Як Україна перетворюється на сухе болото

У міфах та казках на болотах, зазвичай, нічого гарного трапитися не могло, а жили там переважно страшні хтонічні істоти, такі як мари-кікімори, духи-болотяники чи, в кращому разі, потопельниці-русалки.

Матеріалістичний радянський підхід також не дуже їх цінував – безлюдні заболочені простори заслуговували лише на те, щоб їх осушували і перетворювали на пасовища.

Та й зараз болота викликають захоплення лише у екологів-болотознавців та “бурштинників”.

Хоча болото, насправді, – важливий елемент всієї екосистеми України й від цих непримітних земель багато чого залежить.

А їхнє зникнення може мати наслідки не лише для міфічних болотяників чи мисливців за бурштином, а й для цілком реальних жителів великих міст.

Автор фото, Серпуховський музей

Піар у боліт протягом всієї історії був не найкращим – зазвичай, їх уявляли як похмуру пустинь, де краще не з’являтися вночі. Як на картині художника Олексія Саврасова “Місячна ніч. Болото”

Власне, такі наслідки українці вже відчули під час сухої і задимленої весни-2020.

Пожежі, паводки а також нові для Полісся пилові бурі мають цілком очевидний зв’язок з тим, що частина України поступово перетворюється на сухе болото.

Що таке болото?

Сучасні болота у зоні помірного клімату, де лежить і Україна, почали формуватися після останнього льодовикового періоду – з початком нинішньої епохи Голоцену близько 12 тис. років тому.

Тож вік українських боліт, залежно від ландшафту, може сягати 5-12 тис. років.

Автор фото, WWF-Ukraine/Iryna Kostenko

Болото – це, насправді, більше вода, просто її не завжди видно

“Болото – це екосистема, яка складається з трьох елементів: торф, вода і рослини”, – розповідає Тетяна Мінаєва.

Вона геоботанік та одна з найвідоміших у світі вчена-болотознавець з організації Wetlands International, яка бореться за збереження водно-болотних угідь. Зараз вона консультує і WWF-Україна.

Всі згадані нею елементи боліт взаємопов’язані.

Вологі місця заселяють особливі рослини, які за своєю біологією не розкладаються, а перетворюються з роками на торф.

“Торф діє, як губка, утримує воду і там починає рости ще більше рослин. Чим більше рослин – тим більше торфу. Саме тому болота розвиваються так довго, тисячі років – вони самі себе підтримують”, – пояснює Тетяна Мінаєва.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Тож болото – це, перш за все, вода, фактично озеро без видимої водної гладі.

Загалом в Україні близько 1 млн гектарів боліт, значна частина з яких осушена.

А якщо враховувати ще й перезволожені землі, на яких можуть сформуватися болота, то мова вже йде про 5,4 млн гектарів.

Найбільше боліт на Поліссі: у Рівненській, Волинській і Чернігівській областях, але є вони і в долинах річок у лісостеповій та степовій зонах, а також у Карпатах.

Автор фото, “Екгологія боліт і торфовищ” (збірник статей)

“Мало хто знає, але на невисоких горах у помірному кліматі також є болота. Вони, як шапки зверху, які утримують воду”, – каже вчена.

Нейтралізація вуглецю

Власне утримування води – це, з точки зору людини, найголовніше, що роблять болота.

“За нинішніх змін клімату все частіше траплятимуться надмірні опади. Болота всю цю вологу збирають і потроху спускають в екосистему, у річки та озера. А не так, що йдуть сильні дощі, вся вода одразу потрапляє в річки і стається паводок”, – відзначає Тетяна Мінаєва.

Автор фото, WWF-Ukraine

Тетяна Мінаєва з буром, яким вимірюють товщину торфу. За цим показником можна визначити вік боліт

При цьому вода, яка проходить через торф, ще й очищується, він є таким собі біологічним фільтром.

Зрештою, болота ще й утримують велику кількість вуглецю, який фотосинтезували рослини і який накопичується там тисячі років.

Автор фото, Getty Images

Болота утримують величезну кількість вуглецю, який після вивільнення у атмосферу може серйозно вплинути на глобальні зміни клімату

Того самого вуглецю, надмірна кількість якого в атмосфері зараз впливає на зміни клімату.

Болота ж навпаки, виключають його з природного циклу і нейтралізують.

“Коли ви осушуєте болота, то весь вуглець, який накопичився там за 10 тис. років, поступово вивільняється. А в Арктиці ще й вивільняється метан. Все це впливає на клімат”, – каже Тетяна Мінаєва.

Що ж буде без боліт?

Автор фото, ДСНС

Паводки

Першим очевидним наслідком осушення боліт є паводки.

Воду вже нічого не стримує під час великих злив, вона одразу наповнює річки, які можуть виходити з берегів.

“Всі паводки в Європі пов’язані з тим, що відсоток боліт, який треба зберігати у ландшафтах, скоротився”, – вважає Тетяна Мінаєва.

Пожежі

Автор фото, Денис Шмигаль

Іншим, менш прогнозованим результатом знищення боліт є пожежі.

“Висушені болота – це порох. Це чиста органіка, яка може загорітися від чого завгодно”, – попереджає вчена.

Горіти торфовище може роками, адже температура горіння дуже висока, а сам осередок може бути глибоко і його важко загасити і пожежникам, і дощам.

Про небезпеку таких пожеж говорить і Ольга Денищик, координаторка водного напрямку WWF-Україна.

“У наших пожежників немає досвіду того, як з цим боротися. В Україні офіційно територія торфових пожеж (територія, яка вигоріла) – близько 50 тис. гектарів”, – говорить Ольга Денищик.

Автор фото, WWF-Ukraine

Ольга Денищик попереджає: просто зараз триває процес перетворення вологого Полісся на сухе болото

Крім того, пожежа на торфовищі набагато гірша від інших пожеж з точки зору шкідливого диму.

Навесні та влітку 2020 року вигоріло багато сухих боліт.

Пожежники, з якими спілкувалась BBC News Україна, розповідали, що під час пожеж у Чорнобильській зоні вогонь проходив саме там, де раніше були болота.

Болото розміром з три футбольних поля просто висохло, а потім згоріло, кажуть пожежники з Чорнобильської зони

Після того, як торф вигорає, повернути болото вже неможливо.

“Якщо вигорає торф, що накопичився за 500 чи 1000 років, то просто залишаються втрачені землі, які ніяк не можна використовувати, адже продуктивність екосистем втрачається. Виходить пустеля”, – констатує Тетяна Мінаєва.

Пилові шторми

Автор фото, BARCROFT MEDIA

Пилові бурі навесні 2020 року стали першим таким явищем, зафіксованим на Поліссі.

Тоді пориви вітру змели сухий шар ґрунту з полів на заході Київської області й пилова хмара накрила столицю.

Екологи попереджають – це сталося вперше, але не востаннє, і пов’язане з загально посухою.

“Болото підтримує рівень ґрунтових вод і на полях. Це як споріднені посудини”, – пояснює Тетяна Мінаєва.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 2

“А наступного разу може полетіти торф з осушених боліт”, – прогнозує вона.

За словами вченої, через зміни клімату змінюється динаміка всіх процесів: “Висушили болота – отримали пожежі і пилові бурі”.

Чому висихають болота

Автор фото, Getty Images

“На наших очах Полісся з водного об’єкту перетворюється на сухе болото”, – нарікає Ольга Денищик.

Українські болота продовжують знищувати – десь заради торфу (це також пояснюють “робочими місцями” для місцевого населення), а десь через непродуману меліорацію.

Багато де вода через меліоративні канали просто витікає з боліт.

“Якщо не закриєте канали, то втратите все. У води немає можливості насичувати торф, тому що вона стікає по дренажній системі в річки”, – радить Тетяна Мінаєва.

Крім того, екологи з тривогою ставляться до процесу відновлення міжнародного річкового шляху Е-40.

Автор фото, УНІАН

Річку Прип’ять планують поглибити для того, щоб по ній змогли ходити судна. Це може вплинути на все українське Полісся

Його ідея – зв’язати Балтійське та Чорне море по річках Дніпро, Прип’ять, Західний Буг і Вісла.

В Україні він передбачає поглиблення річки Прип’ять до суднохідних глибин.

У лютому міністр інфраструктури Владислав Криклій повідомляв про початок робіт від Вишгорода до Білорусі.

В українському уряді кажуть про великі очікування від проєкту як з точки зору економіки, так і в контексті туризму – до карантинів планували розробити туристичний маршрут “Київ-Мозир-Київ” на судні “Світанок”.

Але в екологів це викликає менше захоплення.

“По факту ми отримаємо дуже глибоку канаву, куди буде стікати вода з усього Полісся”, – вважає Ольга Денищик.

Окрім цього, поглиблення Прип’яті може призвести і до транзиту радіонуклідів з Чорнобильської зони, та загальну ерозію торфу з боліт – він просто стікатиме разом з водою.

В громадській організації “Екологія. Право. Людина” також проводять чіткий зв’язок між осушенням боліт та проблемою зникнення малих і зниження водності середніх і великих річок.

Болото, як фабрика

Автор фото, WWF-Ukraine/Iryna Kostenko

На торфових болотах ростуть унікальні рослини. Наприклад, квітки “андромеди”

У багатьох країнах вже є усвідомлення важливості збереження боліт.

Наприклад, у Німеччині почали відновлювати болота у заплавах річок після величезних руйнівних повеней на Ельбі.

Також виділяються гроші на створення меандрів – вигинів річок, чиї русла були штучно випрямлені.

Так у “кишенях” річок виникають заплавні болота, які можуть стримувати повінь.

Також в деяких країнах є система фінансових компенсацій власникам болотистих ділянок за те, що вони не будуть їх осушувати, скажімо, для пасовищ.

В Україні з відновленням боліт складніше.

Автор фото, WWF-Ukraine/Iryna Kostenko

Цьому болоту на Закарпатті кілька тисяч років

Наразі є плани відновлення болота Глуханя у закарпатських Горганах – йому мінімум 5 тис. років, але щороку воно всихає на 5%.

Саме до цього проєкту WWF-Україна залучили Тетяну Мінаєву.

Також екологи наполягають на обмеженні чи навіть повній забороні видобутку торфу.

Проти цього, зрозуміло, виступають у торфовій промисловості, де наполягають на тому, що торф – це все ж енергетичний ресурс України, який потрібно використовувати. Як і згадані робочі місця у сільській місцевості.

Водночас Тетяна Мінаєва каже, що болота можуть приносити цілком монетизований прибуток і без видобутку торфу (не кажучи вже про бурштин).

Автор фото, Getty Images

Зокрема, там можна вирощувати у промислових масштабах так звані “вологі культури”: чорну вільху на деревину, сфагнум (“торф’яний мох”) – для будівельних матеріалів і гідропоніки теплиць (вирощування рослин без ґрунту на поживних розчинах).

Крім того, існує техніка, яка може “косити” очерет “по мокрому” на болотах – такі підприємства вже є у Білорусі та Польщі.

Зрештою, збереження запустілих болотяних просторів – це не лише про умовне виживання простору для бідних міфічних болотяників та цілком реальних рідкісних для України рослин “андромед”.

Це і про можливості отримувати фінансовий зиск без шкоди для екології.

“Болота – це екосистема, що може приносити прибуток, як фабрика. Вона зменшує повені, пом’якшує клімат, підтримує біорізноманіття. І її цінність треба монетизувати”, – підсумовує Тетяна Мінаєва.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Болотяні люди Європи. Чому їхні тіла та таємниці смерті досі не дають спокою вченим

Твердий округлий предмет, який Ендрю Молд виявив у торфі на болоті Ліндоу-Мосс, що у графстві Чешир на північному заході Англії, спочатку здався йому схожим на старомодний шкіряний футбольний м’яч. Але при ближчому розгляді виявилося, що це дещо набагато жахливіше.

“Ми його вичистили і зрозуміли, що це череп”, — каже Молд. У ньому була жовтувата речовина, яка, як він дізнався пізніше, була залишками мозку.

Знахідка людських останків у болоті не стала такою вже несподіванкою. Схожі рештки людей виявляли у болотяній місцевості по всій Північній Європі.

Видобуток торфу був сімейною справою родини Молда – багато його родичів чоловічої статі працювали на болоті, і Молд з дитинства ходив до Ліндоу-Мосса, щоб спостерігати, як його батько вирубував торф. Молд читав про такі випадки раніше, та він і сам час від часу виявляв “якісь шматки”, але це було дещо геть нове.

І Молд зробив те, що зробив би на його місці будь-хто, – звернувся до поліції. Стояв травень 1983 року, понад 20 років поліція графства Чешир підозрювала місцевого жителя Пітера Рейн-Бардта у вбивстві своєї дружини Малікі де Фернандес, але її тіло так і не знайшли.

Тіло або його частина, виявлені у болоті неподалік, могли нарешті закрити справу.

Коли Чеширська поліція повідомила Рейн-Бардту, що в Ліндоу-Моссі знайшли жіночий череп, він зізнався у вбивстві своєї дружини. “Минуло стільки часу, я думав, що мене ніколи не знайдуть”, — сказав він слідчим.

Рейн-Бардт не знав, що череп аж ніяк не належав його померлій дружині. Він належав жінці, яка померла близько 1600 років тому. Коли поліція закрила одну нерозкриту справу, археологи відкрили іншу, набагато довшу.

У кислих водянистих глибинах болота з низьким вмістом кисню бактерії та інші мікроорганізми не здатні розщеплювати органічні тканини. Таким чином біологічні рештки фактично застигають у часі. У Жінки з Ліндоу, як її назвали, навіть збереглося одне очне яблуко та мозок.

Таких, як вона, багато. У болотах Північної Європи той самий процес, завдяки якому з білого моху зʼявляється торф, перетворює людські останки на болотяні тіла. Їх виявляють на такій далекій відстані одне від одного, як Ірландія і Німеччина, найдавніші з них датовані 2000 до н.е. Хоча вчені знаходили і скелети болотяних людей без мʼяких тканин, яких датували 8500 до н.е.

Крім надзвичайно добре збережених решток болотяні люди мають ще деякі загадки.

По-перше, поховання у Європі залізного віку не були нормою. Померлих часто кремували, ховали на небі (тіло залишали на вершині гори) або використовували низку інших винахідливих практик.

По-друге, більшість болотяних тіл належать дорослим молодим людям, підліткам та дітям, які виглядають цілком здоровими. Деякі з них оголені, за винятком добре збереженого шматка мотузки, капелюха чи плаща, іноді їхній одяг похований окремо від них неподалік у болоті. Крім цього на багатьох тілах є сліди насильницької смерті.

Оскільки за останні роки методи судово-медичної експертизи швидко розвиваються, таємниці болотяних тіл починають поступово розкриватися.

Автор фото, Getty Images

Ретельний аналіз решток Чоловіка з Ліндоу показує, що він помер жахливою смертю, здійсненою вправним злочинцем

Ще одне випадкове відкриття на тій самій ділянці торфовища, де знайшли Жінку з Ліндоу, допомогло змінити спосіб дослідження боліт у Європі. Нове відкриття зробила вже відома особа – це знову був Ендрю Молд.

Влітку після того, як він знайшов Жінку з Ліндоу, Молд працював на конвеєрі торфорізного верстата, коли темна тверда грудка випала зі стрічки біля його ніг.

“Спочатку ми подумали, що це шматок болотного дерева”, — каже Молд. Коли він взяв його у руки, він нагадував невелику сумку зі шкіри. Він показав його своєму другові та колезі.

“Ми його трохи почистили і виявили нігті на пальцях ніг”.

У наступні дні вони виявили цілу голову і тулуб цього чоловіка (цього разу у Чеширської поліції нерозкритих вбивств вже не було).

Тіло, яке тепер зберігається у Британському музеї, належало молодому чоловіку до 30 років зростом приблизно 1,73 м і вагою 64 кг, який жив приблизно у I столітті нашої ери.

“Вражало те, що його вбивали практично тричі”, — каже Міранда Олдхаус-Грін, почесна професорка Школи історії, археології та релігії Кардіффського університету та авторка книги Bog Bodies Uncovered.

“Його вбивці, вочевидь, добре розуміли людську анатомію, змусивши його помирати особливо довго. Спочатку його вдарили по голові досить сильно, щоб оглушити, але не вбити. Потім його душили гаротою (давнє знаряддя тортур. – Ред.), і після цього перерізали горло”.

Автор фото, Getty Images

Чоловік із Ліндоу, мабуть, найвідоміша знахідка серед болотяних тіл Англії, він зберігається у Британському музеї

Чому його так жорстоко вбили? За словами Олдхаус-Грін, ознаки такого насильства вказують на щось більш ніж звичайне вбивство.

Священні місця

Щоб зрозуміти долю болотяних тіл, потрібно розібратися для початку з тим, чим були болота в Європі залізного віку та римської доби.

“Люди залізного віку сприймали болота не так, як ми”, – каже Мелані Джайлз, старша викладачка кафедри археології Манчестерського університету та авторка дослідження про болотяних людей.

“Болота були для них джерелом палива, торфу, залізної руди, з якої вони робили знаряддя праці та зброю, як-от котли та мечі. Вони збирали сфанговий мох і плели з нього надзвичайні речі. Вони полювали на птахів, які там жили. Болота були багатими та продуктивними місцями для людей залізного віку”.

Крім цього болота — це межа десь між землею й водою. “Вони виділяють пари, які іноді спонтанно загоряються. Вони можуть мати неприємний запах. Вони виглядають як земля, але не є землею”, — каже Олдхаус-Грін.

“Можливо, їх вважали брамою в інший світ чи брамою до богів”.

“Насправді не потрібна велика фантазія, щоб уявити, що в болотах криється дещо більше, ніж можна побачити неозброєним оком”, – каже Оле Нільсен, директор музею Сількеборг у Говедгордені, в Данії.

Автор фото, Getty Images

Болота Північної Європи можуть бути оманливою, небезпечною місциною між водою та твердою землею

Аналіз показав, що Чоловік з Ліндоу, швидше за все, був ще живий, коли його залишили у болоті. Дослідники також виявили, що його поховали у найглибшій частині болота.

Віднести мертву або непритомну людину у таке місце було б надзвичайно важко і небезпечно, каже Джайлз. Вочевидь, він був ще живим, коли він потрапив на місце своєї смерті.

На це вказують і деталі його травм. “Злочинець був дуже добре обізнаний з анатомією людини і знав, як тримати людину на межі між життям і смертю досить довго”, — каже Олдхаус-Грін. “Коли його штовхнули обличчям у трясовину, він усе ще дихав, тому що в його легенях була вода”.

Остання трапеза

Подальші підказки надходять зі шлунка Чоловіка з Ліндоу. Аналіз його останньої трапези свідчить, що він зʼїв страву на основі ячменю, яка трохи підгоріла.

“Це дуже проста їжа, щось на кшталт пирога на пательні”, – каже Софія Адамс, кураторка відділу європейського залізного віку та періоду римських завоювань у Британському музеї.

На думку дослідниці кельтської культури Енн Росс, цей пиріг, виготовлений з ячменю та частково обпалений, розкриває дещо про його долю. Серед священників Британії тієї доби пиріг на пательні використовувався у церемонії, схожої на витягання короткої соломинки.

Люди витягували з мішка шматки пирога, а той, кому діставався обгорілий шматок, ставав цапом-відбувайлом.

Рештки інших болотяних тіл також свідчать про досить незвичайні останні страви. Одне з них, виявлене у Данії, належало фермеру залізного віку, який жив приблизно у 390 році до нашої ери. Остання трапеза Чоловіка із Граубалле, як його назвали, містила понад 60 різних видів рослин, перетертих разом у несмачну кашу зі злаків, гірких на смак бур’янів і понад 13 видів трав.

“У цій страві – рослини і насіння, зібрані на досить великій території, що свідчить про те, що він брав участь у певному ритуалі або жертвоприношенні”, — каже Олдхаус-Грін. “Але це можна інтерпретувати й інакше. Можливо, це була принизлива їжа”.

У страві, яку востаннє їв Чоловік з Ліндоу, також був помітний слід рослини – омели. Це натякає на зв’язок зі стародавніми друїдами, які, як відомо, використовували омелу у своїх ритуалах.

Олдхаус-Грін зазначає, що у давнину омелу також використовували при нервових розладах і “можливо, її дали Чоловіку з Ліндоу, щоб заспокоїти його і зробити його більш покірним перед жахливою смертю”.

Автор фото, Alamy

У залізну добу верхові болота були багатим джерелом корисних ресурсів, від торфу для спалювання до залізної руди для виготовлення котлів, щитів і зброї

У шлунку Чоловіка із Граубалле також виявили психоактивну речовину, хоча в його випадку це могло бути чим завгодно, але не заспокійливим. Сліди алкалоїдних токсинів у його кишківнику показали, що його остання їжа містила грибок, який росте на колосках злаків, як-от жито та ячмінь.

У великих дозах отруєння цим грибком викликає галюцинації та жахливі наслідки, відомі як вогонь святого Антонія: порушення кровообігу, відчуття печіння та втрату кінцівок через гангрену. Утім, кількість речовини, виявлена у шлунку Чоловіка з Граубалле, свідчила про більш м’який ефект.

“Вона могла змусити його поводитися дивно, він мав бути гарячим, імовірно, кричав. Він бився в агонії, і тому, можливо, це було частиною підготовки до жертвопринесення”, – припускає Олдхаус-Грін.

Ритуальна смерть

Обличчя з усіх болотяних тіл найкраще збереглося у Чоловіка з Толлунда, знайденого у Данії в травні 1950 року. Сьогодні Чоловік з Толлунда лежить у позі ембріона в музеї Сількеборга. Болотна кислота, як і у решти його “товаришів”, надала його шкірі синювато-чорного кольору, а щетину та волосся зробила яскраво-помаранчевими, хоча більшу частину його голови прикриває капелюх з овчини.

На його обличчі можна роздивитися кожну зморшку, кожну пору шкіри, його повіки закриті, наче він мирно спить.

“З ним буквально можна познайомитися, – каже дослідник із музею Сількеборга. – Обличчя — це найбільш виразна частина тіла. Це справді захопливо зустріти людину залізного віку, якій понад 2000 років, яка виглядає так, наче може будь-якої миті прокинутися”.

Окрім капелюха з овечої шкури на талії Чоловіка з Толлунда повʼязаний тканий пояс, а навколо його шиї – петля, іншого одягу на ньому немає.

“Якби на ньому був якийсь вовняний одяг, він, безсумнівно, зберігся б”, — каже дослідник. Болотні кислоти зберігають колаген і кератин, які присутні в таких матеріалах, як шерсть. “У нього залишилося волосся і нігті”.

Залишків тканини не має і на шкірі Чоловіка з Толлунда. “Ми дуже ретельно досліджували його тіло за допомогою мікроскопа. На ньому досі видно багато листків моху, але нічого не вказує на те, що на ньому було щось інше. Тож його поклали, вочевидь, у такому вигляді, в якому ми його і бачимо. Досить дивно, що він оголений, але в капелюсі”.

Автор фото, Getty Images

Людина з Толлунда, чиє обличчя збереглося надзвичайно добре, вочевидь, була обʼєктом людського жертвоприношення понад 2000 років тому

Тіло Чоловіка з Толлунда має багато ознак ритуальної смерті. “Перед жертвоприношенням його поголили і посадили в болото з петлею на шиї”, — пояснюють дослідники. Сплетена мотузка була доволі цінною річчю, яку можна було використати ще раз, але якщо її залишили, це було невипадково.

“Можливо, це був знак, — пояснює вчений. – Залишитися у болотах, здається, було призначенням цього чоловіка. Може, це було його власне рішення або він витягнув коротку соломинку, ми не знаємо. Але він не виглядає так, якби він опирався”.

Дари богам

У XXI столітті складно уявити, що хтось може добровільно піти на таку жахливу смерть, але у залізну добу це не було таким дивним рішенням.

“Це був світ, у якому скрізь панували боги. Усе, що люди робили, було повʼязано з богами”, — каже Олдхаус-Грін. Задоволення богів було завданням життя і смерті не лише окремих людей, але й цілих громад.

“Якщо ви роздратуєте богів, вони дадуть вам поганий урожай або чуму і так далі. Тому їх потрібно було постійно задобрювати”.

Джайлз додає, що у жертвоприношеннях людей богам через болото, можливо, був певний елемент циклічності. “Оскільки люди багато брали з боліт, вони, можливо, відчували, що повинні багато повернути”. Іноді вони залишали в болотах казани, іноді їжу.

“А якщо ви приносите в жертву людину, життя – це, вочевидь, найбільший дар, який ив можете зробити для бога”.

Утім, хоча є докази того, що Чоловік з Ліндоу, Чоловік з Толлунда і Чоловік з Граубалле були жертвами ритуальних вбивств, ми не повинні припускати, що всі болотяні люди загинули через жертвоприношення, застерігає Джайлз. Про деяких з них, як-от про Жінку з Ліндоу, відомо недостатньо, щоби зʼясувати, як саме вони померли.

Автор фото, Alamy

“На деяких із тіл немає слідів насильства, ці люди могли просто потонути”, – зазначає вчена. – Люди нерідко гинуть у таких небезпечних місцях”.

Інші, за словами дослідниці, могли стати жертвами вбивства. Безлюдні болота були зручним місцем для злочинів. Можливо, серед померлих також були жертви самогубства. Їх могли залишити у болоті, адже у ті часи до таких смертей ставилися радше зі страхом, ніж зі співчуттям.

“Можливо, у болотах ховали людей, які загинули таємничим чи неприродним шляхом, — каже Джайлз. – Можливо, церква відмовилась ховати цих людей на своєму цвинтарі. А може, болото – це потужне місце за межами досяжності людей, яке могло оберігати спокій померлих”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!