Біографія групи «На-На»

«На-На» – радянська і російська поп-група.
Творча діяльність
Група «На-На» була створена в січні 1989 року. У конкурсі взяли участь більше тисячі претендентів з Москви і міст Радянського Союзу. Оголосив його видатний продюсер Барі Алібасов , Який в 70-х роках керував єдиною в СРСР професійної рок-групою «Інтеграл».
З 1992 року група «На-На» працювала в такому складі: квартет – Володимир Асимов, Володимир Політов, Володимир Льовкін та Слава Жеребкин, яких супроводжували чудові музиканти і балет «На-На». У 1997 шлду колектив став квінтетом – до групи приєднався Павло Соколов.
Для Росії та СНД група «На-На» – явище загальнонаціональне: про них говорили, сперечалися і фанатично любили. Їх музика – це предмет дискусій. Дивно, що серед шанувальників «На-На» люди різного віку: діти від трьох років, дідусі, бабусі, юні закохані фанатки, що проливають біля сцени море сліз, розписують стіни будинків і концертних залів, які перевертають машини з улюбленими, мріючи поспілкуватися з кумирами, і, якщо пощастить, залишити собі на пам’ять шматок від їхнього одягу.
Володимира Политова, Володимира Асімова, Володимира Левкина, Славу Жеребкина і Павла Соколова можна назвати рекордсменами в музичному світі. На піку популярносаті група давала 350-400 концертів в рік. А всього за сім років існування трупа «На-На» відпрацювала більше 25000 концертів.
Вони випускали велику кількість шлягерів, які займають лідируючі місця в хіт-парадах. Не менш 8-10 пісень в кожній платівці ставали настільки популярними, що їх можна назвати народними. Пісні «На-На» знають всі – від прем’єр-міністра і дружини президента до людей, які не мають не тільки телевізорів, але навіть житла.
«На-На» – єдина російська група, що дала сольний концерт в світовому музеї рок-н-ролу, нью-йоркському «Хард-рок-кафе». На концерті, який пройшов з приголомшуючим успіхом, була присутня еліта світової музичної індустрії.
«На-На» встановила ще один рекорд – п’ять національних премій «Овація» в області музики як краща група року і кращий шлягер. Такої кількості премій не має жоден поп-рок-виконавець Росії. «На-найци», так їх ласкаво називали в СНД, гастролювали в США, на Алясці, у Франції, Німеччині, Болгарії, Македонії, Ізраїлі, Голландії, Чехословаччини.
За час існування групи були створені програми, які користуються феноменальним успіхом, де б вони не гастролювали.
У програмі «На-Настальгия по-справжньому» Володимир Асимов, Володимир Політов, Володимир Льовкін та Слава Жеребкин співали під акомпанемент найстарішого в світі джаз-оркестру Олега Лундстрема, занесеного в книгу рекордів Гіннесса. Їх супроводжували група Російського державного симфонічного оркестру під управлінням Вероніки Дударова, балетна трупа чорношкірих танцівниць з Лас-Вегаса, екзотичний чукотско-калааллісут ансамбль «Еригон», музиканти з Африки, ансамбль індіанців з Болівії «Уруманта». За кількістю етнічних виконавців, зайнятих в програмі «На-Настальгия», можна сказати, що це був черговий рекорд. До того ж ніколи ще в кращому залі Москви, в концертному залі «Росія», ніхто поспіль не давав 12 сольних концертів. Це дозволила собі лише група «На-На», причому концерти пройшли при повних залах.
У групи величезна кількість фен-клубів в країні. Були часи, коли «На-На» повчала до 5000 листів в тиждень, які обробляли 12 чоловік. У них дівчата зізнавалися в любові, а дорослі – у своєму схилянні перед талантом і даром «на-найцев». Володимир Асимов, Володимир Політов, Володимир Льовкін, Слава Жеребкин і Павло Соколов дійсно настільки талановиті і красиві, що їх вважали найкрасивішими юнаками Росії. Нерідко газети називали їх по черзі секс-символами місяці або роки.
Незважаючи на те, що багато хто називав «на-найцев» братьямі- близнюками, оскільки всі вони пластичні, дуже артистичні, красиві, акуратні, в кожному з них присутній своє «Я». У 1998 році Держстандарт Росії видав групі «На-на» паспорт якості, який підтверджує високий професійний рівень колективу в області шоу-бізнесу, концертної та продюсерської діяльності.
Експертиза проводилася Інститутом стандартизації і сертифікації Міжнародної академії незалежних експертів. Церемонія вручення документа відбулася на студії «на-найцев» куди прибув президент академії. З тих пір група «На-На» занесена в офіційний «Золотий реєстр» виробників високоякісних товарів і послуг.
Барі Каримович Алібасов також не залишився без почесного титулу. Міжнародна академія незалежних експертів нагородила його почесним званням академіка. Диплом за № 23 продюсеру вручили президент академії і президент Всесвітньої асоціації виробників високоякісних товарів і послуг, так що з тих пір оцінка паном Алібасовим того чи іншого виконавця, і без того значуща в світі шоу-бізнесу, придбала офіційне і наукове підтвердження.
Група «На-На» завжди, на протязі всього свого існування, незважаючи на різні неприємності і труднощі, що зустрічаються на шляху таких яскравих артистів, наполегливо працювала, переслідуючи мету лише щастя і задоволенням своїх шанувальників. Так, «На-На» невпинно давала концерти, записувала альбоми, знімала кліпи . З приходом нового тисячоліття активність колективу трохи знизилася, проте залишати зірковий Олімп назавжди хлопці не стали. І вірно! Час йде, так, йде невблаганно, але справжні фанати групи «На-На» все ще люблять своїх чарівних хлопчиків (а вони назавжди залишаться такими незалежно від віку) і чекають їх нових робіт.
склад
До першого складу групи – Володимир Асимов, Володимир Політов, Володимир Льовкін та Слава Жеребкин. Асимов ущел з групи в 2003 році, Льовкін – в 1999. Обидва зайнялися сольною кар’єрою. Павло Соколов, який підписували до групи в кінці 90-х, пішов з неї в 2008.
У 1998 році в групу прийшов Леонід Семідьянов. Він пропрацював в колективі до 2005 року, після чого зник з поля зору на довгі 10 років. У 2015 році Леонід знову став членом дружної команди.
У 2014 році в колективі з’явилася нова особа – Михайло Ігонін, ударник і співак.

Новини групи «На-На»

Барі Карімович Алібасов, відомий російський продюсер, в минулий понеділок, тобто 17 грудня, розповів у своєму мікроблозі Twitter все, що він думає про хокей. Він назвав гру з шайбою і ключкою – «самим смердючим спорту .

Дружина Володимира Левкина чекає дитину

Відомий співак і всіма улюблений виконавець колись культової групи На-На Володимир Льовкін в черговий раз стане щасливим батьком. Марина, молода дружина музиканта, незабаром народить. Після того, як лікарі бізнесменові і популя .

«Я їжджу на кожен похорон до своїх бійців» — Банкай

«Вони б не хотіли, щоб їх називали “рабами Божими”. І тому на похороні є дві частини: першу проводить священник, а другу — “Азов”. У нас є традиції, за якими ми ховаємо бійців», — розповідає Банкай.

Як в «Азові» підтримують родини загиблих побратимів? Як працює Патронатна служба? Хто йде на штурми і як вони відбуваються? Звідки беруться неадекватні командири в окремих підрозділах?

Про це «азовець» Банкай розповів військовослужбовцю і ведучому hromadske Сергію Гнезділову в новому випуску «++ подкаст».

Про життя до повномасштабного вторгнення

До 24 лютого я був несвідомим громадянином. Зараз я розумію, як було військовим під час АТО, як до них ставилися цивільні. Я теж був цивільним, і у мене було таке саме ставлення — мені було байдуже. Я проживав своє життя: тренувався, виступав з бойового самбо, працював, жив, кайфував.

Після повномасштабного вторгнення я зрозумів, що не можу стояти осторонь.

У мене була своя охоронна фірма. Я займався супроводженням — особистою охороною іноземців. Останній мій клієнт був з Америки. Він знав, що буде повномасштабна війна. Ми вивезли його на кордон, на Закарпаття, і там наші шляхи розійшлися. Він тоді сказав: «Давайте я вас заберу до себе, в Америку, дам роботу, влаштую». Двоє з чотирьох наших хлопців поїхали з ним. А ми — я і мій побратим Єгер — пішли до найближчого військкомату.

Там була дуже велика черга на медкомісію. І виявилося, що з того натовпу тільки ми двоє були добровольцями, всі інші стояли за станом здоров’я — косили.

Про нерозуміння цивільними, як функціонує армія

Цивільні думають, що їх кинуть на штурм або вони сидітимуть в окопі. Це через брак інформації. Немає популяризації військової професії.

Цивільні не розуміють, що армія — це великий механізм, який має працювати злагоджено.

Ти можеш прийти як слюсар, токар, водій, оператор БпЛА, бухгалтер. За кожним бійцем стоять ще 5–6 тиловиків, які нараховують зарплату, годують, привозять паливо, ремонтують техніку.

Коли потрапляєш в «Азов», тебе питають: де ти можеш принести більше користі підрозділу, де ти себе бачиш? Якщо, наприклад, приходить водій, у якого величезний водійський стаж, він може бути механіком, допомагати з технікою, його ніколи в житті не кинуть в окоп.

До нашого підрозділу приходять за власним бажанням. Тут не потрібні люди, які прийшли з-під палиці — вони не будуть корисними, вони не будуть ефективними.

Про примусову мобілізацію

Чи потрібна примусова мобілізація? Думаю, що так, бо ми закінчуємося. «Трьохсоті» можуть дуже довго не повертатися у стрій.

У мене є приклад — два молодих хлопці, до 22 років, у яких ампутація — верхні та нижні кінцівки. Коли я подзвонив їм, кажуть: «Друже Банкай, будь ласка, не виключай нас зі списків, не заводь нас поза штат. Ми хочемо повернутися в роту».

руг Шиша — у нього немає ноги — каже: «Я сяду за дрон, за FPV, тільки, хлопці, залиште мене в роті». Я чудово розумію, що він відновиться, може, через рік, і його треба кимось замінити.

Потрібно популяризувати армію. Прийди до лав Збройних сил, Національної гвардії як фахівець своєї сфери. Ти будеш корисним, ти не будеш осторонь.

Я за те, щоб все-таки не було примусової мобілізації, щоб просто до людей донести, що вони мають стати відповідальними. Якщо вже буде критична ситуація, то, мабуть, примусова мобілізація потрібна.

Зараз не потрібні «мʼясні штурми», як були у «вагнерівців» — 70 людей біжать на штурм — просто гарматне м’ясо, це жах. Зараз працює тактика малих груп.

Що краще: вивести людей на броні, втратити двадцятьох одним прямим влучанням або послати підготовлену злагоджену групу? Навіть якщо буде приліт, а будуть крити у будь-якому разі, втрати можуть бути набагато меншими.

Дуже багато популярних в інтернеті відео з точки зору військової тактики, військової справи — це просто жах. Там таке скупчення на одну точку — сидить 5–10 людей. У цій групі немає досвідченого сержанта, командира вогневої групи, який скаже: «Розосередьтеся, не стійте один біля одного». Бо коли на війні страшно, у людини є така специфіка — гуртуватися, а просто один приліт — і вся група мінус.

Підрозділи «Азову» злагоджені, є планування, артпідготовка. Спочатку працює артилерія, міномети, СПГ, АГС, тільки потім іде штурм. Найважче — це закріпитися після штурму.

Перший штурм, мабуть, найскладніший, тобі справді страшно. Але якщо біля тебе є командир відділення, який каже, що робити, команда злагоджена — тоді це успішний штурм. Якщо такої людини немає або вона стає «двісті» або «триста», має бути той, хто її замінить. Група повинна чітко розуміти, як вона має працювати в тій чи іншій ситуації. Інакше буде хаос.

Про бойових офіцерів

Друг Редіс, командир нашої бригади, пройшов шлях від солдата до офіцера, і він розуміє, як усе відбувається.

Бойові офіцери є не тільки в «Азові», у 3 штурмовій або ще в якихось медійних підрозділах. Наприклад, 92 бригада — дуже потужна, я знаю, що там є достойні бойові офіцери. Так само 80 десантно-штурмова. Ці підрозділи не такі популярні, але там надійне командування.

Зараз у мене тилова посада, я вже офіцер, який пройшов шлях від солдата. До мене може прийти боєць і на щось скаржитися — це нормально. Якщо в нього є проблема, я знаю, як її розв’язати. Усе управління роти знає, бо це — бойові люди.

Про важливість сержантської ланки

Людині потрібно дати пройти шлях солдата, потім — шлях сержанта, і тільки після цього посилати в навчальний центр.

У мене є друзі, які після школи пішли на військову кафедру. Вони два рази стріляли з автомата, і вони — молодші лейтенанти. Отримують офіцерське звання, бо були на військовій кафедрі, щось там послухали, десь дали гроші — що вони тобі розкажуть?

Сержантська ланка дуже важлива. Багато питань може розв’язатися на рівні командира відділення або головного сержанта взводу, роти.

Хто ближче до солдата, ніж сержант? Це приклад для солдата, це мама і тато, це провідник між офіцерами й між солдатами.

Зараз у країні дуже велика проблема з кадрами сержантської та офіцерської ланки. Хорошого організованого солдата можна зробити, але ним повинен хтось керувати, його повинен хтось розуміти.

Втратити одного бійця — це вже багато, бо за ним стоїть сім’я, за ним стоять друзі, брати, сестри, наречена, дружина, діти. Це велика втрата — одна людина.

Я телефоную своїм друзям, які вже досить довго служать у десантно-штурмових бригадах, не перший контракт — зараз штурмують усі. Хто ти там по гороскопу — Телець, Діва, Терези? Ти — штурмовик. Дійсно є «мʼясні штурми», де за день втрати, як у нас за 3–4 місяці.

Ніхто не готовий до смерті. Приходять 18-річні хлопці, кажуть: «Я готовий загинути за державу, за Україну!» Я кажу: «Друже, у тебе з психікою все гаразд? Як ти можеш бути готовий до того, щоб загинути?»

Чому ти не скажеш: «Я готовий стати фахівцем, я готовий відповідати за особовий склад, за своїх побратимів, я готовий звільняти території». Як ти можеш бути готовий до смерті? Це мить, і ми всі рано чи пізно помремо.

Про те, що не варто боятися армії

Тилова частина підрозділу, мабуть, більша, ніж бойова частина.

Армія — це престиж. Військовий іде на роботу так само, як лікар, як пожежник.

Коли цивільні потрапляють у зону бойових дій, у прифронтове місто, для них це щось нове. А ти думаєш: що тут такого — звичайне життя. Так, тут усі військові, але тут звичайне, нормальне життя. Цього не треба лякатись.

Пройди співбесіду в «Азові», заповнюй заявку, тобі зателефонують. Якщо ти дійсно підходиш підрозділу, ти вмотивований, ти хочеш бути частиною цих подій — будь ласка. Ніхто тебе не відправить на штурм.

Про поранення

Ми заїхали в Серебрянське лісництво, і коли тільки вивантажувалися, потрапили під мінометний обстріл. Я пішов подивитися на позиції, і мене тяжко поранило — кілька уламків 82-ї міни залетіли в руку.

Приїхав у шпиталь, пацани зняли з мене броню, шолом, забрали автомат, і в мене з собою лишився тільки телефон.

Мені вводять загальний наркоз, я тільки «від’їжджаю» — і бачу, як хірург ножицями розрізає мій «убакс» — бойову сорочку. Я його тільки купив, він новий, думаю: «Друже, та залиш!» Прокидаюся — а я вже такий веселий батя, який на грядки вийшов — на мені шорти, рожева футболка, якісь гумові капці, і мене відправляють далі.

За день я проїхав три лікарні перед тим, як потрапити у шпиталь. Там мені зробили дві операції — видалили мертві тканини, дістали уламки.

Зі мною одразу зв’язався куратор із Патронатної служби, питає: «Друже, ми знаємо, що ти “триста”. Що тобі потрібно?» — «Мені потрібна зарядка, повербанк, зубна щітка, паста». Вони мені привозять.

Про Патронатну службу

Це зовнішня служба, яка допомагає бійцям «Азову».

Два чи три дні тому я телефонував своїм пораненим бійцям: «Друже, привіт, що тобі треба, чим допомогти? Може, ми зараз із пацанами скинемося з ротного общака, закриємо?» — «Ні, ні, мені все патронатка підвозить».

Були випадки, коли мої бійці втрачали телефон на позиціях або губили під час евакуації. Патронатка привозить телефон, щоб ти був на зв’язку, сімку тобі роблять.

Патронатка тебе супроводжує після лікування, вона дивиться, щоб у тебе були виплати на МСЕК, на ВЛК. Вона курує реабілітацію бійців «Азову».

Це янголи, це унікальна служба. Якщо у бійців інших бригад буде така служба і вона працюватиме так само, як працює патронатка «Азову», то це дуже круто.

Патронатка піклується про загиблих, поранених. Це мати, яка лікує, оберігає, любить тебе.

Про традиції «Азову»

Традиції згуртовують колектив. Коли відбувається нагородження, ми кажемо: «Служу українській нації». Це ідея нації України, і це не пов’язано з радикальним націоналізмом.

У нас є кримські татари, азербайджанці — кого у нас тільки немає. Як можна назвати це просто праворадикальною жорсткою двіжухою, яка нікого не пускає? Ні, це не так.

Дуже багато традицій тягнеться ще з часів Козацької Січі. Це традиції предків.

У нас є традиція, як ми ховаємо бійців, і є промова від побратимів. Я виголошую промову завжди, коли приїжджаю. Кажу, що це гідний воїн, це не «раб Божий», він добровільно сюди прийшов — в «Азов» нікого не затягують.

Щоб хтось на моєму похороні казав «він — раб Божий» і всі плакали — в жодному разі. Пацани, приїдьте, зачитайте молитву, розкачайте двіжуху.

Про повагу до сімей загиблих побратимів

Не хочу, щоб у мене в підрозділі був конвеєр: один загинув — і про нього забули, про нього не згадують, не зв’язуються з його родиною.

У нас загинув друг Мирик — людина, яка була в «Азові» з 2014 року. Через три дні після його смерті в нього народився син. Як не зателефонувати його дружині, батьку і не запитати, як у них справи? Ми підрозділом скидаємося грошима, і не тому, що в них якась проблема, це просто повага до сім’ї побратима.

Той, хто служить у підрозділі, бачить, що якщо він загине, то про його сім’ю ніхто не забуде. У нього є побратими, які не дадуть загинути пам’яті про нього.

Коли ми вийдемо на ротацію, хочемо зібратися й об’їхати всіх. Зачитати молитву українського націоналіста, вшанувати пацанів, пачку сигарет на могилу покласти. Заїхати до кожної родини — порозказувати якісь історії, щось згадати. Це важливо.

Соціальна допомога: хто може отримати та яка сума виплат буде у 2024-му

Система соціальної допомоги в Україні є важливим аспектом підтримки громадян у складних життєвих ситуаціях, тому важливо знати особливості, які нас очікують у 2024 році

“Еспресо” розібралося в усіх питаннях, що стосуються соціальної допомоги, суми виплат для різних категорій людей та чи варто очікувати реформування системи в наступному році.

Останнім часом в Україні ведуться обговорення щодо можливих реформ у цій системі з метою її оптимізації та покращення. Ці зміни націлені на створення більш прозорої, ефективної та справедливої системи, яка забезпечить соціальну підтримку тим, хто її справді потребує. У цій статті ми розглянемо ключові аспекти соціальної допомоги в Україні, а також оглянемо пропозиції щодо можливих реформ, які спрямовані на поліпшення цієї системи для кращого задоволення потреб українських громадян.

Що таке соціальна допомога та які є її види

Соціальна допомога, або соціальне забезпечення – це система грошових (матеріальних) чи інших видів підтримки, яка надається державою або іншими організаціями для покращення життєвого рівня громадян. Її метою є забезпечення допомоги людям, які перебувають у складних життєвих обставинах, включаючи безробіття, інвалідність, втрату годувальника, пенсійний вік, низький дохід та інші соціальні проблеми. Соціальна допомога дає змогу забезпечити мінімальний життєвий стандарт та допомогти людям у важких ситуаціях.

Відповідно до даних Міністерства соціальної політики України, на території України діють два основні види державної соціальної допомоги:

• людям, що не мають права на пенсійні виплати, та людям з інвалідністю;
• допомога на догляд.

Хто має право на державну соціальну допомогу

Згідно з даними порталу “Дія”, отримувати перший вид соціальної допомоги від держави мають право особи, які відповідають таким умовам:

• люди, що досягли 65-річного віку та не мають права на пенсію згідно з чинним законодавством, або які визнані людиною з інвалідністю в установленому порядку;
• не отримують пенсійні або соціальні виплати, які передбачені для компенсації заподіяної шкоди здоров’ю на виробництві;
• належать до категорії малозабезпечених осіб (винятки: люди з інвалідністю I групи, дитина померлого годувальника).

Крім того, право на отримання соціальної допомоги від держави мають:

• діти померлого годувальника, який на час смерті не мав страхового стажу, що необхідний для призначення пенсії для людини з інвалідністю ІІІ групи;
• люди, які мають інвалідність I групи та не отримують пенсію.

Отримувати другий вид державної соціальної допомоги, тобто допомогу на догляд, від органів Пенсійного фонду України мають право:

1. Люди з інвалідністю через війну з числа військовослужбовців та інших людей, яким надали пенсію по інвалідності згідно з ЗУ “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”:
   • першої групи інвалідності;
   • другої та третьої груп, є одинокими та потребують постійного підтримуючого догляду за визначенням ЛКК (лікарсько-консультативної комісії).
2. Люди з інвалідністю через війну згідно зі статтею 7 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту” та мають пенсію по інвалідності, за віком або за вислугу років:
   • першої групи інвалідності;
   • другої та третьої груп, є одинокими та потребують постійного підтримуючого догляду за визначенням ЛКК.
3. Люди, які мають пенсію за вислугу років згідно з ЗУ “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, які мають першу групу інвалідності та отримали її внаслідок причин, вказаних у пункті “б” статті 16 вищезазначеного Закону, або одинокі пенсіонери, що згідно з висновком ЛКК потребують постійного догляду.

Також, отримувати допомогу на догляд від органів соціального захисту населення мають право:

1. Малозабезпечені та одинокі особи, що згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного зовнішнього догляду та отримують пенсію за віком, стажем роботи або інвалідністю (за винятком людей з I групою інвалідності);
2. Малозабезпечені люди з першою групою інвалідності, яким призначена пенсія за стажем, віком або інвалідністю;
3. Одинокі особи, які досягли віку 80 років та відповідно до висновку ЛКК потребують постійного зовнішнього догляду, отримують пенсію згідно з ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” або ЗУ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Соціальний захист громадян

Допомога від держави надається цільово, а ключові характеристики соціальних гарантій встановлюються на рівні країни. Зараз більшість виплат здійснюється за рахунок субвенцій, що надходять з Державного бюджету України.

Загальна система соціального захисту (соціального забезпечення) України включає в себе різні види допомоги та компенсації для населення: житлові субсидії, виплати малозабезпеченим сім’ям, обслуговування хворих та престарілих, допомога людям з інвалідністю та інше.

Чи збільшиться розмір виплат у 2024 році, та що таке уніфікована соцдопомога

Виплати соціальної допомоги залежать від встановленої суми прожиткового мінімуму. Тому в разі його збільшення відповідно буде відбуватись і перерахунок суми соціальних виплат.

Вже з початку 2024 року прожитковий мінімум зросте з 2589 гривень до 2920 гривень в розрахунку на місяць на одну людину, відповідно до проєкту держбюджету на наступний рік. Своєю чергою таке зростання сприятиме збільшенню низки виплат, таких як:

• соціальна допомога для людей з інвалідністю з дитинства, а також дітям з інвалідністю;
• допомога сім’ям, які належать до категорії малозабезпечених;
• виплати на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
• матерям, які самостійно виховують дитину;
• допомога по безробіттю;
• виплати дітям, в яких батьки уникають виконання обов’язку щодо сплати аліментів;
• грошова допомога по вагітності та пологах;
• виплати тим, хто проживає з людиною з інвалідністю першої чи другої групи через психічний розлад.

У жовтні 2023 року з’явилась інформація про те, що в Україні вже в наступному році хочуть переглянути та уніфікувати систему соціальної допомоги. Таку інформацію в інтерв’ю Інтерфакс-Україна озвучила міністерка соцполітики України Оксана Жолнович.

Однак не всі експерти поділяють думку пані Жолнович, щодо швидкості переходу на нову систему. Є сумнівним, що Україна зможе провести таке масштабне переформатування вже в наступному році, таку думку висловив економіст Олег Пендзина в інтерв’ю журналістам “Фокусу”. “У 2024-му це точно впроваджуватися не буде, бо це повний перегляд підходів до соціальних виплат. Домогосподарства мають ставати основним платником податку. Не думаю, що під час війни це буде хтось змінювати”, — зазначив експерт.

За словами Оксани Жолнович, розмір соціальних виплат планують переформувати таким чином, аби він не залежав від прожиткового мінімуму, а виходив з основного доходу сім’ї. “Якщо є родина з трьох людей – мама, тато, дитина, то ми говоримо, що перший має точно мати 100%, другому ми порахуємо 70%, якщо це дитина, то це звісно 100%”, – зазначила міністерка.

Видатки будуть нараховуватися відповідно до категорії, це може бути 70% чи 100% такого доходу. Для дітей, людей з інвалідністю, осіб з низькою пенсією цей показник становитиме 100%. Потім всі показники сім’ї складають і перевіряють, чи усі вони отримують базовий дохід. “Якщо не виходить, різницю покриваємо цією уніфікованою соціальною допомогою”, – додала Оксана Жолнович. Глобальна мета такого переформатування полягає в повному переосмисленні соціальної системи виплат, а також скороченні витрат коштом тих, хто не має потреби у ній.

Видатки державного бюджету на соціальне забезпечення в 2024 році

Як зазначалось раніше, прожитковий мінімум у 2024 році зросте до 2920 гривень, а щодо основних груп населення ця сума становитиме:

• для дітей до 6 років – 2563 грн, а віком 6-18 років – 3196 грн;
• для працездатних людей – 3028 грн;
• для людей, що втратили працездатність, – 2 361 грн.

Для інших працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами тощо, прожитковий мінімум залишився незмінним.

Допомога на дітей

Виплати у зв’язку з вагітністю та пологами

Для жінок, що зареєстровані як підприємці, або не працевлаштовані та не перебувають на обліку в Центрі зайнятості, декретна грошова допомога становить 25% від прожиткового мінімуму.

Тому, розмір такої допомоги – 757 гривень.

Виплати на дітей, які перебувають під опікою

• Для дітей віком до шести років – 6 407,5 грн або 8 970,5 грн (якщо дитина з інвалідністю);
• Для дітей 6-18 років – 7 990 грн або 11 186 грн (якщо дитина з інвалідністю).

Допомога людині, яка доглядає за хворою дитиною

Розмір аліментів

Виплати дітям, чиї батьки уникають виконання обов’язку щодо сплати аліментів

Розмір цієї допомоги визначається як різниця між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно до її віку і середньомісячним загальним доходом родини, що розрахований на одну особу за останні шість місяців. Максимально така допомога становить:

Виплати для малозабезпечених сімей

Рівень виплат корелюється у відсотковому співвідношенні з сумою прожиткового мінімуму, призначається згідно з Законом України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” та становитиме:

• 45% прожиткового мінімуму – для працездатних людей (1362,6 грн);
• 100% – для людей, які втратили працездатність, та людей з інвалідністю (2361 грн);
• 130% – для дітей віком до шести років (3331,9 грн), з 6 до 18 років – 4154,8 грн;
• 130% – для людей від 18 до 23 років, які навчаються (3936,4 грн).

Допомога тим, хто проживає з особами з інвалідністю I або II групи

Виплати тим, хто проживає з людьми з інвалідністю першої чи другої групи внаслідок порушень психічного стану обчислюється як різниця між трьома мінімумами прожитковими на кожного члена родини та середнім місячним доходом родини за попередні півроку. Однак не може перевищувати прожитковий мінімум на одну людину на місяць, тобто максимально – 2920 гривень.

Соціальна допомога дітям з інвалідністю та людям з інвалідністю з дитинства

Сума допомоги розраховується як відсоток від прожиткового мінімуму для людей, які втратили працездатність, і становить:

• 100% – людям з інвалідністю I групи з дитинства (2361 грн);
• 80% – людям з інвалідністю II групи з дитинства (1888,8 грн);
• 60% – людям з інвалідністю III групи з дитинства (1416,6 грн);
• 70% – на дітей до 18 років з інвалідністю (1652,7 грн.)

Розмір надбавок на догляд розраховують як відсоток від прожиткового мінімуму для людей, які втратили працездатність:

• 200% – для людей з інвалідністю з дитинства I групи, які належать до підгрупи А (4722 грн), та 100% – для тих, хто віднесений до підгрупи Б (2361 грн);
• 75% – одиноким особам з інвалідністю II або III групи з дитинства, які за визначенням ЛКК медичного закладу потребують постійного стороннього догляду (1770,75 грн);

Також розмір надбавок на догляд розраховують як відсоток від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, що становить:

• 200% – на дітей віком до шести років з інвалідністю, віднесеною до підгрупи А (5163 грн);
• 50% – на іншу дитину віком до шести років з інвалідністю (1281,5 грн);
• 200% – на дітей віком 6-18 років з інвалідністю, віднесену до підгрупи А (6392 грн);
• 50% – на іншу дитину віком 6-18 років з інвалідністю (1598 грн).

Загалом у наступному році держава планує спрямувати на соціальну сферу на 25 мільярдів гривень більше, ніж в 2023-му, тобто 469 мільярдів гривень. Такі дані озвучив Михайло Цимбалюк, перший заступник голови Комітету ВРУ в етері марафону “Єдині новини”.