Чий голос було чути із спортивного свистка

Чий голос було чути із спортивного свистка

А поміж тими, що товпилися коло тачок, поповзло не знайоме Климкові слово: «Облава. Облава. »

Сіра людська хвиля з розпачливим криком накотилася на паркан. Він прогнувся, мов гумовий, затріщав з краю в край і впав. Але на вулиці щільно, майже один проз один, стояли німецькі мотоцикли і грузовики. Пролунало кілька автоматних черг — видно було, що стріляли вгору, — і натовп знову повернув на базарний майдан, розсипаючись у всі боки. В ньому густо синіли поліцайські шинелі.

— Молоденьких виловлюють, — сказав швець, примружено, гостро дивлячись туди, де вирувало людське стовписько.

Він обернувся до дівчини з хусткою:

— Ти, дочко, йди сідай коло мене. Та хустку оту заховай, бо цвіте на весь базар.

Дівчина, бліда, з величезними карими очима, в яких аж кричала безпорадна мука од страху, зібгала хустку тремтячими пальцями і сховала її під полу жакетика. Вона сіла між Климком та шевцем, затулила обличчя руками і заплакала.

— Цить, — суворо звелів їй швець. — Сиди собі й годі. Як щур у горах — тихенько.

Посеред майдану з’юрмилися, тулячись одна до одної, душ тридцять дівчат і серед них один-однісінький, високий, на голову вищий за всіх, блідолиций юнак. Звідти було чути плачі. Поліцаї з карабінами напереваги оточили і повели бранців до воріт. Слідом за ними, голосячи, пішло кілька жінок з вузликами і торбами за плечима і сивий, без картуза (картуз він тримав у руці) дідусь на дерев’яній ступці. Він махав нею швидко, і рукою з картузом у лад ході своїй вимахував, — певно, боячись відстати.

— …Та тут самі старі, ми вже дивилися, — почув Климко і впізнав голос поліцая в кубанці, їх було троє. Вони наближалися, перемацуючи очима кожне обличчя в ряду тачкарів. — Де ж це та пташка з квіточками? Казав, давай зразу брати, так ні.

— Ну да, — заперечив йому другий, у синьому карту зі, вигнутому на німецький манер. — А вона б рейвах підняла. Тоді всі розбіглися б.

Дівчина тоненько заплакала і зашепотіла до шевця:

— Спасіть мене, дядю, спасіть…

— Тихо-тихо-тихо, — швидко сказав їй швець. — Не бійся…

А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку:

— Якби не надірвана, то була б довша… Так надірвана… — а в голові стукотіло: «Хоч би пройшли, хоч би пройшли!»

— Хах! Ось де вона сховалась!

Климко побачив над плащ-палаткою простягнену руку в чорному суконному рукаві. Та рука взяла дівчину трьома пальцями за підборіддя і підштовхнула його вгору. Дівчина підняла голову і дивилася на поліцая повнісінькими сліз карими очима.

— Уююй… Вони плачуть. Чого, моя квітко, хто тебе обидив, га?

— Не руш дитини, — тихо, але владно сказав швець.

— Ш-шо? — перепитав поліцай, скосивши на нього нахраписто-веселі сірі очі. — Ш-шо ти промекав?!

— Не руш дитини, кажу, — хрипко вимовив швець.

— Ану встань! — випростався поліцай. Два інші теж похмуро дивилися на шевця. — Вста-ать, кому сказано.

— Немає на що стать, — осміхнувся швець. Він не дивився на поліцая, він дивився кудись повз його коліна.

Поліцай коротко, прямо вдарив його п’ятірнею в обличчя.

Швець похитнувся назад, але не впав — устиг обіпертись на руки.

Він притулив долоню до розсіченої губи, а поліцай одкинув чоботом ковдру і відступився на крок, скрививши рота. Під шевцем був маленький дерев’яний візок на підшипникових коліщатах. Поруч лежали дві дерев’яні підпихачки — дві дощечки з обшитими шкірою ручками.

— Шмаркач, — незлостиво промовив з-під долоні швець, дивлячись, як і раніше, мимо поліцая. — Я, щоб тобі тепленько жилося, ноги в шахті зоставив, а ти мене за це — по зубах…

Поліцай покашляв у стулені докупи пальці, потер ними губи, ніби поправляючи скривлений рот, і знову обернувся до дівчини:

— То тебе що — просить? — сказав крізь зуби, вхопив її за руку і смикнув на себе.

Дівчина зойкнула (хустка випала з-під поли, розіслалася по землі) і звелася навколішки. Климко випустив плащ-палатку, вчепився дівчині в другу руку і закричав:

— Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Во на мені за матір!!

— Та облиш ти цих старців, Стьопа… — сказав третій поліцай, позиркуючи на людей, які покидали свої тачки і підійшли ближче. — Ходімо. Без одної Химки ярмарок буде.

— Н-нух, — зло видихнув той, що в кубанці. — Однак ти далеко не зайдеш. Чула.

Поліцаї пішли через токовисько до порожніх прилавків і скоро зникли за ворітьми.

— От бачиш — і минулося, — сказав до дівчини швець, утираючи долонею закривавлені губи.

Дівчина стояла навколішки й оніміло дивилася в хустку, що розіслалася на землі. А Климко міцно тримав її за руку побілілими пальцями, і кашляв, і тремтів од кашлю. Котрась жінка подала шевцеві хусточку втертися, але він сказав:

— Спасибі, не треба. Нащо ж добро переводити. Язиком оближу — швидше загоїться.

Поспівчувавши, тихо і злякано оглядаючись, жінки помалу розійшлися. Заскрипіли немазані колеса на тачках, поспівали сумно до воріт: який там тепер базар.

De profundis . Гімн

Вперше надруковано в газ. «Praca», 1882, 3 червня, під назвою «Hymn. Wicznyj revolucjoner» (латинською абеткою), за підписом Myron ***. (Під цим псевдонімом І. Франко опублікував у періодичних виданнях багато поезій, які потім ввійшли до першого та другого видань збірки «З вершин і низин»).

Збереглися два автографи вірша: № 190, с. 72–73 – чорновий запис олівцем; № 226, с. 1 – чистовий рукопис. Тексти обох автографів, першодруку і збірки «З вершин і низин» 1887 р. не датовані і майже не різняться між собою. Істотні зміни, переважно стилістичного характеру, внесено до тексту другого видання збірки «З вершин і низин» (1893). Зокрема, в автографах, першодруці та збірці «З вершин і низин» 1887 р. у третьому рядку третьої строфи було: «По верстатах робітницьких»; у другому виданні збірки – «По верстатах ремісницьких». В останній редакції, надрукованій в альманасі «Акорди» (Антологія української лірики від смерті Шевченка. Уложив Іван Франко. Львів, 1903, с. 113–114), зберігається «По верстатах ремісницьких». Про історію і редакції цього рядка див. у кн.: О. І. Білецький, І. І. Басс, О. І. Кисельов. Іван Франко. Життя і творчість. К., Вид-во АН УРСР, 1956, с. 132; Євген Кирилюк. Вічний революціонер. Життя і творчість Івана Франка. К., «Дніпро», 1966, с. 171.

Подається за антологією «Акорди». Дата написання (1880) зберігається за збіркою «З вершин і низин», 1893.

Подається за виданням : Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 22 – 24.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

Розмістіть посилання на цю сторінку
у своєму сайті / блозі / etc.

Скопіюйте код з поля «Код для вставки» і вставте його на своїй сторінці. Змініть його відповідно до ваших потреб.

Рекомендуйте цю сторінку своїм друзям
через соціальні мережі

© 2010 – 2024 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі), автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Число завантажень : 118 231

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter .

Related Post

Картопля сорт унікаКартопля сорт уніка

Зміст:1 Картопля УНІКА2 10 найкращих сортів картоплі — рейтинг читачів Зеленої садиби2.1 Чим відрізняються сорти картоплі?2.2 1. Картопля «Беллароза»2.3 2. Картопля «Пікассо»2.4 3. Сорт картопля «Рів’єра»2.5 4. Картопля «Слов’янка»2.6 5.