„Мы живем, под собою не чуя страны. ” – тема трагедії О.Мандельштама – ОСИП МАНДЕЛЬШТАМ

У російській літературі не раз траплялися драматичні протистояння між поетом і владою. Розмірковуючи про долю письменників, Герцен писав у 1851 році: „Жахлива, чорна недоля випадає в нас всякому, хто насмілиться підняти голову вище рівня, наліченого імператорським скіпетром. Історія нашої літератури або мартиролог, або реєстр каторги. ”

Що ж змінилося в XX столітті? Та нічого. Історія повторюється: трагічно складається доля Цвєтаєвої, Ахматової, Платонова, Булгакова, Пастернака. Це далеко не повний перелік письменників, чия доля залежала від вождів. У цей довгий список входить і ім’я О. Е. Мандельштама. Його протиборство з владою почалося рано, хоча він, як і Блок, почувши музику революції, пішов служити більшовикам.

У 1922 р. до Луб’янки потрапив брат поета, Олександр. Осип заступився за брата, зустрівшись із самим „залізним Феліксом”. З цього часу і почалися його прикрощі.

Вже в 1923 р. його ім’я було викреслено зі списків співробітників усіх журналів. Мандельштам знав, що кожний його рядок, кожний його твір пильно прочитуються. Проте в 1933 р. він пише памфлет, спрямований проти „батька народів”. Б. Пастернак, згадуючи той час, писав про вірш, який прочитав йому Мандельштам. На запитання: „Хтось, крім мене, знає ці вірші?” — Мандельштам відповідав, що читав їх одній жінці. Пастернак порадив знищити їх негайно. Поет не обіцяв, але. 30 травня 1934 р. був заарештований. Ордер на арешт був підписаний самим Ягодою. От рядки з цієї епіграми:

Его толстые пальцы, как черви, жирны,

А слова, как пудовые гири, верны.

Тараканьи смеются усища,

И сияют его голенища.

За автором цих рядків прийшли вночі троє з понятими. На Луб’янці катували нічними допитами, яскравою лампою, солоною їжею, не даючи води. За спробу протестувати наділи гамівну сорочку, відправили в карцер. Ніхто не сумнівався, що за ці рядки він поплатиться життям, але його заслали на три роки у глухе містечко Чердинь на Камі. Через багато років слідчий, який займався реабілітацією, висловив здивування письменнику Каверіну з приводу настільки м’якого покарання, на що той висловив припущення, що, мабуть, Сталін був приголомшений прямотою Мандельштама. Є. Євтушенко підтверджує, що „Мандельштам був першим російським поетом, який написав вірші проти культу особистості Сталіна, який починався в 30-ті роки, за що і поплатився”.

Після заслання йому заборонили мешкати в 12 значних містах Росії. Так Мандельштам опинився у Воронежі, де було важке, напівголодне існування, принизлива процедура щомісячної перевірки, стеження і цькування.

У 1937 році, коли прийшов кінець засланню, Мандельштам написав хвалебні вірші про Сталіна. З вуст Пастернака відомо про його телефонну розмову з диктатором, у котрій „батько народів” давав зрозуміти, що пом’якшити долю поета може тільки хвалебна ода, яку він благополучно прийме. От рядки з віршів, у яких Мандельштам хотів довести, що він не „ворог народу”:

И промелькнет пламенных лет стая,

Прошелестит спелой грозой Ленин,

И на земле, что избежит тленья,

Будет будить разум и жизнь Сталин”.

Останній рядок цих віршів за рубежем, у тритомнику і в недавніх публікаціях даний в іншій редакції:

Будет губить разум и жизнь Сталин.

Мандельштаму повернули на рік відносну свободу. Але диктатор відчував, що поет не зломлений. 2 травня 1938 р. Мандельштам був знову заарештований, 27 грудня 1938 p., за документами, помер від параліча серця, а його дружина одержала повідомлення про смерть тільки у червні 1942 р.

А закінчити хочу рядками, написаними в 1912 p.:

Паденье — неизменный спутник страха,

И самый страх есть чувство пустоты.

Немногие для вечности живут.

І в числі цих небагатьох Осип Ємільєвич Мандельштам.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Осип Мандельштам

МАНДЕЛЬШТАМ, Осип Емілійович (Мандельштам, Осип Емильевич — 03.01.1891, Варшава — 27.12.1938, пересильний табір на Другій річці (нині Владивосток) — російський поет.

Мандельштам походить із купецької єврейської сім’ї. Батько М., Еміль Веніамінович, замолоду закінчив Берлінську талмудичну школу, а потім став купцем 1-ї гільдії. Мати, Флора Осипівна Вербловська, походила з інтелігентної родини і присвятила своє життя музиці. 1897 р. родина Мандельштамів переїхала у Петербург. З 1899 до 1907 p. Мандельштам навчався у Тенишевському комерційному училищі. Відразу після закінчення училища подав прохання про зарахування вільним слухачем природничого відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, але вже на початку жовтня того ж 1907 р. забрав документи. Наступний рік Мандельштам провів у Парижі, слухав лекції у Сорбонні, писав прозу і вірші. Зазнав “сильного захоплення Бодлером і особливо Верленом”. Разом із родиною відвідав Швейцарію й Італію.

У вересні 1909 p. Мандельштам вступив у Гейдельберзький університет; з 1911 р. зачислений у Петербурзький університет. Того ж року у Виборзі Мандельштам хрещений у єпископсько-методистське віросповідання. З 1914 до 1917 р. проживав у Фінляндії, Варшаві, Петербурзі, Москві, Одесі. З 1918 р. деякий час працював у Комісії з евакуації Петрограда, був співробітником газет “Вечірня зірка” і “Країна”. Часто бував у Москві, куди остаточно переїхав у червні того самого року. У лютому 1919 p. Мандельштам переїхав у Харків, де влаштувався у Всеукраїнський літературний комітет при Наркомосвіти України. Виступав з читанням віршів на вечорах, публікував їх у харківських “Відомостях” і “Шляхах творчості”.

З 1920 p. Мандельштам — у Феодосії, де за підозрою у зв’язках з підпільниками був заарештований білогвардійською контррозвідкою (звільнений зусиллями головним чином полковника О. Цигальського). У Батумі Мандельштам знову був заарештований військовою владою і знову звільнений клопотанням конвоїра Чигуа (епізод описаний у нарисі “Повернення” (“Возвращение”). Того ж 1920 р. Мандельштам повернувся у Москву, звідки неодноразово виїжджав на Кавказ і в Крим. З 1924 р. разом із дружиною замешкав у Ленінграді, а в 1931 р. повернувся у Москву.

У травні 1934 р. у квартирі Мандельштама було проведено обшук, після чого поета заарештували. Безпосередньою причиною арешту стала епіграма на Й. Сталіна, яку поет написав роком раніше: “Ми живем і не чуєм країни внизу. ” Спочатку поета відправили на заслання у Чердинь (Північний Урал), а пізніше, після приступу душевної хвороби і спроби самогубства, він отримав дозвіл оселитися у Воронежі, де у квітні 1935 р. працював над текстами радіопередач для воронезького радіо, а також був літконсультантом воронезького театру. Наприкінці травня 1937 р. Мандельштам отримав дозвіл виїхати з Воронежа. Йому було заборонено проживати в 12 найбільших містах країни. 2 травня 1938 p. Мандельштама знову заарештували і відправили у концтабір (пересильний табір на Другій річці, нині — Владивосток), вирок — 5 років таборів за контрреволюційну діяльність. Із цього заслання Мандельштам вже не повернувся. Звістку про смерть чоловіка дружина отримала у червні 1942 р.

Перші вірші Мандельштама, позначені впливами символізму, були опубліковані 1907 р. в журналі “Пробуджена думка”, що видавався у Тенишевському училищі, де навчався поет. Вони сповнені відчуття ілюзорності життя, прагнення відійти у світ музичних вражень. У вірші “Silentium” (у пер. з латини — “тиша”) поет вбачає у тиші життя музики та слова, непорушний зв’язок усього живого. Вірш сповнений яскравих і мальовничих образів: шалений ясний день, блідий бузок морської піни, каламутно-лазуровий дзбан, кришталева нота. Символістська програма Мандельштама — поєднати “суворість Тютчева і хлоп’яцтво Верлена”, вивищеність і дитячу безпосередність. Наскрізна тема його ранніх віршів — непевність цього світу і людини перед лицем загадкової вічності і долі.

Поетична зрілість прийшла до Мандельштама на початку XX ст. У дореволюційний період з’явилися три збірки його віршів під назвою “Камінь” (“Камень”, 1913, 1915, 1916). Образ каменя асоціювався для Мандельштама з тим поетичним матеріалом, з якого він зводив “архітектурну форму” своїх віршів. За висловом Мандельштама, зразки поетичного мистецтва для нього — це “архітектурно зумовлене сходження, що відповідає ярусам готичного собору”.

Теми перших збірок — роздуми про суть і спрямованість власного поетичного “я”, про ставлення до світу, війна, історія, побут, численні асоціації та перегуки із загальнокультурними набутками минулих епох:Безсоння. І Гомер. Шатри тугих вітрил.

Я список кораблів пройшов до половини:Сей довгий виводок, сей поїзд журавлиний.Що над Елладою вгорі відмайорів. І море, і Гомер — все діється любов’ю.Почути заклик чий? І от Гомер мовчить,

За розбурхану доблесть майбутніх віків,За високе у душах людськихЯ позбавлений чаші на учті батьківІ спокою, і честі, і втіх.Впав на плечі мені лютий час-вовкодав,Та не вовчий живе в мені дух,

Ти запхай мене краще, мов шапку в рукав,У гарячий сибірський кожух.Щоб не бачити бруду, в якому людці:Лиш колеса криваві та гній.Щоб до ранку світились блакитні песціУ прадавній принаді своїй,

Вкрий мене в єнісейських ночей глибині,Де сосна до зірок дістає,Бо ж не вовча та кров, що живе у мені,І мене тільки рівний уб’є.(“За розбурхану доблесть. “, пер. Ю. Андруховича)

Від віршів “Каменя” віє самотністю, тугою, “світовим затуманеним болем”. Відтоді наскрізною темою творчості Мандельштама стала тема Петербурга. Перші поетичні збірки Мандельштама були високо поціновані критикою і, зокрема, поетичним лідером акмеїзму М. Гумільовим. Саме з акмеїзмом Мандельштама і співвідносить свою тогочасну поетичну манеру, яку А. Ахматова назвала “божественною гармонією”: “Я не знаю у світовій поезії схожого факту. Ми знаємо витоки Пушкіна і Блока, але хто скаже, звідки прийшла до нас ця нова божественна гармонія, яку називають поезією Осипа Мандельштама!”

Початок революції Мандельштам сприйняв неоднозначно, вона викликала у нього складні асоціації з Французькою революцією, з “декабристським” минулим Росії і навіть із гинучим Єрусалимом. Утім, уже на початку 20-х pp. ставлення поета до тих перемін, які відбувалися у його країні, визначилось цілком чітко. Загибель Гумільова, арешти знайомих він сприйняв як “погреб Петербурга”. “У двадцять першому році Мандельштаму стало зрозуміло, що людство, відмовившись від подарунка життя, йде — можливо — фатальним шляхом — у небуття”, — писала його дружина Надія Яківна. Тогочасні з:рші М. пронизують есхатологічні мотиви, його лірика і проза сповнені роздумів про трагічність людської історії, пафосом заперечення насильства, піднесеного в ранг державної політики. У пореволюційний період вийшли друком нові поетичні збірки Мандельштама “Tristia” (1922), “Друга книга” (“Вторая книга”, 1923), “Вірші”(“Стихотворения”, 1928), поетичний цикл “Вірменія” (“Армения”, 1931) та ін. У 1923 р. він написав знаменитий вірш “Епоха” (“Век”), у якому порівняв сталінську сучасність із жорстоким звіром.

Вірші Мандельштама 20-х — поч. 30-х pp. втрачають колишню акмеїстичну чіткість, стають більш ірраціональними, вбирають складні культурно-історичні асоціації, водночас їхній пафос стає похмурішим і песимістичнішим. Мандельштам пророкує катастрофу, загибель старої (“християнсько-гліністичної”, за його висловом) культури та її “останніх” носіїв. Мандельштам не сприймає радянську дійсність, почувається “хворим сином віку”. Під час заслання у Воронежі поет написав знаменитий поетичний цикл, т. зв. “воронезький зошит”. Центральним твором воронезького періоду є поезія “Вірші про невідомого солдата” (“Стихи о неизвестном солдате”, 1937), у якій розгорнута апокаліптична картина революційної війни за виживання людства. Цей вірш вважають одним із найзагадковіших творів Мандельштама. Він поєднує реальне і фантастичне, антивоєнний пафос : метафоричне засвоєння теорії А. Ейнштейна, лей М. Ломоносова, В. Хлєбнікова та європейських поетів XX ст.

Мандельштам виступав не тільки як поет, а й як перекладач і прозаїк. Він є автором автобіографічної книги “Шум часу” (“Шум времени”, 1925), “Єгипетська марка” (“Египетская марка”, 1928), статей “Слово і культура” (“Слово и культура”), “Про природу слова” (“О природе слова”), “Гуманізм і сучасність” (“Гуманизм и современность”), “Пшениця людська” (“Пшеница человеческая”), збірок статей “Про поезію” (“О поэзии”, 1928), “Четверта проза”(“Четвёртая проза”), нарисів “Мандрівка у Вірменію” (“Путешествие в Армению”), надзвичайно глибокого і вдумливого есе “Розмова про Данте” (“Разговор о Данте”, 1933), яке тоді залишилось у рукописах; перекладів “Федри” Ж. Расіна (1915), творів старофранцузького епосу (1922).

Життя і творчість Мандельштама пов’язані з Україною та її культурою. У ряді творів поета відобразилися українські мотиви, образи, мовний колорит (вірші “Як по вулицях Києва-Вія. “, “Старий Крим” , нарис “Київ “та ін.). У березні 1922 р. Мандельштам виступив у Київській філософській академії з лекцією “Акмеїзм чи класицизм?”. Опублікував рецензії на вистави у Києві й Одесі театру “Березіль” (1926). Л. Кисельов присвятив Мандельштаму цикл віршів.

Українською мовою окремі вірші Мандельштама переклали Д. Павличко, Л. Череватенко, Ю. Буряк, Ю. Андрухович, В. Неборак. В. Назарець

Осип Мандельштам

Емільович Осип Мандельштам
Емільович Осип Мандельштам народився (3) 15 січня 1891 року в Варшаві, в родині кожевенник. У 1897 році його родина переїхала до Петербурга, де Осип закінчив Тенішевское комерційне училище, яке вважалося одним з найкращих навчальних закладів того часу. Тут він і захопився поезією, музикою, театром.

У 1907 році Мандельштам виїхав у Францію, вчився в Сорбоні, де познайомився з Миколою Гумільовим, потім в Гейдельберзькому університеті. У 1910 році в журналі «Аполлон» були опубліковані п’ять віршів Мандельштама. У цей час його приваблював символізм.

З метою привести в порядок свої знання Мандельштам вступив до Петербурзького університету на історико-філологічний факультет. До цього часу він прилучився до акмеїстів, групі, організованій Н. Гумільовим. У 1913 році була опублікована перша книга віршів Мандельштама — «Камінь». У цей час поет багато виступав з читанням своїх віршів.

У 1920-і роки Мандельштам активно пише, видає нові поетичні збірки — «Tristia» (1922), «Друга книга» (1923), «Вірші» (1928), дві книги прози — «Шум часу»(1925) і«Єгипетська марка»(1928), дитячі книжки«Два трамваї»,«Примус»(1925),«Кулі»(1926). Багато займається перекладами.

У 1930-і роки починаються гоніння на поета. У листопаді 1933 року Мандельштам написав вірш:

Ми живемо, під собою не відчуваючи країни,
Наші мови за десять кроків не чути,
А де вистачить на полразговорца,
Там пригадають кремлівського горця.
Його товсті пальці, як черв’яки, жирні,
А слова, як пудові гирі, вірні,
Тарганячі сміються вусища,
І блищать його халяви .

У травні 1934 року за цей вірш він був заарештований і засланий спочатку в Чердинь-на-Камі, а потім — до Воронежа.

Після заслання жив в Калініні. Але незабаром Емільович Осип Мандельштам знову був заарештований і помер у пересильному таборі на Другій річці на Далекому Сході 27 грудня 1938 року.