Ірак за 20 років після вторгнення США: більшість іракців вважають, що за Саддама жилося краще
Згідно з опитуванням, проведеним в Іраку, більшість мешканців країни вважають, що жити стало гірше після вторгнення США у 2003 році. Опитування припало на 20-у річницю повалення президента Саддама Хусейна.
У лютому некомерційна міжнародна організація Gallup International провела опитування у всіх 18 мухафазах Іраку серед репрезентативної вибірки з 2024 дорослих мешканців.
На запитання про стан Іраку порівняно з тим, що був до американського вторгнення, 60% респондентів відповіли, що він погіршився, а 40% – що покращився.
Шиїтська арабська більшість Іраку отримала політичний вплив після 2003 року, що породило невдоволення серед арабів-сунітів, курдів та інших меншин.
Цей міжконфесійний розкол видно в опитуванні: більшість мусульман-сунітів, близько 54%, вважають, що за Саддама Хусейна життя було кращим.
Попри таку похмуру оцінку, деякі ознаки прогресу є. Лише один з трьох респондентів описує стан Іраку як поганий.
Коли Gallup International звернулася до своїх архівів і порівняла результати відповіді на те саме запитання у 2003 році, виявилося, що тоді поганою ситуацію вважали майже двоє з трьох іракців.
45-річний чоловік, що мешкає у провінції Анбар, сказав учасникам опитування: “Важко визначити, покращилася чи погіршилася ситуація. Зміни приносять надію, і ми схильні забувати минуле. Економіка, можливо, покращилася, але виробництво скоротилося, а безпека погіршилася”.
США вторглися в Ірак у 2003 році під приводом наявності в країні зброї масового знищення та загрози глобальній безпеці з боку режиму Саддама Хусейна.
Але жодних доказів наявності зброї масового знищення так і не знайшли.
Натомість війна призвела до загибелі сотень тисяч іракців і тривалої нестабільності в країні.
Попри виправдання уряду США, схоже, багато іракців, як і раніше, скептично ставляться до справжніх мотивів участі у війні.
Близько 51% іракців вважають, що США вторглися до Іраку, щоб вкрасти його ресурси.
Ці настрої найсильніші в провінції Анбар та південно-східних провінціях, багатих на нафту й газ.
Тим часом 29% опитаних вважають, що метою вторгнення було повалення режиму Саддама Хусейна. Інші причини, такі як обслуговування інтересів американських оборонних підрядників, боротьба з тероризмом та встановлення демократії в Іраку, рідше фігурували у відповідях.
Коли вторгнення під керівництвом США провалилося, набули впливу сектантські ополчення. Сусідній Іран також побачив у цьому можливість посилити вплив в Іраку, тим більше що 60% населення Іраку становлять мусульмани-шиїти, яких тривалий час пригнічували за Саддама Хусейна.
З появою “Ісламської держави” (організацію визнано терористичною та заборонено в багатьох країнах), що знайшла підтримку серед сунітського населення на півночі країни, у 2014 році боротьба за Ірак відновилася. Багдад отримав потужну військову підтримку США і союзників, і у 2018 році ІД вдалося розгромити. Відтоді в країні відновилася відносна стабільність.
За даними опитування, іракці розходяться в думках щодо майбутньої участі США у житті країни. Чисельність американських солдатів в Іраку сягнула максимуму в 2007 році (майже 170 тис. осіб), а сьогодні становить близько 2500 військовослужбовців.
Респонденти, що проживають у південній частині Іраку, виступають за негайне виведення американських військових, тоді як мешканці північної частини, зокрема іракського Курдистану, вважають, що певна присутність США необхідна.
Приблизно 75% опитаних іракських шиїтів негативно розцінюють прихід сил коаліції.
Багато з них покладають надію на Росію як політичного союзника та партнера у сфері безпеки. З огляду на тісні стосунки між Тегераном і Москвою, у цьому нестабільному регіоні таке ставлення не є дивне.
В економічному плані Китай останніми роками відіграє більш помітну роль на Близькому Сході, попри те, що регіон традиційно перебуває під парасолькою безпеки США.
Нещодавно Пекін оголосив про потепління відносин між Іраном і Саудівською Аравією, які погодилися відновити дипломатичні відносини.
Але молодь бачить майбутнє у похмурому світлі – про це свідчить громадський рух “Тішрин” (“Жовтень”), що зародився на вулицях Багдада у 2019 році і був жорстоко придушений.
Тоді як 47% опитаних іракців хочуть залишитися й побудувати нову країну, кожен четвертий респондент хоче виїхати.
А якщо розподілити ці дані за віком, то серед молодших картина виглядатиме ще гірше. Майже кожен третій іракець віком від 18 до 24 років хоче виїхати з країни, що можна трактувати як звинувачення на адресу політичного класу країни та свідчення давньої проблеми корупції.
Неназваний учасник опитування сказав: “Все більше іракської молоді, особливо чоловіків, що живуть у Багдаді, бачать краще майбутнє за межами країни”.
Складну ситуацію в Іраку неможливо описати лише статистичними методами.
Для мільйонів іракців останні два десятиліття були відзначені травмами і потрясіннями. Однак зараз з’являється нове покоління, яке успадкувало тягар минулого і водночас прагне збудувати краще майбутнє.
Щонайменше 40% населення Іраку молодше 15 років, і це молоде покоління, схоже, віддає перевагу економічній безпеці й можливостям працевлаштування, але водночас прагне миру і стабільності.
Є надія, що іракські лідери та їхні закордонні союзники впораються із цим завданням.
Похибка опитування становить +/- 2,2%. В опитуванні використовувався метод, який вибирав респондентів випадковим чином, також проводилася перехресна перевірка відповідей на делікатні запитання. Понад 50% інтерв’юерів були жінками й опитували жінок.
Аналіз даних: Леоні Робертсон
Графіка: Раїс Хусейн та Ісмаїл Монер
Редактори: Мая Муссаві та Йоганнес Делл
20 років війні в Іраку. Чи була зброя масового знищення і як провалилась розвідка Британії
В рамках проєкту “Шок і війна: Ірак 20 років по тому”, заснованого на розмовах з десятками людей, які безпосередньо брали участь у конфлікті, BBC розкриває нові подробиці про пошуки зброї масового знищення.
“О, Господи!”. Саме так відреагував старший офіцер британської розвідки МІ-6, коли наприкінці 2001 року почув від колеги, що американці серйозно налаштовані щодо війни в Іраку.
Співробітники ЦРУ також згадують про шок британських колег. “Я думав, що у них буде серцевий напад прямо за столом, – згадує Луїс Руеда, керівник групи операцій щодо Іраку в ЦРУ. – Якби вони не були джентльмени, то дали б мені ляпаса прямо там”.
Невдовзі ця інформація дійшла до Даунінг-стріт. І повідомили її не дипломати, а шпигуни.
“Я, мабуть, першим сказав прем’єр-міністру: “Подобається це вам чи ні, а варто добре підготуватися, бо виглядає, що вони таки готують вторгнення”, – розповів в інтерв’ю ВВС тодішній голова МІ-6 сер Річард Дірлав, який часто відвідував Вашингтон.
Незабаром служба зовнішньої розвідки Британії MI6 стане учасницею однієї з найбільш суперечливих і впливових подій у своїй історії.
Для США проблема зброї масового знищення (ЗМЗ) була другорядною щодо іншого прагнення – повалити іракського лідера Саддама Хусейна.
“Ми б вторглися в Ірак, навіть якби Саддам Хусейн мав лише скріпку для паперу, – каже пан Руеда. – Ми б сказали: “О, він може нею виколоти око”.
Для Сполученого ж Королівства, коли постало питання про те, як пояснити необхідність вторгнення в Ірак громадськості, центральною була загроза, яку нібито створює іракська ЗМЗ – хімічна, біологічна та ядерна зброя.
Іноді кажуть, що уряд Британії вигадав заяви про ЗМЗ. Але тодішні міністри стверджують, що шпигуни запевнили їх у наявності зброї.
“Дуже важливо розуміти, що я покладався на отримані мною розвідувальні дані, і я вважаю, що мав право на них покладатися, – сказав ВВС колишній прем’єр-міністр Тоні Блер. Напередодні вторгнення, за його словами, він попросив – і отримав – запевнення від Об’єднаного комітету з розвідки. Він відмовляється критикувати спецслужби за те, що вони помилилися.
Інші міністри кажуть, що тоді у них були сумніви.
“Тричі я запитував Річарда Дірлава про джерела цих розвідданих, – каже тодішній міністр закордонних справ Джек Стро. – У мене було неприємне передчуття з цього приводу. Але Дірлав щоразу запевняв мене, що ці агенти надійні”. Водночас Стро каже, що кінцева відповідальність лежить на політиках, оскільки саме вони ухвалюють остаточні рішення.
На запитання, чи вважає він Ірак провалом розвідки, сер Річард відповів просто: “Ні”. Він досі вважає, що Ірак мав певну програму озброєнь і що її елементи могли бути переміщені через кордон із Сирією.
Автор фото, Getty Images
Сер Річард Дірлав, 2008 рік
Однак є ті, хто з цим не погоджується.
“Це був серйозний провал”, – каже сер Девід Оманд, тодішній координатор безпеки та розвідки Британії. Він каже, що упередженість сприйняття змусила урядових експертів дослухатися до фрагментів інформації, яка підтверджувала ідею про те, що Саддам Хусейн мав зброю масового знищення, і натомість відкинути інформацію про те, що її не було.
Деякі співробітники MI6 кажуть, що вони також були занепокоєні. “У той час я відчував, що ми робимо неправильно”, – розповів на умовах анонімності офіцер, який працював над питанням Іраку і ніколи раніше не говорив на цю тему.
“Не було жодних нових чи надійних даних розвідки, які б свідчили про те, що Ірак відновив програми ЗМЗ і що вони становлять неминучу загрозу, – розповів колишній офіцер про період початку 2002 року. – Я думаю, з точки зору уряду, це було єдиним, що вони могли знайти. ЗМЗ була єдиною зачіпкою, якою вони могли це виправдати”.
Наявні навесні 2002 року дані розвідки були неоднозначними. Старі агенти MI6 в Іраку практично не мали інформації про ЗМЗ, тому почався відчайдушний пошук свіжих даних з нових джерел, щоб підкріпити справу, особливо коли на вересень запланували досьє.
Інший інсайдер пригадує розшифровку повідомлення, в якому йшлося, що для розвідувальної служби “немає важливішої ролі”, ніж переконати британську громадськість у необхідності дій. За його словами, виникли запитання, чи доречно таке казати, і повідомлення видалили.
Автор фото, Dan Kitwood
Штаб-квартира MI6 в центрі Лондона
12 вересня сер Річард прийшов на Даунінг-стріт із новинами про нове важливе джерело. Ця особа стверджувала, що програми Саддама перезапускають, і пообіцяла незабаром надати нові подробиці. Попри те, що це джерело не проходило повної перевірки, а щодо його інформації не проконсультувалися з експертами, ці дані передали прем’єр-міністру.
Сер Річард відкинув звинувачення в тому, що він занадто зблизився із резиденцією прем’єра, але коментувати подробиці справи відмовився. Тим часом протягом кількох місяців це нове джерело нової інформації так і не надало, і зрештою, кажуть інші джерела в розвідці, дійшли висновку, що воно усе вигадало. Контроль якості був порушений, стверджують вони.
Ймовірно, деякі з нових інформаторів вигадували інформацію за гроші або тому, що хотіли повалити Саддама. У січні 2003 року я зустрів в Йорданії перебіжчика з розвідувальної служби Саддама. Він стверджував, що брав участь у розробці мобільних лабораторій для роботи над біологічною зброєю, поза полем зору інспекторів ООН.
Його заяви потрапили до презентації держсекретаря США Коліна Пауелла в ООН у лютому 2003 року, хоча деякі представники уряду США вже оприлюднили щодо цього застереження та заявили, що цій інформації не можна довіряти.
Інше джерело під кодовою назвою Curveball, на яке покладалися США та Велика Британія, також вигадувало подробиці про лабораторії.
Автор фото, Getty Images
Саддам Хусейн був президентом Іраку з 1979 року до повалення у 2003 році
Варто пам’ятати, що у Саддама колись була зброя масового ураження. За кілька тижнів до війни 2003 року я відвідав село Халабджа в Північному Іраку і почув, як місцеві жителі розповідали про день у 1988 році, коли армія Саддама скинула на них хімічну зброю. Правда про те, що сталося з тією зброєю, стане відомою лише після війни.
Саддам наказав знищити більшу частину своєї програми ЗМЗ на початку 1990-х років після першої війни в Перській затоці, сподіваючись отримати позитивну оцінку від інспекторів ООН зі зброї, як пізніше сказав мені один із провідних іракських учених.
Іракський лідер, можливо, сподівався відновити свої програми пізніше. Але він таємно все знищив, частково щоб продовжувати блефувати, що він досі може мати певну зброю, яку може використати проти сусіднього Ірану, з яким він тоді воював. Тож коли пізніше інспектори ООН попросили Ірак довести, що він усе знищив, він не зміг цього зробити.
Пізніше один іракський вчений розповів, що вони позбулися смертоносної сполуки, поховавши її під землею. Але вони зробили це біля одного з палаців Саддама, і тому побоювалися, що якщо вони це визнають, іракський лідер може їх убити. У результаті Ірак так ніколи не міг насправді довести, що більше не має зброї.
Під кінець 2002 року інспектори ООН знову повернулися до Іраку в пошуках ЗМЗ. Деякі з цих інспекторів у розмові з BBC пригадують, як шукали місця, де, за інформацією Заходу, могли базуватися мобільні лабораторії. Натомість, за словами одного з них, вони знайшли лише “прославлений фургон з морозивом”, покритий павутинням.
Громадськість тоді так і не дізналася про всі занепокоєння, які були у влади перед початком війни. “Моє майбутнє у ваших руках”, – напівжартома сказав Тоні Блер серу Річарду в січні 2003 року, коли тиск щодо пошуку доказів ЗМЗ зростав.
Автор фото, Getty Images
Березень 2003: британські війська на півдні Іраку
“Тоді це дратувало”, – згадує сер Річард. Він звинувачує інспекторів у “некомпетентності” через те, що вони нічого не знайшли. Ганс Блікс, який очолював хімічні та біологічні інспекції ООН, розповів ВВС, що до початку 2003 року він вважав, що зброя є, але почав сумніватися в її існуванні після того, як інформація про її наявність не підтверджувалася. Він хотів більше часу, щоб знайти відповіді – але так його і не отримав.
Неспроможність знайти неспростовні докази не зупинила війну в березні 2003 року.
“Я до останнього намагався уникати військових дій”, – сказав BBC Тоні Блер. Президент Джордж Буш, побоюючись, що його союзник програє голосування в парламенті напередодні війни, дійсно запропонував йому під час відеодзвінка можливість відмовитися від вторгнення та брати участь лише в наслідках – але прем’єр-міністр цю пропозицію відхилив.
Він захищав своє рішення як принципове як з точки зору необхідності вирішити питання із Саддамом Хусейном, так і через необхідність підтримувати відносини Великої Британії зі США.
“Це мало б значний вплив на стосунки, – зазначив він. – Коли я був прем’єр-міністром, не було жодних сумнівів – ані за президента Клінтона, ані за президента Буша – кому американський президент завжди дзвонить першим. Це був британський прем’єр-міністр. Сьогодні ми вийшли з Європи, і чи зателефонує Джо Байден першим Ріші Сунаку? Я не впевнений”.
Але зброї масового знищення так і не знайшли. “Все розвалилося”, – каже один колишній офіцер MI-6, згадуючи повоєнну внутрішню перевірку джерел. І це мало серйозні та тривалі наслідки як для шпигунів, так і для політиків.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!