Понад 20 років при владі: що відомо про Реджепа Ердогана, який втретє став президентом Туреччини

Вибори президента Туреччини у 2023 році стали найбільшим викликом для Реджепа Ердогана за час його 20-річної президентської кар’єри. Йому довелось потягатися зі своїм головним опозиційним конкурентом у 2 турі, проте він все ж переміг та втретє став президентом.

Що відомо про турецького президента і чому він так прагне влади, читайте на 24 Каналі.

Юність, навчання та релігійна діяльність

12-й президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган народився в стамбульському районі Бейоглу 26 лютого 1954 року. Його батьки мають грузинське коріння. У 1965 році він закінчив початкову школу Пійале Паша, а в 1973 році релігійний ліцей імама Хатіпа (Imam Hatip Lisesi) в Стамбулі. Для вступу в університет релігійного диплома було недостатньо, тому Ердоган також склав додаткові іспити в ліцеї Ейюп (Eyup Lisesi).

Його родина була бідною, тому ще у школі він підробляв вуличною торгівлею. При цьому вже юнаком він був дуже релігійним. Власне через це 1975 – 1976 роках Ердоган навіть очолював молодіжний осередок проісламістської Партії національного порятунку Milli Selamet Partisi в стамбульському районі Бейоглу й молодіжне відділення партії в Стамбулі.

Ердоган в молодості / Busines Insider

Також він полюбляв футбол, яким активно займався у складі ряду юнацьких команд в таємниці від свого батька, адже той не схвалював це захоплення. Крім того, він був активістом “Національної турецької студентської асоціації”.

Родина. У 1978 році Реджеп Ердоган одружився. Разом з дружиною Аміне Ердоган вони виростили 4 дітей: Ахмет Бурак Ердоган, Сюмейє Ердоган Байрактар, Есра Ердоган та Білал Ердоган.

Ердоган з дружиною / Фото AP

У 1981 році майбутній президент Туреччини здобув вищу освіту на факультеті економіки й комерційних наук Університету Мармара.

Після військового перевороту 1980 року, коли діяльність всіх чинних політичних партій заборонили, Ердоган працював менеджером у приватному секторі і займався бізнесом, а у 1982 році пішов в армію.

Новий початок політичної кар’єри після військового перевороту: як Ердоган прийшов до влади

Ердоган повернувся в політику у 1983 році, коли була заснована “Партія добробуту” Refah Partisi, яка ідеологічно була схожою на “Партію національного порятунку”. Вже за рік він очолив цю партію в Бейоглу, а у 1985 стрімко увірвався до вищої керівної ради партії. Згодом він кілька разів намагався протиснутись в парламент, проте не вдавалось.

Проте політична кар’єра Ердогана піднялась у 1994 році, коли він став мером Стамбула. Йому вдалось озеленити місто, розібратися з соціальними проблемами й розв’язати низку проблем з вивозом сміття і забезпеченням водою. Ердоган швидко здобув популярність серед містян, та це не заважало йому підтримувати політику ісламізму. Наприклад, обмежуючи споживання алкогольних напоїв у Стамбулі.

У 1998 році Ердогана публічно засудили за декламування віршів ісламського змісту на мітингу, який проходив в грудні 1997 року в провінції Сіїрт. Тож він пішов з посади мера. Цікаво, що сам вірш не був заборонений і навіть входив до книги, рекомендованої міністерством освіти Туреччини. Проте суд засудив Ердогана до десятимісячного ув’язнення, але його достроково звільнили за 4 місяці. Після цього він вступив у партію, яку теж швидко заборонили.

У серпні того 2001 року утворилась “Партія справедливості і розвитку” Adalet ve Kalkinma Partisi, Ердоган був одним з її засновників та очолив партію. Через рік ця партія отримала більшість місць в парламенті, що дозволило їй сформувати однопартійний уряд. Це дало можливість проводити реформи незалежно від інших політичних партій.

Цікаво. Хоч Ердоган очолював партію, згідно з законом він не міг увійти ні до парламенту, ні до уряду через минулу судимість, тож уряд очолив соратник Ердогана Абдулла Гюль (Abdullah Gul). Проте до 2003 року парламент змінив законодавство, внаслідок чого Ердоган спершу став депутатом парламенту, а потім прем’єр-міністром.

Суперечливі моменти в політиці Ердогана

Одним із найважливіших досягнень Ердогана на посту прем’єр-міністра вважається грошова реформа, яка пройшла у 2004 – 2005 роках і привела до зменшення інфляції та розвитку інфраструктури. При цьому не все було так радісно – в країні утискали свободу слова. Інакодумців переслідували за статтею 301 кримінального кодексу, що забороняє образу “турецькості”. Зокрема переслідували відомого письменника Орхана Памука – лауреата Нобелівської премії, а ще журналіста вірменського походження Гранта Дінка, якого згодом вбили.

Крім цього, у Ердогана були неоднозначні стосунки з США. Хоча Туреччина постійно представлялася як один з основних американських союзників на Близькому Сході, зовнішній курс уряду Ердогана був направлений у протилежний бік. Зокрема у 2003 році він не пропустив американські війська до Іраку, через що йому вдалось побудувати тісні зв’язки з країнами Близького Сходу.

Також уряд Ердогана намагався якось розв’язати проблему курдського сепаратизму на південному сході країни, хоч спершу його партія заперечувала цю проблему. У другій половині 2007 року Ердоган відмовився збільшити обсяг викладання курдською мовою й того ж року турецька армія почала проводити бойові операції проти Робітничої партії Курдистану, зокрема на території Іраку, а у 2008 році Ердоган вирішив спробувати “метод пряника”, заявивши про нові інвестиції в економіку курдських районів.

У березні 2008 року генеральний прокурор Туреччини зажадав припинити діяльність “Партії справедливості і розвитку”. Також він хотів заборонити її очільникам, зокрема Ердогану, брати участь в будь-яких партіях протягом п’яти років. Через це уряд з подачі партії Ердогана символічну поправку до статті 301, що нібито пом’якшило покарання за її порушення. Після цього року Верховний суд Туреччини оголосив незаконною вимогу генерального прокурора.

В першій половині 2010 року Реджеп Ердоган із кількома міністрами приїхав в Афіни. Голова МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу заявив, що турецький уряд працює над створенням “атмосфери психологічних змін” у відносинах між двома країнами. Проте під кінець того ж року міжнародна організація “Wikileaks” опублікувала дані про те, що Туреччина планує війну з Грецією та підтримує Аль-Каїду. Ердоган пообіцяв у піти у відставку, якщо ці обвинувачення підтвердяться, але почав вимагати США покарати організацію за “наклеп”.

Президентські вибори

• 10 серпня 2014 Ердоган вперше став президентом Туреччини. Ці вибори були першими всенародними виборами президента країни – раніше лідер обирався парламентом.
• 24 червня 2018 року у Туреччині пройшли дострокові президентські та парламентські вибори, які оголосив Ердоган, заявляючи, що хоче позбавити країну від “хвороб старої системи”. На мітинг проти президента вийшли мільйони турків, проте все ж він вдруге переміг у першому турі (за нього проголосували 53% виборців).
• 14 травня 2023 року відбувались нові вибори у Туреччині. У першому турі Ердоган не набрав більш ніж 50% голосів і вийшов у другий тур зі своїм головним опонентом Кемалем Киличдароглу. 28 травня відбувся другий тур, у якому переміг Ердоган, втретє ставши президентом.

Зауважимо, що вибори у Туреччині 2023 року називали найважливішими в Європі. Проти Ердогана об’єдналися 6 турецьких опозиційних партій, які мріють покласти край 20-річному правлінню президента. Після оголошення результатів виборів Киличдароглу заявив, що продовжить займатися опозиційною діяльністю.

Цікаво, що під час виборів затримали адмінів п’яти опозиційних твітер-акаунтів. Генеральна прокуратура Стамбула порушила кримінальну справу про “публічне поширення хибної інформації в Інтернеті, яка спричинила порушення громадського порядку”. За таким звинуваченням фігурантам може загрожувати три роки позбавлення волі.

Чистки незгодних

20 липня 2016 року Ердоган оголосив надзвичайний стан, заявивши, що в країні планується переворот. Він повинен був тривати 2 місяці, але тривав аж до 2018 року. В цей період відбувалися комплексні чистки незалежних ЗМІ та налаштованих проти Ердогана громадян. До березня 2018 року було заарештовано понад 50 000 осіб, понад 160 000 звільнено з роботи.

У серпні 2016 року Ердоган почав заарештовувати журналістів, які публікували або збиралися опублікувати статті, у яких висловлювалися підозри щодо корупції в адміністрації Ердогана. На той час кількість ув’язнених в Туреччині була більша, ніж у будь-якій іншій країні, навіть у Північній Кореї, на Кубі, в Росії та Китаї разом узятих.

У січні 2016 року понад тисячу вчених підписали петицію, яка критикує військові дії Туреччини проти етнічних курдських міст і районів на сході країни. Науковці закликали припинити насилля. Ердоган звинуватив їх у “терористичній пропаганді”. Протягом кількох днів було заарештовано понад 30 підписантів.

8 липня 2018 року Ердоган звільнив 18 000 чиновників за зв’язки з американським священнослужителем Фетхуллахом Гюленом. Також було звільнено 9000 офіцерів поліції, 5000 – зі збройних сил, а також сотні вчених.

Стосунки з іншими країнами

У травні 2010 року Туреччина та Росія підписали 17 угод про зміцнення співробітництва в енергетичній та інших галузях, серед них договори про будівництво першої в Туреччині атомної електростанції та будівництво нафтопроводу від Чорного моря до Середземного моря. Лідери двох країн також підписали угоду про безвізовий режим, яка дозволяє туристам безкоштовно в’їжджати в іншу країну та перебувати там до 30 днів.

У стосунках Ердогана з Путіним було кілька сварок, пов’язаних з політикою Росії у Вірменії та Сирії. Зокрема у листопаді 2015 року Туреччина збила російський літак Су-24, який порушив повітряний простір країни на кордоні з Сирією. Це був перший випадок за 62 роки, коли російський військовий літак був збитий винищувачами НАТО. Тоді Ердоган заявив, що його країна може купувати газ десь в іншому місці, проте згодом політики помирились.

Після повномасштабного вторгнення в Україні стосунки між країнами збереглися й Туреччина продовжує економічні відносини з агресоркою, щоправда, країна таки закрила Босфор і Дарданелли для всіх російських військових кораблів, що дуже допомогло Україні.

Попри те, що Ердоган підтримує зв’язок із Путіним, він засуджує російську агресію, підтримує Україну та допомагає Києву, зокрема зброєю. Також за його допомогою запрацював “зерновий коридор” й вдалося провести евакуацію героїв “Азовсталі”. Проте, на жаль, багато з них досі перебувають в полоні. Варто зауважити, що 5 звільнених з російського полону командирів полку “Азов” перебувають в Туреччині під протекцією президента.

18 серпня 2022 Ердоган вперше від початку повномасштабної війни приїхав в Україну до Львова. Там він зустрівся з президентом Володимиром Зеленським.

Ердоган та Зеленський у Львові / Фото Офіс Президента

Але, звичайно, не без ложки дьогтю. Ердоган є головним лобістом ідеї “мирних переговорів” України та Росії. Хоч основа мирного плану України проста – виведення російських військ з території України у межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року.

Швеція хоче стати членом НАТО, проте Ердоган твердо заявив, що не підтримує вступ країни. Річ у тім, що Швеція переховує членів Робітничої партії Курдистану, яка в Туреччині визнана терористичною групою. Ердоган вимагає екстрадиції всіх членів партії, однак шведи на таке не погоджуються. Стосунки між обома країнами дуже напружені, проте Альянс сподівається переконати турецького лідера.

Реджепу Ердогану – 70: торгівля лимонадом та два ув’язнення. 5 маловідомих фактів з життя лідера Туреччини

Свій 70-річний ювілей 26 лютого відзначає президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган. Політична кар’єра турецького лідера на шляху до влади пов’язана з нестандартними викликами: будучи першим президентом, обраним на всенародному голосуванні в 2014 році (до цього голову держави призначав парламент), Ердоган втримався при владі навіть після спроби державного перевороту, покаравши десятки тисяч заколотників. Не дивлячись на жорсткий курс по ісламізації своєї країни, лідер Туреччини має неабиякий вплив на європейську політику і претендує на роль потужного регіонального гравця.

“Телеграф” зібрав цікаві і маловідомі факти з біографії Ердогана, які характеризують турецького політика.

Факт 1. Був професійним футболістом

Цілком можливо, що світовий футбол втратив талановитого гравця в особі діючого президента Туреччини. Справа в тому, що в молоді роки Ердоган активно займався цим видом спорту і його тренери вбачали в хлопцеві гарні здібності.

Майбутній політик у підлітковому віці грав за дубль “Касимпаша” (футбольний клуб зі Стамбулу) і серед одноклубників отримав прізвисько “Вчитель”, адже паралельно навчався в релігійній школі та добре знав Коран.

За словами самого Ердогана, в 1977 році він був близький до трансферу в “Фенербахче” — один з найтитулованіших клубів Туреччини. Втім, перехід так і не відбувся, тим паче, що і батько Реджепа зовсім не схвалював захоплення сина спортом.

“Мати ніколи не сварилася через футбол. Вона прала та прасувала мою гральну форму. Однак мені важко було вмовити батька. Він завжди казав, що мені потрібно вчитися”, — зізнавався сам Ердоган в інтервью турецькому спортивному порталу NTVSpor.

Факт 2. Торгував лимонадами та випічкою

За свої спортивні досягнення на полі Ердоган отримував непогані преміальні – близько 100 доларів, однак до футбольних перемог хлопець заробляв кишенькові кошти вуличною торгівлею.

Майбутній лідер Туреччини продавав лимонад, листівки, кавуни та сіміти (турецькі бублик з кунжутом). На зароблені кошти Ердоган, за його власними словами, одразу ж купував книжки.

Факт 3. Обрав вуса замість кар’єри

В своїй політичній кар’єрі Реджеп Ердоган пережив два державних перевороти. Перший стався у 1980 році. На той час Ердоган працював в транспортній організації Стамбулу та очолював місцеву молодіжну філію політичної сили “Партія національного порятунку”. Внаслідок військового перевороту політичні партії ісламістського спрямування підпали під заборону і начальник Ердогана наказав йому позбутися вус. Справа в тому, що в той час рослинність на обличчі, а саме густі вуса над верхньою губою, свідчили про політичні погляди їх носія. Молодий політик відмовився підкоритися наказу начальства та був звільнений з посади у транспортній організації.

Другий переворот Ердоган пережив вже на посту президента Туреччини. В липні 2016 року військові атакували готель у Мармарисі, де відпочивав голова держави, однак президент швидко дістався Стамбулу, заручився підтримкою своїх прихильників та взяв під контроль ситуацію в країні. Після цього в Туреччині пройшли масові “чистки” в ході яких більше 150 тисяч громадян було затримано, а 50 тисяч були ув’язнені за підозру у зв’язках із заколотниками.

Факт 4. Відсидів у в’язниці

Ердоган двічі побував у в’язниці. Перший арешт відбувся у 1980-х роках, коли політик був членом ісламістської “Партії благоденства”. В березні 1989 року Ердоган балотувався на пост мера Бейоглу, однак програв ці вибори і заявив, що були фальсифікації. За образу голови окружного виборчкому та судді, майбутній президент на тиждень був арештований, однак вийшов із в’язниці, відбувшись штрафом у 900 тисяч лір (близько мільйона гривень за нинішнім курсом).

Наступний арешт стався вже наприкінці 1990-х. На той час політик займав пост мера Стамбулу. На одному з мітингів Ердоган продекламував рядки з поеми Зії Гекальпа (турецький письменник пантюркіст): “Мечеті наші казарми, куполи наші шоломи, мінарети – наші багнети і вірні наші солдати”.

Ердогана визнали винним у підбурюванні до насильства і засудили до 10 місяців ув’язнення, однак відсидів він лише 4 місяці.

Факт 5. Побудував собі розкішний палац

В 2014 році Реджеп Ердоган був обраний головою держави, а президенту потрібен президентський палац. Ним став Ак-Сарай, або ж Білий палац в Анкарі, за який Ердоган почав боротися буквально з перших же днів своєї каденції.

Справа в тому, що в 2011 році Ак-Сарай замислювався як канцелярія прем’єр-міністра Туреччини (цю посаду до свого президентства також займав Ердоган), однак коли політик обійняв пост лідера країни, він заявив, що Білий палац стане офіційною резиденцією президента. Судові органи Анкари постановили призупинити будівництво палацу, адже воно велося у заповідній зоні, та Ердоган проігнорував це рішення. І зрозуміло чому…

Ак-Сарай вражає розкішшю та розмахом: в архітектурному комплексі палацу загальною площею 300 тисяч квадратних метрів (це як 6 тисяч стандартних однокімнатних квартир в Києві) нараховується близько тисячі кімнат, оздоблених мармуром. Також на території палацу є свій ботанічний сад ну і звісно ж бункер, що здатен витримати ядерний вибух.