Аналіз роману “Євгеній Онєгін”

“…Більша частина публіки зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодною, сухого й егоїста по натурі. Не можна ошибочнее й кривее зрозуміти людину! Цього мало: багато хто добродушно вірили й вірять, що сам поет хотів зобразити Онєгіна холодним егоїстом. Це вже значить – маючи ока, нічого не бачити. Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг.” “Зв’язок з Ленским, цим юним мрійником, що так подобався нашій публіці, усього голосніше говорить

“Згадаєте, як вихований Онєгін, і погодитеся, що натура його була занадто гарна, якщо її не вбило зовсім таке виховання. Блискучий юнак, він був захоплений світлом, подібно многим; але незабаром знудив їм і залишив його, як це роблять занадто деякі. У душі його тлелась іскра надії – воскреснути й освіжитися в тиші самоти, на лоні природи; але він незабаром побачив, що зміна місць не змінює сутності деяких непереборних і не від нашої волі залежних обставин.”

“Онєгін – страждаючий егоїст… Його можна назвати егоїстом поневоле; у його егоїзмі повинне бачити

“Онєгін був так розумний, тонкий і досвідчений, так добре розумів людей і їхнє серце, що не міг не зрозуміти з листа Тетяни, що ця бідна дівчина обдарована жагучим серцем, що алчет фатальної їжі, що її пристрасть детски простодушна й що вона анітрошки не схожа на тих кокеток, які так набридли йому з їхніми почуттями, те легенями, те підробленими. У листі своєму до Тетяни він говорить, що, замітячи в ній іскру ніжності, він не хотів їй повірити (тобто змусив себе не повірити), не дав ходу милій звичці й не хотів розстатися зі своєї осоружної свободою.”

“И чим естественнее, простіше страждання Онєгіна, чим далі воно від усякої ефектності, тим воно менш могло бути зрозуміле й оцінене більшістю публік. У двадцять шість років так багато пережити, не вкусив життя, так знемогти, утомитися, нічого не зробивши, дійти до такого безумовного заперечення, не перейшовши ні через які переконання: це смерть! Але Онєгіну не призначено було вмерти, не покуштувавши із чаші життя: пристрасть сильна й глибока неземедлила збудити сили, що дрімали в тузі, його духу.”

“Онєгін – характер дійсний, у тому розумінні, що в ньому немає нічого мрійливого, фантастичного, що він міг бути щасливий і нещасливий тільки в дійсності й через дійсність.”

“Тетяна – істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла б бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини.”

“Відвідування будинку Онєгіна й читання його книг приготували Тетяну переродженню сільської дівчинки у світську даму, що так здивувало й уразило Онєгіна.”

“Справді, Онєгін був винуватий перед Тетяною в тім, що він не полюбив її тоді, як вона була моложе й краще й любила його! Адже для любові тільки й потрібно, що молодість, краса й взаємність! Німа сільська дівчинка з дитячими мріями – і світська жінка, випробувана життям і стражданнями, обревшая слово для вираження своїх почуттів і думок: яка різниця! І все-таки, на думку Тетяни, вона більше здатна була вселити любов тоді, ніж тепер, тому що тоді вона була моложе й краще!”

2. Д. Н. Овсяников-Куликовский.

“Онєгін насамперед представник утвореного суспільства, …людина, деяким лише піднімається над середньому рівнем світських, по^-тодішньому утворених і порушених ідеями століття молодих людей. Він розумний, але в розумі його немає ні глибокодумності, ні височини… Російська холодність, погана працездатність, невміння захопитися якою-небудь справою або иде-нею й велике вміння нудьгувати – такі характерні риси Онєгіна…”

“Онєгіна… можна назвати людиною пересічним, розпещеним, нездатним до праці, до серйозної справи й т. д., але не можна назвати душевно порожнім. Він вів спочатку порожнє життя, але вона йому прискучила саме своею пустотою, – він не задовольнився нею.”

” Пушкін у нудьгуючому, апатичному, занепалому Онєгіні знаходить щось привабливе, не зовсім пересічне, аж ніяк не вульгарне й начебто значне.”

“Дошка щиросердечної самітності переслідує Онєгіна всюди. Тікаючи від туги, він шукає не стільки нових вражень, які все приїлися, скільки хоч якої-небудь їжі розуму.”

3. Онєгін зовсім не егоїст, як може здатися на перший погляд. Його саме більше лихо й одночасне достоїнство – прямота й відвертість, які прийшли до нього разом із щиросердечною порожнечею. Він умів лицемірити, але вирішив порвати з минулим і не захотів причинятися перед милою й наївною дівчиною, що зізнається йому в любові.

Тетяна полюбила Євгенія, ще не знаючи й не розуміючи його. Це юнацька любов, що ідеалізує й романтична, але такі почуття потрібні були Євгенію. Він уже шукав не обожнювання, а розуміння, не романтизму, а теперішніх, зрілих почуттів. Все це він побачить у Тетяні пізніше, коли зустріне її, що змінилася й прекрасну, знаючу й розуміючу його тепер.

Тетяна Ларіна, вихована в істинно російському дусі, ніколи не змогла б кинути законного чоловіка лажі заради людини, якого вона любить. Вона шкодує про збіглому, про тім часі, коли вона була вільна, коли була можливість щастя. Їй не вдалося розлюбити Онєгіна, але заради цієї любові вона не стане руйнувати щастя іншої людини. Сама страждаючи, Тетяна не хоче бути джерелом страждань людей, які цього не заслужили.

Схожі твори:

1. Аналіз восьмої глави роману “Євгеній Онєгін” Онєгін (знову займуся їм), Убивши на двобої друга, Доживши без мети, без праць До двадцяти шести років, Нудячись у бездіяльності дозвілля Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів. Їм опанувало занепокоєння, Полювання до зміни місць (Досить болісна властивість, Деяких добровільний хрест). Залишив він своє селенье, Лісів і.
2. Аналіз епізоду роману “Євгеній Онєгін” – И сниться дивовижний сон Тетяні А мені, Онєгін, пишність ця, Осоружного життя мішура, Мої успіхи у вихрі світла, Мій людний будинок і вечори, Що в них Зараз віддати я рада Все це дрантя маскараду, Весь цей блиск, і шум, і гад За полицю книг, за дитячий садок, За наше бідне житло, За ті місця, де.
3. Особливості будови роману – “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ § 3. “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ Особливості будови роману У романі “Євгеній Онєгін” автор використовує паралелізм – художній прийом, який підкреслює зв’язок окремих елементів твору і надає можливість їх порівняти та виявити характерні риси кожного з них. Наприклад, це паралелі героїв: друзі Онєгін –.
4. Іменини Тетяни Ларіній (аналіз епізоду з роману А. Пушкіна “Євгеній Онєгін”) Ленский умовив Онєгіна поїхати в гості до Лари-Ным, переконавши його в тім, що на іменинах буде присут-ствовать “своя сім’я”. Хто б міг подумати, що це безневинне твердження буде коштувати життя Ленскому! Відчуття трагедії автор підсилює оповіданням про сон Тетяни, що вона бачить напередодні. Верящая “преданьям старовини глибокої”, Таня, за порадою.
5. Побудова оповідальної частина роману “Євгеній Онєгін” А. С. Пушкіна Листу Тетяни до Онєгіна відповідає лист Онєгіна до Тетяни, що підготувало розв’язку роману. Сюжет добутку побудований так, що в міру розвитку дії персонаж Тетяни поступово відтискує пер-сонаж Онєгіна з першого місця. Всі події в романі виникають по певних причинах, немає ниче-го випадкового. Так, наприклад, знайомство Онєгіна з Тетяною пояснюється бажанням.
6. Онєгін і Тетяна (за романом О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”) І. Роман О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – це пошук відповіді на питання: у чому сенс життя. ІІ. Онєгін і Тетяна – головні герої роману. 1. Якості, що зближують Онєгіна і Тетяну: А) жага до пізнання (герої виділяються своїми пізнаннями: Євгеній досконало знав французьку мову, був знайомий з художньою літературою.
7. Тетяна Ларіна в Москві. (Аналіз сьомої глави роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”.) Великого російського поета. Із захопленого юнака він перетворився в мудру людину й потужного художника. Працюючи над Романом, він пережив і південне посилання, і два роки вигнання в Михайлівськім, жив те в Москві, то в Петербурзі, довго Доглядав, переборював труднощі, і, нарешті, женився на красивейшей жінці – Наталі Гончаровой. Калейдоскоп особистих.
8. Загальний зміст роману “Євгеній Онєгін” Не спалахне думки в цілі доба, Не посміхнеться млосний розум, Така нескладна, вульгарна дурниця; Важкий пліткар, старий шахрай, Все краще в російському суспільстві – піднесені душі, як Ленский, розумні люди, як Онєгін, вірна своєму боргу й своєму серцю Тетяна – осягає одна трагічна доля. І Пушкін оповідає про неї як.
9. Чому Онєгін приречений на самітність (По романі А З Пушкіна “Євгеній Онєгін”) Онєгін – представник вищого петербурзького світла. Його дитинство пройшло під опікою іноземних гувернерів. Прийнятий у світлі, Онєгін по суті приречений на самітність. Строкате й одноманітне життя Петербурга швидко знудило Євгенію, їм опановує “російська нудьга”. Чим замінити світські забави? Онєгін, на жаль, не може знайти собі застосування в житті. Він намагається.
10. Чому головним героєм роману “Євгеній Онєгін” став дворянин Звичка понад нас дана: Заміна счастию вона. Сама Тетяна любить Онєгіна самозабутньо, “…без мистецтва, / Слухняна влеченью почуття”. Ця щира любов збережеться в її душі протягом усього дії роману. Навіть будучи замужем, віддавши перевагу виконанню обов’язку перед чоловіком можливому щастю, Тетяна як і раніше любить Онєгіна й, не лицемірячи, говорить.
11. Сюжет роману “Євгеній Онєгін”. Частина друга На наступний ранок Онєгін одержує від Ленского записку з викликом на дуель. Лист привозить секундант Зарецкий, цинічний, але недурна людина, у минулому бешкетник, картярський злодій, запеклий дуеліст, що вмів і посварити й помирити друзів. Тепер він мирний поміщик. Онєгін приймає виклик спокійно, але в душі залишається незадоволений собою: не потрібно.
12. Символіка й недосказанность роману “Євгеній Онєгін” В особі героя роману Пушкіну вдалося “злагодити” з типовим характером представника сучасної йому освіченої Дворянської молоді. Євгеній Онєгін – правдивий образ героя, що на голову вище навколишнього його незначного суспільства. Він не знаходить застосування своїм силам і здатностям і тому стає “зайвою людиною”. У романі Пушкін показав соціальні причини появи.
13. Роздуми по роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” Пушкіна, працюючи над романом “Євгеній Онєгін”, створював не тільки образ свого сучасника, не тільки відбиття століття. У кожному рядку роману, у кожній дії й у кожній думці героїв – сам Пушкін. Але, розкриваючи самого себе через своїх героїв, Пушкін не міг не донести до читача своїх подань про жіночу красу.
14. Оповідальна частина роману “Євгеній Онєгін” Коли Пушкін задумав писати роман “Євгенії Онєгін”, у нього була надрукована тільки перша частина роману. У ході роботи над романом “Євгеній Онєгін” Пушкін перейшов від романтизму до реалізму. Навіть геніальному Пушкіну цей перехід дався нелегко, тому що в 20х роках ні в Росії, ні на Заході реалізм ще не сформувався.
15. Героїня роману у віршах А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” У другому розділі роману, залишивши світський Петербург, Пушкіна представляє головну свою героїню: “Отже, вона звалася Тетяною…” Строфа, у якій з’являється Т., виконана врочистості, відзначена тишею й спокоєм сільської природи, у повній згоді з якої живе героїня, “як лань лісова…”. И відразу потьмяніло все, що в першому розділі блискало, дзенькало й.
16. Художні особливості роману А. Пушкіна “Євгеній Онєгін” “Євгеній Онєгін” – реалістичне произведе-ние. Його головний герой, Євгеній Онєгін, – типовий представник молоді XIX століття. Неймовірно ши-доля план зображення подій: Пушкін показує читачеві життя панської Москви, росіянці провин-ции, світського й трудового Петербурга. Життя поки-зана в розвитку, у всьому її різноманітті і єдності одночасно. Завдяки введенню великої кількості персонажів (у.
17. Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Онєгін і Тетяна Особиста доля Тетяни трагична: самітність у рідному будинку, безмовна любов до Онєгіна, заміжжя без любові й знову самітність серед багатства, блиску й преклоніння. Але страждання не зломили її: їй далека “осоружного життя мішура”, воно не змінює своїм моральним принципам, своєму розумінню честі. Джерело її духовної сили – глибокий зв’язок з.
18. Які моральні уроки фінальної сцени роману А З Пушкіна “Євгеній Онєгін” * Ні красою сестри своєї, * Ні свіжістю її рум’яної. * Не залучила б вона очей. Характер Тетяни розкривається перед нами і як неповторна індивідуальність, і як тип російської дівчини, що живе в провінційній дворянській сім’ї. Ще з дитинства вона пристрастилася до романів, у яких бачила інше життя, більше багату.
19. Мої враження від перших розділів роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” Пушкін – найдорожче, що є в Росії, саме рідне і близьке для кожного з нас; нам важко говорити про нього спокійно, об’єктивно, без захвату. Творчість цього богопоета незвичайно різноманітно, як саме життя. Любов, ненависть, сенс буття, прагнення до свободи, посмертна слава, муки творчості – все це стає об’єктом поетичного дослідження.
20. Особливості композиції роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” У романі виділяються дві сюжетні лінії. Перша – це любовний роман, взаємини Онєгіна й Тетяни Ларіній, а друга – це взаємини Онєгіна й Ленского. Роман складається з восьми глав. Перша з них являє собою розгорнуту експозицію, у якій автор знайомить нас із головним героєм – “молодим джигуном” Євгенієм Онєгіним, показує.

✅Аналіз «Євгенія Онєгіна»

У даній статті ми зробимо короткий аналіз “Євгенія Онєгіна”, але більше не найголовнішого героя поеми Онєгіна, а безпосередньо саму поему Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Крім того, обговоримо головних героїв “Євгенія Онєгіна” і всіх дійових осіб.

Короткий аналіз “Євгенія Онєгіна”

Роман “Євгеній Онєгін” – це твір, який є одним з найголовніших і важливих у творчості Олександра Пушкіна, причому таким його вважав навіть сам Пушкін і називав “подвигом” нарівні з п’єсою “Борис Годунов”. Можна сміливо стверджувати, що “Євгеній Онєгін” зробив сильний вплив на всю російську літературу. Пушкін працював над поемою “Євгеній Онєгін” близько восьми років, і це гігантський термін, враховуючи талант письменника і його можливості – Пушкін міг за один день створити шедевр, а тут він трудився цілих вісім років.

До того ж, говорячи про аналіз “Євгенія Онєгіна”, треба зазначити, що ці роки, а саме кінець 1820-х, вважаються роками, де особливо глибоко проявилася творча зрілість Пушкіна.

Нарешті в 1831 році Пушкін закінчив роботу над романом, і в 1833 році “Євгеній Онєгін” був опублікований.

Сюжетна лінія роману “Євгеній Онєгін” хороша відома, центральний сюжет полягає в любовну інтригу, а головною ідеєю під час аналізу “Євгенія Онєгіна” яскраво стає видно ідея про те, що щасливими можуть стати тільки ті, хто мало думають, мало розмірковують, мало знають, і які не прагнуть до високих духовних ідеалів. І навпаки, ті, у кого тонка душевна натура, будуть страждати.

Головні герої “Євгенія Онєгіна”

Головними героями роману “Євгеній Онєгін” є Євгеній Онєгін, Тетяна Ларіна, Володимир Ленський і Ольга Ларіна. Ці персонажі представляють дві любовні пари, які так і не стають щасливими.

Головний герой роману “Євгенія Онєгіна” – це, звичайно, сам персонаж Онєгін, але те, що роман і головний герой однаково названі, показує задумку Пушкіна підкреслити важливість головного героя, значимість в романі саме цього персонажа. Дійсно, складаючи аналіз Євгенія Онєгіна, відразу видно, що образом головного героя “Євгенія Онєгіна” Пушкін хотів показати образ героя того часу. Пушкін вважав, що молоде покоління XIX століття відрізнялося байдужістю до життя, її насолод, і дав цього стану молоді навіть таке формулювання, як “передчасна старість душі”.

Ще один головний герой “Євгенія Онєгіна” – Ларіна Тетяна. Пушкін створив її, як “милий ідеал”, і в її характері знайшли відображення уявлення Пушкіна про російську жінку, про російську душу.

Володимир Ленський також є основним героєм “Євгенія Онєгіна”. Він виступив представником російського дворянства, однак Ленський зовсім не схожий на Онєгіна і інших – він юний мрійливий романтик.

Всі герої роману “Євгеній Онєгін”

Згадаємо і про інших дійових осіб роману, крім головних героїв “Євгенія Онєгіна”:

• Євгеній Онєгін
• Володимир Ленський
• Тетяна Ларіна
• Ольга Ларіна
• Няня Тетяни
• Зарецький (секундант)
• Чоловік Тетяни Ларіної (його ім’я Пушкін не вказує)
• Автор (сам Олександр Сергійович Пушкін)

У висновку можна сказати, що роман “Євгеній Онєгін” – це енциклопедія життя російської людини з тонкощами характерів героїв, з повним розкриттям образів і з дивною історичною точністю. Якщо ви ще не прочитали повністю роман “Євгеній Онєгін”, настійно рекомендуємо вам зробити це.

Олександр Пушкін. Вірші. Роман у віршах «Євгеній Онєгін»

Серед письменників певної національної літератури буває той, у чиїй творчості в концентрованому вигляді проявилися народний дух і національна ментальність. Для іспанців це Мігель Сервантес, для англійців – Вільям Шекспір, для шотландців – Роберт Бернс, для угорців – Шандор Петефі, для поляків – Адам Міцкевич, для українців – Тарас Шевченко, а для росіян – Олександр Пушкін.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

Народився О. Пушкін 26 травня (6 червня за новим стилем) у Москві в родині, яка ніби уособлювала російську історію: старовинний боярський рід Пушкіних завжди відігравав помітну роль у становленні російської держави, а рід Ганнібалів, до якого належала мати поета, походив від улюбленця Петра І – арапа (африканця) Ібрагіма, якого цар звів у дворянство і, за переказами, навіть був на його весіллі сватом.

Олександр отримав гарну домашню освіту, а розвитку його літературних здібностей сприяли літературні вечори в їхньому будинку. 19 жовтня 1811 р. Пушкін став учнем Царськосільського ліцею. Там він опанував античну літературу і почав писати вірші (переважно про кохання, дружбу, студентське братерство).

Орест Кипренський. Олександр Пушкін, 1827

О скільки відкриттів чудових

З мовчазного вайлуватого хлопчика, якого матір частенько лаяла за незграбність, він перетворився на стрункого ліцеїста. Юнак міг з місця перестрибнути кілька стільців, згодом став вправним вершником і фехтувальником, купався в крижаній воді, влучно стріляв (був завзятим дуелянтом), грався важкою палицею як тростинкою, щодня долаючи пішки з десяток верст, і був, попри маленький зріст і далекі від ідеалу риси обличчя, улюбленцем жінок.

Після закінчення ліцею (1817) він отримав невисокий чин колезького секретаря і посаду в Колегії закордонних справ. 1820 р. завершив поему «Руслан і Людмила», свій перший великий твір. Його дошкульні поезії дратували вельмож і самого царя. За них чиновника-початківця Пушкіна відрядили на південь Російської імперії, адміністративний центр якого тоді був у Катеринославі (нині м. Дніпро). Це відрядження згодом отримало символічну назву «південне заслання». Він відвідав Київ, наслідком чого стало написання «Пісні про віщого Олега» (1822). Пушкін особисто шукав на горі Щекавиці могилу київського князя. Ці події спонукали поета повернутися до тексту «Руслана і Людмили»: він дописав знаменитий вступ: «Край Лукомор’я дуб зелений. ».

Під час відрядження (1820-1824) він відвідав ще й Кишинів та Одесу. Там були написані романтичні поеми «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», «Брати розбійники». Цей творчий доробок засвідчив, що в Росії з’явився великий поет. У Кишиневі віщунка напророкувала Пушкіну смерть «від білої голови». Відтоді поет ніколи не сідав на білого коня (як і оспіваний ним князь Олег?) і завзято викликав на дуель будь-якого кривдника-блондина. А ще був певен, що його дружиною стане перша красуня Російської імперії. Забігаючи наперед, скажемо, що він таки одружився з першою красунею і таки загинув «від білої голови» – його вбивця, француз Дантес, був блондином.

Кінець відрядження Пушкін провів в Одесі. Можливо, саме там до нього прийшло усвідомлення нездійсненності романтичних поривань: епоха непересічної особистості, сповнена неймовірних злетів і падінь, закінчилася зі смертю двох її кумирів: політичного (Наполеона) і поетичного (Байрона). Закінчувався цілий період у творчості поета, підсумком якого став вірш «До моря» (1824). Портова Одеса спокушала мріями про таку близьку свободу. Лише кілька кроків трапом корабля відділяли поета від втечі з Росії (а може, це була лише його романтична роль?): «Хотів навіки я лишити / Докучні, сірі береги, / З тобою дихати, і жити, / І на хребтах твоїх носити / Жар поетичної снаги» (переклад А. Малишка). В Одесі народилися перші рядки «Євгенія Онєгіна».

ПУШКІН І МІЦКЕВИЧ

1826 р. у Петербурзі Олександр Пушкін познайомився з польським поетом Адамом Міцкевичем, якого вислали з рідної Литви (тоді була під владою Росії) за національно-визвольну, а отже, з погляду царату, – антиросійську діяльність. А діяльність ця полягала в його участі в студентських товариствах «філаретів» і «філоматів», які чимось нагадували Кирило-Мефодіївське братство, за участь у якому було заслано на 10 років і Тараса Шевченка. Їхнє недовге приятелювання було плідним у творчому плані: вони перекладали вірші один одного, обмінювалися думками щодо політичної й культурної ситуації. Однак їхнє бачення жорстоко придушеного російськими військами польського національно-визвольного «листопадового повстання» 1830-1831 рр. виявилося діаметрально протилежним.

Пушкін був прибічником Російської імперії, тож повстання він різко засудив і навіть хотів узяти участь у його придушенні. Натомість Міцкевич сприймав повстання як акт справедливості та вияв найкращих рис польського народу (його рідний брат виступив проти Росії збройно). Тож дружба польського й російського поетів перервалася. Лише у 1837 р. Міцкевич опублікував некролог на смерть Пушкіна, а в лекціях зі слов’янських літератур, які він читав у «Колеж де Франс» (Париж), досить високо оцінив творчість свого російського колеги.

Після повернення (1824) звільнений зі служби Пушкін був відправлений до с. Михайлівського, неподалік Пскова, де був маєток його батьків (т. зв. північне заслання). Там він працював над «Євгенієм Онєгіним», «Борисом Годуновим», писав вірші.

1825 р. відбулося повстання декабристів. Пушкін у ньому участі не брав, але переживав з приводу його розгрому, страти та заслання до Сибіру декабристів, з якими в нього були приятельські стосунки (щоправда, до своїх лав вони поета з певних причин не прийняли – можливо, це й врятувало його від їхньої долі).

Російський цар Микола І (Микола Павлович, за жорстокість і любов до «палочної дисципліни» прозваний народом «Николай Палкин») зустрівся з Пушкіним і пообіцяв йому своє заступництво та відсутність цензури в творчості.

У 1830 р. Пушкін почав свататися до Наталії Гончарової. Перед одруженням він поїхав до маєтку в Болдіні, де затримався через карантин. Цей найпродуктивніший період творчості поета називають Болдінською осінню. А в 1831 р. поет одружився з Наталією Гончаровою, першою красунею Петербурга.

Олександр Брюллов. Наталія Гончарова, 1831-1832

Сім’я росла, молода дружина хотіла мати успіх на балах у вищому світі, тож постійно потрібні були гроші. І Пушкін погодився стати придворним, поновившись на службі в невисокій (бо не мав вислуги років) посаді камер-юнкера. Зазвичай камер-юнкерську ліврею носили безвусі юнаки, а тут поміж них затесався сімейний чоловік. Звісно, ситуація була не надто приємною. Довелося брати в борг у самого Миколи І. Дошкуляли також придворні інтригани, що добре враховували нестриманий характер нащадка гарячкуватих африканців, який дуже ревнував дружину-красуню. Усе закінчилося 27 січня 1837 р. біля Чорної річки фатальним пострілом Дантеса і смертельною, нестерпно болючою раною першого поета Росії.

Смерть Пушкіна збурила всю Росію. Два дні, доки поет помирав, сотні людей мовчки стояли біля будинку Пушкіна, чекаючи хоч якоїсь звістки про стан його здоров’я. І влада, боячись народного збурення, наказала здійснити церковну відправу над небіжчиком майже таємно в невеличкій церковці, куди пускали лише за спеціальними запрошеннями. А потім домовину з тілом поета в супроводі жандарма нишком перевезли до Святогорського монастиря, що поруч з родовим маєтком Пушкіних – селом Михайлівським.

Сонце російської поезії закотилося, а доба Пушкіна і його сучасників-письменників отримала назву золотої доби російської літератури.

• 1. Чому день народження Пушкіна став національним святом Росії?
• 2. Як пов’язані життя і творчість Пушкіна з Україною?
• 3. Пригадайте, які твори Пушкіна ви вивчали в попередніх класах. Яке враження вони на вас справили?

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ДО А. П. КЕРН

В сумній холодній безнадії,

В людській тривожній метушні

Звучав твій голос, наче мрії,

Твій стан і голос ніжний твій.

У глушині важкій вигнання

Без божества і без кохання,

Без сліз, натхнення, без чуття.

І серце б’ється знов огнисте,

В моїй душі воскресли знов

І божество, й натхнення чисте,

Переклад Володимира Сосюри

Анна Керн. Малюнок О. Пушкіна

Вірш «Я мить чудову пам’ятаю. » Пушкін написав улітку 1825 р. в селі Михайлівському. Саме тоді в сусіднє село Тригорське приїхала до родичів красуня Анна Петрівна Керн, молода дружина літнього генерала. Уперше поет зустрівся з нею в Петербурзі ще в 1819 р. Це була коротка, майже випадкова зустріч на балу. Анна Керн Пушкіну запам’яталася надзвичайно привабливою й життєрадісною. Тож під час «південного заслання» він, скориставшись запрошенням, деякий час перебував у її українському маєтку. Щоправда, самої господині на той час там не було – обставини затримали її в іншому місці. І ось нова зустріч. Він переконував Анну Петрівну, що відтепер усі байронівські героїні матимуть для нього лише її риси, адже «ідеал Байрона не міг бути божественнішим», а на прощання передав аркуш паперу, густо списаний стрімкими літерами – це й був вірш «Я мить чудову пам’ятаю. ». Так у російській літературі з’явився один з найкращих віршів про кохання.

Алея Анни Керн в маєтку Пушкіних в селі Михайлівському

Анна Керн набагато пережила Пушкіна, а похмурим зимовим днем 1837 р. спостерігала з вікна свого будинку, як везли труну з тілом поета в останню путь. Проте, попри безумовний автобіографізм поезії, не варто ототожнювати почуття ліричного героя і самого О. Пушкіна, адже ставлення поета до Анни Керн не було такими ідеальним і безхмарним.

Життя ліричного героя вірша чітко ділиться на дві частини: з коханою і без неї. Без кохання воно пусте і нічого не варте. Єдине, що рятувало ліричного героя від розпачу, – спогади про кохану. Але з часом і це зникло, бо «мрії чарівничі // розвіяв вітер часу злий», і ліричний герой забув про своє кохання. Однак усе змінилося, коли він знову побачив кохану. Його душа відродилася.

• 1. Проаналізуйте композицію вірша «Я мить чудову пам’ятаю. ». Як змінюється настрій ліричного героя від частини до частини?
• 2. Чи є у вірші «Я мить чудову пам’ятаю. » слова, які передають конкретні риси коханої ліричного героя? Чому, на вашу думку?

Я вас любив, а може, і люблю я,

Огонь у серці не погас моїм;

Та ця любов нехай вас не хвилює,

Не хочу я печалить вас нічим.

Я вас любив безмовно, безнадійно,

То ревнував, то ніжно вірив знов,

Я вас любив сердечно так і мрійно, –

Дай Боже вам ще раз таку любов!

Я вас кохав, кохання вже відходить,

Від нього вогник лиш в душі горить.

Але нехай воно вас не тривожить,

Я вас нічим не хочу засмутить.

Я вас кохав безмовно, безнадійно,

Од ревнощів, од болю знемагав.

Я вас кохав так лагідно, так мрійно,

Як дай вам Бог, щоб інший так кохав.

Серед дослідників немає єдності з приводу того, кому саме присвячено вірш «Я вас любив. » (1829). Та зрештою, для читача це й не надто важливо: щоб насолодитися віршем, немає потреби шукати його зв’язку з біографією поета.

У вірші відображені настрої кохання, що минає, туги за щастям, що розвіялося, як мара, самозреченості та безнадійного сподівання на те, що ще нічого не втрачено.

У цій проникливій ліричній мініатюрі перед нами розгортається історія кохання, що нібито добігає свого фіналу. Ліричний герой, у якого ще «огонь у серці не погас», звертається до коханої чи то для того, щоб попрощатися, чи щоб ще раз нагадати про силу своїх почуттів. Попри меланхолійні й журливі інтонації, що лише підкреслюються ключовими словами печаль, безнадійно, безмовно, у читача залишається відчуття просвітління і навіть певного піднесення, що підсилюються ключовими словами сердечно, мрійно, ніжно. Хоча стосунки закоханих були непростими, жодного зла й ненависті в душі ліричного героя немає. Єдине, чого він прагне, – щоб кохана була щаслива.

• 1. Як можна схарактеризувати почуття ліричного героя вірша «Я вас любив. » до коханої?
• 2. Що об’єднує ліричних героїв віршів «Я мить чудову пам’ятаю. » та «Я вас любив. »? Чим, на вашу думку, зумовлена надзвичайна популярність цих віршів?

Exegi monumentum. 1

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,

Тропа народна там навіки пролягла,

Олександрійський 2 стовп, в гордливості незборний,

Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,

Від праху утече нетлінний заповіт, –

І славу матиму, допоки серед люду

Про мене відголос пройде в Русі великій,

І нарече мене всяк сущий в ній язик,

І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий

Тунгус, і друг степів калмик.

І довго буду тим я дорогий народу,

Що добрість у серцях піснями викликав,

Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу

Виконуй божеське, о музо, повеління,

Огуди не страшись, вінця не вимагай,

Спокійна завжди будь на кривди й на хваління,

І в спір із дурнем не вступай.

Переклад Максима Рильського

1 Я воздвиг пам’ятник (лат.).

2 Олександрійський стовп – монумент, споруджений у 1829-1834 рр. на Палацовій площі в Санкт-Петербурзі за проектом французького архітектора Огюста Монферрана на честь перемоги російського війська над Наполеоном.

До цієї теми поети різних часів і народів зверталися не раз. Так, В. Шекспір (сонет 55) був переконаний: «Державців монументи мармурові // переживе могутній мій рядок. », а його молодший співвітчизник Дж. Мільтон, розмірковуючи про пам’ятник, який збудували на могилі автора «Гамлета», дивувався, навіщо це треба робити, адже «тривкіший за кордони і держави» пам’ятник великому поету й драматургу збудований у людських серцях – це сторінки «безцінних книг» Шекспіра, тож «пишнішої гробниці на землі не матимуть ніколи королі».

Ода «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний. » стала своєрідним підсумком творчого шляху О. Пушкіна, адже була написана майже наприкінці життя, у 1836 р. Письменник продовжив традицію, започатковану ще в І ст. до н. е. Горацієм, початок вірша якого і став епіграфом поезії Пушкіна. Саме Горацію належить думка, що творчість робить митця безсмертним: «Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу // Частка краща моя», – а духовні цінності набагато триваліші за матеріальні, хоч які величні й могутні вони є.

У первісному варіанті свого вірша Пушкін написав: «І довго буду тим я дорогий народу, / Що звуки для пісень нові я віднайшов. » У такій редакції його вірш був би ближчим до першоджерела, бо в Горація читаємо: «Вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні» (переклад Андрія Содомори). Але Пушкін врешті-решт зупинився на варіанті: «. Що добрість у серцях піснями викликав», підкресливши не стільки своє літературне новаторство, скільки заклик людей до доброти, милосердя.

Мотив творчого безсмертя в Пушкіна тісно пов’язаний з народною пам’яттю: лише те мистецтво вічне, до якого «тропа народна. навіки пролягла».

• У чому вбачає свою заслугу перед нащадками поет у вірші «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний. »?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» (1823-1832)

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» – одне з найвищих творінь О. Пушкіна. Це твір новаторський для російської літератури, адже новим був сам його жанр – роман у віршах (першим твором цього жанру вважають «Дон Жуана» Дж. Байрона).

Роман у віршах – різновид змішаного жанру, що поєднує, з одного боку, багатоплановість та епічні принципи розповіді, а з іншого – суб’єктивність, притаманну ліричним творам. Отже, роман у віршах має, сказати б, «два крила» – епічне і ліричне.

Для «вільного роману», як називав твір сам автор, Пушкін розробив особливу строфу, яка отримала назву онєгінської. «Енциклопедія російського життя» вимагала місткої строфи, і поет обрав строфу з 14 рядків (три катрени і заключний двовірш). Стільки ж рядків має і сонет, яким поет прекрасно володів. Проте сонет – складна строфічна форма із суворими законами щодо розгортання змісту, а роман у віршах вимагав іноді «розважити» читача, відволіктися, що суворо заборонено в сонеті. Тож Пушкін і обирає чотирнадцятирядковий чотиристопний (у сонеті п’ять стоп) ямб з усіма видами римування й заключним двовіршем.

Епічність твору Пушкіна полягає передовсім у широті охоплення життя: це і столичний світ, і провінційне дворянство, і селянство з його звичаями і фольклором, і щоденний побут росіян початку XIX ст. Недаремно вже сучасники назвали його «енциклопедією російського життя».

Ліризм же твору полягає насамперед в описі духовного життя персонажів, зокрема їхньої психології. Тому твір Пушкіна визначають ще і як психологічний роман.

Однією з ознак лірики є також наявність ліричного героя. І Пушкін постійно підкреслює, що Онєгін – персонаж самодостатній, а не його, Пушкіна, «ліричний двійник».

Працюючи в жанрі роману у віршах, Пушкін розв’язує ще одне завдання – замінює романтичну фрагментарність, невимушеність розгортання подій романтичної поеми створенням ілюзії невимушеної розмови з читачем. Звідси стає зрозумілою величезна кількість звертань оповідача до читача, якими буквально пронизаний твір від початку аж до самого фіналу.

Однак ця нібито «простота» досягається цілою системою дуже складних поетичних засобів, які вимагали від читача не лише блискучої освіти, а й неабиякого літературного хисту. Наприклад, якщо читач бодай на елементарному рівні не володіє англійською мовою, до того ж ніколи нічого не чув ані про видатного англійського поета Дж. Байрона, ані про його знамениту поему «Паломництво Чайльд Гарольда», та ще й не знає, хто такий «байронічний герой», то цей читач не зможе «розшифрувати» таких, наприклад, рядків з твору О. Пушкіна, де Євгенія Онєгіна схарактеризовано так: «Як Child-Harold, похмурий, томний, / Він увіходив у салон».

А сенс цих рядків у тому, що Онєгін нагадував (чи вдавав із себе – отут одна із загадок Пушкіна) головного героя поеми Дж. Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда» (Childe-Harold’s pilgrimage), який на час написання роману російського письменника у всій Європі вже став уособленням розчарованого героя.

А може, Онєгін – це пародія на Чайльд Гарольда? Чи не іронія це самого Пушкіна над романтизмом, над «байронівською позою» багатьох його сучасників? Тож можна погодитися з думкою літературознавця Ю. Лотмана: «Простота [оповіді в романі “Євгеній Онєгін”] була позірною і вимагала від читача високої поетичної культури».

ХРОНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ СЮЖЕТУ В «ЄВГЕНІЇ ОНЄГІНІ» (за Ю. Лотманом; дати подано за старим стилем)

1795 – рік народження Онєгіна. Онєгін був ровесником багатьох відомих декабристів.

1803 – рік народження Ленського і можливий рік народження Тетяни.

1811-1812 – закінчення «навчання» Онєгіна і його вихід у світ.

1817 (або 1818) – до весни 1820 – навчання Ленського в Геттінгенському університеті.

Зима 1819 – весна 1820 – час дії першої глави.

Літо 1820 р. – час дії другої та третьої глави.

Літо-осінь 1820 р. – час дії четвертої глави.

Ніч з 2 на 3 січня (з 15 на 16 за новим стилем) – 12 (25) січня – час дії п’ятої глави.

25 грудня (7 січня 1821 р.) 1820 р. – 5 (18) січня 1821 р. – святки й ворожіння в домі Ларіних.

Ніч з 5 (18) на 6 (19) січня – сон Тетяни.

12 (25) січня – день іменин Тетяни. Сварка Онєгіна і Ленського.

13 (26) січня – весна 1821 р. – час дії шостої глави.

14 (27) січня – дуель і загибель Ленського.

Весна 1821 – лютий 1822 р. – час дії сьомої глави.

Лютий-березень 1821 р. – від’їзд Онєгіна до Петербурга.

Літо 1821 р. – заміжжя Ольги та її від’їзд.

Літо 1821 р. – відвідини Тетяною сільського кабінету Онєгіна та читання його книжок.

3 (16) липня 1821 р. – від’їзд Онєгіна з Петербурга («Подорож Онєгіна»).

Кінець січня – лютий 1822 р. – подорож Тетяни з матір’ю в Москву.

1822 р. (очевидно, осінь) – заміжжя Тетяни.

Серпень – вересень 1823 р. – перебування Онєгіна в Криму («Подорож Онєгіна»).

Осінь 1823 р. – зустріч Онєгіна й автора в Одесі («Подорож Онєгіна»).

Серпень 1824 р. – заслання автора в Михайлівське і повернення Онєгіна в Петербург («Подорож Онєгіна»).

Осінь 1824 р. – весна 1825 р. – час дії восьмої глави.

Березень 1825 р. – кінець роману.

Сюжет твору начебто простий: столичний аристократ Євгеній Онєгін, якому «докучив рано світський шум», їде в село. У ті часи в моді було визначення, що романтизм – це дочасна старість душі (у Байрона – «мій дух як ніч»). З огляду на це Онєгін – типовий романтичний герой, адже в столиці він зайвий.

Усі навколо сполошилися – він привернув увагу не лише як людина зі столиці, а і як неодружений чоловік, тобто вигідна партія для дівчат на порі. Спочатку до нього приїздять сусіди, але він воліє ні з ким не спілкуватися. До того ж столичний дивак вдався до «небезпечних» новацій: «Ярмо кріпацької роботи / Легким оброком замінив; / І раб [кріпак] життя благословив». Отже, «романтичний герой» виявився людиною щирої душі – дав селянам полегшення. Однак тим самим він зіпсував стосунки із сусідами і фактично усамітнився. Власне, він став зайвим не лише в столиці, а й поміж сільських поміщиків.

Єдиний, з ким дружив Онєгін, був Ленський, який здобув освіту й «набрався романтичного духу» в Німеччині. Пушкін одним-двома штрихами малює портрет романтика «німецького штибу». І навіть така деталь, як «чорні кучері до пліч», натякає на німецький вплив на Ленського – подібна зачіска була у Фрідріха Шиллера, твори якого він читає навіть перед фатальною дуеллю.

Треба зауважити, що ставлення автора до двох героїнь – сестер Ларіних – є діаметрально протилежним. Якщо Тетяні він явно симпатизує, то до Ольги ставиться прохолодно. Так, нещодавно загинув Володимир Ленський, який щиро її кохав (причому не в останню чергу і через легковажність самої Ольги), але скоро вона забула і палкого поета, і свої почуття.

Попри те що в образах обох Ларіних є багато спільного (вони рідні сестри, майже ровесниці, хай і по-різному, але обидві привабливі, разом росли тощо), але Ольга і Тетяна різко протиставлені одна одній. Перша – весела, рум’яна, життєрадісна, друга – меланхолійна, мрійлива, немов чужа у своїй сім’ї (чи не так само чужа, як чужий і навіть зайвий скрізь і Євгеній Онєгін?). Ольга любить легковажно, Тетяна – усією душею. Але чи не найбільша різниця – в умінні зберігати вірність, у моральних чеснотах.

Так, коли Онєгін удруге зустрічає Тетяну, з нею відбувається метаморфоза: вона вже живе не в селі, а в столиці, вона одружена, багата, стала княгинею. І тут Онєгін немов прозріває – він бачить, кого втратив. І Пушкін «змушує» свого героя тепер уже писати листа їй (свого роду дзеркальна композиція). Він щирий – зокрема, зізнається в тому, що він «чужий усім», що страждає від самотності. А це вже – романтичний лейтмотив. Але цього разу вже Тетяна відмовляє йому, як колись він їй. Причому вона не приховує, що все ще кохає його. Але почуття обов’язку переважує почуття кохання – вона не може порушити обітниці, яку дала чоловікові під час вінчання: «Я вас люблю (пощо таїти?), / Та з ким я стала до вінця – / Зостанусь вірна до кінця».

І тут автор різко обриває оповідь – жанр роману у віршах, зокрема невимушеної бесіди з читачем, дозволяє йому це зробити, не особливо переймаючись відточуванням фіналу. Він прощається з читачем, наче з приятелем, без особливих церемоній: «Прощай. Прийшли ми до мети. »

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН

Глава перша

«Мій дядько чесний без догани,

Воно й для інших приклад гожий;

При хворім день і ніч сидіть,

«Коли ж візьмуть тебе чорти!»

Портрет Євгенія Онєгіна. Малюнок Пушкіна, 1830

Гадав гульвіса 1 молодий,

Що з волі Зевса прав спадкових

Набрав по всій рідні своїй.

Без передмов, у цей же час

Дозвольте познайомить вас.

Онєгін, – друг мій, я зазначу, –

Гуляв і я там в давні дні:

Та північ вадила мені 2 .

1 Слово гульвіса (рос. повеса) за часів Пушкіна мало майже термінологічне значення. Так називали молодь, у поведінці якої поєднувалися відчайдушна веселість, зневага до світських норм поведінки і навіть певна політична опозиційність.

2 Натяк на те, що автор перебуває на півдні імперії, а не в північному місті Петербурзі, не своєю волею.

Служивши чесно, без пороку,

З боргів покійник батько жив,

Три бали він давав щороку

І все за вітром розпустив.

Madame 3 його гляділа дбало,

А там Monsieur узяв до рук, –

I всім на втіху ріс малюк.

Monsieur l’Abbé 4 , француз убогий,

Щоб хлопчик сил не витрачав,

В моралі був не дуже строгий,

І в Літній сад гулять водив 5 .

3 Madame (франц.) – шанобливе звернення до жінки.

4 Monsieur (франц.) – шанобливе звернення до чоловіка. Monsieur l’Abbé – мсьє Лаббе. Російські дворяни наймали для виховання своїх дітей французів, які вважалися найкращими гувернерами.

5 Літній сад – парк у Петербурзі, який зранку був місцем дитячих прогулянок.

Коли ж юнацьких літ бурхливих

Пора надій і мук щасливих,

Француза прогнано з двора.

Дістав Онєгін мій свободу,

Остригся під останню моду 6 ,

Як dandy 7 той причепуривсь

Він по-французьки, як годиться,

Умів незмушено вклониться;

Онєгіну швидко набридли бали і світська мішура.

6 У 1810-х роках модна стрижка була дорогим задоволенням.

7 Dandy (англ.) – вишукано, пишно і модно одягнена людина, франт. Для поведінки франта характерні були недбалість та зухвалість.

Тоді, в душевній порожнечі,

Неробством мучений тяжким,

Узявсь до хвальної він речі –

Живитись розумом людським;

Загін книжок розставив гарно,

Читав, читав, а все намарно:

Там дурість, там облудна тьма;

Там змісту, честі там нема;

Лишив він, як жіноцтво, книги,

І світські приписи дрібні,

І своєрідність непохильна,

Він був похмурий, я – лихий.

Обидва пристрасті ми знали,

В серцях огонь юнацький згас;

Як тільки в світ прийшли ми цей.

Ми вдвох з Онєгіним хотіли

Без батька він тоді зостався.

З нас має кожен розум свій:

Євгеній, позвів не любивши,

Що дядька кличе вже земля.

Управитель сповіщає Онєгіна про важку хворобу дядька, і той вирушає в дорогу, описану на початку. Коли Онєгін приїхав у село, дядько вже помер.

Глава друга

В селі, на лоні самоти 1 ,

Щоб якось час промарнувати,

Мудрець пустинний, без турботи

Сусід ощадний аж здригнувся –

В такий страшенний гнів запав

На те зламання панських прав 2 ;

1 Добровільне життя в селі у дворянському середовищі, яке було пов’язане з діяльністю таємних товариств, було викликане бажанням покращити життя селян.

2 У ліберальному дворянському середовищі заміну панщини оброком вважали не лише більш м’якою формою кріпацтва, адже селянин замість того, щоб увесь час працювати на пана, мусив віддавати йому лише певну частку заробленого, а й шляхом до звільнення селян від кріпацтва взагалі. Ця реформа вела до знищення «заводів» – кріпосних мануфактур, які були найтяжчою формою кріпацтва і давали поміщикам неабиякий зиск. Саме таке господарство успадкував від дядька Євгеній (І, LIII, 10-11). Отже, Онєгін, що перевів своїх селян на оброк, добровільно суттєво зменшив власні прибутки.

До нього спершу заїжджали;

Почувши здалеку, з-за річки,

Порвали приятельство з ним.

Він фармазон 3 ; він п’є одно

Червоне склянкою вино 4 ;

3 Тобто франкмасон, член таємного масонського товариства, вільнодумець.

4 Сусіди звинувачують Онєгіна в марнотратстві, адже на той час червоне вино виготовлялося у Франції і коштувало дорого.

Тоді ж таки в село дідизне

Про нього теж говорять різне,

На ймення Володимир Ленський,

Душею мрійник геттінгенський 1 ,

Красунь, стрункий, як очерет,

Поклонник Канта 2 і поет.

Він у Німеччині туманній 3

І дух, тривожний та чудний,

І чорні кучері до пліч 4 .

1 Йдеться про університет у німецькому місті Геттінгені, де навчалося багато росіян. Університет славився на всю Європу своїми ліберальними поглядами.

2 Іммануїл Кант (1724-1804) – німецький філософ, один із засновників класичної німецької філософії, яка мала великий вплив на європейську інтелігенцію.

3 Тут: Німеччини романтичної.

4 Зачіска Ленського нагадує зачіску Шиллера. Ця зачіска вільнодумця протиставлялася короткій зачісці денді. Нижче, у VIII строфі, фактично переповідається балада Шиллера «Порука».

Зів’януть серцем він не встиг,

То й дружбу, і любов високу

Він серцем був невіглас милий,

Нові для нього блиск і шум.

Він вірив: друзі без омани

За нього приймуть і кайдани,

І в них рука не задрижить

Був певен він: обранці долі,

Становлять той союз святий,

Який промінням щастя й волі

І гордий гнів, і жаль ласкавий,

Він їхнім полум’ям зайнявсь

І дзвону лірному віддавсь.

Проміння світлих почуттів

В пустині, де лише Євгеній

Збагнув би вдачу цю тонку,

Про псарню, про своє майно, –

Тож не було в речах статечних

Ні в бистрих дотепах змагань,

Ні висловів розумно-ґречних;

Ще менше глузду бачив він.

. На вроду красень, ще й багатий,

Був Ленський хоч куди жених;

Оддать півруському сусіді 5 ;

Тож у гостях він при обіді,

Що жить без пари – річ тяжка.

5 Натяк на «європейськість» Ленського.

Та не хотівши, мов на зло їм,

Знайомство Ленський завести.

Вони зійшлися. Тьма і промінь,

Пісні і проза, лід і пломінь

Ховають більше схожих рис;

Тож день знайомства їм приніс

Лиш обопільне нудьгування;

Та з часом приязнь розцвіла

Сам каюсь – друзі мимохіть.

Він стримувався терпеливо,

Щоб зимним словом їх не збить,

Горить він, повен милування;

Ту сповідь щирих почуттів,

Свою простосердечну совість

Сердечних мук іще не знав,

Він з милуванням споглядав;

В ласкавім затишку діброви

Він з нею перші мав розмови,

У глушині, невинна й чиста,

Під рідним доглядом росла,

Слухняна завжди, непримхлива,

Блакитні очі, чистий голос,

Неначе льон, білявий волос,

Все в Ользі. Та візьміть роман

В нім любих без кінця прикмет,

Та він набрид мені безмірно.

Про старшу Ольжину сестру,

Тож названо її Татьяна 1 .

Ні врода, що в сестри цвіла,

Ні свіжість на виду рум’яна

Стрибать і гратись не хотіла,

1 Пушкін надзвичайно ретельно добирав імена своїм персонажам. Так, ім’я Євгеній на початку XIX ст. пов’язувалося з церковною традицією, як-от Євстратій, або з літературною. Наприклад, Володимир – «благородне» ім’я для позитивного героя, а Євгенієм називали негативного персонажа. За іменем Татьяна не було ніякої традиції: ні церковної, ні літературної. Сам Пушкін підкреслював, що це ім’я найчастіше трапляється серед простолюду.

Не знали голки ніжні пальці;

Схилившись над покірні п’яльці,

Їй шепче, лиш уздрівши світ.

Як на блідім небеснім лоні

На простір тиха ніч лягає,

У звичний час, по любих снах

Вона вставала при свічках.

Ще з юних літ, як милий сон;

Що дав Руссо чи Річардсон 1 .

В минулім віці запізнілий,

Бо бачив там лиш марнослів’я.

1 Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), С. Річардсон (1689-1761) – автори популярних у той час сентиментальних романів.

Глава третя

Ленський зізнався Онєгіну, що закоханий. Євгеній погодився поїхати до Ларіних, щоб побачити кохану Володимира, і був здивований вибором Ленського. Його увагу привернула Татьяна. Між тим сусіди почали говорити, що начебто Онєгін – жених Татьяны.

Та чар якийсь незрозумілий

Прийшла пора – любов явилась.

Так зерно під огнем весни

Чуття палкого дар страшний;

Все повне ним; чудесна сила

Тісним кільцем. Докучні їй

І гомін лагідний людський,

І погляд челяді дбайливий,

Клене в душі їх рій шумливий,

Татьяно, друже мій, Татьяно!

Загинеш, друже мій, та нині

Ти п’єш отруйний чар бажання,

Місця щасливого стрівання;

Фатальний спокуситель твій.

Татьяна вирішила написати листа Онєгіну.

Лист Татьяни до Онєгіна

Тепер, я знаю, в вашій волі

Та як мене в нещасній долі

Спочатку я мовчать хотіла;

Повірте: сором свій од вас

Лиш раз на тиждень, в певний час,

Щоб тільки слухать вашу мову,

Все думать, думать об однім

Вам на селі і тяжко, й душно,

Хоч вам і раді простодушно.

Не знала б я страждання цього.

З часом приборкавши (хто зна?),

Могла б я з іншим шлюб узяти

І стала б дітям добра мати

Сам Бог послав тебе, єдиний,

У снах мені ти привиджався,

Твій дивний зір мене томив,

Твій голос в серці відбивався

Давно. ні, то було не в сні!

Чи правда ж: я тебе вчувала,

Хіба крізь морок занімілий

Не ти, неначе привид милий,

І став тихенько в узголов’ю?

Не ти з відрадою й любов’ю

Хто ти: чи ангел мій ласкавий,

Чи спокуситель мій лукавий:

Таж, може, все це марні болі,

І зовсім інший вирок долі.

Твого заступництва благаю.

На жаль, заслуженим докором!

На серці сором, страх і мука.

Татьяна передає листа Онєгіну і з нетерпінням чекає відповіді. Євгеній довго думає над листом, який його зворушив, і нарешті ввечері на третій день приїздить до Ларіних. Він холодно розмовляє з Татьяною, радить учитись «володіть собою».

Ленський все більше закохується в Ольгу. Онєгін ціле літо й осінь провів у себе в маєтку на самоті.

На святки Ленський умовив Онєгіна поїхати на іменини Татьяни, переконавши його, що там буде лише родина.

У ніч святочного ворожіння Татьяні приснився дивний сон. Вона йде по сніговій галявині й переходить по жердинах потічок. Назустріч їй підіймається ведмідь, вона починає від нього тікати. Коли ведмідь її наздогнав, то відніс в убогий курінь, де вона зустріла дивних істот: череп на гусячій шиї, рака на павукові, танцюючого вітряка, – що підкорялися Онєгіну. Коли Онєгін, звертаючись до Татьяни, крикнув: «Моя!» – усі почвари зникли. До кімнати зайшли Ленський та Ольга. Євгеній з ножем кидається на Ленського. У жаху Татьяна прокидається. Наступного дня Татьяна по гадальних книгах намагається розгадати віщий сон.

Приїхавши до Ларіних, Онєгін розгнівався на Ленського, бо замість сімейного вечора потрапив на велелюдне святкування. Він вирішив помститися Володимиру і весь вечір протанцював з Ольгою. Розгніваний Ленський залишає святкування, вирішивши викликати Онєгіна на дуель.

Глава шоста

В п’яти верстах од Красногор’я,

Де виріс Ленський, прожива

Та благоденствує й донині

По-філософському в пустині

Зарєцький, за минулих днів

Гультяй і зух, трибун трактирний.

Сімейства батько без жони,

Надійний друг, поміщик мирний

Так виправляється наш вік!

Був не дурний він; мій Євгеній,

Любив думки його – не вчені,

Та глуздом натхнуті живим.

Він залюбки з ним зустрічався,

Той увійшов, почав розмову,

То був приємний, благородний,

Короткий виклик, чи картель:

Ним кликав друга на дуель.

Сказав, що завжди радий він 1 .

Зарєцький вийшов із покою;

1 Умовна форма прийняття виклику на дуель.

І справді: зміркувавши строго,

Він визнав у думках своїх,

Досаді давшись понад міру,

Себе в цій справі появить

Не м’ячиком дурних звичаїв,

Повинен був він пом’якшити

До того ж, – мислить він, – завзятий

На брехні й наклепи артист.

Звичайно, я б зневажить радий

Та людський сміх, юрба дурна. »

От владар світу з давніх пір!

Кипучий Ленський намір мав

Не зустрічатись більше з нею;

То на годинник свій дивився –

Та де там! Оленька зустріла

«Чому втекли ви так зарання?» –

Що діять ревнощам жорстоким

Перед таким невинним оком,

І Ленський, чарами повитий,

Тремтить і не знаходить слів,

Він знов щасливий, знов ожив.

Сумний, похмурений, похилий

Від дум, що мучать і гнітять,

Він мислить: «Буду їй спаситель;

Не стерплю я, щоб спокуситель

Збудив у ній гріховний пал;

Щоб доранковий квіт одцвів,

Піду я з другом на двобій.

У ніч перед дуеллю Ленський намагається читати Шиллера, але образ Ольги весь час стоїть у нього перед очима. Свої почуття він вирішив передати у віршах, поки сон не зморив його. Натомість Онєгін у ніч перед дуеллю спав немов убитий.

Так. вороги! Чи то ж давно їм

Чи то ж давно із супокоєм

Жадають, як в страшному сні,

А що, як сміхом це кінчить,

Як рук своїх не багрянить,

Пройшли, спокійні, мовчазні.

Чотири сходини смертельні.

Як приписи велять дуельні,

Ще кроків п’ять – одна хвилина –

І Ленський теж підводить бронь.

Відображає смерть, не муку.

Говорить, кличе. та намарне:

Найшов дочасний свій кінець!

Дихнула буря, квіт прегарний

Страждання сповнений тяжкого,

На друга дивлячись німого.

«Ну що ж? Умер», – сказав сусід.

Умер. Страшне почувши слово,

Здригнувсь Онєгін і раптово

Покликав слуг своїх і йде.

Додому скарб везе страшний.

І, як стріла, помчали в путь.

Вам жаль поета, друзі милі,

Що в самім розквіті надій,

У свіжій молодості й силі,

Глава сьома

Ольга недовго сумувала за Ленським і вийшла заміж за улана. Якось Татьяна, випадково опинившись біля маєтку Онєгіна (він після дуелі з Ленським покинув село), оглядає будинок Євгенія.

Татьяна в захваті невиннім

Навколо погляд водить свій,

Здається все їй неоцінним,

І стіл, і мирний блиск лампади,

І в шибі хмарка срібнорунна,

І лялька на стовпці чавунна

В трикутці, з грозовим чолом,

З руками, що лежать хрестом 1 .

1 Статуетка Наполеона.

Татьяна в келії тій модній

Та пізно. Віє в тьмі холодній

Нічний вітрець. Діброва спить

Не втримавшись, щоб не зітхнуть,

Зложивши ключниці прохання,

Щоб їй у замку цім бувать

Хоч нам відомо, що читання

Співець Гяура та Жуана 2 ,

Та зо два, зо три ще романи,

Де віддзеркалився наш час

З холодним серцем у грудях,

Химерам відданих безмірно,

Відзначок нігтем там чимало

Ще більше на таких рядках.

Татьяна з трепетом зважає,

І з чим погодився без слів.

То там, то там на білім полі –

В них одбивалась мимоволі –

В короткім слові чи в гачку,

Кому віддати пал сердечний:

Дивак сумний і небезпечний,

Що в небі чи в безодні зріс,

Цей ангел чи гордливий біс, –

Що ж він? Наслідування вдале,

Нікчемна тінь? Невже-бо він

В плащі Гарольдовім москвин,

Химер чужих тлумачник дбалий,

Слів модних збиранка нова?

Мати Татьяни вирішила відвезти доньку до Москви на ярмарок наречених, щоб знайти їй пару.

Глава восьма

. Та хто ж ото в юрбі шумливій

Стоїть, туманний, мовчазливий?

Для всіх здається він чужим.

Мигтять обличчя перед ним,

Чи сплін, чи самолюбства біль

На цім обличчі? Як, відкіль?

Хто він такий? Невже Євгеній?

Невже це він. Так, справді він.

– Давно прибув з чужих країн?

Той самий він, чи вгамувався?

Яких іще там рис набрався?

Чим нині з’явиться? Мельмотом 1 ,

Гарольдом, квакером 2 , чи знов

Ще іншу маску він знайшов,

1 Мельмот – герой готичного роману англійського письменника Ч. Р. Метьюрина «Мельмот Блукай». Уособлення романтичного самітника.

2 Квакер – член релігійної християнської общини, що відкидала інститут священиків і церковні таїнства.

Блажен, хто в юності був юний,

Блажен, хто в слушний час дозрів,

Хто в сни химерні не вдавався,

Хто з черню світською братався,

Хто в двадцять літ бенкетував,

А в тридцять – посаг добрий взяв;

Хто в п’ятдесят боргів позбувся,

Та сумно, що, як привид милий,

Без служби, без жони, без діл,

Не знав, де діти решту сил.

Заволоділа ним рухливість,

(Болюча, визнаймо, властивість,

Покинув він спадкові ниви,

Дібровний морок мовчазливий,

Де тінь скривавлена за ним

В якімсь тривожнім почутті;

І мандри стали вже немилі;

Як Чацький 3 , з корабля на бал.

3 Перефразована репліка Чацького, героя комедії О. С. Грибоєдова «Горе з розуму», який після довгої розлуки приїхав в будинок, де він виріс, і відразу потрапив на бал.

І не холодна, й не кваплива,

Без тих-от витівок манірних,

Зразком усіх чеснот добірних,

Du comme il faut. 1 (Даруй, Шишков 2 :

Російських слів я не знайшов).

1 Доброго тону, доброго смаку (франц.).

2 О. С. Шишков (1754-1841) – адмірал, письменник, президент Російської академії, міністр народної освіти; виступав за збереження суто російських слів, очищення російської мови від іноземних запозичень.

«Невже ж то, – думає Євгеній, –

Як! Зросла в тиші староденній. »

Він обертає знову й знову

«Ти б, князю, часом не сказав,

Хто то в береті малиновім

З послом іспанським там сидить?»

Князь усміхнувся мимохіть:

«Ага! Зустрітися б давно вам!

«То ти жонатий? Річ неждана!

Давно?» – «Та близько двох років».

«Знайома?» – «Я в сусідстві жив».

«О, то ходімо ж!» – Князь підходить

І до дружини він підводить

Зберігся в неї рівний тон,

Читав він проповідь зичливу,

Де все одверте, все на волі,

Та дівчинка. Чи це вві сні.

Та дівчинка, кого в ті дні

Зневажив він в смиренній долі, –

Лідія Тимошенко. «Невже та сама це Татьяна. »

Художниця Лідія Тимошенко ілюструвала «Євгенія Онєгіна» понад двадцять років.

То сум, то мрії серце в нього

Тривожать у спізнілім сні.

Прокинувся; слуга приносить

Листа; князь N. уклінно просить

Він пише відповідь квапливу.

Що з ним? Немов мана якась!

Онєгін лічить знов години

Летить по сходах, а не йде,

І тихо до княгині входить;

Татьяну він саму знаходить,

Думок ховає натиск бурний.

Цей неприємний têt-à-têt. 1 .

Якийсь пригадувать бенкет.

Вони сміються. Входять гості.

От сіль їдка тонкої злості

З манірним і пустим лицем,

Без вічних істин, без педантства,

І вільність не здавалась там

1 Наодинці (франц.).

Не давня дівчинка несміла,

Що дане вам – не вабить вас;

Лукавий змій зове всякчас

Без цього вам і рай – не рай.

Як твердо в роль свою ввійшла!

Хто б упізнав дівчатко миле

У гордій цій, свідомій сили,

Вона про нього в пітьмі ночі,

Коли не прилітав Морфей 2 ,

На місяць томні звівши очі,

Вони верстати скромну путь!

2 Морфей – бог сновидінь.

Коханню кожен вік підвладний;

Дощами пристрасті їх миють,

Та в віці пізньому, безплоднім,

Любов кладе мертвотний слід:

Так осінь повівом холодним

Шкода й казати: наш Євгеній

В тривозі й ревності шаленій

Забувши розум, він щоранку

Іде під накриттям склепінь;

Щасливий він, коли пухнатий

Хустинку встигне їй подати

Розсуне пишний полк ліврей.

Татьяна не помічає Онєгіна. Він пише їй листа, потім другого, третього. Вона мовчить. Тоді Онєгін вирішив сам поїхати до Татьяни.

. Ввіходить, на мерця похожий.

Що сильно так його вражає?

Хто б сліз її на самотині

В цю бистру мить не розгадав!

Хто б Тані бідної в княгині,

Німий од каяття й тривоги,

Вона здригнулась і мовчить.

Без дивування і без гніву.

Його пригаслий, тьмяний зір,

Вона збагнула. Просту діву,

Із серцем, повним давніх мрій,

Скорбота воскресила в ній.

«. Доволі, встаньте. Мить зайшла

Любила вас – та, крім докору,

Що в серці вашому знайшла?

І нині – Боже! – стигне кров,

Згадавши проповідь холодну

Як справжній чесний чоловік:

Тоді – чи правда ж? – у пустині,

Створити легко в мить одну?

Весь пишний цвіт моєї долі,

Життя гучного марний грім,

Що в них? Віддать могла б я радо

Нікчемну розкіш маскараду,

Увесь цей блиск, і шум, і чад

За кілька книг, за дикий сад,

За тишу закутка сільського,

За ті місця, де стріла вас

За цвинтар, де піднісся вбого

Дубовий хрест між верховіть:

А щастя видилось безмежне

Я знаю: в вашім серці єсть

І гордість, і справдешня честь.

Та з ким я стала до вінця –

Вона пішла. Євгеній хмурний

Він в серці відчува своїм!

Та враз остроги задзвеніли,

З моїм героєм розлучімось

Надовго. ба й навік. із ним

Бродили в світі. Обіймімось,

Давно (чи правда ж бо?) пора!

Хоч друг, хоч ворог ти, читачу,

Та приязно розстатись нам

Прощай. Хоч би з яким чуттям

Шукав у строфах цих недбалих

Малюнків жвавих, гострих слів,

Чи лиш помилок граматичних –

Для серця, для боїв критичних

Ти хоч би крихту міг найти.

Прощай. Прийшли ми до мети.

І ти прощай, натхнення стале

Забув я з вами світ бурхливий,

І мій герой у тьмянім сні

Я крізь магічний свій кришталь 1 .

1 Тут: кришталева куля, яку використовують під час ворожіння, щоб побачити майбутнє чи потаємне.

Переклад Максима Рильського

• 1. Поясніть значення понять «роман у віршах», «онєгінська строфа», «соціально-психологічний роман».
• 2. Чому «Євгенія Онєгіна» називають енциклопедією російського життя? Пригадайте твори, що вивчалися на уроках літератури в попередніх класах, які також відносили до «художніх енциклопедій». Що їх об’єднує з твором Пушкіна, а в чому полягає принципова відмінність?
• 3. Визначте основний конфлікт роману та згрупуйте дійових осіб навколо нього. Як пов’язаний розвиток сюжету з головним конфліктом твору?
• 4. Знайдіть у тексті роману у віршах місця, де Пушкін іронізує над штампами літератури романтизму. Чим це викликано?
• 5. Підготуйте повідомлення про сестер Ларіних за планом: а) портрет; вдача та риси характеру; б) становище в родині та суспільстві; в) дозвілля й уподобання; г) взаємини з Онєгіним і Ленським; д) реакція на загибель Ленського та подальша доля.
• 6. Порівняйте поведінку Тетяни до написання листа Онєгіну, після написання та під час розмови з ним. Чому Онєгін не відразу відреагував на послання дівчини? Чому саме ці слова та інтонації обрав для розмови з Тетяною? Як це характеризує Онєгіна?
• 7. Чи мала рацію Тетяна, коли, кохаючи Онєгіна, відмовилася бути разом із ним? Чому?
• 8. Чому Тетяна стала улюбленою героїнею Пушкіна?
• 9. Порівняйте лист Тетяни до Онєгіна й лист Онєгіна до Тетяни. Чим вони схожі, а в чому полягає принципова відмінність між ними?
• 10. Проаналізуйте сцену «Тетяна в кабінеті Онєгіна». Як інтер’єр робочої кімнати характеризує її господаря?
• 11. Як пов’язаний образ Онєгіна з героями Байрона? Це свідчить на користь пушкінського героя чи ні?
• 12. Таких героїв, як Євгеній Онєгін, тодішня літературна критика називала «зайвими людьми». Чи згодні ви з такою характеристикою пушкінського персонажа? Для кого вони «зайві»?
• 13. Даючи характеристику Володимиру Ленському, Пушкін робить його вірші надзвичайно схожими на твори Шиллера. Чи допомагає ця деталь краще зрозуміти поведінку і вчинки Ленського?
• 14. Чому Онєгін потоваришував саме з Ленським? Чому, не бажаючи загибелі молодого поета, Онєгін усе ж таки робить фатальний постріл?
• 15. Як, на вашу думку, склалася б подальша доля Ленського, якби він залишився живим? Чи знайшов би він, «з душею прямо геттінгенською», омріяне щастя з Ольгою?
• 16. Хто з-поміж героїв твору найближчий саме вам? Чому?
• 17. Чому для свого твору Пушкін обрав жанр «роману у віршах»? Що дала ця форма поету?
• 18. Визначте риси романтизму й реалізму в цьому творі. Які з них переважають?
• 19. До якої течії романтизму тяжіє Пушкін?
• 20. Відома російська письменниця Марина Цвєтаєва написала книгу «Мій Пушкін», у якій розповіла про своє сприйняття життя й творчості письменника. Спробуйте і ви у творчій роботі розказати саме про «свого» Пушкіна, про ваше особисте сприйняття його творчості.