Платон – життя, філософія, книги

Платон (427/428 до н.е. — 347 до н.е.) — один з найвідоміших філософів Давньої Греції, який вважається засновником академічної філософії. Його вплив на західну культуру є незаперечним, а його твори є досі джерелом великої науки та філософських роздумів.

Платон народився в Афінах в родині аристократів. Його батько, Аристон, був прямим нащадком Афінського царя Кодра, а мати, Периктона, була родичкою суперника Перікла. Платон був ідеальним учнем свого вчителя Сократа, який став його найбільшим впливом і який пізніше став головним персонажем в його діалогах.

Після смерті Сократа Платон покинув Афіни і подорожував по різних країнах, де зустрічався з іншими філософами того часу. Пізніше він заснував Академію в Афінах, де викладав філософію та математику. Академія стала першою установою в європейській історії, що надавала вищу освіту.

Платон присвятив багато часу написанню своїх творів, які містили в собі його ідеї та філософські погляди. До його найвідоміших творів належать «Держава», «Федон», «Симпозіон», «Федр», «Парменид» та «Фаїдон». У своїх творах він описував ідеальне суспільство, а також розвивав поняття про душу та її безсмертя.

Платон був також знаменитим вчителем, серед його учнів був знаменитий філософ Аристотель.

Філософія Платона

Філософія Платона — це складна система вчення, яка охоплює різноманітні аспекти людського життя, такі як метафізика, етика, політика, соціологія та інше. Основна ідея філософії Платона полягає в тому, що за реальністю, яку сприймаємо нашими чуттями, існує вища реальність ідеальних форм або ідей, які є об’єктивними і вічними.

У своїй теорії пізнання Платон розрізняє два світи: світ чуттєвого досвіду та світ ідей. Світ чуттєвого досвіду є нестійким, змінним та непевним, тоді як світ ідей є стабільним, вічним та не залежить від нашого сприйняття.

У філософії Платона основна увага приділяється етиці та справедливості. Він вважав, що справедливість є найвищою цінністю, а безсмертя душі існує. Він також вірив у існування об’єктивних норм і цінностей, які повинні керувати поведінкою людини.

Платон був ідеалістом у філософському розумінні цього терміну, і його вчення сильно вплинуло на західну філософію. Його теорії про ідеї і діалектику стали фундаментом філософської традиції, відомої як платонізм.

Твори Платона

Платон — автор великої кількості книг, які дотепер залишаються актуальними для сучасної філософії та науки. Він написав багато творів, що стали культовими в історії філософії, інтерпретації яких все ще продовжуються.

Держава головний фундаментальний твір Платона. У ній автор описує свою ідеальну державу, в якій править мудрий філософ-цар.

Держава починається з дискусії між Сократом та іншими філософами про справедливість. Сократ стверджує, що справедливість має бути загальним поняттям, яке відноситься до всіх аспектів життя, від людей до держави. Пізніше, в книзі, Платон висуває свою тезу про те, що справедливість полягає у гармонії між різними соціальними класами.

У Державі Платон також вводить ідею про розвиток людини, включаючи її освіту та виховання. Він вважає, що це є важливим елементом у створенні ідеальної держави, де кожен громадянин має правильне виховання та може вільно розвиватися.

Однак, Платон також стверджує, що ідеальна держава повинна бути керована мудрим філософом-царем. Він повинен бути добре освічений та знати, як забезпечити гармонійний розвиток держави та її громадян. Платон також вважає, що філософ-цар повинен бути вільним від матеріальних прагнень та бути відданим ідеїм справедливості та гармонії.

Федр — це діалог Платона, в якому порушується питання про природу любові, мистецтва та розуму. Діалог складається з двох частин, у першій з яких головні герої, Федр та Сократ, обговорюють теми, пов’язані з мистецтвом та риторикою. У другій частині діалогу вони розмовляють про любов та природу розуму.

Федр — це молодий любовник, який просить Сократа порадити йому, як правильно виявити свої почуття до свого коханого. У цій частині діалогу Платон обговорює тему мистецтва та риторики. Сократ розповідає Федрові про мистецтво мовлення та риторики, а також про те, як використовувати їх для досягнення мети. Він також показує, що мистецтво мовлення може бути використане для зміни думок та переконань людей.

У другій частині діалогу Федр та Сократ обговорюють природу любові та розуму. Вони обговорюють, що любов є божественною силою, яка приводить до гармонії та єдності. Вони також обговорюють природу розуму та його ролі у досягненні мудрості.

Один з ключових моментів у «Федрі» — це міф про вітрила. У цьому міфі, який розповідається Сократом, людина порівнюється з кораблем, який повинен пройти складний шлях у житті. Щоб досягти своєї мети, людина повинна використовувати свій розум та керуватись мудрістю.

Федр — це один з найбільш відомих діалогів Платона, який досліджує теми, пов’язані з любов’ю, мистецтвом та розумом.

«Парменід» — це філософський діалог Платона, написаний у формі бесіди між Парменідом, знаменитим елейським філософом, та молодим Сократом. У цьому діалозі обговорюється питання про природу існування, часу та простору.

Діалог починається з того, що Парменід запитує молодого Сократа, що він знає про ідеї чи форми, які відображаються в матерій. У ході бесіди Парменид допомагає Сократу зрозуміти, що ідеї не можуть бути частинами реальності, але вони також не можуть існувати окремо від неї. Це призводить Сократа до висновку, що ідеї можуть бути відображені тільки в розумі.

Далі Парменід викладає свої думки про природу буття, твердячи, що все існує в одному цілому, безпосередньо не доступному нашому сприйняттю. Він показує, що дійсність складна, але має свою логіку та структуру. Парменід намагається показати, що час і простір є ілюзіями, створеними нашим розумом, тоді як істинне буття знаходиться поза ними.

У другій частині діалогу Парменід запитує Сократа, чи він може припустити існування абсолютного нічого. Сократ відповідає, що ні, тому що він завжди створюється зі сприйняття та розуміння речей. Таким чином, Парменид використовує метод заперечення, щоб привести Сократа до висновку, що ідеї не можуть бути окремо від реальності.

Симпозіон- це діалог Платона, написаний у формі розмови між греками, які зібралися на вечерю, щоб відсвяткувати перемогу одного з них в літературному конкурсі. У цьому діалозі розглядаються питання любові, краси і мудрості. У Симпозіоні один з персонажів, Аполлодор, розповідає про те, як Сократ брав участь у подібному застіллі, де було обговорено питання любові. Таким чином, Платон намагається передати свої ідеї через розповідь про Сократа.

У діалозі Симпозіон головним обговорюваним питанням є любов. Різні персонажі висловлюють свої погляди на те, що таке любов, як вона виникає і які наслідки має для людини. Платон пропонує свою концепцію любові як пошуку краси і мудрості, що веде до духовного зростання і здійснення зв’язку з божественним.

У Симпозіоні також обговорюється питання про те, які переваги має мудрість над іншими цінностями, такими як краса та багатство. Платон наголошує на тому, що мудрість відкриває двері до істини і дає людині змогу зрозуміти світ навколо себе.

Теетет (Theaetetus) — це діалог Платона, написаний у формі бесіди між Сократом та юним Теететом. Він був написаний в середині IV століття до нашої ери і є одним з найвідоміших діалогів Платона.

У діалозі Теетет розповідає про своє погляд на знання, вказуючи на те, що знання — це сприйняття чогось або розуміння того, що він бачить або слухає. Однак, Сократ заперечує це твердження та робить зауваження, що сприйняття чогось може бути помилковим або неповним.

У діалозі також досліджується поняття істинної думки, яка відповідає реальності. Сократ стверджує, що істина пов’язана з розумінням, а не зі сприйняттям. Він також вводить поняття «душі», яка відіграє важливу роль у процесі знань.

Теетет є важливим діалогом, оскільки в ньому розглядається основна тема філософії Платона — питання про природу знання та його відношення до реальності. Діалог допомагає читачеві зрозуміти погляди Платона на ці питання та показує його вплив на філософію Заходу.

Іван Гудзенко

Батько історії: кого і чому так називали?

“Батько історії” – прізвисько, яке відомий римський оратор і філософ Ціцерон дав знаменитому грецькому автору Геродоту. Це визначення настільки точно висловлювало суть творчої діяльності цієї людини, що закріпилося за ним остаточно. Такий своєрідний титул був даний йому не випадково. Геродот по праву вважається засновником історіографії як науки. Крім того, його знаменитий твір, присвячений ходу греко-перських воєн, є першим великим літературним прозовим твором, який дійшов до наших днів і справив величезний вплив на світову прозу.

• Рання традиція історіографії
• Походження
• Початок подорожей
• Перший район подорожей
• Другий район
• Третій район
• Політична діяльність
• Внесок у науку

Рання традиція історіографії

Питання про те, кого і чому називали “батьком історії” слід розглядати на вступних уроках, щоб школярі відразу запам ‘ятали, як взагалі виникла історична наука. Тут слід зазначити, що до появи на світ знаменитої книги Геродота в Греції існувала давня традиція записів подій. Людей, які займалися фіксацією найбільш значущих подій Еллади, називали в давнину логографами. Саме їхні твори і вплинули на становлення Геродота як першого історика. Відомостей про його біографію збереглося дуже мало.

Походження

На думку більшості вчених, він народився приблизно 425 року до н. е. Батьківщиною Геродота було малоазійське місто Галікарнас, засноване грецькими колоністами. Збереглися звістки, що його найближчий родич (дядько або двоюрідний брат) вважався знаменитим поетом. Таким чином, літературна праця була сімейною традицією.

Початок подорожей

Майбутній “батько історії” займав активну громадянську і політичну позицію. Відомо, що він взяв участь у боротьбі проти місцевого тирана, в якій загинув його дядько.

Перипетії інтриг змусили Геродота покинути батьківщину і відправитися в мандри. Втім, жага до подорожей прокинулася в ньому дуже рано, ще в дитячому віці, коли він спостерігав за кораблями, які прибували в галікарнаський порт зі Сходу і Заходу. Геродот вирушив на острів Самос, який у 5-му столітті до н. е. був однією з найбільш розвинених античних держав. Той, хто згодом залишився в пам ‘яті нащадків як “батько історії”, був людиною допитливою і заповзятливою за натурою. Він вивчив місцеві звичаї острова, його політичну обстановку. Автор склав розповідь про загибель місцевого тирана, супроводивши його важливими подробицями. Геродот цінував гостинність, яку йому надали жителі цієї маленької держави і назавжди зберіг любов до острова, який незабаром покинув у пошуках нових вражень.

Перший район подорожей

При поясненні учням, кого називали “батьком історії”, необхідно пояснити, який внесок цієї людини в науку. Геродот не просто фіксував побачене і почуте, але досліджував отримані відомості, піддавав їх елементарному критичному аналізу. Головним предметом його інтересів був Схід. Тому спочатку він вирушив до фінікійського міста Тир. Так почалася його знаменита подорож, яка тривала близько десяти років.

Особливо приваблював історика Єгипет з його давніми культурними традиціями. Побувавши в цій країні, він ретельно вивчив історію фараонських династій, користуючись послугами місцевих греків-перекладачів і жерців, які, як відомо, були зберігачами знань. Автор зібрав багато відомостей про цю країну, оскільки перебував у ній досить довгий час: відомо, що він навіть піднявся вгору по Нілу.

Другий район

Геродот – “батько історії” продовжив свою подорож країнами Сходу. Він їздив по території Малої Азії, відвідав район Північного Причорномор ‘я. Остання обставина особливо важлива для вітчизняної історіографії, оскільки у своїй праці автор описав народи, які проживали в даному регіоні, серед яких – протославяни і слов ‘яни. Геродот дійшов до гирла Дніпра, яке, як відомо, було місцем розселення цих народів.

Третій район

Грецький “батько історії” також виявив особливий інтерес до Балканського півострова і грецьких міст, розташованих на островах. Він об ‘їздив півострів, описав людей, назвав пам’ ятники архітектури, які йому довелося побачити. Історик цікавився всіма районами Греції, відвідав Пелопоннес, був і на півночі зазначеного району.

Не залишив він без уваги і північні частини півострова: Македонію і Фракію. До першої країни автор проявив особливу симпатію: він детально описав становлення місцевої династії. Вже в 40-х роках 5-го століття до н. е. Геродот читав уривки своєї історії в Афінах, за що отримав спеціальну нагороду.

Політична діяльність

Історик увійшов до кола знаменитого правителя Перікла, який прагнув зміцнити позиції Афінського морського союзу. В рамках цієї політики Геродот і ряд інших відомих діячів взяли участь у підставі колонії Фурії.

Незабаром у цьому місті почалася боротьба партій: проафінської та проспартанської. Можливо, саме тому назва колонії не зустрічається в творі Геродота, хоча він добре знав цю місцевість. Звісток про смерть знаменитого автора не збереглося. Деякі історики вважають, що він покинув Фурію, повернувся в Афіни, де був дуже відомий, і в цьому місті помер приблизно в 425 році до н. е.

Внесок у науку

Геродота називають “батьком історії” за те, що він заклав основи історичного знання. Цей історик перший серед сучасників застосував методи елементарного наукового аналізу при написанні своєї книги. Збираючи етнографічний, міфологічний, антропологічний матеріал, він обробляв його, систематизував, піддавав критиці, мав у хронологічній послідовності.

Ці методи наближають його працю до наукового твору. Вводячи нові дані в свій твір, він ретельно його перевіряв, хоча прийоми цього автора в даний час можуть здатися примітивними. Так, розмірковуючи про достовірність того чи іншого джерела, Геродот часто ґрунтувався на своєму власному досвіді. Втім, використовуючи міфологічні дані, історик виходив з того, що в цих творах у спотвореному вигляді позначилася реальність. Багато дослідників відзначають, що Геродоту був притаманний скептицизм, незважаючи на те що він часто описував фантастичні історії у своїй книзі. Однак порівняно з роботами логографів твір Геродота відрізняється більшою логічністю, що дало підставу називати його засновником історії як науки.