Чому в Сирії війна

Сім років тому у Сирії розпочався мирний протест проти президента, який переріс у повномасштабну громадянську війну. Понад 350 тисяч осіб загинуло, міста лежать у руїнах, і різні країни світу так чи інакше втягнулися у конфлікт.

З чого почалася сирійська війна?

Ще до початку повстання багато сирійців скаржилися на безробіття, корупцію і брак політичної свободи. Ці проблеми вони пов’язували з президентом Башаром Асадом, який прийшов до влади у 2000 р. після смерті свого батька Хафеза Асада.

У березні 2011 р. у південному місті Дара почалися демонстрації на підтримку демократії, натхненні “арабською весною” у сусідніх країнах.

Коли уряд застосував до вільнодумців насильство, протести поширилися всією країною. Протестувальники вимагали відставки президента.

Неспокій охоплював дедалі більше людей, і розкол між сторонами поглиблювався. Прибічники опозиції взяли в руки зброю, спочатку для самозахисту, а потім і для того, щоб очистити свою землю від президентських сил безпеки. Пан Асад назвав цей рух протесту “тероризмом, який підкріплюється ззовні” та пообіцяв його зломити.

Насильство стрімко наростало. У країні почалася громадянська війна.

Скільки людей загинуло?

Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини (SOHR) – організація, що базується у Великій Британії, але має широку мережу спостерігачів на місцях – станом на березень 2018 р. зафіксувала дані про смерть 353 900 осіб, включно з 106 000 цивільних.

До цього числа не входять 56 900 осіб, які зникли без вісти та, за припущенням правоохоронців, також загинули. Представники SOHR також висловлюють здогадку, що близько 100 000 смертей не задокументовані.

Інше джерело даних – Центр документування правопорушень. Він покладається на звіти активістів усередині Сирії та доповідає про порушення міжнародного гуманітарного права і законів про права людини, зокрема про напади на цивільних осіб.

Станом на лютий 2018 р. Центр зібрав дані про 185 980 смертей, пов’язаних з бойовими діями у Сирії, включно з 119 200 мирних жителів.

За що воюють сторони?

Нині ситуація далеко не обмежується конфліктом між прибічниками та противниками Асада.

До бойових дій залучено багато груп і країн, кожна з яких має свої інтереси. Це значно ускладнює стан речей і перешкоджає встановленню миру.

Деяких з них звинувачують у розпалюванні ворожнечі між сирійськими релігійними спільнотами, а саме у підбурюванні сунітської більшості до виступів проти шиїтів-алавітів, до яких належить президент Асад.

Внаслідок бомбардування передмістя Дамаска загинули щонайменше 250 людей.

Така роз’єднаність підштовхує обидві сторони до страшних злочинів, робить ворогами колишніх сусідів і вбиває надію на мир.

Вона також сприяє процвітанню джихадистських угрупувань – “Ісламської держави” (ІДІЛ) та Аль-Каїди.

Сирійські курди, які прагнуть самоврядування, але не вступають у бій з силами Асада, додають іще один вимір до конфлікту.

Хто бере участь у діях?

Ключову підтримку уряду надають Росія та Іран, а США, Туреччина і Саудівська Аравія займають сторону повстанців.

Росія і раніше вже мала військові бази у Сирії, а в 2015 р. провела повітряну кампанію на підтримку Асада, яка допомогла переломити хід війни на користь уряду.

За твердженнями російських військових посадовців, напади здійснюються лише на “терористів”, але активісти свідчать, що від них регулярно гинуть звичайні повстанці та цивільні.

Іран, як кажуть, скерував на допомогу Асаду сотні підрозділів і мільярди доларів.

Тисячі бойовиків з мусульман-шиїтів – переважно з ліванського руху “Хезболла”, але також з Іраку, Афганістану та Ємену – отримують в Ірані зброю, фінансування та військову підготовку, щоб потім виступити на боці сирійської армії.

США, Велика Британія, Франція та іншізахідні країни надають різного рівня допомогу тим, кого вони називають “поміркованими повстанцями”.

Всесвітня коаліція, яку вони очолюють, також здійснила низку повітряних атак проти бойовиків ІДІЛ у Сирії (починаючи з 2014 р.) і допомогла альянсу курдських і арабських повстанців під назвою “Демократичні сили Сирії” (SDF) відбити територію у джихадистів.

Туреччина здавна підтримує повстанців, але використовує їх для того, щоб стримувати курдські загони, які складають основу SDF і нібито пов’язані з забороненою у Туреччині Курдською робітничою партією.

Саудівська Аравія, схильна чинити опір будь-якому іранському впливу, також озброює та фінансує повстанців.

Нарешті, Ізраїль був настільки стурбований тим, що Іран постачає зброю “Хезболлі” у Сирії, що провів кілька повітряних атак для стримування цих поставок.

Як це позначилось на країні?

Окрім сотень тисяч загиблих, війна довела 1,5 млн осіб до каліцтва, включно з 86 тисячами людей, які втратили кінцівки.

Принаймні 6,1 млн сирійців стали внутрішніми переселенцями, а ще 5,6 млн виїхали за кордон.

92% з них нині перебувають у сусідніх Лівані, Йорданії та Туреччині, які ледь дають собі раду з одним з найбільших у новітній історії напливом біженців.

За оцінкою ООН, у 2018 р. близько 13,1 млн людей на території Сирії потребуватимуть того чи іншого виду гуманітарної допомоги.

Сторони конфлікту ускладнюють ситуацію ще й тим, що не дають доброчинним організаціям дістатися до багатьох потерпілих і нужденних. Майже 3 млн людей мешкають в областях під облогою чи з ускладненим доступом.

Сирійці також мають обмежений доступ до медичних послуг.

Організація “Лікарі за права людини” станом на грудень 2017 р. зафіксувала 492 напади на 330 пунктів надання медичної допомоги, внаслідок яких загинуло 847 медиків.

Велика частина багатої культурної спадщини Сирії лежить у руїнах. Всі шість об’єктів на території Сирії, що входять до Списку всесвітньої культурної спадщини UNESCO, зазнали значних ушкоджень.

По всій країні стерті з лиця землі цілі містечка та райони.

За нещодавнім звітом ООН, в одному з районів Східної Гути – підконтрольного повстанцям передмістя Дамаска – сильно ушкоджено або знищено 93% будівель.

Interactive Як район Джобар столиці Сирії Дамаска руйнувався починаючи з 2013 року

Лютий 2018

Серпень 2013

Як розділена країна на сьогоднішній день?

Уряд відновив контроль над найбільшими містами, але великі частини країни досі лишаються в руках повстанців і очолюваних курдами “Демократичних силах Сирії”.

Серед територій, підконтрольних опозиції, найбільшою є північно-західна провінція Ідліб, де проживають понад 2,6 млн осіб.

Попри те, що її проголосили “зоною деескалації конфлікту”, ця провінція стала мішенню наступальної операції уряду, який заявляє, що виступає проти джихадистів, пов’язаних з Аль-Каїдою.

Також триває наступальна операція на Східну Гуту. 393 тисячі її мешканців перебувають під облогою урядових сил з 2013 р. Наразі вони потерпають від потужних бомбардувань, а також суттєвої нестачі їжі та медикаментів.

Тим часом “Демократичні сили Сирії” контролюють більшу частину території на схід від річки Євфрат, включно з містом Ракка. До 2017 р. тут була фактична столиця “халіфату”, проголошеного ІДІЛ. Нині ж “Ісламська держава” утримує лише кілька клаптиків землі у різних місцях Сирії.

Чи закінчиться колись ця війна?

Навряд чи цього можна чекати у найближчому майбутньому, але всі згодні, що для цього потрібне дієве політичне рішення.

Рада безпеки ООН закликала до застосування Женевського комюніке 2012 р., де викладена концепція тимчасового уряду, “сформованого за загальною згодою”.

Втім, дев’ять раундів мирних перемовин, які тривають з 2014 р. за посередництва ООН і відомі під назвою “Женевський процес ІІ”, майже не досягли успіху.

Схоже, що президент Асад дедалі менше бажає домовлятися про будь-що з опозицією. Повстанці ж наполягають, що жодна домовленість неможлива без його відставки.

Тим часом захід звинуватив Росію у підриві мирних переговорів, коли та почала свій альтернативний політичний процес, нібито спрямований на досягнення миру, – перемовини в Астані.

У січні 2018 р. Росія організувала й провела тут “Конгрес національного діалогу”. Втім, більшість представників опозиції відмовились від участі у ньому.

У Сирії спалахнула громадянська війна джихадистів, вбито сотню людей: що там відбувається?

Початок 2019 року у Сирії був доволі кривавий. За один тиждень понад сотня людей загинула, ще більше були поранені, а на півночі країні сталася один з найбільших за останні 1,5 роки спалахів насилля. П`ята за рахунком «громадянська війна джихадистів» розпочалася 2 січня і триває донині. Що ж це таке і чому про це мало пишуть у ЗМІ? Український Інститут Майбутнього роз’яснює ситуацію.

Громадянська війна джихадистів? Що це в біса таке?

Це неофіційна назва збройних конфліктів між різними сирійськими антиурядовими угрупованнями на території Сирії, які тривають щонайменше з 2013 року. У нашому випадку мова йде про міжусобні зіткнення у лавах бойовиків на півночі та північному заході Сирії. Це провінції Ідліб, Алеппо та Хама, на частина яких контрольована незаконними збройними формуваннями, які часто конфліктують між собою.

У Сирії спалахнула така війна?

Так, 3 січня на півночі Сирії спалахнула вже п`ята за рахунком громадянська війна джихадистів. Вона розпочалася з несподіваної атаки терористів коаліції «Тахрір Аш-Шям» на території їхніх конкурентів з ісламського екстремістського угруповання «Нур Ед-Дін Аз-Зангі». Щоб ви остаточно не загубилися, пояснимо, що це за складні назви.

«Тахрір Аш-Шям» – це парасолькова структура, до складу якої входять понад 50 сирійських антиурядових збройних угруповань радикального ісламського екстремістського спрямування. Ядром цієї структури є сирійське відділення «Аль-Каїди», яке називається «Фронт Ан-Нусра». Його лідер – Абу Мухаммед Аль-Джулані – є головнокомандувачем і верховним лідером усієї структури. Коаліція «Тахрір Аш-Шям» була створена у січні 2017 року. Її штаб-квартира – це місто Ідліб на північному заході Сирії.

«Нур Ед-Дін Аз-Зангі» – ісламський екстремістський рух, утворений на території Сирії у 2011 році поблизу міста Алеппо на півночі. Названий цей рух на честь давнього правителя міста Алеппо XII століття, якого звали Нуреддін Зангі. Цей рух – один з найвідоміших у Сирії через свою жорстокість і вбивства цивільного населення, особливо представників релігійних меншин: християн, шиїтів, єзидів, вірмен тощо. У 2016 році цей рух став відомий на весь світ після того, як їхні бойовики відрізали голову маленькому палестинському хлопчику в передмісті Алеппо та виклали відео вбивства у соціальні мережі. Це змусило чимало західних країн, які раніше надавали підтримку руху, заморозити її. З 2017 року штаб-квартира руху – західна частина провінції Алеппо та північно-східна частина провінції Ідліб.

Отож. 3 січня терористи коаліції «Тахрір Аш-Шям» напали на позиції бойовиків «Нур Ед-Дін Аз-Зангі». За шість днів перші зуміли захопити десятки міста і селищ, а також завдати нищівної військової поразки ісламістам руху «Нур Ед-Дін Аз-Зангі». Увесь захід провінції Алеппо та північно-східна частина провінції Ідліб опинилися під контролем «Аль-Каїди». Рух «Нур Ед-Дін Аз-Зангі» був фактично розгромлений і припинив своє існування як цілісна структура, вперше з 2011 року. Рештки бойовиків були або схоплені в полон, або втекли на північ на окуповані Туреччиною землі.

У боях, за різними даними, загинула сотня людей, включаючи цивільних. Про-турецький альянс угруповань під назвою «Фронт національного визволення» здійснив спробу повернути втрачені території, однак їхній успіх був невеликий.

А чому ця війна п`ята? Були й до цього?

Так. До нинішнього спалаху міжусобних боїв було ще чотири аналогічні епізоди протягом останніх 2 років. У більшості випадків, вони охоплювали провінції Ідліб та Алеппо. Ось список цих «громадянських війн джихадистів»:

1. Жовтень 2016 року. Ісламістський рух «Ахрар Аш-Шям» (з араб. «Вільні люди Леванту») намагалися захопити основні бази та міста своїх конкурентів з угруповання «Джунд Аль-Акса» (з араб. «Солдати Аль-Акса»). Їм не вдалося це зробити, а на бік останніх стали терористи «Аль-Каїди». Близько 170 бойовиків убиті з двох боків.
2. Січень-березень 2017 року. Терористи коаліції «Тахрір Аш-Шям» (з араб. «Організація визволення Леванту») завдали поразки угрупованню «Ліва Аль-Акса» та забрали усі їхні ресурси та рештки бійців собі. Пізніше, ще одне угруповання «Джунд Аль-Акса» зраджує терористів і зазнає поразки. Бойовики тікають з провінції Ідліб і вливаються до лав підпільних загонів «Ісламської держави». У результаті боїв, загинуло приблизно 400 бойовиків та двоє цивільних.
3. Липень 2017 року. Війна між двома блоками бойовиків. На одному боці – блок угруповань на чолі з про-турецьким рухом «Ахрар Аш-Шям». На іншому боці – блок угруповань на чолі з терористами «Аль-Каїди» у вигляді коаліції «Тахрір Аш-Шям». У результаті боїв, останні здобули контроль над 60% території провінції Ідліб.
4. Лютий–квітень 2018 року. Конфлікт між терористами коаліції «Тахрір Аш-Шям» і про-турецьким альянсом «Фронт визволення Сирії». Бої завершилися у нічию. Від 400 до 800 бойовиків загинули, а також 26 цивільних.

А у чому причини конфліктів?

Причин кілька. Перша, і найголовніша – територія і ресурси. Бойовики різноманітних антиурядових угруповань бажають домінувати на територіях, які контролюють. Боротьба за владу всередині цих угруповань та між ними триває протягом майже усієї війни в Сирії. Протягом 2011-2013 років бойовики різних антиурядових угруповань конфліктували між собою за те, хто яке місто контролюватиме, коли сирійська армія масово відступала. З 2014 року стався конфлікт між антиурядовими угрупованнями і терористами «Ісламської держави», які захотіли контролювати все самостійно. У 2016 році терористи «Аль-Каїди» остаточно захопили контроль над провінцією Ідліб і зробили її своєю штаб-квартирою після низки перемог над конкурентами.

Друга причина – контроль та вплив. Бойовики різних фракцій воюють за контроль над потоками контрабанди з та у Сирію (це прикордонні КПП), нафтогазовими родовищами, сільськогосподарськими землями, великим промисловими центрами. Свого часу терористи «Ісламської держави» заробляли мільйони доларів на торгівлі нафтою з захоплених східних сирійських земель.

Третя причина – релігійна. Тривають дискусії, наскільки серйозним є релігійний фактор у цих міжусобних війнах. Релігія часто використовується як офіційна причина конфліктів та інструмент пропаганди та мобілізації прихильників. Наприклад, терористи коаліції «Тахрір Аш-Шям», обґрунтовуючи свій конфлікт з «Ісламською державою», називають останніх «єретиками», мовляв, вони відійшли від істинного ісламу.

Четверта причина – політична. Ми маємо пам`ятати, що чимало угруповань, які воюють проти центральної влади у Сирії, мають своїх закордонних фінансових донорів, які підтримують їх грошима та зброєю. До прикладу, за альянсом «Фронт національного визволення», який нині контролює частину північної Сирії, стоїть турецька розвідка. А за терористами коаліції «Тахрір Аш-Шям» у різні часи стояли Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ і та ж Туреччина. За коаліцією «Південний фронт», яка нині базується на американській базі на півдні Сирії, стоять США, Йорданія та Ізраїль.

Часто міжусобні війни між угрупованнями провокуються у межах більш широкого регіонального протистояння їхніх донорів. Наприклад, у 2017 році конфлікт між Катаром і Саудівською Аравією частково й спричинив масштабну громадянську війну джихадистів у липні 2017 року. А зближення Туреччини з Росією змусило Анкару піти війною на терористів «Тахрір Аш-Шям», які відмовляються підпорядковуватися Анкарі.

Як реагує на це світ? І чому про це ніхто не пише?

Світу байдуже на те, що відбувається у Сирії. ЗМІ, як правило, реагують на те, що може викликати соціальний резонанс. Громадянські війни між джихадистами не вважаються важливою темою, яку варто коментувати чи висвітлювати, хоча раніше чимало з цих угруповань у західних медіа називали «борцями за свободу» та «повстанцями», а нині фарбують як терористів, бойовиків, екстремістів. Відповідно, світ жодним чином не відреагував на нинішній спалах насилля у провінції Ідліб.

Невже це дійсно важлива подія?

Авжеж. Вона має потенціал змінити хід конфлікту в черговий раз. Дуже часто саме на локальному рівні відбуваються події, які змінюють увесь розклад у конфлікті в Сирії.

Наприклад, під час другої громадянської війни джихадистів у січні-березні 2017 року США вирішили заморозити свою підтримку бойовикам, що сильно послабило їхню міць і боєздатність. Це зіграло свою роль у подальшому, коли сирійські урядові війська здійснили успішну наступальну операцію проти цих самих ісламістів на сході провінції Ідліб, повернувши під контроль кілька військових баз та стратегічно важливий аеропорт «Абу Ад-Дугур».

Та ось ще один приклад. У квітні-травні 2017 року міжусобна боротьба у стані антиурядових угруповань у регіоні Східна Гута під Дамаском суттєво послабила їхню лінію оборони. Сирійська армія, скориставшись внутрішніми суперечками бойовиків, з легкістю розгромила їх у ході військової кампанії, яка тривала рік і завершилася ліквідацією анклаву бойовиків у Східній Гуті у 2018 році.

Зараз, сирійські військові спостерігають за перебігом подій у провінції Ідліб. Розгром ісламського екстремістського руху «Нур Ед-Дін Аз-Зангі» створив для них вікно можливостей для наступу на західну частину провінції Алеппо. До того ж, боротьба з терористами коаліції «Тахрір Аш-Шям» відволікає ресурси інших угруповань від лінії зіткнення з урядовими силами. А це означає, що останні можуть скористатися цим послабленням їхніх ліній оборони та вдарити по ним.

Така наступальна операція може змінити хід подій у Сирії та привести до поразки антиурядового руху у провінції Ідліб, яка лишається останнім в усій країні анклавом бойовиків. Повернення його під контроль офіційного Дамаска означатиме повний розгром усіх антиурядових сил, які воюють проти центральної влади з 2011 року.

Більше того, агресія терористів коаліції «Тахрір Аш-Шям» відвернула значні ресурси про-турецьких фракцій бойовиків від їхнього східного напрямку, де вони мали намір розпочати наступ на курдські землі східніше річки Євфрат. Тепер, схоже, Туреччина відклала операцію, у тому числі через громадянську війну джихадистів біля свого кордону з провінцією Ідліб.

Ця подія також важлива і для Росії, адже Москва може використати захоплення терористами «Аль-Каїди» західної частини провінції Алеппо як привід для наступу на них. Якщо там тепер всі угруповання – це терористи «Аль-Каїди», які не входять у жодні угоди про перемир`я, значить, їх можна атакувати, а території захоплювати. Тому не дивно, що 6 січня російська авіація завдала кілька авіаударів по позиціях бойовиків, уперше з початку 2019 року.

Ілія Куса, експерт з міжнародних відносин УІМ