Що таке юридичне право

§ 4. ПРАВО

Як ви розумієте. — значення виразу «мати право»?

— значення понять «джерело інформації», джерело знань», «джерело права»?

Чи знаєте ви, що. — в юридичній науці «система права» і «правова система» — не тотожні поняття?

«Право і справедливість полягають у тому, щоб кожний мав і робив своє так, аби ніхто не мав чужого і не позбавлявся свого». Конфуцій, філософ

4.1. Що таке соціальні норми і які вони бувають?

Для того, щоб людина могла жити в суспільстві, вона повинна додержуватися певних норм (правил) поведінки, які в ньому панують. Ці норми забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства відповідно до потреб його розвитку, встановлюють «стандарти», зразки, еталони, моделі людської діяльності та поведінки. Всі такі норми поділяють на:

технічні, які передбачають найбільш доцільне використання людиною предметів та явищ матеріального світу (наприклад, містяться в інструкціях із використання побутової техніки, приладів, обладнання);

соціальні, які упорядковують взаємини між людьми та їх об’єднаннями.

Поясни (поясніть) логічний ланцюжок у структурі поняття

За змістом соціальні норми бувають політичні, організаційні, культурні, етичні, естетичні, норми етикету тощо.

Ознаками соціальних норм є те, що вони:

— встановлюють правила поведінки або діяльності людей;

— регулюють суспільні відносини;

— мають загальний характер (стосуються всіх);

— як правило, склалися історично і містять концентрований досвід людства про найбільш доцільну поведінку в конкретній ситуації;

— можуть існувати як в усній, так і в письмовій формі;

— забезпечуються різними засобами як громадського, так і державного впливу.

Класифікація соціальних норм за способом їх встановлення та забезпечення

Різновиди соціальних норм

оцінюють і регулюють поведінку людей з погляду добра і зла, справедливого і несправедливого, гуманного і негуманного тощо

внутрішня переконаність і сила громадської думки

регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога (богів). Вони відображені в статутах, священних книгах, релігійних документах

внутрішня переконаність і віра

Корпоративні норми (норми громадських об’єднань)

встановлюються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими громадськими об’єднаннями і містяться у статутах. Деяким із них держава надає юридичну обов’язковість (наприклад, нормам профспілкових і кооперативних організацій)

забезпечують громадські об’єднання

склались історично і закріпились у суспільній практиці в результаті багаторазового використання, передаються від покоління до покоління

загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які держава встановлює (санкціонує) з метою регулювання суспільних відносин

охороняє і гарантує держава, зокрема й за допомогою примусу

Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що:

1) вони виникають, коли формується держава,

2) їх встановлює або санкціонує держава;

3) виражають волю панівної частини суспільства;

4) утворюють внутрішньо узгоджену систему;

5) формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов’язків;

6) формально визначені й мають чіткі форми зовнішнього вираження.

4.2. Що таке право і які ознаки воно має?

Серед усієї палітри соціальних норм правові норми мають найважливіше значення, а їх сукупність називають «правом».

Поняття «право» вживають у різних контекстах. У правознавстві цей термін може використовуватися у загальносоціальному та юридичному значеннях або ж як природне (загальносоціальне) і позитивне (спеціально-соціальне, юридичне) право.

Природне право належить людині від народження. Це право на життя, честь, гідність, їжу, фізичну недоторканність тощо. Воно є похідним від самої природи людини, органічно притаманне кожній людині лише тому, що вона, як живий організм, народилася саме людиною. Природне право не залежить від людської волі чи бажання, воно стверджує існування вищих, незалежних від держави, понять — таких як свобода, рівність, справедливість. Тому природне право розглядають як сукупність універсальних принципів і норм, що повинні бути основою всіх правових систем світової цивілізації.

Позитивне право (юридичне право) розглядається як діюча система правових норм, прояв владної волі конкретних соціальних суб’єктів, насамперед держави. Позитивне право держава перетворює в систему законодавства і підтримує його своєю силою. Юридичне, встановлене державою, право виражається в законах та інших документах і стає нормативним регулятором, фактично відчутним (позитивним) у тих випадках, коли визначає юридично дозволену чи юридично заборонену поведінку. Позитивне право існує як суб’єктивне та об’єктивне право.

Суб’єктивне юридичне право — це закріплені законодавством конкретні юридичні можливості (свободи), які належать суб’єкту (людині або іншому учаснику суспільного життя). їх використання залежить від суб’єкта, від його свідомості. Тому і називаються вони суб’єктивними. Англійською мовою термін «суб’єктивне право» перекладається словом «a right», яке також може означати справедливість, правильність і порядок.

Об’єктивне юридичне право — це регулятор суспільних відносин, що діє в державі. Це система таких норм, які є критерієм правомірної (дозволеної) та неправомірної (недозволеної) поведінки особи. Ці правила існують незалежно від волі окремих людей (за винятком законодавця). Для позначення цього явища в англійській мові вживається слово «a law», яке також перекладається як «закон», «правило».

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Тобто, поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки певної сфери життєдіяльності, вона об’єктивна. Коли ж ця норма стосується конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.

Практичне завдання

Розгляньте схему. Визначте, чи правильно розташовані у ній поняття, які виділені жирним шрифтом. Назвіть цю схему.

Розгляньте таблицю з прикладами прав різних видів. Доповніть її власними прикладами.

Суб’єктивне юридичне право

Право на життя. Право не бути позбавленим життя. Право захищати своє життя і здоров’я

Конституція України. Ст. 3, 27

Цивільний кодекс України. Книга друга. Глава 21. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи. Ст. 281, 282.

Кримінальний кодекс України.

Особлива частина. Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи. Ст. 115

Право власності (право володіти, користуватися, розпоряджатися майном)

Конституція України. Ст. 13, 14, 41

Цивільний кодекс України. Книга третя. Розділ І. Право власності

Право на освіту. Право на вивчення рідної мови. Право на творчість

Конституція України. Ст. 23, 53, 54

Закон України «Про вищу освіту»

Основні ознаки позитивного (об’єктивного юридичного) права:

1) праву властива системність, бо всі правові норми пов’язані між собою, діють на основі спільних принципів, виконують однакові функції — регулятивну й охоронну;

2) ці правила поведінки є обов’язковими для всіх учасників правовідносин без винятку, незалежно від бажання і від ставлення до них;

3) право — це такі правила поведінки, зміст яких чітко визначено, логічно сформульовано і формально визначено (точно зафіксовано) у певних джерелах, наприклад, у тексті правового документа чи нормативного договору;

4) право складається з правил поведінки, які ще називають нормами поведінки, а це означає, що вони закріплюють еталон, модель поведінки у визначеній ситуації. Ці норми визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб і державних органів;

5) право виражає волю держави, яка репрезентує інтереси всього населення, тому вона встановлює, гарантує та охороняє ці норми через спеціально створені органи;

6) право є ефективним соціальним регулятором порівняно з іншими соціальними нормами, оскільки порушення правових норм зумовлює певні правові наслідки. Держава може змушувати до виконання правових норм, зокрема, й силою державного примусу.

Поясни (поясніть) логічний ланцюжок у структурі поняття

4.3. Що таке джерела права?

Право, як ми з’ясували, завжди має бути формально визначеним, вираженим у певній змістовній формі, тобто правові норми мають бути сформульовані у певний текст, а цей текст має бути десь зафіксований.

Поясни (поясніть) логічний ланцюжок у структурі поняття

Отже, джерело права — це спеціальний термін, що застосовується для позначення того вмістилища правових норм, звідки ми їх можемо взяти, прочитати, щоб належно реалізувати. Унаслідок закріплення ці правила набувають загальнообов’язкового значення. Якщо норма не закріплена в певному джерелі, то вона залишається нормою поведінки, соціальною нормою, але не буде нормою права.

Є такі основні джерела права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір.

Правовий звичай — це санкціоноване (визнане і схвалене) державою правило поведінки, яке набуває загальнообов’язкового значення. Держава санкціонує не всі звичаї, що існують у суспільстві, а лише ті, які мають найбільше значення, відповідають його інтересам і рівню розвитку.

Прикладом найдавніших правових звичаїв є Закони ХІІ таблиць (Рим, V ст. до н. е.), закони Драконта (Афіни, VII ст. до н. е.), «Руська правда» (Київська держава, XI—XII ст.). Досвід сучасних країн підтверджує, що сьогодні звичаї діють лише в обмеженій сфері суспільних відносин.

Правовий прецедент — це рішення компетентного державного органу (суду чи адміністративного органу) щодо конкретної справи, яке набуло обов’язкового значення під час розгляду подібних справ і стало юридичним правилом. Це важливе джерело права в країнах англо-американської правової системи. Виникла ця система у Великій Британії, де право створювалося королівськими судами і за своєю структурою було правом судової практики. Кожен суд зобов’язаний додержувати прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених ним самим (якщо це вища судова інстанція).

Нормативно-правовий акт — це офіційний формально визначений письмовий документ, ухвалений компетентним органом державної влади. Він урегульовує певні суспільні відносини, є загальнообов’язковим і охороняється державою. Нормативно-правовий акт має свою визначену форму: закони, укази, постанови, розпорядження та ін. Загалом, усі нормативно-правові акти поділяють на закони (приймає парламент, а також народ — шляхом всенародного голосування через референдум), підзаконні акти (ухвалюють парламент, президент, уряд, місцеві органи). Підзаконними актами є постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, а також розпорядження, накази, рішення місцевих органів.

Нормативно-правовий договір — це правовий документ, який за спільною домовленістю кількох суб’єктів установлює взаємні права й обов’язки з економічних, політичних чи інших соціальних питань і забезпечується державою. Прикладом є Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації й функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 р.; колективний договір між власником і працівниками певного підприємства.

Існують такі додаткові джерела права:

Міжнародно-правові акти — це документи міжнародної співдружності, що після їх належного схвалення (ратифікації) набувають юридичної сили на території держав. Зокрема, конвенція, пакт, угода, протокол та ін. (наприклад, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ухвалена державами-членами Ради Європи в 1950 р., але Україною була ратифікована у 1997 р., після чого і набула чинності на території нашої держави; Конвенція ООН про права дитини ухвалена в 1989 р., ратифікована Україною у 1991 р.).

Правова доктрина — це правові теорії, вчення, думки видатних учених-юристів (докторів наук) із тих чи тих питань, коментарі законодавчих актів. В Україні важливим суб’єктом формування правової доктрини є Конституційний Суд України, який викладає власне розуміння духу Конституції України та поточного законодавства. Прикладом можуть бути також науково-практичні коментарі до актів законодавства (Кримінального кодексу, Цивільного кодексу та ін.), які не мають сили законів, але допомагають у застосуванні правових норм до конкретних життєвих ситуацій.

Релігійно-правові норми — це релігійні канони, заповіді та звичаї, яким держава надала загальнообов’язкового характеру для регулювання суспільних відносин. Поширене це джерело в традиційно-релігійних правових системах, що характерні для мусульманського права (Коран, Суна). В Україні це джерело права не застосовується.

Оскільки в Україні нормативно-правовий акт є основним джерелом права, то поняття «джерела права» і «законодавство» загалом можуть використовуватися як взаємозамінні, адже законодавство — це сукупність усіх нормативно-правових актів держави, передусім законів, які ухвалюють уповноважені правотворчі органи, та які є формою закріплення й вираження правових норм, засобом надання їм об’єктивності, визначеності, загальнообов’язковості.

4.4. Що таке система права та які її елементи?

Якщо джерела права — це форми зовнішнього вираження правових норм, то внутрішню структуру права називають «система права». Системність, як ми уже знаємо, є однією з ознак права, адже кожна правова норма має своє визначене місце у праві, свою нішу, поряд із подібними нормами, пов’язаними з нею.

Поясни (поясніть) логічний ланцюжок у структурі поняття

Структурними елементами, складниками системи права є: норми права — найелементарніші, найменші цеглинки права; інститути права; підгалузі права, галузі права. Не може існувати юридичної норми, що не входила б до певного інституту і до певної галузі права.

Норма права, або правова норма — це офіційне, загальнообов’язкове правило поведінки, яке держава встановлює (або санкціонує), охороняє від порушень, спрямовує на регулювання найважливіших суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав та обов’язків суб’єктів правовідносин.

Створи (створіть) логічний ланцюжок у структурі поняття

Інститут права — це відокремлена система правових норм, що регулюють певний вид однорідних суспільних відносин. Серед інститутів розрізняють: галузеві, які утворюються нормами однієї галузі права (наприклад, у кримінальному праві — це інститути необхідної оборони, крайньої необхідності, покарання, співучасті та ін.; у трудовому праві — інститути трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, оплати праці та ін.; у цивільному праві — інститути застави, купівлі-продажу, заповіту тощо; у конституційному праві — інститут громадянства, президента і т. д.); міжгалузеві, які об’єднують норми, що належать до різних галузей права (наприклад, інститут відповідальності за екологічні правопорушення, морське право, інститут державної служби, інститут формування законодавчого органу нашої держави, які утворюються сукупністю норм).

Підгалузь права — це сукупність норм права, що регулюють визначену групу однорідних суспільних відносин. Підгалузі є не у всіх галузях, а лише в найбільших за обсягом. У цивільному праві — спадкове, зобов’язальне право, право інтелектуальної власності, у фінансовому — бюджетне, податкове право тощо.

Галузь права — це сукупність норм права, що регулюють визначену сферу однорідних суспільних відносин (трудових, сімейних, управлінських тощо) специфічним методом правового регулювання. Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від предмета і методу правового регулювання: конституційне; цивільне; кримінальне; адміністративне; трудове; господарське; сімейне; фінансове; цивільно-процесуальне; екологічне; житлове; господарсько-процесуальне та ін.

Створи (створіть) логічний ланцюжок у структурі поняття

Додаткова інформація

Конституційне право — це система правових норм, які закріплюють основи державного ладу, організацію, функції і принципи діяльності державних органів, основні обов’язки і права громадян.

Цивільне право — це система правових норм, які регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними та/або юридичними особами як рівноправними суб’єктами.

Кримінальне право — це система правових норм, які спрямовані на боротьбу зі злочинами і встановлюють міру кримінальної відповідальності за їх скоєння.

Адміністративне право — система правових норм, що регулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату.

Трудове право — це система норм права, які регулюють суспільні відносини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму і звільнення з роботи, умови праці, час праці й відпочинку тощо).

Сімейне право — це система правових норм, які регулюють порядок та умови реєстрації, розірвання шлюбу, права і обов’язки подружжя, взаємини між дітьми та батьками, які виникають внаслідок укладення шлюбу і належності людини до сім’ї.

Фінансове право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері накопичення і використання фінансових ресурсів держави.

Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані із розглядом у судах цивільних, трудових, сімейних та інших справ, здійсненням судових рішень.

Екологічне право — це система правових норм, які регулюють раціональне використання людиною природних ресурсів для задоволення своїх потреб та інтересів.

Практичне завдання

Оцініть учнівську спробу пояснити поняття з використанням міжпредметних зв’язків. Складіть свій варіант пояснення.

Марічка готувала повідомлення про роль права в житті людей. Вона придумала порівняти права з вітамінами, оскільки помітила деякі спільні ознаки — вони обов’язково потрібні всім-всім, мають певну форму (драже, яблуко), вітаміни певної групи регулюють певні функції організму, деякі вітаміни ми споживаємо з їжею автоматично, не замислюючись, деякі можна вживати лише за приписом лікаря, вони ефективно забезпечують функціонування людини.

Які ознаки права намагалася схарактеризувати Марічка?

Практичне завдання

Порівняйте систему права із системою файлів, папок і дисків на комп’ютері. Виконайте завдання:

1. Уявіть (гіпотетично), що інформація вилучилася з усіх файлів, папок та дисків і просто «десь» зависла в комп’ютері. Проведіть паралель із правом (інформацією) та системою впорядкування і зовнішнього вираження цієї інформації.

2. Поясніть, чому право мусить бути системою норм.

Додаткова інформація

Не можна ототожнювати поняття «система права» і «правова система»

Система всіх правових норм, що є чинними в конкретній державі:

Критерії поділу на галузі:

Предмет правового регулювання — певні суспільні відносини, врегульовані правом (що регулює?)

Метод правового регулювання — спосіб владного впливу держави на суспільні відносини (як регулює?)

Система всіх юридичних явищ, що існують у певній державі чи групі однотипних держав:

— романо-германська, або європейсько-континентальна — нормативно-актна система

—англосаксонська, або англо-американська — судово-прецедентна система

— ідеологічно-релігійна система (мусульманське право, соціалістична правова система)

Система норм, що регулюють відносини між приватними та/або юридичними особами (наприклад, цивільне, сімейне право)

Система норм, що регулюють відносини між державними органами і між державою та особою (наприклад, конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне право)

Перевірте себе:

1. Дайте відповіді на запитання:

— Яке джерело права є основним в Україні?

2. Назвіть види соціальних норм. Використайте «Схему № 1» у «Додатку» для розповіді про соціальні норми.

3. Назвіть ознаки соціальних норм.

4. Визначте, які особливості мають правові норми порівняно з іншими соціальними нормами.

5. Розгляньте «Схему № 4» у «Додатку». Виконайте за її допомогою наступні (6,7,8) завдання.

6. Назвіть ознаки права. Чи можна визначити серед них ті, що є істотними, та вважати якісь ознаки несуттєвими?

7. Поясніть поняття «джерело права» та назвіть основні джерела права.

8. Наведіть приклади джерел права.

9. Із яких елементів складається система права?

10. «Я можу» і «я мушу». Яке із цих формулювань відображає суб’єктивне право особи, а яке обумовлене наявністю об’єктивного права? Обґрунтуйте свою думку.

Завдання для домашньої роботи:

1. Добери приклади ситуацій, які регулюються нормам різних галузей права і запиши їх у зошит.

2. Сформулюй ключові фрази (словосполучення, тези) для повідомлення на тему «Яку роль відіграє право в житті суспільства?» Розташуй (запиши) їх у послідовності від загального до конкретного.

Поняття права. Ознаки права

В юридичній науці існує велика кількість визначень права. Це залежить головним чином від того, яка правова доктрина покладена в основу такого визначення: природно-правова, позитивістська, соціологічна чи інша, від багатоманітності поглядів на походження права, його джерела, на розуміння природи його зв’язків з державою, а також від того, які ознаки та риси права покладаються в основу того чи іншого його визначення. Можна сказати, що терміном „право” позначаються поняття, які відображають різні соціальні явища. Одне з таких явищ, що виникає та існує із соціального життя незалежно від держави, має загально-соціальну природу, є загальносоціальних. Інше – є результатом і наслідком державної діяльності, втіленням її волевиявлення. Його називають спеціально-соціальним, юридичним (законодавчим) або позитивним.

Право у загальносоціальному розумінні – це певні можливості суб’єкта соціального життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і повинні бути рівними для всіх одноіменних суб’єктів. В залежності від виду суб’єктів цих можливостей розрізняють права людини, права нації (народу), права людства. Позитивне ж право як система норм, що містять права та обов’язки, офіційно закріплені державою, певною мірою протиставляється природному праву, яке має більш глибокий, обгрунтований, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини.

Отже, визначальним для праворозуміння є ототожнення або розмежування права і закону (офіційно встановленого, позитивного права). Цей момент розмежування або ототожнення й означає принципову відмінність між двома протилежними типами праворозуміння, які називають відповідно юридичним (від jus – право) і легістським (від lех – закон). Для юридичного праворозуміння питання „що таке право?” є проблемним. Для легістського такого питання не існує, для нього право – це вже офіційно дане, позитивне право.

Позитивне право, у свою чергу, має два значення: об’єктивне юридичне право як система встановлених (визнаних) і забезпечених державою правових норм і принципів; суб’єктивне юридичне право – правові норми і принципи як певні юридично визнані: можливості (свободи) суб’єкта права задовольняти власний інтерес. Між цими двома значеннями права існує тісний взаємозв’язок. Суб’єктивне юридичне право є похідним від об’єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах. Поки норма права с загальною і поширюється на всі можливі випадки, вона є об’єктивною. Коли норма права стосується конкретної певної ситуації, вона є суб’єктивною.

Можна сказати, що наділяючи громадян суб’єктивним юридичним правом, держава нібито відкриває доступ до здійснення основних, невідчужуваних прав людини, даних їй від народження, від природи. Природні права людини (її безпосередньо-соціальні права) перетворюються на суб’єктивні юридичні права та одержують офіційне визнання за допомогою загальнообов’язкових норм права, встановлених і охоронюваних державою у вигляді об’єктивного права.

Останнім часом поширеною є думка про визнання загальносоціальної сутності і призначення права, коли воно розглядається як вираження компромісу між класами, різними соціальними шарами суспільства. Пріоритет тут віддано людині, її свободі, інтересам, потребам. Таким чином, дійсна сутність права полягає в тому, що воно відображає нормативно-визначену, гарантовану державою міру свободи особи.

Одночасно є намагання розглядати право в аспекті реальних суспільних відносин, представником яких у правовому регулюванні суспільства виступає юридична практика. Право виступає елементом суспільної свідомості, якому відповідають певні суспільні відносини. Право як явище світової і національної культури є складовою частиною цивілізації, феноменом суспільної та індивідуальної свідомості, які політична влада повинна відображати в чинному законодавстві. Цьому не суперечить інша думка: право – це можлива поведінка, коріння якої в системі суспільних відносин, і вона знаходить свій прояв у юридичних нормах, які застосовуються державою. Коріння права – у природних умовах існування суспільства. Закон лише відображає право, яке реально існує в суспільних відносинах, і тому слід визнати суб’єктивні права первинними, а ті, що сформульовані в законі – вторинними.

У намаганні поєднати викладені підходи до розуміння права вважається можливим з навчальною метою сформулювати наступне його визначення, яке, безумовно, не може претендувати на виключну адекватність і повноту охоплення усіх найважливіших рис та ознак цього феномену.

Право – це зумовлена природою людини і суспільства формально визначена нормативна система регулювання суспільних відносин, яка виражає міру свободи особи, рівності і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів і забезпечується заходами легального державного впливу, у тому числі можливістю державного примусу.

Для характеристики найсуттєвіших рис права, які відображають його сутність і відрізняють від інших правил поведінки (норм моралі, звичаїв, традицій), прийнято використовувати поняття ознак права, основними з яких є:

  • 1) вираження у праві міри свободи, рівності та справедливості, що означає втілення у ньому основних прав та свобод людини, визнаних у світовому співтоваристві і виражених у міжнародних актах. Право є мірою свободи та рівності людей, в ідеалі справедливо встановленою державою так, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. У праві свобода трансформується в суб’єктивні права, яким відповідають обов’язки, що їх обмежують. Свобода невіддільна від справедливості і становить її основу;
  • 2) інтелектуально-вольовий характер права. Право є проявом волі і свідомості людей, воно акумулює їх суспільну, групову та індивідуальну волю у гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. Загалом право відображає соціальний компроміс на засадах справедливості і розуму. Право завжди виражає державну волю, проте ця воля й інтереси влади, не є безмежними. Вони повинні вводити поведінку підвладних у норми, які б найбільше відповідали інтересам людини, принципам справедливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму;
  • 3) нормативність, яка полягає в тому, що на підставі багаторазового повторення поведінки формується відповідне правило. Права людини через норми права трансформуються і набувають юридичної форми, отримують офіційне визнання і гарантований захист держави. Нормативністю права до суспільного життя вносяться елементи єдності, рівності, принципової однаковості; право виступає як загальний масштаб, регулятор поведінки. Нормативність у правовій сфері – це формування типового правила і гарантія здійснення суб’єктивних прав;
  • 4) формальна визначеність –офіційне вираження норм права у законах, підзаконних нормативно-правових актах, інших визначених формах, які мають відповідну структуру, приймаються за встановленою процедурою, підлягають однаковому тлумаченню і реалізації. Чіткість, однозначність, стислість досягається за допомогою правових понять, їх визначень, юридичних конструкцій, правил юридичної техніки;
  • 5) загальнообов’язковість права виражається в тому, що дія правових норм поширюється на всіх. Загальнообов’язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників суспільних відносин, а також що воно має нормативний характер. Держава надає праву загальнообов’язкове значення, зводить право в закон і надає йому офіційну форму вираження;
  • 6) системність права полягає в тому, що воно є не просто сукупністю принципів і норм, а їх системою, де всі елементи пов’язані та узгоджені. І в іншому розрізі: сучасне право складається з трьох елементів – природне право, позитивне право, суб’єктивне право. Природне право складається із соціально правових вимог, зміст яких обумовлений природою людини і суспільства, і які суспільство і держава здатні забезпечувати кожному громадянину. Позитивне право – це законодавство та інші джерела права, в яких отримують офіційне державне визнання соціально-правові домагання суб’єктів. Суб’єктивне право – це індивідуальні можливості, які виникають на підставі норм позитивного права і задовольняють інтереси, потреби носія цих прав. Зв’язок суспільства, держави і права такий: зміст права створюється суспільством, форма права – державою;
  • 7) державна забезпеченість, гарантованість права, у тому числі за допомогою державного примусу, що чітко розмежовує права й обов’язки, визначає сферу особистої свободи та її кордони. Загалом це свідчить, що держава у цілому підтримує загальні правила, які визнаються нею правовими. Державна охорона права містить у собі організаційні, організаційно-технічні, виховні, превентивні заходи, включаючи легальний примус до порушників вимог правових норм. Тим самим забезпечується і загальнообов’язковість норм права.

Слід ще раз підкреслити, що право не можна зводити до правових норм, оскільки крім норм воно вміщує в собі соціально-правові домагання (природне право і суб’єктивні права). Закон може бути неправовим, якщо змістом його стає свавілля державної влади. Такі закони можна визначити як формальне право, тобто право з точки зору форми, а не змісту. Розмежування права і закону дає можливість розглядати право як критерій якості закону.

Поняття, ознаки та принципи права

Право, як і держава, завжди безпосередньо відображає потреби суспільного розвитку і спрямоване на нормативне регулювання суспі­льних відносин. Право визначає, що може або мусить робити держава, її органи, кожен громадянин, встановлює відповідні дозволи і заборо­ни. Метою права є поєднання свободи кожного зі свободою усіх. Ха­рактер цього поєднання залежить від особливостей економічних, полі­тичних, соціальних та інших відносин, властивих тому чи іншому суспільству. Таким чином, право виступає як природна міра свободи, тобто відповідає інтересам і волі суб’єктів суспільних відносин.

Право не тільки закріплює рівність усіх перед законом, але, вод­ночас, встановлює її міру, що необхідно для запобігання зловживання цим принципом.

В сучасній юридичній науці термін “право” розглядають як загальносоціальне явище, тобто яке випливає безпосередньо із соціаль­ного життя і не залежить від держави, і як юридичне явище (право), тобто яке є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави.

Як загальносоціальне явище, право характеризується певною свободою й обґрунтованістю поведінки людей, тобто загальними й рівними можливостями для усіх однойменних суб’єктів. З таких пози­цій розрізняють: права людини; права соціальних спільностей; права нації, народу; права людства.

Юридичне явище (право) — це складна система, яка складається із загальнообов’язкових принципів, правил і норм поведінки, встанов­лених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулю­вання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.

Юридичне право, у свою чергу, ділиться на:

Об’єктивне право — це система діючих у державі загальноо­бов’язкових, формально визначених норм права, втілених у різ­них джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб’єкта права.

Термін “об’єктивне” означає, що норми права встановлені або санкціоновані державою, містяться у виданих компетентними держав­ними органами нормативноправових актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу та свідомості суб’єкта права.

Застосування права до кожного конкретного випадку супрово­джується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкрет­ної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Коли ж ця правова норма стосується конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то вона стає суб’єктивною.

Суб’єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість конкретного суб’єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб’єктів та звертатися до держави за захистом по­рушених прав.

Термін “суб’єктивне” означає, що право належить конкретному суб’єкту, який, на свій розсуд, може скористатися або не скористатися наданими йому правами і свободами, тобто усе залежить від його волі та свідомості.

Об’єктивне і суб’єктивне право тісно взаємозв’язані. Суб’єк­тивне право є похідним від об’єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

На підставі об’єктивного права здобуваються суб’єктивні права та виникають правовідносини.

Отже, право — це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою норм права, які встановлюють права та обов’язки уча­сників правовідносин, виступають регулятором суспільних відно­син та забезпечуються примусовою силою держави.

В юридичній науці існує достатньо багато визначень поняття права, але жодна дефініція не в змозі охопити усі ознаки права.

Ознаки права — це найсуттєвіші характеристики права, ті риси, які відрізняють право від інших правил поведінки (норм моралі, зви­чаїв, традицій) та відображають його сутність.

Основними ознаками права є:

  • 1) право встановлюється або санкціонується державою, тобто держава, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, виявляє правові потреби суспільства і оформляє їх у но­рмативноправових актах. Нормативноправові приписи встанов­люються насамперед законодавчим органом, який приймає акти найвищої юридичної сили — закони, а також багатьма іншими державними органами, діяльність яких має підзаконний, виконав­чий характер. В особливих випадках держава вдається до всена­родного опитування населення — референдуму, як безпосеред­нього волевиявлення народу країни. Санкціонування, тобто офіційне схвалення державою раніше діючих правил, як правових норм, в сучасному житті застосовується відносно рідко;
  • 2) нормативність права, тобто право складається з правових норм як загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлюють межі поведінки суб’єктів права. Тим самим право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб’єктів. Нормативна основа права складається з трьох головних елементів: дозвіл; припис (веління); заборони. Під дозвілом розуміють надання суб’єкту права можливості здійснення позитивних дій на свій розсуд заради задоволення певного інтересу. Припис (веління) встановлює безальтернативне спрямування поведінки суб’єкта права на вчинення будьяких активних дій. Заборона вимагає бе­зумовного утримання суб’єкта права від певної поведінки, яка визнається протиправною;
  • 3) загальнообов’язковість права, тобто вимоги норм права є обов’язкові для усіх суб’єктів правовідносин, до яких вони звер­нені, і повинні виконуватися ними без винятків та незалежно від їхнього ставлення до самих норм. Винятки можуть мати місце тоді, коли вони передбачені самим законом;
  • 4) формальна визначеність права, тобто вимоги норм права чітко визначені і офіційно закріплюються державою у визначених фо­рмах (у формі правових звичаїв, прецедентів, договорів, норма­тивноправових актів). Ці форми мають відповідну структуру, приймаються за встановленою процедурою, підлягають однако­вому тлумаченню і застосуванню. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки;
  • 5) системність права, тобто право становить цілісну систему вза­ємопов’язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих правових норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути, підгалузі та галузі права;
  • 6) державна забезпеченість, тобто держава за допомогою компе­тентних державних органів не тільки встановлює правові норми, але й забезпечує їх належний захист. Виконання норм права по­винне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що вони справедливі і їх вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням населення, встановленням державного нагляду і ко­нтролю за виконанням Конституції і законів. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який здійснюючи право­суддя, не обов’язково звертається до застосування державного примусу. Право передбачає можливість застосування примусу до осіб, які не виконують або виконують неналежним чином ви­моги правових норм. Підстави, види та міра державного приму­су, як і порядок його застосування, суворо регламентовані нор­мами права. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого пору­шення встановлених правил;
  • 7) регулятивний характер права, тобто право виступає регулято­ром суспільних відносин, впливає на поведінку і свідомовольову діяльність суб’єктів права;
  • 8) вираз у праві міри свободи, рівності та справедливості, тобто право з достатньою повнотою втілює основні права і свободи людини, надає їй легальну можливість реалізувати свої інтереси не порушуючи (обмежуючи) прав і свобод інших людей. У праві свобода трансформується в суб’єктивні права, яким відповіда­ють обов’язки, що їх обмежують. Право передбачає рівність ви­мог нормативних приписів до усіх суб’єктів суспільних відносин незалежно від їх індивідуальних властивостей. Зрозуміло, що не кожне право може бути справедливим. Справедливість — це ба­ланс інтересів: влади і громадянина, роботодавця і працівника, виробника і споживача, продавця і покупця тощо. Право, як і держава, складається на певній соціальній базі і багато в чому залежить від того, яка соціальна група, клас або прошарок відіг­рає провідну роль у суспільстві. І тому найвищим суспільним призначенням права є забезпечення у нормативному порядку прав і свобод людини і громадянина, підтвердження принципів рівності та справедливості, виключення будьякого свавілля з життя суспільства.

Серед компонентів права важливе місце і значення мають прин­ципи права. Поняття “принцип” у перекладі з латинської мови означає “початок”, “першооснова”, “первинність”. Принципи права прита­манні будьякій правовій системі, вони виступають в якості своєрідної конструкції, на якій базуються і реалізуються не тільки окремі норми права, інститути і галузі права, а й вся система права. Як правило, принципи права закріплюються або в законодавчих актах, або запов­нюють собою зміст правових норм. Вони служать основним орієнти­ром всієї правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності державних органів. Ті принципи, що не закріплені у правових припи­сах, вважаються лише ідеями права і належать до сфери правосвідо­мості.

Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, положен­ня, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб’єктів права.

У юридичній науці існують різноманітні підходи щодо класифі­кації принципів права. Зокрема, залежно від призначення і об’єкта ві­дображення, принципи права поділяються на соціальноправові і спеціальноправові.

Соціальноправові принципи права відображують систему цінностей, властивих суспільству, забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу. Вони забезпечують домінування загальнолюдських цінностей над інтересами націй, класів, груп, визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, єдність суспільних і особистих інтересів.

Спеціальноправові принципи права відображають основні засади формування та існування власне права, як специфічного соціа­льного явища і за сферою дії вони поділяються на загальноправові, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальноправові принципи права характерні для права у ці­лому, визначають його характер і ознаки, розвиток та формування на­ціональної правової системи. Вони діють у всіх галузях права і до них належать:

  • 1) принцип гуманізму — означає визнання людини найвищою со­ціальною цінністю, домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини (право на життя, здоров’я, особисту свободу, недоторканість тощо);
  • 2) принцип демократизму — означає закріплення в нормах пра­вового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади та управлінні державними справами, у створенні й удосконаленні законодавства;
  • 3) принцип соціальної справедливості — означає здатність права захищати права, свободи та інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має своє уявлення про справедливість, а також відповідність між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов’язками, злочином і покаранням, заслугами лю­дей та їхнім суспільним визнанням;
  • 4) принцип свободи — означає можливість вибору певного варіа­нта поведінки для окремої людини, державних органів і посадо­вих осіб;
  • 5) принцип рівності — означає рівність усіх громадян перед зако­ном, незалежно від національної, статевої, політичної, релігійної належності, соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять та інших обставин, наявність рівних загальног­ромадянських прав і обов’язків, рівний захист у суді;
  • 6) принцип взаємної відповідальності держави і особи — озна­чає, що вони пов’язані взаємними правами і обов’язками. І тому не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава ві­дповідає перед громадянами за здійснення своєї діяльності (при­йняття законів, забезпечення гідного рівня життя людини тощо); 7) принцип законності — означає однакове розуміння і суворе до­тримання і виконання законів і підзаконних нормативноправових актів усіма суб’єктами суспільних відносин, верховен­ство закону в системі нормативноправових актів, неприпусти­мість зворотної сили законів, відповідальність за вину громадян і посадових осіб.

Галузеві принципи права притаманні конкретній галузі права, які, нарівні з методом і предметом правового регулювання, сприяють індивідуалізації цієї галузі. Наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; принцип забезпечення свободи праці — у трудовому праві; принцип індивідуалізації пока­рання — у кримінальному праві тощо.

Міжгалузеві принципи права притаманні кільком спорідненим галузям права. Наприклад, принципи гласності, змагальності сторін і незалежності судочинства — у кримінальнопроцесуальному та циві­льнопроцесуальному праві; принципи матеріальної відповідальнос­ті — у цивільному та трудовому праві тощо.

Принципи інститутів права діють у межах однорідних суспі­льних відносин, що регулюються нормами певного інституту права і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права. Наприклад, принцип несприйняття подвійного громадянства — інститут громадянства у конституційному праві; принцип добровіль­ності цивільноправових угод — інститут цивільноправових угод у цивільному праві тощо.

До основних принципів права також належать також правові ак­сіоми та правові презумпції.

Правові аксіоми — це такі положення, які сприймаються без доведення, тому що не підлягають сумніву. Наприклад, незнання за­конів не звільняє від юридичної відповідальності; закони та інші нор­мативноправові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, ко­ли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи тощо.

Правові презумпції — це певні припущення, що слід довести. Наприклад, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної від­повідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буду доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду тощо.

Related Post

Скільки калорій у Цикорії без цукруСкільки калорій у Цикорії без цукру

Зміст:1 Цикорій1.0.1 Склад1.0.2 Фармакологічна дія1.0.3 Регіони проростання лікарської рослини1.1 Загальна інформація1.2 Заготівля сировини1.3 Лікувальні властивості1.4 Користь цикорію1.5 Дія і застосування1.6 Показання для вживання цикорію1.7 Протипоказання до прийому цикорію2 Цикорій —

Що означає ФіліпЩо означає Філіп

Значення імені Пилип З грецької – "той, що любить коней".28 серп. 2023 р. Філі́пе Filipe Походження Філіпп Споріднені імена Феліпе, Філіп, Пилип Іншими мовами: Що означає ім'я Філіп: походження, характер Давньогрецьке

Шукаю роботу насіння пара на дачаШукаю роботу насіння пара на дача

Зміст:1 Агроном1.1 Провідний агроном1.2 Агроном1.3 Помічник агронома1.4 Агроном1.5 Агроном-консультант, продакт-менеджер1.6 Агроном з захисту рослин у Біляївку1.7 Агроном з вирощування м’яти (с. Студеники)1.8 Агроном1.9 Агроном, фахівець на гарячу лінію у Софіївську