянської партизанки в селі Петрищево Московської області 29 листопада 1941 року. Цю історію він почув від місцевого жителя. Підпільниця на псевдо “Таня” підпалила сарай біля хати, в якій квартирували німці. Дівчину спіймали, катували, а потім повісили. Більш як місяць тіло висіло на площі.

Статтю опублікувала газета “Правда” – через два місяці після описаних подій. Тіло ексгумували. Пізніше у вбитого під Москвою солдата вермахту знайшли фото страти. Москвичка Любов Космодем’янська впізнала у “Тані” свою зниклу безвісти доньку Зою. На момент смерті їй було 18 років.

Партизанці присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Ще до закінчення війни Маргарита Алігер написала поему “Зоя”, а режисер Лео Арнштам зняв однойменний художній фільм. Її малювали на картинах, писали пісні, встановлювали пам’ятники. Іменем Космодем’янської називали вулиці й піонерські загони.

Після розпаду СРСР лікарі науково-методичного центру дитячої психіатрії дали свідчення, що 14-річна Зоя неодноразово лікувалася від шизофренії. Коли розповідь про партизанку потрапила у пресу, її історію хвороби вилучили.

– Коли почали розбиратися, що відбулося в селі Петрищево, виявилося, що все виглядало інакше, – свідчив колишній чекіст Борис Чмельов. – Зоя порушила наказ командира партизанського загону і підпалила сарай селянина. Німці схопили дівчину і стратили. Подвигу ніякого не було.

Маркіз де Сад написав п’єсу на туалетному папері

“Коли я помру – не чіпайте моє тіло 48 годин. Не робіть розтину і не відспівуйте. Поховайте десь у лісі, засипте жолудями і забудьте дорогу до могили”, – така остання воля французького письменника Маркіза де Сада. Помер від астматичного нападу в божевільні Шарантоні 2 грудня 1814-го. Мав 74 роки. Його бажання не виконали. Провели розтин, місцевий священик відспівав де Сада за християнським звичаєм, його поховали на цвинтарі Сен-Моріс.

Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад народився в заможній родині. Підлітком почав ходити в будинки розпусти. Бив повій і змушував терпіти біль. Майже насильно його оженили на 23-річній дворянці Рене-Пелажи. Але де Сад закохався в її молодшу сестру Луїзу. Постійно зраджував.

Ілюстрація до прижиттєвого видання роману Маркіза де Сада ”Жульєтта”, 1797-й. Через 80 років після смерті письменника психіатри запровадили термін ”садизм” – отримання сексуальної насолоди від приниження та завдання болю іншій людині

– Хочете бути щасливим – не роздумуючи відкиньте все, що стоїть на вашому шляху. Обов’язково вітайте те, що служить і задовольняє вашу пристрасть, – говорив.

Напередодні Великодня 1768-го де Сад ­спокусив жебрачку Розу Келлер. Зґвалтував, відшмагав, рани залив воском. Того ж року його недруги пишуть анонімний лист у суд: “Маркіз дав бал для знаті. Пригощали шоколадними цукерками. Насправді це була “шпанська мушка” – сильний афродизіак. Аристократи наїлися цукерок і запалилися. Бал перейшов в оргію, що тривала до ранку”. Іншим разом підсипав збуджувальну речовину трьом повіям. Разом зі слугою влаштував оргію. Жінки отруїлися й поскаржилися до суду.

13 років його утримують в ув’язненні в замку Венсенн. Не дають книжок і паперу. Він пише п’єсу “120 днів Содому” на 20-метровому рулоні туалетного паперу. Під час Французької революції 1789-го з Маркіза знімають усі звинувачення. Він ставить свої п’єси в театрі. Інтерес до жінок втрачає тільки на схилі літ. Останні 13 років живе у притулку. Всю енергію витрачає на написання комедій і п’єс, які ставить місцева трупа. Подивитися на вистави божевільних з’їжджається паризький бомонд.

1 грудня 1908 року хлопець прибирає фабрику з виробництва бавовни в Ланкастері, Велика Британія. На початку ХХ століття діти працювали нарівні з дорослими – по 14–18 годин на добу. За це отримували в кілька разів меншу платню

“Ходить вітер шість днів, сім ночей, потопом буря покриває землю. При настанні дня сьомого буря з потопом війну припинили. Заспокоїлося море, утихнув ураган – потоп припинився”,–

так починається вірш про Всесвітній потоп III тис. до н. е. Глиняні таблички знайшов працівник Британського музею Джордж Сміт (1840–1876) під час розкопок міста Ніневії – тепер територія Іраку – 3 грудня 1872 року. Легенди про життя і подвиги героя шумерського епосу Гільгамеша вибиті клинописом на глиняних табличках чотирма мовами Стародавнього Сходу – шумерською, аккадською, хуррітською і хеттською

30 листопада 1609 року італієць Галілео Галілей (1564–1642) склав карту місячної поверхні. За півроку до цього він сконструював перший телескоп. Прилад збільшував у 32 рази. Вчений розгледів пейзаж Місяця – кратери, гірські хребти і вершини, моря. Поверхня супутника нагадувала земну. Описи й карту надрукував у книжці “Про зірки”. Після відкриття став професором Пізанського університету і отримав титул Першого математика і філософа Великого герцога Тосканського.

29 листопада 1899 року засновано Futbol Club Barcelona. За 10 днів до цього швейцарець за походженням Ганс Ґампер (1877–1930) дав оголошення в місцевій газеті Los Deportes про створення футбольної команди. Відгукнулися 11 чоловіків. Придумали девіз – “Більше, ніж клуб”. Кольори – синьо-гранатові. Члени клубу спілкувалися між собою каталонською мовою, хоч на той час вона була заборонена в Іспанії. На сьогодні “Барселона” 24 рази вигравала чемпіонат країни.

1 грудня 1800 року композитор Франц Антон Гоффмайстер (1754–1812) і органіст Амброзіус Кюнел (1771–1813) відкрили у німецькому Лейпцигу видавництво. Публікували музичні твори Моцарта, Баха, Бетховена. Пізніше компанію придбало єврейське сімейство Генріхсенів. У 1930-х власників розстріляли нацисти. Після війни підприємство націоналізували. Одночасно Вальтер Генріхсен – єдиний живий нащадок – відкрив у Нью-Йорку C. F. Peters Corporation. Після возз’єднання Німеччини 1990 року дві компанії злилися під назвою Edition Peters. Фірму вважають найстарішим видавництвом у світі.

Біографія Зої Космодем’янської

Зоя Анатоліївна Космодем’янська (1923–1941 рр.) — юна комсомолка, партизанка, яка здійснила героїчний подвиг під час Великої Вітчизняної війни. Стала першою жінкою, удостоєною звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Коротка біографія Зої Космодем’янської не багата на події, проте юна комсомолка увійшла до історії як символу героїзму радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни.

Дитячі роки
Зоя Космодем’янська з’явилася на світ 13 вересня 1923 року у селі Осинов Гай у Тамбовській області. Батьки дівчинки, мати Любов Тимофіївна та отець Анатолій Петрович, працювали у місцевій школі вчителями. Дід Зої служив священиком у сільській церкві, однак у 1918 році був до смерті закатований більшовиками.

Космодем’янські прожили в селі Осинов Гай аж до 1929 року, але потім були змушені податись до Сибіру, ​​побоюючись доносу. Так сім’я опинилася в селі Шиткіне Іркутської області, а через рік переїхала до Москви.
У столиці Космодем’янські мешкали на самій її околиці, в районі Тимірязівського парку. У 1933 глава сім’ї помер після складної операції, і Любов Тимофіївна самостійно виховувала двох дітей: старшу, Зою та молодшого сина Сашка.
Школа
Зоя навчалася у 201-й московській школі. Улюбленими її предметами були історія та література, і після закінчення школи дівчина мріяв вступити до Літературного інституту. У жовтні 1938 року вона вступила до лав Ленінського комсомолу.
Зоя була однією з найкращих учениць, проте дуже важко знаходила спільну мову з ровесниками. У 1939 році між Зоєю та однокласниками стався конфлікт, який став причиною розвитку у дівчини нервового захворювання. Вона стала більш закритою, замкненою, за нею стали помічати дива в поведінці.
Говорячи коротко про біографію Зої Космодем’янської, варто згадати і про тяжку хворобу — гострий менінгіт, на який дівчина перехворіла наприкінці 1940 року. Для відновлення сил її відправили до Сокольників, до санаторію для людей із нервовими захворюваннями. Саме там вона познайомилася і потоваришувала зі своїм кумиром — письменником Аркадієм Гайдаром.

Війна
Зоя, як і багато її однолітків, не могла байдуже дивитися на вторгнення фашистських військ. 31 жовтня 1941 року Зоя Космодем’янська разом із сотнями інших комсомольців прийшла до призовного пункту. Вчорашні школярі хотіли надати посильну допомогу червоній армії у боротьбі з ворогом.
Новобранців одразу попередили, наскільки небезпечною є диверсійна робота: 95% партизан гине, часто тяжкою та болісною смертю. Проте така доля не налякала Зою. Пройшовши підготовку, вона стала членом розвідувально-диверсійної частини.
Подвиг Космодем’янської
21 листопада 1941 року Зоя Космодем’янська та інші диверсанти-розвідники отримали завдання: у найкоротші терміни спалити села, щоб уповільнити просування німців. Було сформовано дві групи по 10 осіб, проте обидві групи потрапили в засідку. Лише небагатьом бійцям, серед яких була Зоя, вдалося врятуватися.

Партизани продовжили виконання операції. Зої вдалося підпалити три будинки, в яких мешкали німці. Проте 28 листопада юна диверсантка була схоплена. Допит супроводжувався жорстокими тортурами, але Зоя не видала німцям інформацію про партизанів. Єдине, що вона сказала, назвалася ім’ям Тетяна.
Вранці 29 листопада 1941 року відбулася страта Зої Космодем’янської. Побиту комсомолку з відмороженими ногами вивели надвір, де вже була готова шибениця. На грудях у дівчини висіла табличка з написом «Піджигач будинків». Перед смертю Зоя закликала сільських жителів не здаватися і в змозі допомагати Червоній армії боротися з ворогом. Тіло Космодем’янської ще місяць висіло на загальному огляді, і лише напередодні 1942 німці дозволили його поховати.
Подвиг Зої Космодем’янської не залишився непоміченим. Відважна комсомолка посмертно удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Її ім’ям було названо багато закладів для дітей: школи, піонерські табори, бібліотеки, різні гуртки. Трагічна доля дівчини знайшла свій відбиток у радянському мистецтві: Зоя стала центральним персонажем багатьох літературних творів, полотен, кінострічок.

Біографія Зої Космодем’янської роки життя – 13 вересня 1923 – 29 листопада 1941 гг. (18 років)

Біографія Джорджіани Кавендіш

Джорджіана Кавендіш (Джорджіана Спенсер) (1757-1806) – герцогиня Девонширська, дружина Вільяма Кавендіша, активістка. Народилася Джорджіана 7 .