Країни нацистського блоку (Осі) в Другій світовій війні

Трьома головними партнерами в гітлерівській коаліції були Німеччина, Італія та Японія. Ці три країни стверджували німецьке й італійське панування в континентальній Європі, а також японське панування над Східною Азією. П’ять інших європейських держав приєдналися до альянсу Осі під час Другої світової війни. Усі європейські союзники Німеччини певною мірою брали участь у переслідуванні та вбивстві євреїв під час Голокосту.

• 1 Державам Осі (Німеччина, Італія, Японія) протистояли Союзні держави (на чолі з Великою Британією, Сполученими Штатами й Радянським Союзом).
• 2 П’ять інших країн приєдналися до Осі під час Другої світової війни: Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина та Хорватія.
• 3 Занепад і падіння альянсу Осі почалися в 1943 році.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Основні альянси під час Другої світової війни (1939–1945)

Під час Другої світової війни існувало два основних альянси: держави Осі й Антигітлерівська коаліція.

Трьома головними партнерами в тому, що зрештою було названо союзом Осі, були Німеччина, Італія та Японія . На чолі цих країн стояли німецький диктатор Адольф Гітлер, італійський диктатор Беніто Муссоліні та японський імператор Хірохіто. У вересні 1940 року три країни оформили свій союз через Троїстий пакт. П’ять інших країн згодом приєдналися до Троїстого пакту і стали державами Осі. Це були Болгарія, Хорватія, Угорщина, Румунія та Словаччина. Кожен із шести європейських союзників Німеччини брав участь у Голокості, вбиваючи євреїв або передаючи їх під опіку Німеччини для вбивства.

Антигітлерівську коаліцію утворили Велика Британія, США та Радянський Союз . Ці країни очолювали британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль, президент США Франклін Д. Рузвельт і генеральний секретар Радянського Союзу Йосип Сталін. Вони офіційно стали союзниками, підписавши 1 січня 1942 року Декларацію Об’єднаних Націй. В цей день Декларацію також підписали п’ятнадцять інших незалежних держав. Крім того, Декларація була підписана урядами у вигнанні ще восьми держав, які на той час були окуповані державами Осі. Ще двадцять одна держава оголосила війну Німеччині та підписала Декларацію до березня 1945 року.

На відміну від Союзників, держави Осі ніколи не розвивали установи для того, щоб координувати зовнішню політику або керувати спільними військовими операціями. Тим не менш, вони пообіцяли взаємну військову й політичну підтримку.

Формування союзу Осі

Наприкінці 1930-х років кожна із трьох держав, які пізніше утворили союз Осі, розпочала кампанії територіальної експансії, які зіпсували їхні стосунки з більшістю інших великих держав світу.

3 жовтня 1935 року Італія вторглася в Ефіопію (тоді також відому як Абісинія).

18 вересня 1931 року Японія вже захопила Маньчжурію (частину Китаю). Згодом, 7 липня 1937 року, Японія вторглася на решту території Китаю, розпочавши війну на Тихому океані.

Німеччина почала свою довоєнну експансію в 1938 році, анексувавши Австрію та Судетську область (частину Чехословаччини). У березні 1939 року німці розділили решту Чехословаччини між контрольованим Німеччиною протекторатом Богемії й Моравії та новоствореною державою-сателітом Словаччиною.

Їхня агресія проти інших держав спричинила те, що в Німеччини, Італії та Японії залишилося небагато друзів серед країн світу. Щоби припинити свою ізоляцію, три нації почали зближуватися й уклали договори та пакти.

Вісь Рим-Берлін

Італія та Німеччина почали розвивати тісніші відносини в 1936 році після того, як Ліга Націй запровадила санкції проти Італії за вторгнення в Абісинію, і після того, як припинився союз Італії з Британією та Францією. 25 жовтня 1936 року Німеччина й Італія уклали договір про дружбу, в якому зобов’язалися провадити спільну зовнішню політику. На основі промови Муссоліні, виголошеної через тиждень, цей союз став відомий як «Вісь Рим-Берлін».

Антикомінтернівський пакт

25 листопада 1936 року, через місяць після того, як Німеччина й Італія уклали договір про дружбу, нацистська Німеччина та імперська Японія підписали Антикомінтернівський пакт. У цьому пакті дві країни зобов’язалися надавати взаємну допомогу в боротьбі із загрозою, яку створює Комуністичний інтернаціонал. Хоча в пакті не згадується Радянський Союз, він був спрямований проти цієї країни, яка на той час вела військові дії з Японією. 6 листопада 1937 року до Антикомінтернівського пакту приєдналася Італія.

Сталевий пакт

22 травня 1939 року Німеччина та Італія розширили свій політичний союз на військовий, підписавши Пакт про дружбу й союз. Угода, яку Муссоліні назвав «Сталевим пактом», передбачала військову співпрацю та взаємну оборонну підтримку між Німеччиною та Італією.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. Через два дні Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. Незважаючи на Сталевий пакт, Італія спочатку залишалася нейтральною. 10 червня 1940 року, незадовго до того, як Німеччина розгромила Францію, Італія приєдналася до війни як союзник Німеччини. Окрім вторгнення до Франції, італійські війська атакували території британських інтересів у Північній та Східній Африці.

Троїстий пакт

27 вересня 1940 року Німеччина, Італія та Японія підписали Троїстий пакт. Він офіційно закріпив союз між трьома країнами, які згодом називалися державами Осі.

У Пакті Японія визнала «лідерство Німеччини й Італії у встановленні нового порядку в Європі». У свою чергу, Німеччина й Італія визнали право Японії на встановлення нового порядку «у великій Східній Азії».

Підписанти погодилися допомагати один одному в разі нападу країни, з якою жоден із підписантів тоді не перебував у стані війни. Це положення мало на меті попередження Сполученим Штатам, щоб вони трималися осторонь від війн Німеччини й Італії в Європі та Північній Африці. Це також було попередженням для Сполучених Штатів утриматися від втручання в завоювання Японії в Східній Азії.

Німеччина тисне на інші європейські держави, щоб вони приєдналися до держав Осі

У липні 1940 року, всього через два тижні після поразки Франції, Гітлер вирішив, що наступної весни нацистська Німеччина нападе на Радянський Союз. Для цього Німеччині потрібно було забезпечити сировину, встановити права пересування для німецьких військ і забезпечити співпрацю або участь інших європейських держав. Таким чином, Німеччина почала тиснути та схиляти приєднатися до Осі ті європейські держави, які симпатизували нацистському режиму. Нацистська Німеччина запропонувала економічну допомогу Словаччині. Вона також пропонувала Румунії військовий захист і радянську територію. Також вона попередила Угорщину, що Німеччина може відмовитися від своєї недавньої підтримки угорської анексії територій Чехословаччини та Румунії.

Коли Італія не змогла підкорити Грецію наприкінці осені й узимку 1940–1941 років, Німеччина більше занепокоїлася забезпеченням свого південно-східного флангу на Балканах. Успіх Греції у відсічі італійським військам дозволив її союзнику, Великій Британії, заснувати плацдарм на європейському континенті. Щоб підкорити Грецію та відтіснити британців з європейського материка, нацистська Німеччина намагалася долучити Югославію та Болгарію до союзу Осі.

Угорщина

Угорщина мала зобов’язання перед Німеччиною та Італією за надання їй частини Чехословаччини в 1938 році й ухвалення її анексії Північної Трансільванії в Румунії у вересні 1940 року. Лідери Угорщини також прагнули отримати від нацистської Німеччини пільговий економічний режим. Угорщина приєдналася до союзу Осі 20 листопада 1940 року.

Румунія

Запросивши й отримавши німецьку військову місію в жовтні 1940 року, Румунія приєдналася до Осі 23 листопада 1940 року. Румуни сподівалися, що активна підтримка німецького вторгнення до Радянського Союзу й регулярні поставки нафти: 1) знищать радянську загрозу; 2) повернуть Румунії провінції, анексовані Радянським Союзом у червні 1940 року; і 3) допоможуть отримати німецьку підтримку в поверненні Північної Трансільванії.

Словаччина

Словаччина була як політично, так і економічно залежною від Німеччини у своєму існуванні як суверенна держава. Отже, Словаччина теж пішла цим шляхом і 24 листопада 1940 року приєдналася до союзу Осі.

Болгарія

Спочатку болгарські лідери тягли час і чинили опір Німеччині в приєднанні до союзу Осі. Вони не хотіли вступати у війну з Радянським Союзом. Вони також не хотіли виступати проти Югославії, яка номінально була союзником Греції. Однак Болгарія приєдналася до Осі після того, як німці запропонували їй грецьку територію у Фракії. Німці також звільнили Болгарію від участі у вторгненні до Радянського Союзу. 1 березня 1941 року Болгарія приєдналася до Осі.

Югославія

25 березня 1941 року до Осі неохоче приєдналася Югославія. Це сталося тому, що німці погодилися поважати югославський нейтралітет у війні проти Греції і не вимагали прав пересування для військ Осі. Через два дні сербські військові, які заперечували проти Троїстого пакту, повалили югославський уряд, який його підписав. Це розлютило Гітлера. Німеччина напала на Югославію 6 квітня, а Італія та Угорщина незабаром приєдналися до вторгнення. Югославію було розгромлено, розчленовано і до середини квітня 1941 року окуповано державами Осі. Отже, Югославія фактично так і не стала однією з держав Осі.

Хорватія

В рамках розчленування Югославії держави Осі створили державу-сателіт під назвою Незалежна Держава Хорватія. Нею керували хорвати, які належали до фашистського руху усташів. Незалежна Держава Хорватія приєдналася до Осі 15 червня 1941 року.

Фінляндія

26 червня 1941 року, через чотири дні після вторгнення Осі до Радянського Союзу, Фінляндія вступила у війну проти СРСР як «союзник у війні». Фіни прагнули повернути територію, втрачену під час Зимової війни 1939–1940 років із Радянським Союзом. Фінляндія ніколи не підписувала Троїстий пакт і не вступала в офіційний союз із нацистською Німеччиною. Однак це дозволяло німецьким силам здійснювати пересування військ і діяти з фінської території, а фінські сили воювали разом із німцями. Оскільки вона діяла як союзник нацистської Німеччини, Фінляндію іноді неправильно називають однією з держав Осі.

Розпад і поразка Осі

7 грудня 1941 року Японія розпочала несподівану атаку на США в Перл-Харборі. Протягом трьох днів Німеччина та європейські держави Осі оголосили війну Сполученим Штатам. У відповідь Сполучені Штати, Велика Британія, Радянський Союз, Китай та двадцять дві інші держави офіційно заявили, що вони будуть співпрацювати, щоби перемогти держави Осі. Ще двадцять одна держава приєдналася до їхнього союзу до завершення війни.

Отже, на початку 1942 року Німеччина та її союзники опинилися в стані світової війни. До початку 1943 року низка військових втрат у Європі й Африці почала послаблювати деякі взаємні зобов’язання держав Осі.

Італія

Італія була першою країною Осі, що капітулювала.

Наприкінці липня 1943 року лідери італійської фашистської партії скинули й заарештували лідера фашистів та італійського диктатора Беніто Муссоліні. Італія здалася союзникам 8 вересня 1943 року.

Німецькі сили зайняли північну половину Італії та звільнили Муссоліні з в’язниці. Тоді Муссоліні створив Італійську соціальну республіку, яка базувалася в північному італійському місті Сало та повністю залежала від Німеччини.

Румунія

23 серпня 1944 року, після повалення диктатора маршала Іона Антонеску, Румунія перейшла на іншу сторону конфлікту. Румунські війська воювали поряд із радянськими військами до кінця війни.

Болгарія

Після того, як Радянський Союз відхилив пропозицію про перемир’я, Болгарія капітулювала 8 вересня 1944 року. Очолюваний комуністами Болгарський фронт захисту Батьківщини в ході перевороту захопив владу в болгарського уряду, прихильного до Осі. Потім він оголосив війну нацистській Німеччині.

Фінляндія

19 вересня 1944 року Фінляндія підписала перемир’я з Радянським Союзом.

Угорщина

У березні 1944 року Німеччина змусила Угорщину погодитися на окупацію німецькими військами. Основною причиною окупації Німеччини було її небезпідставне побоювання, що Угорщина полишить табір Осі, як це зробила Італія за півроку до того. Угорщина так і не капітулювала. Війна за Угорщину закінчилася на початку квітня 1945 року, коли Червона армія Радянського Союзу витіснила останні німецькі й угорські війська з території Угорщини.

Словаччина

Наприкінці серпня 1944 року в Словаччині спалахнуло національне повстання проти пронацистського словацького уряду. У відповідь Німеччина окупувала Словаччину для придушення повстання. Словаччина залишалася в Осі, доки радянські війська не захопили її столицю Братиславу на початку квітня 1945 року.

Хорватія

Фанатичні залишки хорватських усташів утримувалися в Хорватії до кінця квітня 1945 року, коли їх захопили або ж витіснили через кордон в окуповану німцями Словенію та Австрію югославські партизани під керівництвом комуністів.

Німеччина

Після самогубства Гітлера 30 квітня 1945 року нацистська Німеччина 8–9 травня беззастережно капітулювала.

Японія

Після поразки всіх своїх союзників по Осі Японія протягом літа 1945 року воювала сама. Офіційно вона капітулювала 2 вересня 1945 року.

Японо-китайська війна 1937-1945 причини і наслідки

Війна між Японією і Китаєм, яка з 1941 р була складовою частиною Другої світової війни .

Японська агресія в Китаї розгорнулася ще в 1931 р (див. Японо-китайська війна 1931-1933 рр.). Перед лицем японської загрози була завершена громадянська війна в Китаї 1927-1936 рр. між Гоминьданом і КПК.

7 липня 1937 року, спровокувавши перестрілку на прикордонному мосту Марко Поло, Японія вторглася в Китай. Два мільйони китайських солдатів (при 500-600 літаках, 70 танках і 1000 гармат) були значно слабкіші, ніж триста тисяч японських солдатів (при 700 літаках, 450 танках і бронемашинах і 1500 гармат) і 150 тис. Солдатів Манчжоу-го. Справа в тому, що зброя китайської армії була в основному застарілою, а велика частина військ підпорядковувалася командуючому Народно революційною армією (НРА) Чан Кайши лише номінально.

Але їх було недостатньо, щоб контролювати велику територію Китаю, і наступ японців спочатку вівся уздовж найважливіших комунікацій.

28 липня був захоплений Пекін. У серпні японці висадилися у м Шанхай і 8 листопада взяли місто.

Перед лицем японської небезпеки комуністи на чолі з Мао Дзедуном підпорядкували свої війська Чан Кайши. 21 серпня був укладений радянсько-китайський договір про ненапад.

23 вересня комуністи отримали право легальної діяльності на всій території Китайської республіки. СРСР став надавати Китаю допомогу озброєннями, боєприпасами і фахівцями. У Китаї воювали радянські льотчики.

13 грудня 1937 японці увірвалися до столиці Китаю Нанкін і влаштували в місті Різанину в Нанкіні. Чан Кайши переніс столицю в Ханькоу.

Японці продовжили захоплювати один район за іншим, але китайці наносили болючі контрудари. У квітні 1938 р з’єднання в 60 тис. Японців потрапило в оточення в Тейерчжуанській битві,з якими лише великими втратами вдалося вирватися з кільця.

Розгорнулася партизанська війна в тилу японців. У липні китайці підірвали греблі в Чанчжоу, змінивши русло Янцзи і затопивши водою і брудом японські угруповання, що готувалася вдарити на Ханькоу.

25 жовтня 1938 року після наполегливої битви Ханькоу упав. У 1938 р японці захопили Гуанчжоу та інші тихоокеанські порти, відрізавши Китай від поставок по морю. Положення Чан Кайши стало критичним. Він відійшов у гори Сичуані, перенісши столицю в м Чунцин.

У березні-жовтні 1939 р йшли бої в районі м Наньчан, які закінчилися успішно для Китаю. У листопаді-грудні 1939 р йшли запеклі бої в районі Пінкхоя і Ухані. Увага японської армії була відвернута від наступу на Китай через конфлікти з СРСР на озері Хасан в 1938 р і річці Халхін-гол.

У 1940 р комуністичні формування провели наступ «Битва ста полків». Японці створили маріонетковий китайський уряд – з 1940 р на чолі з Ван Цзінвеем.

Після укладення радянсько-японського договору 13 квітня 1941 р Чан Каші став спиратися на допомогу Великобританії і США, яка виявлялася переважно через Бірму. Зростання японо-американських протиріч привів 4 грудня 1941 р до вступу США і Японії в Другу світову війну. США і Китай стали союзниками. Положення Китаю визначалося ходом війни на Тихому океані. Кампанії 1942-1944 рр. в Китаї відбувалися з перемінним успіхом.

У серпні японська Квантунська армія в Маньчжурії була розгромлена в ході радянсько-японської війни 1945 г. Після капітуляції Японії Китай опинився серед переможців. Японські війська в Китаї капітулювали 9 вересня 1945 р Втрати японських і маньчжурських військ склали понад 1400 тис. Чоловік. У той же час загинуло до 35 мільйонів китайців, в більшості своїй – цивільне населення.

Причини виникнення війни

Японська імперія сподівалася знищити центральний уряд Китаю і встановити прояпонское маріонеткові режими.

Китайська республіка переслідувала наступні цілі:

• протистояти агресії Японії;
• об’єднати країну під владою центрального уряду;
• звільнити Китай від іноземного імперіалізму.

Наслідки війни

Наслідки поразки Японії стали перемоги британських і американських збройних сил в повітрі і на морі, а також розгром радянськими військами Квантунської армії.

Боєздатність китайської армії була низькою в силу відсталого озброєння. Китайська армія зазнала в 8,4 рази втрат більше, ніж японська.

Допомога союзників врятували Китай від розгрому. Територія Маньчжурії і Пескадорські острови відійшли до Китаю. Острови Рюкю залишилися за Японією.

Японо-китайська війна 1937-1945 — причини і наслідки

У цій статті буде коротко описана історія японо-китайської війни 1937-1945 рр., причини вторгнення японських військових сил на територію Піднебесної, цілі і наслідки цього довгого і кривавого конфлікту.

Передумови і причини війни

Друга половина XIX століття для величезної Китайської імперії ознаменувалася періодом розпаду і анархії. Падіння династії Цин, поділ країни на окремі території підвладних воюючим між собою генералам, економічні та територіальні поступки західним державам, а саме Японії, призвело до втрати контролю над країною і посилення впливу іноземних держав.

Утворена в 1911 році партія націоналістів Гоміньдан, яка контролювала землі Китаю на південному заході, в 1925 р, під проводом Чан Кайши і завдяки проведеним ним же військовим реформам, направила свої сили на північні частини країни.

За рік військового походу під вплив партії потрапив Шанхай, Нанкін і весь південь Китаю, що дало надію на повне возз’єднання розрізнених областей країни.

Бачачи, що Китай нарощує свої сили, Японія вирішила ввести війська на материк, а саме, в Маньчжурію, де нібито місцевим жителям загрожує небезпека від китайських військ. Ватажок Гоміньдану Чан Кайши, не бажаючи вступати у відкритий конфлікт, звернувся в Лігу Націй, щоб засудити японську політику і відстояти законні права Китаю.

Але поки йшли розгляди, гоміньданівська армія зазнала поразки, а Маньчжурія була захоплена. Японські війська продовжували наступ, який був зупинений завдяки дипломатичним старанням Чан Кайши, послів Франції, Англії та США.

Однак, через час, коли в Європі почалися економічні проблеми, Японія продовжила подальші військові дії проти Китаю.

Причин для такої поведінки Японії було кілька:

• Через збільшення населення були потрібні нові території, сировинні бази і орні землі.
• Японія бажала світового панування. Для цього було потрібно всього лише захопити Китай і Маньчжурію, перемогти США і СРСР. Для цих цілей був спеціально створений меморандум “Шлях імператора”.

Китай же хотів лише узаконити і відродити свою націю, перемогти комуністів, звільнитися від іноземного впливу і захиститися від Японії.

Сили сторін

Китайська Республіка

Чисельність китайських військових значно перевищувала ворожу армію, але сильно поступалася по військовій техніці, оснащеності, організованості і моральному стану:

• 1 900 000 солдатів і офіцерів, з яких 300 тис. підпорядковувалися Чан Кайши, мільйон підпорядковувався уряду Нанки, а решта відносилася до сил мілітаристів;
• 150 000 партизанів від Комуністичної партії;
• до 600 літаків, 70 танків, до 1000 гармат.

Японська імперія

Японська армія поступалася китайцям за чисельністю, але була відмінно навчена і оснащена:

• близько 300 000 військових;
• резерв, що складається з 7 дивізій, 150 000 військових з Маньчжурії і Монголії, і Квантунська армія;
• військово-морський флот;
• 450 одиниць сухопутної військової техніки;
• від 1500 артилерійських знарядь;
• 700 літаків.

Плани і наміри сторін

Китайська Республіка

Китай був абсолютно не готовий до серйозної війни через слабку промисловість, погано озброєну і навчену армію. Також китайська армія була погано організована, мобільність військ була обмеженою.

Всі військові дії були засновані на вилазках партизанів, рідкісних наступах в локальних зонах і жорсткій обороні.

Основну підтримку Китай отримував від ВПС СРСР, від поставок боєприпасів, техніки і зброї від США і СРСР, від військових фахівців і навчанні льотчиків.

У наміри китайських комуністів і Гоміньдану, після приєднання до війни Великобританії і США, входила пасивна участь проти японських окупантів. Вони сподівалися здобути перемогу за рахунок союзницьких сил, паралельно накопичивши і зміцнивши базис для продовження внутрішньої боротьби за владу, шляхом пропаганди, підпілля і відкритого протистояння.

Японська імперія

За рахунок відмінної організації військово-повітряного флоту, що підтримує наземні сили, Японія прагнула захопити якомога більше населених пунктів і розгортати в тилу бази, тим самим утримуючи, використовуючи і контролюючи вже захоплену територію.

Союзники Китаю і Японії

Прихильником Китаю, що надає підтримку у війні з Японією з 1930 року був СРСР. У 1937 році між країнами був підписаний договір про ненапад. У 1939 році укладено двосторонній торговий договір.

У період з 1937 р. по 1941 р. СРСР безперервно постачав до Китаю боєприпаси, озброєння, техніку, побудував військовий завод і проклав дорогу від Сари-Озек до Ланьчжоу.

Також за весь цей період в Китай було направлено на роботу понад 5000 громадян СРСР, серед яких були:

• військові фахівці;
• медики;
• вчителі;
• інженери;
• будівельники та інші.

Напад Німеччини на СРСР зіпсував відносини з Китаєм, який позбувся більш повноцінної підтримки. СРСР довелося відкликати з цієї країни всіх своїх фахівців.

З 1941 року активними союзниками Китаю стали:

Однак в цей же час США продовжувало торгувати з Японією, продаючи їй з 1937 р. по 1941 р. сировину, верстати і техніку, залізо і сталь, А Великобританія визнала законними окуповані території Китаю японцями, тим самим підтримавши їх агресію.

Початок війни

Більшість істориків вважають, що японо-китайська війна почалася в 1937 році з сутички японського гарнізону з китайськими солдатами на мосту Лугоу, але самі китайці вважають стартовою датою вересень 1931 р., коли японцями була захоплена Маньчжурія.

Саме з цього року армія Японії не зупиняла свої пересування, захоплюючи землі Піднебесної.

Але саме з 1937 року почалася повномасштабна війна між країнами, коли в хід пішли авіація, флот, танки, важка артилерія і підключилися союзники.

Етапи японо-китайської війни

Цю війну можна поділити на 4 періоди, в кожному з яких можна виділити певні характерні події.

Перший період

Тривав з липня 1937 р. по жовтень 1938 р. Японські війська вели часті наступи, успішно захоплюючи:

• Пекін, Тяньцзін, Шанхай і Нанкін, де влаштували кривавий геноцид населення.
• Кайфен і Сюйчжоу, де застосували бактеріологічну і хімічну зброю.
• Кантон.

Другий період

У листопаді 1938 року у Японії утворилася гостра нестача ресурсів, напруга в армії обтяжувалася ворожим настроєм мирного населення на захоплених землях. Японія перекриває Китаю морські шляхи, захоплюючи порти, що ускладнює прийняття поставок від союзників китайцям.

За допомогою флоту японські десантники захоплюють в 1939 р. Хайкоку, Цзюньчжоу, Наньчан. Китайці звільняють Наньчан і Хоань. У червні цього ж року японці захоплюють Фучжоу і Шаньтоу. Далі, біля міста Чанша, відбулася кривава битва, що принесла японцям серйозні втрати: близько 25 000 військових і більш як 20 кораблів.

З 1940 р. об’єднання військових націоналістів і партизан-комуністів Китаю і широкомасштабні військові дії біля Хубея, Чахар, Шаньсі, Хенань призвели до звільнення захоплених міст від японських окупантів. До 1941 р., попри масовані повітряні і наземні атаки, японці не домоглися серйозних втрат у ворожій армії.

Третій період

Взимку 1941 року японці завдають удару по колоніях Великобританії (Гонконг), Нідерландів і США, і знову роблять спробу захопити Чанша, захоплюють Гонконг, але вже в 1942 році відступають. До 1945 р. ведуть зачистку серед населення проти комуністичних партизанів. У квітні 1945 року СРСР відмовляє Японії в нейтралітеті.

Четвертий період

У серпні 1945 р. Радянський союз офіційно оголосив війну Японії і приєднався до країн коаліції. 14 серпня Японія капітулює, але офіційне підписання акту відбулося тільки 2 вересня.

Підсумки японо-китайської війни 1937 – 1945 років

Основною причиною поразки Країни висхідного сонця і порятунку Піднебесної від повного знищення була активна участь сухопутних і повітряно-морських військових від союзних держав, а також знищення найбільшої імператорської Квантунської армії радянськими військовими в 1945 році.

Згідно з цим, вересень 1945 ознаменувався формальною капітуляцією Японії в описуваній війні, і перемогою над фашизмом в Азії у Другій світовій війні.

Територіальні зміни

Завдяки прийнятому рішенню на Каїрській конференції, що пройшла в 1943 році між Англією, Китаєм і США, і підсумками війни, Китайська територіальна карта поповнилася Маньчжурією і Пескадорськими островами. За Японією залишили групу островів Рюкю.

Втрати сторін

Згідно з даними американського політолога Рудольфа Руммеля, в цій війні число загиблих складає понад 19 мільйонів, з яких 12 мільйонів є цивільними особами.

Але китайські джерела вважають, що в цій війні загинуло і було поранено близько 35 мільйонів військових громадян і мирних жителів.

Військові злочини

В ході війни Японія створила про себе кривавий образ, скоївши злочини з мирним населенням, розцінені як геноцид китайського народу:

• Загоном 731 була застосована масова хімічна зброя, також ними були застосовані тортури, насильство, вбивства і використано бактеріологічну зброю проти мирного населення.
• Масова різанина цивільного населення в Нанкіні в 1937 році.
• Жорстоке ставлення і вбивства військовополонених.

Перемога Китаю в японо-китайській війні, нехай і за допомогою союзників, здається повинна була принести мир, але країна, розділена спочатку за ідеологічними принципами, продовжила військові дії в іншому напрямку. Але це вже інші події, які створили Китай таким, яким ми його знаємо зараз.