Що сталося з Ольгою Будіною

§ 4. Князювання Ігоря та Ольги

Після смерті Олега князювати на Русі почав син Рюрика — Ігор. Князь Ігор (? — 945) продовжував справу свого попередника, наполегливо згуртовуючи східних слов’ян у єдину державу. Розпочав своє правління боротьбою з деревлянами та уличами, які вийшли з покори Києву. Ігор наклав на них значно більшу данину, ніж раніше. Після цього уличі залишили Середнє Подніпров’я і переселилися в межиріччя Дністра і Південного Бугу.

У 915 р. біля кордонів Київської Русі вперше з’явилися нові кочовики — печеніги. Ігорю вдалося укласти з ними мирну угоду. Згодом її було порушено через те, що печенігів до нападів на Русь підштовхувала Візантія.

Чому похід Ігоря 941 р. завершився невдало? Чому загинув князь Ігор?

Ігор, як і його попередники, воював із Візантією. У 941 р. він організував грандіозний похід проти неї, залучивши близько 10 тис. лодій. Проте цей похід завершився поразкою: візантійці спалили флот русичів «грецьким вогнем».

По трьох роках, зібравши ще більші сили, Ігор повторив похід, але цього разу битися не довелося. Візантійці відкупилися даниною, більшою за ту, яку отримав від них раніше князь Олег, та уклали нову угоду, яка підтверджувала основні торговельні інтереси руських купців на ринках Візантії. Хоча умови угоди були дещо гіршими, ніж з Олегом.

У 944 р. Ігор також здійснив похід на Закавказзя проти войовничих горців, які були союзниками візантійців. Унаслідок перемоги русичам поталанило оволодіти багатими містами Дербент, Шарван і Бердаа та з великою здобиччю повернутися додому.

«Грецький вогонь» — таємна зброя візантійців. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали з бронзових труб або наливали в мушлі й кидали їх із катапульт на ворожі судна. Склад цієї суміші настільки ретельно приховувався, що всі її складники дотепер не відомі. Імовірно, вона містила смолу, сірку, селітру і нафту. «Грецький вогонь» не можна було загасити, він горів навіть на воді.

Княгиня Ольга зустрічав тіло князя Ігоря (художник В. Суриков. ескіз)

Утримання великої дружини і здійснення далеких походів потребували значних коштів. Мабуть, саме це спонукало Ігоря спробувати, всупереч традиції, вдруге додатково зібрати данину з деревлян. Унаслідок цього спалахнуло повстання. Очолювані князем Малом деревляни восени 945 р. розгромили дружину Ігоря і вбили самого князя. «Якщо внадиться вовк до овець, — пояснювали вони свій учинок, — то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». Смерть Ігоря знаменувала завершення початкового етапу становлення Київської Русі.

Що призвело до загибелі князя Ігоря?

2. Помста княгині Ольги

Після загибелі князя Ігоря правителем мав стати його син Святослав, та оскільки той був іще хлопчиком, до його змужніння київський престол (до 964 р.) посідала його дружина Ольга. Княгиню Ольгу (бл. 910—969) літописець називав «мудрішою за всіх людей», характеризував як вродливу, розумну, енергійну жінку а, водночас — як далекоглядну, холоднокровну та досить жорстоку правительку. Де й коли народилася майбутня київська княгиня, невідомо. Літопис повідомляє лише про те, що «привели Ігореві дружину зі Пскова на ім’я Ольга».

Своє правління Ольга розпочала з придушення деревлянського повстання і помсти вбивцям свого чоловіка. У ті часи кривава помста була неписаним законом. Той, хто не помстився вбивцям своїх близьких, навіки вважався зганьбленим. Описані в літопису чотири помсти княгині Ольги вбивцям свого чоловіка фактично спричинили знищення деревлянського княжіння.

Розповідь Нестора-літописця про події після вбивства князя Ігоря можна зрозуміти так, що деревляни сприйняли його як власну перемогу й вирішили захопити владу над Києвом. Двадцять деревлянських послів приїхали до Києва та запропонували Ользі вийти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня розправилася з ними суто жіночою хитрістю. Вона вдала, нібито приймає послів із надзвичайними почестями, та оголосила, що на знак особливої поваги кияни понесуть їх у човні на руках. А потім гордих такими почестями послів кинули до великої ями, викопаної у дворі палацу, і закопали живцем.

Розгляньте малюнки з літопису. Які сюжети помсти деревлянам княгинею відображені, а які — ні?

Розправившись зі сватами, Ольга попросила деревлян підіслати для переговорів із нею найбільш знатних мужів князівського роду, бояр та купців. Коли ті прибули до Києва, княгиня запропонувала їм відпочити після довгої дороги і попаритися в лазні, яку потім зачинили й запалили разом із послами.

Третя помста своєю жорстокістю перевершила попередні. Ольга сповістила, що бажає здійснити поминки за своїм чоловіком, тож наказала деревлянам варити мед і готуватися до них. Після цього княгиня пообіцяла вийти заміж за деревлянського князя Мала. Поблизу Іскоростеня — деревлянської столиці — за її наказом насипали величезний курган. Під час ритуальної трапези на ньому Ольга дочекалася, поки деревляни понапиваються, і звеліла всіх перебити. Загинули, як пише літописець, п’ять тисяч людей.

Наступного року Ольга зібрала військо та разом із малолітнім сином Святославом рушила на підкорення деревлянської землі. Битву було виграно, але деревляни зачинилися у своїй столиці. Облога тривала рік, і виснажені деревляни запропонували Ользі мед і хутро. Проте вона відмовилася від такої великої данини, повідомивши, що їй вистачить по три горобці й три голуби від кожного двору. Деревляни дали княгині те, чого вона вимагала. До лап кожного птаха Ольга наказала прив’язати запалені трути і, коли посутеніє, відпустити на волю. Птахи полетіли під стріхи будинків Іскоростеня, і місто спалахнуло з усіх боків. І побігли деревляни з міста, Ольжині люди їх ловили. Старійшин княгиня наказала стратити або віддати в рабство, а на решту наклала тяжку данину.

Спалення Іскоростеня

Княгиня Ольга із сином Святославом

Купальня княгині Ольги на р. Кам’янка (Житомир)

Деревлянський князь Мал закінчив своє життя в київському полоні. Згадкою про нього залишилося місто Малин, його спадкове володіння в деревлянській землі, що й досі має цю назву. Існує цілком вірогідна версія, що донька деревлянського князя Малуша, яку Ольга зробила своєю ключницею, стала коханкою князя Святослава й народила від нього майбутнього князя Володимира Святославовича.

Яку мету переслідувала помста Ольги? Чому Ольга так жорстоко помстилася деревлянам?

3. Реформи княгині Ольги

Загибель Ігоря гостро поставила питання реформи системи державного управління на Русі та, зокрема, порядку стягування данини.

Ольга впорядкувала полюддя. Було чітко окреслено землі, з яких через певні проміжки часу стягувалася визначена данина. За княжою скарбницею було закріплено «ловища» — землі, багаті на хутрового звіра, що забезпечувало її постійним прибутком. Установлювалися «уроки» та «оброки», які повинні були виконувати підлеглі в розмірах, що не позбавляли їх засобів існування. Запровадженням «уставів» було, ймовірно, впорядковано адміністративні й судові дії на місцях княжих дружинників. Улаштовувалися також «становища» і княжі «погости» — місця зберігання зібраної данини та осередки центральної влади.

Реформи — перетворення, зміни, нововведення в якій-небудь сфері суспільного життя.

За князювання Ольги розбудовувався і прикрашався її стольний град. У Києві з’явилася нова князівська резиденція — Ольжин двір із «теремом кам’яним». Археологічні розкопки свідчать, що це був, імовірно, двоповерховий, укритий червоним шифером кам’яний палац, прикрашений мармуром і декоративною керамікою.

Які реформи провела княгиня Ольга?

3. Зовнішньополітична діяльність княгині Ольги

Княгиня Ольга проводила активну зовнішню політику. Проте, на відміну від своїх попередників, вона віддавала перевагу дипломатії, а не війні.

У 946 р. (за іншими даними — 957 р.) Ольга відвідала Константинополь. Княгиня, ймовірно, прагнула відновити давні привілеї для руських купців і сплату візантійцями данини Києву.

За повідомленням літописця, у Константинополі Ольга прийняла християнство. Було досягнуто домовленості, що руські дружини служитимуть імператорові, а Візантія за це сплачуватиме данину Русі. На її виконання Ольга надсилала руських воїнів, допомагала Візантії у війні з арабами 961 р., у боротьбі з норманами і болгарами.

Хрещення Ольги (мініатюра з літопису)

Купель для хрещення з собору Св. Софії в Константинополі

Також княгиня Ольга здійснила першу спробу встановити дипломатичні зв’язки із Західною Європою. У 949 р. вона надіслала своїх послів до імператора Священної Римської імперії Отгона І — наймогутнішого правителя тогочасної Європи з проханням надати єпископа для хрещення Русі. По деякім часі після цього до Києва прибула християнська місія, очолювана ченцем Адальбертом. Вона діяла на Русі протягом 961-962 рр., але через протидію язичницької знаті, під загрозою фізичної розправи змушена була рятуватися втечею. Оскільки язичницькі настрої були досить сильними, Ольга не наважилася оголосити християнство державною релігією.

Ймовірно, цей неуспіх послабив позиції Ольги, і влада перейшла до її сина Святослава, який був прихильником язичництва.

Розгляньте малюнок «Княгиня Ольга входить до Собору Св. Софії в Константинополі» і складіть розповідь про відвідини княгинею Ольгою Константинополя.

ВИСНОВКИ

Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов’янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини.

Внутрішньополітичні заходи княгині Ольги сприяли тіснішому об’єднанню колишніх окремих східнослов’янських племінних володінь у єдиний державний організм. У зовнішньополітичній діяльності княгиня Ольга визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

  • 1. Які кочові племена з’явилися на кордоні Русі за правління князя Ігоря?
  • 2. Що призвело до конфлікту князя Ігоря з деревлянами?
  • 3. Які реформи здійснила на Русі княгиня Ольга?
  • 4. Коли відбувся перший в історії дипломатичний візит до Константинополя очільника Київської держави?

Феміністка й талановита письменниця з Буковини: 160 років тому народилася Ольга Кобилянська

“Еспресо.Захід” розповість про цікаву долю та самобутню творчість буковинської письменниці, чиї твори й досі з захопленням читають у всій Україні й не лише.

Про що у статті:

  • Ранні роки та світ, у якому формувалася Кобилянська;
  • Особливий зв’язок між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою;
  • Особисте життя Кобилянської: першою освідчилася чоловіку, якого кохала;
  • Хвороба Кобилянської і смерть у часи Другої світової війни;
  • Творча спадщина Ольги Кобилянської.

Ранні роки та світ, у якому формувалася Кобилянська

Ольга Кобилянська народилася в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині. Вона була четвертою з семи дітей у сім’ї дрібного урядовця Юліана Кобилянського. Зараз Ґура-Гумора є частиною Румунії, однак 160 років тому місто входило до складу герцогства Буковини, що перебувало в складі Австро-Угорської імперії та разом з Галичиною й Закарпаттям формувало ядро українського світу у найбільшій імперії центральної Європи. На той час Буковина була краєм контрастів, де співжили декілька культур: українська, румунська, єврейська, німецька й польська. У цьому інтернаціональному світі сім’я Кобилянських не втратила свого українства.

Літературний талант Ользі Кобилянській, вірогідно, передався по маминій лінії. Її мама, Марія Йосипівна Вернер, походила зі спольщеної німецької родини, чиїм родичем був німецький поет-романтик Захарій Вернер. Цікаво, що з любові до чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані та любові до українства. Марія Вернер виховала не лише відому письменницю, а й двох синів, один з яких став живописцем, а інший – науковцем-філологои, та ще одну доньку – піаністку. Тому в домі Кобилянських завжди в пошані була освіта, розвиток інтелектуальних здібностей дітей.

Щодо дати свого народження, в дорослому віці Ольга Кобилянська створила цікаву загадку для літературознавців. Адже загальновідомою є дата 27 листопада 1863 року. Однак в одному з своїх численних листів, які збереглися до наших часів, вона пише:

“Питаєте, коли я рождена. 24 листопада року 1863-го. Святкую, але день тих своїх уродин звичайно 27 листопада, бо десь я ще з-за молодих літ вичитала, що день 24 листопада – день недолі – от в тім і вся річ”.

З ранніх років сім’я Кобилянських декілька разі змінювала місце проживання через роботу батька. У 5 років Ольга з сім’єю переїхала до Сучави, у 12 років – до гірського містечка Кимполунг. Там Ольга вступила до німецької початкової школи, де вивчала німецьку й румунську мови. А українську опановувала приватно вдома.

Після закінчення 4 класів початкової школи Ольга прагнула навчатися далі. Та на той час жінкам складно було отримати фахову освіту, яка була доступною лише чоловікам. Тому Ольга наполегливо навчалася самостійно: позичала книжки, користувалася підручниками братів, слухала їхні дискусії, багато читала. У цей період вона починає цікавитися жіночими питаннями та проблемами емансипації. Робить перші літературні спроби: веде щоденник (німецькою), пише поодинокі вірші (польською та німецькою), прозові нариси. Потрохи малює, їздить верхи в гори, грає в аматорських виставах. Тобто намагається знайти себе в дорослому житті.

У 1881 році Ольга познайомилася з 17-річною Софією Окуневською, з якою почала приятелювати. З часом Софія переконала юну Ольгу писати свої твори українською, щоб бути зрозумілою для свого народу. У 1883 році Окуневська познайомила Кобилянську з феміністкою, організаторкою жіночого руху на Буковині та письменницею Наталією Кобринською. Особистість Кобринської дуже вплинула на формування сучасних поглядів Кобилянської щодо теми жіноцтва й української літератури.

Особливий зв’язок між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою

Напевне, найбільш цікавим і оповитим багатьма легендами є зв’язок Ольги Кобилянської та Лесі Українки.

У 1891 році родина Кобилянських оселилася в Чернівцях – столиці Буковини, де Ольга змогла бути ближчою до культурного життя і читати здобутки тодішньої української літератури. 1898 року Кобилянська поїхала до Львова для участі у відзначенні 25-річного ювілею творчої діяльності Івана Франка. Там вона познайомилася з Василем Стефаником, зав’язала дружбу й листування з ним, обговорюючи модерний психологізм його новел. Через рік спільний друг, письменник Михайло Павлик листовно познайомив Кобилянську з Ларисою Косач (Лесею Українкою). Вони швидко потоваришували і написали одна одній велику кількість листів. На запрошення Косач Кобилянська приїздила до неї в Зелений Гай, що на Полтавщині. А через два роки поетеса була гостею Кобилянської в Чернівцях. Обидві жінки відіграли важливу роль у творчості одна одної та були друзями до кінця життя. Їхні твори стали втіленням глибокого жіночого світогляду та боротьби за права та гідність жінок в українському суспільстві.

Кобилянська та Косач разом стоять біля витоків творення феміністичного канону української літератури, вибудовуючи образ нової жінки: жінки-інтелігентки, яка бореться з обставинами пригнобленої верстви, закоханої в питомо жіночу душу та загальнолюдський гуманістичний ідеал. Хоча листи Кобилянської до Косач зникли з її особистого епістолярного архіву, листи Косач до Кобилянської збереглися і досліджуються досі як унікальний зразок феміністично-лесбійської епістолярної творчості в українській літературі. Саме до Кобилянської їде Косач після смерті свого близького друга Сергія Мержинського, щоб упоратися з горем.

Через пестливі слова в листах, наприклад: “Як я тебе люблю… ти радість мого життя… моє серденько, як я тужу до тебе, як мрію про той час, коли ми знову побачимося” і так далі, у деяких дослідників виникли припущення про лесбійський зв’язок між Кобилянською та Косач. Та як пише сучасна українська письменниця та дослідниця Оксана Забужко у своїй книзі “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”, приятельські листи американок, француженок і німкень XIX ст. для сьогоднішнього непідготовленого вуха таки справді можуть “звучати мало не як шквал розпаношених лесбійських освідчень”:

“Насправді – це був цілком звичний, ба навіть ритуалізований тодішньою культурою спосіб жіночого словесного вияву прихильности й симпатії незалежно від об’єкта. Зрозуміло, що “епістолярний роман” панни Лесі й панни Ольги (стилістично, звісно, непорівнянно винахідливіший — у кожному разі, з Лесиної сторони, що єдина нам і відома) має бути відчитаний насамперед у цьому, питомому для нього контексті”, – вважає Забужко.

Хоча цікаво те, що Кобилянська так і ніколи не одружилася, на відміну від Лесі Українки.

Особисте життя Кобилянської: першою освідчилася чоловіку, якого кохала

Її першою любов’ю був млодий і амбітний українець Євген Озаркевич, який надихнув її до поглиблення освіти, бо він любив освічених жінок. Та юнацьке кохання Ольги Кобилянської з Євгеном Озаркевичем не склалося. Євген цікавився питанням емансипації, Ольга бачила в ньому однодумця, він був цікавим співрозмовником, однак роматичні стосунки так і не зав’язалися.

Кобилянська оцінювала себе об’єктивно, іноді комплексувала, іноді – ні. У щоденнику, коли їй було за 20, пише: “Я не гарна, але чоловікам подобатись вмію”. В інший час пише й запитує себе, чому вона така нещаслива, і робить висновок, що все тому, що вона негарна.

Вона була небагатослівна, стримана, врівноважена, вміла влучно поставити запитання і слухати людей. Точність, педантичність, скрупульозність – це про неї. Вона була скромна від природи й невисока на зріст. У свої 27 років вона важила 44,5 кг.

Далі в житті Кобилянської був молодший від неї на чотири роки Осип Маковей., літературознавець та редактор газети “Буковина”. Він настільки припав їй до серця, що саме цьому чоловікові Ольга сама першою зробила пропозицію спільно жити. Однак це не була поспішна й гарячкова пропозиція, бо Кобилянська та Маковей були знайомі вже шість років. У будь-якому випадку, в той час це був сміливий крок для жінки. Втім Маковей не відповів взаємністю. Довгий час по тому Ольга Кобилянська шукала в собі причини відмови.

Маковей одружився із жінкою на ім’я Ольга. Злі люди кепкували, що “одружився з Ольгою, та не з Кобилянською”. Ольга Кобилянська в листі до Лесі Українки називала дружину Маковея зневажливо, пишуши про неї як про “грубий елемент”. А Маковей у автобіографії писав таке: “Найрозумнішим кроком у моєму житті було моє одруження. Ніхто стільки добра мені не зробив, як моя дружина”.

Попри цікавість з боку різних чоловіків, Ольга Кобилянська так і залишилася незаміжньою і не мала дітей. Таким чином втілила образ справжньої феміністки і жила за кошт своєї літературної праці.

Хвороба Кобилянської і смерть у часи Другої світової війни

У 40 років, у розквіті таланту, Кобилянська застудилася, внаслідок чого розвинувся частковий параліч. Це позначилося на можливості особисто спілкуватися з друзями-митцями, ходити в народ. Спершу недуга, потім хвороба та смерть батька, матеріальна скрута спричинили творчий спад: “Моє життя ніколи не було веселим, а тепер воно доходило до кульмінаційного пункту”. Та попри всі ці трудності, Кобилянська невтомно працювала інтелектуально, пишуши багато творів на замовлення і вже у поважному віці досягла заслуженої літературної слави.

У 1940 році, після загарбання Бессарабії та Північної Буковини Радянським Союзом, більшовицька влада нагороджує Кобилянську почесною грамотою. Вона прийнята до Спілки радянських письменників України, паралельно змушена написати “партійне” за риторикою привітання приходу радянської влади на Буковину для альманаху “Вільна Буковина”. Та вже через рік, коли нацистська Німеччина напала на Радянський Союз і швидко захопила УРСР, письменниця не змогла евакуюватися з Чернівців. Пронімецький уряд Румунії дав розпорядження передати письменницю військовому суду. Однак цього так і не сталося. Бо 21 березня 1942 року 78-річна Ольга Кобилянська померла. Влада заборонила громадськості провести її в останню путь: на похороні були лише її рідні та близькі.

Творча спадщина Ольги Кобилянської

Як тільки Ольгу Кобилянську не називали сучасники: і “гірською орлицею” за її горде серце, і “пишною трояндою в саду української літератури” — за яскраву метафоричність художнього бачення. Кобилянська за півстоліття активної творчої кар’єри створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою.

У підлітковому віці Ольга писала вірші німецькою. У 1880 році пише перше німецькомовне оповідання “Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини”, у 1883 році — “Доля чи воля? “. Потім створює алегоричні замальовки “Видиво” (1885), “Голубка і дуб” (1886). У 1886 році вона написала свою першу україномовну повість “Людина”. У творі відображені погляди письменниці на становище української жінки у суспільстві. Повість стала першою, яка започаткувала етап психологічної української прози. Згодом з’явилася її повість “Царівна”. Первісний текст був німецькою, пізніший – переписаний українською. Центральною у творі є постать нової, емансипованої, жінки, що продовжує тематичну лінію, яку авторка розпочала у повісті “Людина”. Соціально-психологічна повість “Земля” про селянство Буковини, напевно, є найкращим твором Кобилянської на тему соціальної справедливості. Поклавши в основу твору дійсні факти, письменниця створила глибоко індивідуалізовані образи селян, усім своїм єством пов’язаних із землею-годувальницею. Не менш драматичною є повість “Ніоба” про мати 12-ти дітей та їх складне життя. Також Кобилянська є автором таких відомих творів, як: збірку новел “До світа” (1905), повість “В неділю рано зілля копала” (1908); повість “Через кладку” (1911); повість “За ситуаціями” (1913).

Під час Першої світової війни Кобилянська пише низку коротких творів (“Юда”, “Назустріч долі”, “Лист засудженого жовніра до своєї жінки”), зображаючи нещастя героїв, спричинені тривалим конфліктом. Протягом 1920-х Кобилянська видає збірку новел “Сниться” (1922), оповідання (маленьку повість) “Вовчиха” (1923), роман “Апостол черні” (1926). В підрадянській Україні виходять численні перевидання її творів — зокрема, і її перше зібрання творів у 9 томах. Після чого поступово відходить від активної літературної творчості.

За творами письменниці знято декілька фільмів, зокрема: “Земля” (1954), “Вовчиха” (1967), “Меланхолійний вальс” (1990), “Царівна” (1994).

У Чернівцях діє єдиний в Україні літературно-меморіальний музей письменниці, міститься у будинку, в якому Кобилянська мешкала від 1925 року до смерті. Там серед численних експонатів і особистих речей зберігається унікальний документ — щоденник Ольги Кобилянської. Це два загальні зошити, написані німецькою (деякі слова українською та польською). Перший запис зроблено 1 листопада 1883-го.

Related Post

Як нарощувати брови в домашніх умовахЯк нарощувати брови в домашніх умовах

Зміст:1 Все про процедуру нарощення брів1.1 Особливості процедури1.2 Як проходить процедура1.3 Скільки триває ефект нарощування брів1.4 Вартість послуги нарощування брів1.5 Протипоказання1.6 Переваги нарощування брів2 Як формувати брови в домашніх умовах

Коли видалити стрілки з часникуКоли видалити стрілки з часнику

Зміст:1 Коли потрібно видаляти стрілки у часнику і чому так важливо це робити правильно1.1 Чому треба видаляти стрілки1.2 Коли приступати до видалення1.3 Зрізати, обламувати, витягувати2 Як і коли правильно видаляти