Біблія (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Книга Псалмів/77 (78)
2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в’я я ви́словлю!
3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть [1] і будуть розповідати своїм дітям.
7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад [2] у день бо́ю:
10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м’яси́ва наро́дові Своє́му?“
21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь [3] запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
25 Хліб а́нгольський [4] їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
27 і дощем на них м’ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
39 і Він пам’ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42 вони не пам’ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових. [5]
52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
59 Бог почув [6] усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
68 а вибрав Собі плем’я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
- ↑ Устати при інших дієсловах в біблійній мові визначає тільки початок дії, спонуку до неї (наше: ану), а в нашій мові може бути й опущене, пор. 1 М. 13. 17.
- ↑ Повернутися взад — утікти.
- ↑ Огонь — сильний гнів.
- ↑ За грецьким текстом; за гебрейським — хліб сильних, lechem abbirim.
- ↑ Хамові намети — Єгипет, єгиптяни.
- ↑ Почув і побачив — ці слова в біблійній мові нерідко вживаються одне замість одного, пор. Іс. 2. 1, Пр. 14. 17.
Діти й онуки Франка
Нерідко можна почути, що діти – найгірші твори Франка. Судіть самі. У травні 1886 року в церкві колегії Ґалаґана в Києві вінчалися 22-річна Ольга Хоружинська та 30-річний Іван Франко, переїхали до Львова. Вітаючи дружину з Новим роком, Франко писав: «…бажаю тобі поперед всього доброго здоровля, а собі з тобою здорового і кріпкого, і з головою сина…» Чотирьох дітей (трьох синів і доньку) мали Іван та Ольга Франки.
Син-первісток Андрій (16.07.1887 – 22.04.1913) закінчив Львівський університет і видав ґрунтовну наукову розвідку «Григорій Ількович, як етнограф». Коли батькові паралізувало руки, Андрій став його помічником, доглядав, допомагав при наукових заняттях, писав його твори, каталогізував книги батькової бібліотеки, вів його листування. Помер на 26-му році не одруженим.
Другий син Тарас Франко (9.03.1889 – 13.11.1971) – закінчив філософський факультет Львівського університету (1913), служив у австрійській армії, пізніше у складі легіону січових стрільців Української галицької армії (УГА). У 1919 р. опинився за Збручем, 1920 р. потрапив у більшовицький концтабір Кожухів. Кандидат філологічних наук, автор праць з франкознавства, класичної філології, письменник, літературознавець, перекладач. Спортсмен, любив великий теніс, лижі, гуморист, малював іронічні мініатюри-рефлексії на події. Прожив 82 роки. У 1921 р. одружився з Катериною Фалькевич з Бібрки (27.11.1896 – 1.02.1962). Мали троє дітей:
Зеновія – (31.10.1925 – 17.11.1991) закінчила факультет української філології Львівського університету (1949), аспірантуру в Інституті мовознавства ім. О. Потебні АН України в Києві. дослідниця літературної творчості Івана Франка.
Дарія (Любов) – (30.10.1926 – ) Закінчила Львівський університет (1950), аспірантуру в Києві і до виходу на пенсію у 1992 р. працювала у видавництві «Українська радянська енциклопедія».
Роланд-Олександр (28.03.1932 – 11.08.2021) – народився у Львові в будинку, де багато років жив Іван Франко (нині музей), закінчив Київський політехнічний інститут (1954), кандидат технічних наук (1972), працював у Київському інституті автоматики на різних посадах, був заступником директора інституту, дипломат. Дітей не мав.
Петро Франко народився у батьковій хаті в Нагуєвичах (21 червня 1890, загинув 28 червня 1941 року). Учився у гімназії, політехнічному інституті, за фахом хімік, уклав підручник з хімії та «Енциклопедичний словник з хімічної термінології», мав 36 запатентованих винаходів в області переробки молока, посібники з військової топографії. Займався футболом і волейболом, 1911 року Петро разом із І. Чмолою заснував перший таємний гурток «Пласт», автор шкільного підручника з фізкультури. Січовий стрілець, один із перших військових льотчиків в Українській Галицькій Армії (УГА). Дописав кілька незавершених творів батька, в тому числі повість «Борислав сміється», створив драму за повістю Івана Франка «Захар Беркут» і кіно-сценарій на основі твору «Борислав сміється»; автор низки власних повістей, перекладів із англійської та польської мов.
У 1917 р. Петро Франко одружився з Ольгою Білевич (24.08. 1896 – 27.03. 1987) – українською кулінаркою, авторкою куховарських книг.
У Петра та Ольги народилося двоє доньок: вони вийшли заміж, змінили прізвища. Старша Віра (31.01.1923 – ) вчилася у Львові, у школі сс. Василіянок, (1939-1941 рр.), студентка Віденського університету. У вересні 1941 р. заарештована фашистами і відправлена в централізовану тюрму, а звідти до Равенсбрюка, найбільшого жіночого табору Німеччини, де була серед піддослідних; зустрілася з Жеруев Перванш де Голь. У травні 1945 р. Віра Франко повернулася до Львова, а у вересні її арештували, суд «трійки» назвав її австрійською шпигункою та відправив на шахти Воркути. У тюрмі вона зустрілася з донькою Нестора Махна Оленою. Обох жінок відправили до Москви, в Бутирку. 31 січня 1946 року Віру Франко засуджено «особым совещанием» на п’ять років концтабору та до довічного заслання до Сибіру. Звідти Віра повернулася з двома доньками без засобів до існування.
Молодша донька Петра – Іванна, яку звали Асею, (24.011.1925, Коломия – ?) закінчила Львівський політехнічний інститут (1950). Вийшла заміж за Мирослава Галущака (1925-1987), який після закінчення Львівського політехнічного інституту працював у системі електропостачання. Була матір’ю п’ятьох дітей і померла від важкої недуги лімфи. Їхня дочка Любов (1951 р.н.) закінчила українську філологію Львівського університету, працювала вчителькою. Син Іванни Петро (1954 р.н. ) закінчив Львівський політехнічний інститут, працював в інституті геохімії АН УРСР, підприємець. Одружився з лікаркою Олесею Ярош (1989 р. н.) народили трьох дітей.
Як бачимо, троє синів подарували Івану Яковичу п’ятеро онуків (четверо дівчаток і одного хлопчика). Єдиним онуком, нащадком чоловічої статі був Роланд-Олександр (син Тараса). Єдиний із нащадків Івана Яковича, який носив прізвище «Франко» і зовнішньо подібний на свого діда.
Наймолодшою дитиною в родині Івана Франка була єдина донька Ганна (3.09.1892, Львів – 24.04.1988, Торонто). Закінчила жіночу учительську семінарію, курси сестер милосердя, які проводив Є. Озаркевич. На початку війни 1914 р. виїхала до родичів у Київ. У 1919 р. вийшла заміж за лікаря Петра Ключка, узяла прізвище чоловіка. В Анни було два сини – Тарас (1920 – ?) і Мирон (1922-? ). До березня 1939 року вони жили у Чехословаччині. Чоловік був чудовим лікарем, мав пристойні заробітки, які дозволяли сім’ї навчати двох синів у Швейцарії. Наприкінці війни в Австрії чоловіка заарештували радянські «визволителі». Родина змогла вирвати побитого, змореного з тюрми, але 1948 року він помер. Анна виїхала з синами до Канади, де прожила останні 40 років. Тарас з 14-ти років хворів на епілепсію. Хвороба не дала йому права отримати диплом лікаря. Жінка довела Тараса до передчасної смерті, їхній син став наркоманом. Молодший син Мирон довго працював на виснажливій фізичній роботі, його єдина розумна і красива дочка, після нещасного випадку стала калікою-колясочницею.