Як називається невелика арія
Аерофони (aerobackgrounds) – музичні інструменти, джерелом звука яких є коливання повітряного стовпа.
Акомпанемент (accompaniment) – (франц. accompagnement, від accompagner – супроводжувати) – музичний супровід сольної партії або партій. Може бути як інструментальним, так і вокальним. Акомпанементом також називають усі голоси музичного твору, що супроводжують основну мелодію.
Акорд (chord) (італ. аccordо, франц. аccord – згода) – співзвучність, спільне звучання декількох (не менше трьох) звуків, різних за висотою, назвою, що видобуваються зазвичай одночасно.
Акордеон (accordion) – пневматичний язичковий музичний інструмент, що має ліву (кнопкову) клавіатуру з системою готового акордового акомпанемента, і праву (клавішну), схожу до фортепіанної.
Ансамбль (ensemble) (від франц. еnsemble – разом) – 1. Група виконавців, які виступають разом. 2. Стрункість, злагодженість колективного виконання. 3. Музичний твір для ансамблю виконавців: дует, тріо, квартет і т. д. 4. Завершений номер опери, ораторії, кантати, що виконується групою співаків у супроводі оркестру або без супроводу.
Аріозо (arioso) – невелика кантиленна арія ліричного характеру.
Арія (aria) – композиція для голосу, що виконує соло з інструментальним супроводом в опері, кантаті, ораторії, опереті.
Балет (ballet) – вид сценічного мистецтва, зміст якого втілюється в музично-хореографічних образах.
Бандура (bandura) – український багатострунний щипковий інструмент.
Баян (bayan) – клавішно-пневматичний інструмент, що належить до групи вільних аерофонів, тобто таких, в яких повітря, що коливається, не обмежене корпусом інструмента.
Бельканто (bel’kanto) (від італ. веll – гарний і cant – спів) – стиль вокального виконання, якому притаманні мелодизм й особлива краса звучання.
Вокальне мистецтво або спів (vocal art) – це виконання музики голосом, мистецтво передавати засобами голосу співака ідейно-образний зміст музичного твору.
Гітара (guitar) – це струнно-щипковий інструмент, що складається із корпуса з глибокими вигинами по боках і плоскими деками, із шийки з грифом, де розміщені металеві лади, і головки з кілками.
Гриф (finger-board) (нім. griff, досл. рукоятка, захват, прийом) – деталь музичних інструментів. У струнних – вузька, наклеєна на шийку, дерев’яна чи пластмасова пластинка, на якій натягнуті струни. У гармоніки, баяна, акордеона – деталь корпуса, на якій закріплена клавіатура для правої руки.
Дека (sound-board) (від нім. decke, досл. – кришка) – частина корпуса деяких струнних інструментів, що слугує для посилення і відображення звука.
Демпфер (damper) – механічний пристрій у багатострунних музичних інструментах, призначений для обмеження коливань струн та їх заглушування.
Джаз (jazz) (англ. jazz) – вид професійного музичного мистецтва, який виник на півдні США в кінці XIX – на початку XX ст. у результаті взаємодії африканської і європейської музичної культур.
Диригент (conductor) (від франц. diriger – направляти, керувати) – керівник колективу музикантів, який об’єднує виконавців з оркестру, хору, ансамблю, оперної або балетної вистави з метою досягнення єдиного трактування та художньої досконалості.
Диригування (conducting) (від франц. diriger – направляти, керувати) – один із видів музично-виконавського мистецтва, керівництво колективом музикантів (оркестром, хором, ансамблем, оперною трупою тощо) під час вивчення, підготовки та публічного виконання музичного твору.
Діапазон (range, diapason) (від грец. diapason (chordon) – через усі (струни) – 1. Звуковий обсяг співацького голосу, музичного інструмента, мелодії, звукоряду, що визначається відстанню (інтервалом) між найнижчим і найвищим звуками. 2. Загальний музичний діапазон – обсяг звукоряду, який використовується в музичній практиці – від 16,35 Гц (до субконтроктави) до 7901,4 Гц (сі п’ятої октави). 3. Стара назва інтервалу октави. 4. Англійська назва регістрів органа. 5. Модель, за якою виготовляють труби органа і роблять отвори в дерев’яних духових інструментах. 6. У Франції – мензура духових інструментів або органних труб, а також тон для настроювання інструментів.
Жанр (genre) (від франц. genre – рід, тип, манера) – різновид музичних творів, що часто визначається за різними ознаками (будовою, складом виконавців, характером тощо).
Звук (sound) – результат коливання пружного тіла (струни, наявного в трубці повітря, металу, натягнутої шкіри тощо).
Звукоряд (scale) – низка звуків, розташованих за висотою; найпростіша первинна систематизація звуків для осмислення чи вивчення їх, за якою встановлюється висота та кількість будь-яких звуків незалежно від їх зв’язку між собою.
Ідіофони (idiofoni) – це музичні інструменти, джерелом звука яких є сам корпус або його частина.
Інструментальна музика (instrumental music) – музика, призначена для виконання на музичних інструментах.
Каватина (kavatina) – невелика лірична арія.
Камерна музика (chamber music) – це вид музики, призначений для виконання в невеликих приміщеннях.
Камерний оркестр (chamber orchestra) – це невеликого складу оркестр, основою якого є ансамбль виконавців на струнних інструментах.
Кантата (cantata) – циклічний вокальний твір святкового чи лірико-епічного характеру.
Каприс (kapris) (італ. capriccio – каприз, примха) – інструментальна п’єса віртуозного характеру, виконання якої потребує від музиканта артистизму, бездоганної техніки.
Клавесин (harpsichord) – струнний клавішний щипковий музичний інструмент.
Клавіатура (keyboard) (нім. klaviatur, від лат. clavis – ключ) – система розташованих у певному порядку клавішів – пластин, що приводять у дію важільний механізм чи електронне управління для видобування звуків різної висоти на клавішних інструментах різного типу (струнних, пневматичних, ідіофонах, електронних).
Клавікорд (clavichord) (лат. clavis – ключ і грец. chord – струна) – струнний клавішний ударний музичний інструмент.
Кобзар (kobza-player) – український народний мандрівний співак-музикант (часто сліпий), який виконував свої пісні та думи у супроводі кобзи (бандури).
Комічна опера (comical opera) – опера комедійного змісту.
Композитор (composer) (лат. compositor – творець) – музикант, який створює музику; автор музичного твору.
Композиція (composition) (від лат. composition – створення, складання) – 1. Процес створення музичного твору, музична творчість. 2. Закінчений музичний твір. 3. Побудова музичного твору, розташування та співвідношення його частин. 4. Наука про гармонію, поліфонію, музичну форму та інструментовку. 5. Навчальний курс, який вивчають у вищих спеціальних музичних навчальних закладах (академіях, інститутах, консерваторіях).
Конкурси музичні (music competitions) (від лат. concursus – зіткнення) – змагання музикантів, які проводяться зазвичай за попередньо оголошеними правилами.
Концерт (concert) (від лат. concertare – змагатися чи від італ. concerto – згода, гармонія) – 1. Публічне виконання музичних творів. 2. Жанр великого, віртуозного за характером, музичного твору для соліста (інколи двох-трьох) з оркестром у формі тричастинного сонатного циклу. 3. Поліфонічний вокальний або вокально-інструментальний твір, який ґрунтується на зіставленні двох або кількох партій (співацьких голосів, органа, інструментального ансамблю).
Лейтмотив (leit-motif) – коротка музична тема-символ, яка характеризує дійових осіб, певні сценічні ситуації тощо.
Лібрето (libretto) (італ. libretto, досл. – книжечка) – 1. Словесний текст музично-драматичного твору – опери, оперети, в минулому також кантати, ораторії. 2. Літературний сценарій балетного спектаклю. 3. Стислий виклад змісту опери, оперети, балету.
Літургія (liturgy) – християнське богослужіння, в якому значне місце належить співу.
Мадригал (madrigal) (італ. madrigale, лат. matrigale – пісня материнською, тобто рідною мовою) – спочатку це італійська одноголосна пісня, що виконувалася рідною мовою, на відміну від латинських співів; в епоху Відродження це багатоголосний вокальний твір світського змісту, поширений в Італії, Франції, Англії та інших європейських країнах.
Мелодія (melody, tune) (грец. melodia – спів, пісня) – 1. Одноголосне вираження образно-поетичного змісту музичної думки. 2. Послідовний ряд звуків, об’єднаних певними співвідношеннями висоти, тривалості, сили на ґрунті ладу, метра – на відміну від гармонії, що об’єднує звуки в одночасному звучанні. 3. Головний голос гомофонного викладу, що вирізняється наспівністю, зв’язністю, осмисленістю. 4. Смислова й образна єдність, концентрація музичної виразності та музичної думки.
Мелос (melos) (від грец. melos – пісня) – пісенний, мелодичний елемент, мелодичне начало в музиці.
Мембранофони (membranophones) – це музичні інструменти, джерелом звука яких є натягнута перетинка (мембрана): шкіра, міхур, синтетична плівка тощо.
Меса (mass) – багатоголосний циклічний вокально-інструментальний твір на текст головного богослужіння католицької церкви.
Мистецтво (art) – це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі.
Міх (fur) – частина механізму що нагнітає повітря в органі, фісгармонії, гармоніці, баяні, акордеоні.
Мотет (motet) – багатоголосний вокальний твір, що виник у Франції у XII ст., а згодом поширився у західноєвропейській музиці до XVIII ст.
Музика (music) – це вид мистецтва, що втілює ідейно-емоційний зміст у звукових художніх образах.
Музикант (musician) – 1. Фахівець, який професійно володіє музичною спеціальністю, – композитор, диригент, хормейстер, співак, інструменталіст тощо. 2. Людина, яка може грати на музичному інструменті, співати, брати участь у аматорському колективі, хорі, оркестрі тощо.
Музичні інструменти (musical instruments) – інструменти, призначені для видобування музичних звуків і ритмічно організованих шумів у процесі сольного та групового виконання музичних творів.
Народні музичні інструменти (folk musical instruments) – це інструменти, які виготовляються народними умільцями і використовуються в побуті й музично-художньому виконавстві.
Оркестр (orchestra) – це великий колектив музикантів, які грають на різних інструментах і разом виконують музичний твір, написаний для даного інструментального складу. Оркестром також називають сукупність самих музичних інструментів, на яких грають учасники колективу.
Оркестр народних інструментів (folk instruments orchestra) – колектив виконавців на народних інструментах, які застосовуються в автентичному або реконструйованому вигляді та історично побутують у культурі певного етносу.
Опера (opera) (італ. оpera, досл. – праця, справа, твір) – вид музично-театрального мистецтва; музично-драматичний твір, побудований на синтезі слова, сценічної дії та музики.
Опера-буффа (opera buffa) (італ. opera buffa – комічна опера) – італійський різновид комічної опери, що виник у 30-х рр. XVIII ст.
Опера-серіа (opera seria) (італ. opera seria – серйозна опера) – жанр італійської опери, що з’явився на початку XVIII ст. у творчості композиторів неаполітанської оперної школи.
Ораторія (oratorio) – великий музичний твір для хору, солістів-співаків і оркестру, що має світський зміст і призначений для концертного виконання
Пантоміма (pantomime) – 1. Мистецтво виражати почуття й думки за допомогою міміки та жесту. 2. Вид театрального видовища, що супроводжується музикою, в якому художній образ створюється за допомогою виразних рухів, жестів, міміки.
Партитура (score) (італ. partitura – розподіл) – система роздільного запису усіх голосів багатоголосного твору на кількох нотоносцях, розташованих колонкою і поділених спільними тактовими рисками; для виконання ансамблем, оркестром або хором.
Партія (part) (від лат. pars – частина, група) – у багатоголосній вокальній, вокально-інструментальній, ансамблевій та оркестровій музиці одна зі складових фактури музичних творів, призначених для виконання окремим голосом чи на окремому музичному інструменті.
Перекладення (arrangement) – обробка музичного твору для виконання іншими голосами або інструментами; інакше – аранжування.
П’єса (play) (франц. piece) – 1. Невеликий за обсягом сольний або ансамблевий завершений музичний твір. 2. Драматичний твір, призначений для сценічного втілення.
Пісня (song) – найбільш поширений жанр вокальної музики, а також загальне позначення поетичного твору, призначеного для співу.
Поліфонія (polyphony) (від грец. poly – багато і phone – звук, голос, досл. багатоголосся) – вид багатоголосся, що об’єднує в одночасному звучанні кілька рівноправних мелодій, кожна з яких має самостійне виразне значення. 2. Музичні твори, у яких використано зазначений вид багатоголосся, – фуга, фугета, інвенція, канон, поліфонічні варіації, мотет, мадригал та ін. 3. Навчальна дисципліна, що вивчає закономірності поліфонії і входить до системи музичної і музично-педагогічної освіти.
Речитатив (recitative) (італ. recitativo, від recitare – декламувати) – вид вокальної музики, наближений до природної мови.
Рок-опера (fate-opera) – музично-драматичний жанр, стилістичною основою якого є рок-музика.
Романс (romance) – камерний вокальний твір для голосу з інструментом.
Рапсодія (rhapsody) (грец. rhapsodia – уривок народно-епічної поеми, що виконувалася мандрівними співаками-рапсодами в Давній Греції) – віртуозний інструментальний твір у формі парафраза на народні теми; рідше – п’єса епічного складу, подібна до балади.
Регістр (register) (від лат. registrum – список, перелік) – 1. Пристрій на низці інструментів (акордеон, баян, чембало), який дає можливість змінювати силу і тембр звука. 2. Частина діапазону інструмента чи співацького голосу, що характеризується єдиним тембром.
Резонатор (resonator) (від лат. resonare – відгукуватись) – пристрій, налаштований на певну частоту власних коливань, що під впливом коливань вібратора викликає інтенсивні коливання з такою ж або близькою частотою.
Репертуар (repertoire) (від франц. repertoire – перелік, список) – 1. Сукупність творів, які виконують окремі виконавці або колективи. 2. Перелік музичних творів, які знає і може виконувати певний виконавець, ансамбль чи колектив (хор, оркестр тощо).
Ритм (rhythm) (від грец. rythmos – спокійна течія) – 1. Рівномірне чергування мовних, звукових, зображальних елементів у їх відповідній послідовності, періодичним рівномірним членуванням звуків, рухів, зображень за такими ознаками, як сила, тривалість тощо. 2. Один із трьох основних елементів музики, поряд із мелодією і гармонією, часова організація послідовності та групування тривалостей звуків і пауз, не пов’язана з їх висотним положенням.
Саксофон (saxophone) – духовий язичковий інструмент.
Сопілка (pan-pipe) – українська поздовжня флейта.
Соната (sonata) – один із головних жанрів сольної та камерно-ансамблевої інструментальної музики.
Симфонічний оркестр (symphony orchestra) – найбільш досконалий вид оркестру, до складу якого входять струнні, дерев’яні та мідні духові, ударні й інші інструменти.
Симфонія (symphony) (від грец. symphonia – співзвучність, благозвучне поєднання тонів) – 1. Провідний жанр оркестрової музики, що сформувався у середині XVIII ст. на основі оркестрової сюїти, концерту, тріо-сонати, увертюри та інших жанрів. 2. Великий твір для симфонічного оркестру в формі сонатного циклу.
Скоморохи (skomorokhs, buffoons) – мандрівні народні музиканти, співаки, акробати часів Київської Русі, які виступали на базарах, площах.
Смичок (bow) (від старослов. смикати) – пристрій для звуковидобування на струнних інструментах; тонка вигнута дерев’яна тростина з натягненим пучком волосся.
Соліст (soloist) (італ. solista) – виконавець соло, тобто: 1. Виконавець музичного твору для одного голосу чи інструмента. 2. Співак – виконавець самостійної партії в опері, ораторії, кантаті, ансамблі, хорі та інших творах з одночасним звучанням супроводу. 3. Інструменталіст – виконавець твору для одного інструмента (скрипки, фортепіано, труби, арфи, віолончелі тощо) з супроводом або без нього.
Сім’я музичних інструментів (musical instruments family) – це об’єднання всіх різновидів певного музичного інструмента (враховуючи основного представника).
Стрій (pitch) – система найбільш типових звуковисотних співвідношень, що обумовлена національною та історичною своєрідністю музичних культур.
Струна (string) – пружна волосяна, жильна, металева, синтетична (капрон, нейлон та ін.), шовкова нитка, натягнена на музичному інструменті; вона є вібратором – джерелом звука.
Театрологія (teatrologiya) – це цикл, що складається із чотирьох творів.
Тембр (timbre) (від франц. timbre) – забарвлення звука; одна з ознак музичного звука (поряд із висотою, силою і тривалістю).
Троїсті музики (troyisti muzyky) – традиційні інструментальні ансамблі танцювальної музики.
Тростина (reed) – пристрій для звуковидобування у деяких духових інструментів.
Увертюра (overture) (від лат. apertura – відкриття, початок) – інструментальний вступ до великого твору (опери, балету, ораторії, театрального спектаклю), а також самостійний твір.
Фіоритура (fioriture) – віртуозні, технічно складні пасажі та мелізми у вокальній партії.
Флейта (flute) – дерев’яний духовий інструмент.
Флейта Пана (flute of Mister) – загальна назва багатоствольних флейт.
Фортепіано (piano) – це збірна назва клавішно-струнних молоточкових інструментів, таких як рояль і піаніно.
Хор (choir) – (від грец. choros – хороводний танок зі співом) – великий колектив співаків, призначений для спільного виконання вокальної музики з інструментальним акомпанементом чи без нього.
Хордофони (chordophones) – музичні інструменти, джерелом звука яких є натягнута струна.
Хоровий концерт (choral concert) – поліфонічний вокальний чи вокально-інструментальний твір духовного змісту, оснований на змаганні окремих груп виконавців (наприклад, співаків та інструменталістів чи різних за регістром голосів).
Язичок (reed) – деталь духових музичних інструментів, яка перемикає отвір для вдування повітря і є вібратором та джерелом звукоутворення.
Музичний словник – “А”
а cappella (а капела) – означає хоровий спів без супроводу інструментів. А капела співають в православній церкві, але нерідко і в католицьких церквах. Саме звідти це поняття походить. Cappella з італійської – каплиця; а cappella – як в каплиці, тобто без органу, на відміну від великих соборів.
Варто згадати, що звучання хору а капела наділене абсолютно особливими властивостями. Людський голос є найпроникливішим музичним інструментом. А безліч голосів, підлаштовуючись один під одного, об’єднануючись одним диханням, створюють настільки сильну вібрацію повітря, що вона викликає надзвичайно трепетний і піднесений настрій.
Абонемент (з фр. abonnement, abonner)— передплачувати. Цими словами користувалися (й користуються) ті, хто дуже любив ходити в театр. Вони хотіли заздалегідь, за цілий рік вперед купити собі постійне місце в театрі і ходити на всі вистави.
Неважко здогадатися, що абонемент – книжечка з квитками на театральні вистави або на концерти у філармонію. Це виявилося так зручно, що ми користуємося абонементами до цих пір.
Складаючи абонементи, філармонії намагаються враховувати різні смаки любителів музики. Так, в одних абонементах переважають новинки, в інших, навпаки, старовинна музика, треті присвячені хоровому мистецтву, четверті – органному і т. д.
Абсолютний слух. Ми визначаємо колір, запах, смак без всяких додаткових пристроїв. А от почути, яка саме звучить нота, не користуючись при цьому музичним інструментом, – може не кожен. Навіть серед освічених музикантів. Про того, хто, почувши звук, може точно визначити, яка це нота, кажуть, що у нього абсолютний слух.
Свого часу надзвичайним музичним слухом та пам’яттю володів видатний класик В.А.Моцарт…
Автограф. Слово це не музичне і взагалі нічого в ньому особливого немає. Хтось щось написав своєю рукою – і тільки.
Але якщо ви побачите листок із віршем, написаний власною рукою Шевченка, чи ноти чернетки симфонії Лисенка, в якому видно, як він закреслював те, що йому не подобалося, як болісно шукав найкрасивішу мелодію, словом, як народжувалася ця музика – ви мов би наближаєтесь до таємниці його особистості, творчості, до його часу. Ось чому автографи великих композиторів, письменників, артистів, режисерів, історичних діячів ретельно зберігаються в музеях та архівах як найбільші цінності.
Академія. Почавшись із занять великого філософа Платона зі своїми учнями в священному гаю, який носив назву Академія (близько Афін). З тих пір це слово стало прозивним і ввійшло в сучасні мови для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів.
В епоху Відродження (або Ренесансу), в XV – XVII століттях, серед людей мистецтва стали особливо популярні найвищі досягнення античної культури. Освічена італійська знать (а саме з Італії почався Ренесанс, і музичним мистецтвом тоді займалися здебільшого знатні люди) прагнула до яскравого, діяльного інтелектуального і творчого спілкування. Люди мистецтва завжди тягнуться один до одного, утворюючи гуртки, товариства, клуби, спілки, товариства, братства, співдружності і т. д. Але оскільки тоді відроджувалася антична культура, дуже привабливим для подібних зібрань виявилася саме це антична назва. Незабаром в Італії було вже більше тисячі академій, які об’єднували художників, музикантів, поетів, філософів мало не при кожному княжому або герцогському дворі. Їх збори були заповнені вченими диспутами, концертами, музичними та поетичними змаганнями.
Поступово утворилися і чисто музичні академії, в яких розвивалася і вивчалася музика: її історія, теорія, композиція, виконавство, акустика. Виникли конкурси та іспити для вступу в члени таких академій. Особливо знаменита і престижна була Болонська філармонічна академія, заснована в 1666 році. У деяких європейських країнах (Італії, Англії, Австрії, Франції та ін.) академії існують і зараз як вищі музичні навчальні заклади.
Акомпанемент. Слово «accompagner» з французької означає «супроводжувати». З акомпанементом в музиці доводиться зустрічатися дуже часто. Під акомпанемент рояля чи фортепіано, інструментального ансамблю або оркестру, а то і баяна або гітари, співають співаки. З акомпанементом рояля грають скрипалі, віолончелісти та виконавці на духових інструментах.
Але не всяке поєднання рояля з іншим інструментом виявляється супроводом. Іноді на нотах написано, наприклад: «Соната для скрипки і фортепіано». Або «П’єса для флейти і фортепіано». Це означає, що рояль в даному випадку грає не другорядну, супроводжуючу роль, а виступає в якості повноправного партнера. Не випадково в музичних навчальних закладах є дві різні навчальні дисципліни: акомпанемент і ансамбль.
Акт. На багатьох європейських мовах це слово означає “дія”. Спочатку це слово прищепилося в театрі, потім його вживання розширилося. Кажуть “опера в трьох актах” або “комедія в чотирьох діях”. Те й інше правильно. А тепер здогадайтесь, від якого слова походять слова “актор”, “актриса”.
Акцент. Латинське слово accentus означає “наголос”, і воно має два значення. Одне немузичне, пов’язане з мовою людини. Багато людей, навіть, мабуть, більшість, коли говорять на нерідній мові, вимовляють слова по-своєму, так, як їм звичніше у рідної мови. Тому часто говорять, наприклад: “Він говорить польською з німецьким акцентом” або: “Вона говорить українською з грузинським акцентом”.
А музичне значення – інше і дуже просте. Акцент – наголос на будь-яких звуках, спеціальне їх виділення силою удару по клавіші, струні або зусиллям голосу в співі.
Між іншим, це музичне значення в нашій мові “розширилося”. Ми досить часто говоримо, наприклад: “У своєму виступі доповідач зробив акцент на такій-то проблемі”, тобто особливо виділив її. Або: “Не треба акцентувати увагу дитини на тому-то”. Таким чином музика збагачує нашу мову.
Амплуа. Це французьке за походженням і театральне за побутуванням слово в українській мові означає застосування, посаду, рід занять.
Звичайно, в музиці воно використовується у зв’язку з оперним і балетним театром. Так, співачки з високим і легким голосом зазвичай виступають в амплуа молодих романтичних героїнь. Співаки невисокого зросту з густим басом часто використовуються в амплуа комічних персонажів і т. д.
Говорять про амплуа і в більш широкому сенсі. Наприклад: “Ми знаємо цього музиканта як видатного диригента. Участь у фортепіанному дуеті – це його нове амплуа”.
Анонім. Це поняття походить від слова “анонімний”, тобто безіменний. Ви досить часто можете прочитати це слово на афішах або в програмах концертів старовинної музики.
Дуже багато творів дійшли до нас без вказівки про автора. Чи то воно зникло в процесі листування; чи записували твір уже як анонімний, що став народним; чи автор не вважав за потрібне вказувати своє ім’я; чи закоханий музикант приховав своє ім’я, зізнаючись у піднесеному почутті до прекрасної дами.
Може виникнути законне питання – народна музика ж теж анонімна. Чому ж ми біля назви творів не пишемо “анонім”?
По-перше, це традиція. Народна музика прийшла до нас усно, без запису. Вона, швидше за все, склалася в результаті колективних творчих зусиль. Слова “анонім” ми вживаємо по відношенню до твору, що дійшов у записі й створеному одним автором.
Анонс по-французьки – оголошення. Але це не звичне для нас оголошення про продаж чи купівлю чогось, а повідомлення в газетах або по радіо про те, що через місяць до нас на гастролі приїде знаменитий співак чи цілий театр, – це анонс. У ньому рідко повідомляють подробиці – вони з’являться ближче до концертів, у афішах. Але побачивши анонс, люди налаштовуються на цікаву подію, готуються до неї зазделегідь.
Ансамбль – від французького ensemble (разом) – означає спільне виконання. Це найбільш загальне поняття. Насамперед, воно має на увазі наявність музики, написаної для спільного виконання.
Оскільки музика виконується не тільки однією людиною – солістом, але набагато частіше – кількома, а то і багатьма музикантами, то будь-який колектив виконавців, від двох чоловік до тисячних мас, – це ансамбль. Але вживається це слово в музиці зазвичай у двох значеннях.
- Перше: ансамблем, як правило, називають невеликий колектив музикантів, від двох до десяти – п’ятнадцяти осіб. Відповідно до кількості виконавців, ансамбль називають дуетом (для двох виконавців), тріо чи терцетом (для трьох), квартетом (для чотирьох), квінтетом (п’ятьох) і т. д.
- Друге: під ансамблем часто мають на увазі злагодженість виконання.
Антракт – це слово, складене з французьких entre (між) і acte (акт, дія), означає перерву між діями у виставі, між відділеннями концерту. Крім таких антрактів, під час яких можна вийти із зали, обмінятися враженнями, існують ще музичні антракти.
У XVIII ст. між діями серйозної опери показували невеликі розважальні сцени. Їх так і називали антрактами або інтермедіями, що абсолютно одне і те ж, тільки антракт французьке слово, а інтермедія – латинське.
Пізніше, починаючи з XIX століття композитори при необхідності вводили в оперний спектакль додаткові номери – симфонічні (іноді хорові) антракти. Вони звучали при опущеній завісі перед спектаклем або між діями, налаштовуючи на характер подій, які відбудуться, або відразу після дії.
Аранжування. Французьке слово arranger, як і німецьке arrangieren, в буквальному перекладі означають облаштовувати, приводити в порядок. Однак в музиці цей термін переводять словом «переклад».
Перекласти можна, наприклад, оркестрову або оперну партитуру для виконання на фортепіано в дві або чотири руки. Навпаки, фортепіанну п’єсу можна аранжувати для оркестру. Часто пісні, складені автором для голосу і фортепіано, перекладають для хорового виконання або фортепіанну партію аранжують для інструментального ансамблю.
Іноді аранжування робить сам композитор, хоча частіше цим займаються інші музиканти.
Часом на нотах можна прочитати: «Полегшений переклад». Такі аранжування для виконання на тому ж інструменті, на якому задумано автором, але технічно менш складні, робляться для допомоги любителям музики.
У джазовій музиці аранжуванням називаються різні зміни, які музиканти вносять безпосередньо під час виконання, імпровізуючи свою партію.
Арія – слово італійського походження і означає – пісня. Арія завжди найбільш повно та різнобічно характеризує героя, малює його музичний портрет.
Аріозо – як і арія – сольний музичний номер в опері. Воно зазвичай менше арії. Якщо арія буває узагальненням, роздумом, то аріозо – швидше безпосередній відгук на яку-небудь подію.
У першій половині XIX століття вихідну арію, тобто першу арію по ходу дії, ту, з якою герой або героїня виходили на сцену, називали каватиною. Така, наприклад, весела, іскрометна каватина Фігаро з опери Россіні «Севільський цирульник».
Арієтта (по-італійськи arietta – маленька арія) невелика за розмірами. Вона нагадує скоріше аріозо, але відрізняється від нього більш простою, схожою на пісенну, мелодією.
Арпеджіо. Коли звуки акорду беруть не одночасно, а по черзі, то виходить арпеджіо. Називається цей спосіб виконання акордів італійським словом arpeggio (правильніше його вимовляти – арпеджо), що в перекладі означає – наче на арфі, – тому що саме для арфи він найбільш характерний. В музичній школі початківці піаністи розвивають техніку, граючи арпеджіо поряд з обов’язковими гаммами.
У нотах арпеджіо зазвичай позначають хвилястою вертикальної рискою перед акордом. Якщо потрібно виконати арпеджіо (або ще кажуть – арпеджіато) ряд акордів, в нотах поруч з цими акордами просто пишуть італійське слово – arpeggio.
На струнних смичкових інструментах взагалі всі акорди граються тільки арпеджіато. Ці інструменти зконструйовані так, що одночасно можна вести смичок тільки по двох сусідніх струнах. Якщо ж потрібно захопити ще й третю, або всі чотири, то музикантові доводиться «пробігтися» по них смичком – звуки виникнуть не разом, хоча і дуже швидко один за іншим.