Стаття 152. Зґвалтування

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалту­вання малолітньої чи малолітнього –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

(Стаття 152 у редакції Закону України № 2295-УІ від 1 червня 2010 р.) порадності, – її статеву недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні антигромадський спосіб життя, ні характер відносин з тим, хто притягуєть­ся до відповідальності за зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього добровільного статевого зв’язку тощо) не виключають, за доведеності ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК.

1. За змістом ст. 152 КК потерпілим при зґвалтуванні може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі. У першому випадку безпосереднім, фізичним виконавцем зло­чину повинен бути чоловік, а потерпілою – жінка, у другому, навпаки, виконавець – жінка, а потерпілий – чоловік. Співвиконавцем може бути будь-яка особа.
2. З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуван­ням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи. Склад злочину – формальний.
3. Статеві зносини при зґвалтуванні – це природні статеві зносини між особами різної статі, що відбуваються всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи. Уна­слідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану, коли потерпіла особа не здат­на чинити опір, така воля ігнорується. Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією із зазначених у законі дій: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою застосування такого насиль­ства; 3) використанням безпорадного стану потерпілої особи. Звертаючи увагу на дії, якими супроводжується зґвалтування, ПВСУ в постанові «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5 підкреслює: «перелік неправомірних дій, якими обумовлюєть­ся факт зґвалтування, є вичерпним» (п. 1, абз. 2 зазначеної Постанови). Тому одне лише домагання статевого зв’язку, наприклад, шляхом наполегливих пропозицій, не утворює цього злочину. Не є зґвалтуванням і випадки, коли особа вступає у статевий зв’язок, застосовуючи обман або зловживання довірою. Дії особи, яка домагалася згоди іншої особи на статевий акт шляхом зловживання довірою, наприклад, обіцян­ки укласти шлюб, не можуть розглядатися як зґвалтування, оскільки закон не перед­бачає такої ознаки цього злочину, як застосування обману.

Неприродні статеві зносини (у тому числі і мужолозтво), здійснені із застосуван­ням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи, являють собою насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом і кваліфікуються за ст. 153 КК.

1. Фізичне насильство як ознака об’єктивної сторони зґвалтування – це подолан­ня опору, який чинить потерпіла особа, або насильство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв’язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб подолати опір. Він може намагатися зв’язати особу, проти якої здійснює фізичні дії, завдати побоїв, заподіювати тілесні ушкодження різ­ного ступеня тяжкості, здавлювати горло руками або накинутою на шию петлею тощо. Різновидом фізичного насильства ПВСУ вважає також випадки уведення в організм потерпілої особи проти її волі та з метою зґвалтування алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин для приведення її у безпорадний стан (див. п. 5 абз. 2 зазначеної Постанови). У таких випадках при вирішенні питання про те, чи мало місце зґвалтування, необхідно враховувати всі обставини попередніх сто­сунків між ґвалтівником та потерпілою особою. Зокрема, слід виходити з того, що доросла людина, яка дала згоду на спільне вживання алкогольних напоїв або нарко­тиків в обстановці, сприятливій подальшому статевому зближенню, тим самим ніби дає згоду на можливість такого зближення, незалежно від подальшого її стану. При цьому слід мати на увазі, що віктимна поведінка потерпілої особи не виключає кри­мінальної відповідальності за ст. 152 КК, але може враховуватися при призначенні покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 66 КК).

Застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього певної шкоди здоров’ю потерпілої особи є складовим елементом об’єктивної сторони зґвалтування, що треба врахувати при кваліфікації цього злочину за ст. 152 КК. Так, заподіяння по­терпілій особі про зґвалтуванні чи замаху на його вчинення легкого тілесного ушко­дження охоплюється відповідною частиною статті 152 КК, і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує. Що стосується поєднання зґвалтування із заподіянням потерпілій особі умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, то такі випадки ПВСУ рекомендує кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 КК та відповідною частиною ст. 152 КК (див. п. 3 абз. 2 зазначеної Постанови).

Зґвалтування може супроводжуватися спричиненням потерпілій особі також тяж­ких тілесних ушкоджень. Залежно від їх видів дії ґвалтівника кваліфікуються по- різному. Так, якщо при зґвалтуванні було нанесено тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені у ст. 121 КК, то його дії кваліфікуються за ч. 4 ст. 152 КК за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків. Якщо дії ґвалтівника були поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяж­ким лише за ознакою небезпечності для життя в момент його заподіяння, то зґвалту­вання не вважається таким, що спричинило особливо тяжкі наслідки. Такі дії підля­гають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 121 і 152 КК.

Дії ґвалтівника, який у процесі зґвалтування чи одразу ж після нього вчинив умис­не вбивство потерпілої особи, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів: за п. 10 ч. 2 ст. 115 та за ч. 4 ст. 152 КК як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки (див. коментар до ст. 115 КК).

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, особа вистрибнула з вікна багатоповерхового будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), дії ґвалтівника охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують (див. п. 26 абз. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах проти життя та здоров ’я особи» від 7лютого 2003 р. № 2).

1. Погроза застосуванням фізичного насильства являє собою різного роду заля­кування, які адресовані потерпілій особі стосовно застосування до неї і (або) до іншої людини, доля якої цій особі не байдужа (родича, близької особи), для того щоб подо­лати чи упередити її опір. Наприклад, звернення до жінки з вимогою вступити у ста­

тевий зв’язок, що супроводжується погрозою вбити маленьку дитину, яка знаходить­ся поруч із нею. Таке залякування може полягати у висловлюваннях («вб’ю», «заріжу», «покалічу»), жестах, демонстрації зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, або таких, що імітують зброю, які потерпіла осо­ба сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Погроза може мати конкретизований або невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

У статті 152 КК при окресленні зґвалтування погрозу застосування фізичного на­сильства поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, отже, ця по­гроза за своєю небезпечністю визнається законодавцем як рівнозначна фізичному насильству. Погроза застосування фізичного насильства повинна бути безпосередньою, сприйматися потерпілою особою як реальна, у неї має скластися враження, що у разі протидії ґвалтівнику або невиконання його вимог, погроза буде негайно реалізована суб’єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу у безвихідь, змушують поступитися загрозливим вимогам ґвалтівни­ка. Внаслідок такого насильства воля потерпілої особи практично паралізується. Звертаючи увагу на цю обставину, ПВСУ зазначає, що погроза може сприйматися як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася: оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити у статеві зносини тощо (див. п. 4 абз. 2 зазначеної Постанови).

Відповідальність за ст. 152 КК настає незалежно від того, чи мав ґвалтівник намір дійсно реалізувати погрозу або розраховував лише таким чином вплинути на потерпілу особу, щоб паралізувати її волю, упередити можливий опір та вступити у статевий зв’язок.

Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити май­но потерпілої особи чи близьких їй осіб, родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (див. п. 4 абз. 3 зазначеної Постанови).

Погроза вчинити вбивство, яка була виконана з метою подолання чи упередження опору потерпілої особи, охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 129 КК.

Якщо після вчинення зґвалтування мала місце реальна погроза вбивством потер­пілої особи для того, наприклад, щоб вона нікому не повідомила про те, що трапило­ся, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю статей 152 та 129 КК.

1. Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні. Стосов­но цієї форми вчинення зґвалтування ПВСУ зазначає: «Стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір» (п. 5 абз. 1 зазначеної Постанови). Ґвалтівник при цьому усвідомлює, що потерпіла особа перебуває в безпорадному стані.

Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорадність і 2) фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не усвідомлює характер і значен­ня вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать:

Стаття 152. Зґвалтування

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалту­вання малолітньої чи малолітнього –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

(Стаття 152 у редакції Закону України № 2295-УІ від 1 червня 2010 р.) порадності, – її статеву недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні антигромадський спосіб життя, ні характер відносин з тим, хто притягуєть­ся до відповідальності за зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього добровільного статевого зв’язку тощо) не виключають, за доведеності ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК.

1. За змістом ст. 152 КК потерпілим при зґвалтуванні може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі. У першому випадку безпосереднім, фізичним виконавцем зло­чину повинен бути чоловік, а потерпілою – жінка, у другому, навпаки, виконавець – жінка, а потерпілий – чоловік. Співвиконавцем може бути будь-яка особа.
2. З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуван­ням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи. Склад злочину – формальний.
3. Статеві зносини при зґвалтуванні – це природні статеві зносини між особами різної статі, що відбуваються всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи. Уна­слідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану, коли потерпіла особа не здат­на чинити опір, така воля ігнорується. Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією із зазначених у законі дій: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою застосування такого насиль­ства; 3) використанням безпорадного стану потерпілої особи. Звертаючи увагу на дії, якими супроводжується зґвалтування, ПВСУ в постанові «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5 підкреслює: «перелік неправомірних дій, якими обумовлюєть­ся факт зґвалтування, є вичерпним» (п. 1, абз. 2 зазначеної Постанови). Тому одне лише домагання статевого зв’язку, наприклад, шляхом наполегливих пропозицій, не утворює цього злочину. Не є зґвалтуванням і випадки, коли особа вступає у статевий зв’язок, застосовуючи обман або зловживання довірою. Дії особи, яка домагалася згоди іншої особи на статевий акт шляхом зловживання довірою, наприклад, обіцян­ки укласти шлюб, не можуть розглядатися як зґвалтування, оскільки закон не перед­бачає такої ознаки цього злочину, як застосування обману.

Неприродні статеві зносини (у тому числі і мужолозтво), здійснені із застосуван­ням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи, являють собою насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом і кваліфікуються за ст. 153 КК.

1. Фізичне насильство як ознака об’єктивної сторони зґвалтування – це подолан­ня опору, який чинить потерпіла особа, або насильство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв’язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб подолати опір. Він може намагатися зв’язати особу, проти якої здійснює фізичні дії, завдати побоїв, заподіювати тілесні ушкодження різ­ного ступеня тяжкості, здавлювати горло руками або накинутою на шию петлею тощо. Різновидом фізичного насильства ПВСУ вважає також випадки уведення в організм потерпілої особи проти її волі та з метою зґвалтування алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин для приведення її у безпорадний стан (див. п. 5 абз. 2 зазначеної Постанови). У таких випадках при вирішенні питання про те, чи мало місце зґвалтування, необхідно враховувати всі обставини попередніх сто­сунків між ґвалтівником та потерпілою особою. Зокрема, слід виходити з того, що доросла людина, яка дала згоду на спільне вживання алкогольних напоїв або нарко­тиків в обстановці, сприятливій подальшому статевому зближенню, тим самим ніби дає згоду на можливість такого зближення, незалежно від подальшого її стану. При цьому слід мати на увазі, що віктимна поведінка потерпілої особи не виключає кри­мінальної відповідальності за ст. 152 КК, але може враховуватися при призначенні покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 66 КК).

Застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього певної шкоди здоров’ю потерпілої особи є складовим елементом об’єктивної сторони зґвалтування, що треба врахувати при кваліфікації цього злочину за ст. 152 КК. Так, заподіяння по­терпілій особі про зґвалтуванні чи замаху на його вчинення легкого тілесного ушко­дження охоплюється відповідною частиною статті 152 КК, і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує. Що стосується поєднання зґвалтування із заподіянням потерпілій особі умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, то такі випадки ПВСУ рекомендує кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 КК та відповідною частиною ст. 152 КК (див. п. 3 абз. 2 зазначеної Постанови).

Зґвалтування може супроводжуватися спричиненням потерпілій особі також тяж­ких тілесних ушкоджень. Залежно від їх видів дії ґвалтівника кваліфікуються по- різному. Так, якщо при зґвалтуванні було нанесено тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені у ст. 121 КК, то його дії кваліфікуються за ч. 4 ст. 152 КК за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків. Якщо дії ґвалтівника були поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяж­ким лише за ознакою небезпечності для життя в момент його заподіяння, то зґвалту­вання не вважається таким, що спричинило особливо тяжкі наслідки. Такі дії підля­гають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 121 і 152 КК.

Дії ґвалтівника, який у процесі зґвалтування чи одразу ж після нього вчинив умис­не вбивство потерпілої особи, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів: за п. 10 ч. 2 ст. 115 та за ч. 4 ст. 152 КК як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки (див. коментар до ст. 115 КК).

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, особа вистрибнула з вікна багатоповерхового будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), дії ґвалтівника охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують (див. п. 26 абз. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах проти життя та здоров ’я особи» від 7лютого 2003 р. № 2).

1. Погроза застосуванням фізичного насильства являє собою різного роду заля­кування, які адресовані потерпілій особі стосовно застосування до неї і (або) до іншої людини, доля якої цій особі не байдужа (родича, близької особи), для того щоб подо­лати чи упередити її опір. Наприклад, звернення до жінки з вимогою вступити у ста­

тевий зв’язок, що супроводжується погрозою вбити маленьку дитину, яка знаходить­ся поруч із нею. Таке залякування може полягати у висловлюваннях («вб’ю», «заріжу», «покалічу»), жестах, демонстрації зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, або таких, що імітують зброю, які потерпіла осо­ба сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Погроза може мати конкретизований або невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

У статті 152 КК при окресленні зґвалтування погрозу застосування фізичного на­сильства поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, отже, ця по­гроза за своєю небезпечністю визнається законодавцем як рівнозначна фізичному насильству. Погроза застосування фізичного насильства повинна бути безпосередньою, сприйматися потерпілою особою як реальна, у неї має скластися враження, що у разі протидії ґвалтівнику або невиконання його вимог, погроза буде негайно реалізована суб’єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу у безвихідь, змушують поступитися загрозливим вимогам ґвалтівни­ка. Внаслідок такого насильства воля потерпілої особи практично паралізується. Звертаючи увагу на цю обставину, ПВСУ зазначає, що погроза може сприйматися як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася: оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити у статеві зносини тощо (див. п. 4 абз. 2 зазначеної Постанови).

Відповідальність за ст. 152 КК настає незалежно від того, чи мав ґвалтівник намір дійсно реалізувати погрозу або розраховував лише таким чином вплинути на потерпілу особу, щоб паралізувати її волю, упередити можливий опір та вступити у статевий зв’язок.

Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити май­но потерпілої особи чи близьких їй осіб, родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (див. п. 4 абз. 3 зазначеної Постанови).

Погроза вчинити вбивство, яка була виконана з метою подолання чи упередження опору потерпілої особи, охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 129 КК.

Якщо після вчинення зґвалтування мала місце реальна погроза вбивством потер­пілої особи для того, наприклад, щоб вона нікому не повідомила про те, що трапило­ся, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю статей 152 та 129 КК.

1. Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні. Стосов­но цієї форми вчинення зґвалтування ПВСУ зазначає: «Стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір» (п. 5 абз. 1 зазначеної Постанови). Ґвалтівник при цьому усвідомлює, що потерпіла особа перебуває в безпорадному стані.

Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорадність і 2) фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не усвідомлює характер і значен­ня вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать: