Відгук про фільм «Громозека», рецензія, режисер Володимир Котт

«Птах щастя завтрашнього дня . Вибери мене, вибери мене!» – вигукують герої «Громозеки» в трейлері фільму. Три мужика середніх років, лікар, міліціонер і таксист, починають свою екранне життя в лазні, щоб там же її і закінчити. Тобто немає минулого і майбутнього, є лише сіре сьогодення без будь-якої надії. Щастя нема. У одного проблеми з дочкою, яка, виявляється, працює повією. Інший розривається між дружиною і коханкою. Третій позбавляється роботи, щоб зіткнутися віч-на-віч з коханцем своєї дружини. Справа навіть не в самих побутових проблемах, а в тому, що герої, представлені на початку фільму трьома задоволеними і рум’яними богатирями ( «Як життя взагалі?» – «Нормально»), поняття не мають, як їх вирішувати. У тому, старому, радянському світі все було просто і зрозуміло. Міліціонер – це правоохоронець. Лікар рятує життя за допомогою скальпеля. Таксист – шофер для пристойних людей. Але як бути тепер, коли в машину ввалюється парочка і хлопець починає бити дівчину (її епізодичну роль зіграла Лера Гай Германіка), а коли таксист намагається заступитися, вони його б’ють обидва.

Як жити в такому світі і залишитися людиною, не стати – навіть не звіром, а просто нікчемою? Котт створює під виглядом трагікомедії з легковажним назвою соціальне полотно, що представляє цілий зріз суспільства. Криза середнього віку в Росії безпосередньо пов’язаний з радянським минулим. Більша частина цього покоління застрягла там, де проблеми за людини вирішувало держава. Можна було жити, читати книги, розвиватися, любити заміські поїздки і не думати про майбутнє. Це не анабіоз, а елементарне соціальне благополуччя. І раптом всі ці люди опинилися на узбіччі. Агресивна молодість знає, як потрібно виживати, і сміється над своїми батьками. А батьки намагаються наздогнати часом, хоча всі їхні спроби жалюгідні і безплідні.

Від типової російської «чорнухи» «Громозеку» відрізняє гуманістичний погляд на героїв і дійсність. Там, де у Хмарка або Бакурадзе вона виявилася б зовсім не знає жалю, Котт пом’якшується, дозволяє глядачеві і персонажам віддихатися, навіть посміхнутися. Тому про фільм «Громозека» наша критика автоматично заговорила як про мейнстрімі. Цього загадкового предмета в Росії немає, і незрозуміло, що з ним робити. В результаті фільм ризикує опинитися чисто фестивальним продуктом, так як артхаусний глядач у нас є, попкорновий – теж, а ось середнього (щоб був середній вік, середня освіченість, середній достаток і середні запити) не сформоване. Тому фільм виходить навмання в кінці червня, щоб загубитися між «Трансформери» і «Гаррі Поттером» в нашому безрадісне прокаті.

Тим часом в цьому кіно, якісному серединіх лавах, можна було б шукати механізми для розширення кинотеатральной аудиторії. Її у нас дуже мало, одні підлітки і злегка інтелектуалів у великих містах. «Громозека» – це фільм про глядача 45+ і, якщо виключити деякі деталі, для нього. Тільки потрібно прийти до нього в школи, магазини, вузи, офіси, на заводи і показати йому це кіно. Щоб він дізнався себе і своїх близьких. Мені постійно доводиться (до сих пор) чути про людей радянського виховання, про яких тільки зараз стало відомо, що вони «не впоралися». Хтось тільки зараз зрозумів, що час змінився. Запив, повісився, поїхав в провінцію, просто пішов з сім’ї. «Громозека» міг би стати частиною національної програми з адаптації. Правда, якби така програма існувала, це означало б, що ми живемо в іншій країні, де «Громозека» не потрібен.

Громовиця

Громовиця, -ці, ж. Гроза. Вх. Зн. 12. 2) Громовая стрѣла, белемнитъ. Вх. Зн. 12.

Сучасні словники

ГРОМОВИ́ЦЯ, і, жін., розм.

1. Те саме, що блискавка. Цілісіньку ніч ішов заливний дощ. Громовиця спалахувала майже по всьому небесному свічаді (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 103); Блиснула раз і вдруге громовиця з чорної хмари, а дуба не обпалила (Василь Кучер, Прощай. 1957, 72); * У порівняннях. У Домахи зробилися очі, як дві громовиці (Дмитро Бедзик, Дніпро. 1951, 157); // Гуркіт і тріск, що супроводять електричні розряди в атмосфері. Довго й важко гримнуло в небі, і громовиця покотилася на сотні верст (Василь Кучер, Дорога. 1958, 70); Їх [дітей] лякала громовиця, Осліпляла блискавиця. Злива залила Стежку до села (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 39).

2. Те саме, що гроза 1. Не одна над нами буря-злива, Громовиця не одна пройшла (Петро Дорошко, Єдність, 1950, 40); Не зачепили її [берізку] ні буря, ні громовиці, стоїть вона, привітно тріпоче листям і гнучкою гілкою (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 182); * Образно. Крізь громовицю громадянської війни Партія чула і голоси з України (Радянське літературознавство, 5, 1958, 3); * У порівняннях. В шахтах гуркіт стоїть, мов весняна громовиця (Олександр Копиленко, Земля. 1957, 138).