Голокост і Друга світова війна: ключові дати

Масове вбивство євреїв Європи відбулося в контексті Другої світової війни. Коли німецькі війська напали та окупували великі території в Європі, Радянському Союзі та Північній Африці, расова та антисемітська політика режиму стала більш радикальною, перейшовши від переслідувань до геноциду. Досліджуйте хронологію ключових подій під час Голокосту й Другої світової війни.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

30 січня 1933 року
Президент Гінденбург призначає Адольфа Гітлера канцлером Німеччини.

20 березня 1933 року
СС відкриває концтабір Дахау неподалік від Мюнхена.

1 квітня 1933 року
Бойкот єврейських крамниць і підприємств у Німеччині.

7 квітня 1933 року
Закон про відновлення професійної державної служби.

14 липня 1933 року
Закон про запобігання спадковим захворюванням потомства.

15 вересня 1935 року
Нюрнберзькі расові закони.

16 березня 1935 року
Німеччина запроваджує військову повинність.

7 березня 1936 року
Німецькі війська безперешкодно входять до Рейнської області.

1 серпня 1936 року
У Берліні розпочинаються літні Олімпійські ігри.

11–13 березня 1938 року
Німеччина приєднує Австрію в результаті аншлюсу (приєднання).

9–10 листопада 1938 року
Кришталева ніч (загальнодержавний погром у Німеччині).

13 травня 1939 року
Корабель «Сент-Луїс» відпливає з німецького Гамбурга.

29 вересня 1938 року
Мюнхенська угода. Німеччина, Італія, Велика Британія та Франція підписали Мюнхенську угоду, за якою Чехословаччина повинна була передати нацистській Німеччині свої прикордонні райони та оборонні укріплення (так звану Судетську область).

1 вересня 1939 року
Німеччина вторглася до Польщі, розпочавши Другу світову війну в Європі.

17 вересня 1939 року
Радянський Союз вторгається до Польщі зі сходу.

8 жовтня 1939 року
Німецькі чиновники засновують, ймовірно, перше нацистське ґетто в Пйотркуві-Трибунальському, Польща.

9 квітня 1940 року
Німецькі війська вторгаються в Данію та Норвегію.

10 травня 1940 року
Німеччина нападає на Західну Європу (Францію та Нідерланди).

10 липня 1940 року
Початок битви за Британію.

6 квітня 1941 року

Німецькі війська вторгаються в Югославію та Грецію.

6 липня 1941 року
Айнзатцгрупи (так звані мобільні загони вбивства) розстрілюють майже 3000 євреїв у Сьомому форті (Форт VII), одному з укріплень 19-го століття, які оточують Ковно.

3 серпня 1941 року
Єпископ Мюнстера Клеменс Август Граф фон Гален у публічній проповіді засуджує програму вбивств за допомогою «евтаназії».

29–30 вересня 1941 року
Айнзатцгрупи розстрілюють близько 34 000 євреїв у Бабиному Яру під Києвом.

7 листопада 1941 року
Айнзатцгрупи збирають 13 000 євреїв із Мінського ґетто та вбивають їх у сусідніх Тучинках (Тучинка).

30 листопада 1941 року
Айнзатцгрупи розстрілюють щонайменше 11 000 євреїв із Ризького ґетто в лісі Румбула. Розправа продовжується 8–9 грудня. Загалом було вбито щонайменше 25 000 євреїв.

6 грудня 1941 року
Зимовий контрнаступ радянських військ.

7 грудня 1941 року
Японія бомбить Перл-Гарбор, а наступного дня Сполучені Штати оголошують війну Японії.

8 грудня 1941 року
У Хелмно в окупованій Польщі розпочинаються перші масові вбивства.

11 грудня 1941 року
Нацистська Німеччина оголошує війну Сполученим Штатам.

16 січня 1942 року
Німці починають масову депортацію євреїв з Лодзі до центру вбивств у Хелмно.

20 січня 1942 року
Поблизу Берліна, Німеччина, проходить Ванзейська конференція.

27 березня 1942 року
Німецькі чиновники починають депортацію на схід (переважно до Аушвіца) понад 65 000 євреїв із Дрансі, що знаходиться на околицях Парижа.

28 червня 1942 року
Німеччина починає новий наступ на місто Сталінград.

15 липня 1942 року
Німці починають масову депортацію майже 100 000 євреїв з окупованих Нідерландів на схід (насамперед до Аушвіца).

22 липня 1942 року
Німці починають масову депортацію понад 300 000 євреїв із варшавського ґетто до центру вбивств у Треблінці.

12 вересня 1942 року
Німці завершують масову депортацію близько 265 000 євреїв із Варшави до Треблінки.

23 листопада 1942 року
Радянські війська здійснюють контрнаступ під Сталінградом, оточивши німецьку 6-у армію в місті.

19 квітня 1943 року
Євреї Варшавського ґетто розпочинають останній етап збройного опору німцям. Початок повстання у Варшавському ґетто.

5 липня 1943 року
Курська битва.

1 жовтня 1943 року
Громадяни Данії починають масовий порятунок євреїв Данії.

6 листопада 1943 року
Радянські війська звільняють Київ.

19 березня 1944 року
Німецькі війська окуповують Угорщину.

15 травня 1944 року
Німці починають масову депортацію близько 440 000 євреїв з Угорщини.

6 червня 1944 року
День Д: війська союзників висаджуються в Нормандії, Франція.

22 червня 1944 року
Радянські війська розпочинають наступ на сході Білорусі (Білорусь).

25 липня 1944 року
Англо-американські війська прориваються з Нормандії.

1 серпня 1944 року
Польська Армія Крайова починає повстання у Варшаві.

15 серпня 1944 року
Війська союзників висаджуються на півдні Франції.

25 серпня 1944 року
Звільнення Парижа.

16 грудня 1944 року
Арденнська операція.

12 січня 1945 року
Початок зимового наступу радянських військ.

18 січня 1945 року
Розпочинається марш смерті майже 60 000 в’язнів із системи таборів Аушвіца у південній частині анексованої Німеччиною Польщі.

25 січня 1945 року
Розпочинається марш смерті майже 50 000 в’язнів із системи таборів Штутгоф у північній частині анексованої Німеччиною Польщі.

27 січня 1945 року
Радянські війська звільняють комплекс концтабору Аушвіц.

7 березня 1945 року
Війська США перетинають річку Рейн у Ремагені.

16 квітня 1945 року
Радянський Союз розпочинає остаточний наступ, оточуючи Берлін.

29 квітня 1945 року
Американські війська звільняють концтабір Дахау.

30 квітня 1945 року
Гітлер накладає на себе руки.

7-8 травня 1945 року
7 травня в Реймсі Німеччина підписує безумовну капітуляцію в штабі генерала США Дуайта Д. Ейзенхауера, командувача союзними силами на північному заході Європи. Капітуляція набуває чинності 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.

8 травня 1945 року
Німеччина підписує в Берліні другий, дуже схожий документ про капітуляцію. Він також набуває чинності 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом. У Москві це було вже після опівночі 9 травня.

84 роки тому СРСР окупував Західну Україну. Так-так, саме окупував, а не «приєднав»! Ось як це було — історія в архівних фото

Радянські війська роздають пропагандистські газети мешканцям Західної України та Білорусі під час вторгнення до Польщі, вересень 1939 року.

Першого листопада 1939 року Верховна Рада СРСР скликала позачергову сесію та ухвалила закон «Про включення Західної України до складу Союзу РСР із воззʼєднанням її з Українською РСР». Радянська пропаганда подавала це як «визволення та воззʼєднання» українських земель. Насправді це була окупація та анексія територій Польщі, до яких на той момент входили українська Галичина та Волинь. Адже Адольф Гітлер та Йосип Сталін у вересні 1939-го напали на Польщу, порушивши всі міжнародні договори та розвʼязавши Другу світову війну. Щоб легітимізувати свою владу, Кремль влаштував «вибори до Народних зборів Західної України», які відбувалися під контролем органів НКВС. Спочатку деякі українці навіть вітали таке «воззʼєднання», але незабаром відчули на собі примусову колективізацію, депортації та репресії. «Бабель» згадує, як відбувалася радянська окупація Західної України восени 1939 року і публікує архівні фото цього періоду.

Перед початком Другої світової війни сучасні українські землі були розподілені між чотирма державами. Західноукраїнські території Галичини, Волині та інших регіонів були у складі Польщі; Бессарабія та Буковина — у складі Румунії; Закарпаття — у складі Угорщини . А решту окупував Радянський Союз.

У серпні 1939 року дві тоталітарних держави СРСР і Німеччина підписали пакт Молотова — Ріббентропа . У таємному протоколі до цього договору вони домовилися поділити Європу на сфери впливу та окупації.

Почалася Друга світова з поділу Польщі. Першого вересня 1939 року із заходу в Польщу вторглася німецька армія. Польські війська поступалися за кількістю солдатів та військової техніки. І незважаючи на запеклі бої, їм довелося відступати з тяжкими втратами. Поки більша частина польської армії намагалася стримати наступ німців із заходу, рано-вранці 17 вересня 1939 року радянські війська перейшли східний польський кордон.

Адольф Гітлер спостерігає, як німецька армія переходить польський кордон, вересень 1939 року.

Narodowe Archiwum Cyfrowe

Що за дата 01 09 1939 року

“Золотий вересень” – так у радянських підручниках історії подавалися події 1939 року. Тоді західна і східна Україна возз’єдналися в одну республіку. У радянських школах вчили, що Гітлер напав на Польщу 1 вересня, а 17 вересня Червона Армія увійшла рятувати українських і білоруських братів.

Але ще живі багато людей, які бачили ті події на власні очі й добре їх пам’ятають.

Михайлу Яворському, коли він взяв у руки залишений польською армією старий револьвер і почав патрулювати вулиці Львова, було 15 років.

Михайло Яворський: Як польські війська втекли з міста, місто було порожнє. Через кільканадцять днів тут створилися різні міліції, була міліція єврейська, була міліція бувших в’язнів, не політичних в’язнів, а криміналістів, які також створили свою міліцію. В нашій школі, я тоді був у восьмому класі, учні із вищих класів створили студентську міліцію. Червона Армія ще не прийшла, так було десь біля тижня, як сказали б німці, то була вільна земля.

Але стан фактичного безвладдя, порожніх вулиць і невідомості протривав недовго: 17 вересня до міста Львова, і до інших міст і сіл західної України, прийшла Червона Армія.

Мирослав Симчич, який жив у селі неподалік Коломиї, прийшов пішки подивитися на армію.

Мирослав Симчич: Вересень 39-го року я пригадую добре, як сьогодні, чому? Тому, що як тільки ми взнали про прихід Червоної Армії, я із моїм старшим другом, якого я вважав авторитетом, пішли до Коломиї зустрічати ту армію, подивитися, що ж воно таке. На той час люди говорили по-різному, одні говорили, та й газети писали, що там біда, голод та нещастя, а інші казали: «Tа куме, я ж там був у полоні, бачив як люди живуть, там прекрасні землі, великі урожаї, заможні люди, як може бути на Україні голод?».

Мирослав Симчич каже, що у центрі міста вони побачили кілька танків і кілька десятків солдатів, а на запитання як живуть на сході і чи родить там картопля – почули: «У нас картопля одразу із маслом родить!»

Мирослав Симчич: І я тоді зрозумів, що тут щось не те, що він вклав у ці слова філософію, що не з маслом картопля, а що там не треба масла до картоплі і їдять її без масла.

Історик: радянська влада радикалізувала західну Україну

Вхід Червоної Армії до Галичини та інших регіонів, що до того були під польською владою, був фактично безкровним. Але Тамара Галицька, історик із Прикарпатського університету, відлічує початок Другої світової війни в Україні саме від 17 вересня 1939 року.

Що зробила радянська влада з 1939-го по 1940-й рік – вона радикалізувала західно-українську громадську думку.

Тамара Галицька: Чому все таки 17 вересня? Оскільки по домовленості наступ мав би відбуватися одночасно, насправді стратегічно важливим в ідеї світової соціалістичної революції, було виглядати не агресором в очах потенційних прихильників даного режиму, і тому відтягувалася дата наступу. Німеччина в свою чергу вимагала відповідних дій з боку Радянського Союзу. Була відправлена телеграма із вимогою, що у випадку, якщо радянські війська не будуть наступати, то на території між східною межею впливу Німеччини і Радянським Союзом можуть утворитись незалежні держави. Більше того, уже на початку вересня, група німецької армії “Південь” отримала у своє розпорядження близько сто п’ятдесяти тисяч листівок, у яких озвучувалось прагнення німецьких вояків відстоювати ідеї Західно-Української державності. Більше того, Канаріс отримав вказівку вести переговори із Мельником, щодо можливого утворення Західноукраїнської держави на цій території. Це не було прагненням Німеччини, це був спосіб тиску на Радянський Союз.

«СРСР мав право об’єднати Україну»

Я прийшла в Івано-Франківський комітет Комуністичної партії України поговорити з людиною, яка хоч і не була свідком подій 1939-1941рр., але радо їх вітала. Батько Василя Гнипа був на заробітках у Франції, і після смерті матері вони з сестрою перебралися до нього. Новина про возз’єднання українських земель – а пан Василь називає ті події тільки так – застала їх у Парижі.

Василь Гнип: Тоді коли ця велична подія сталася – возз’єднання українських земель, тo громадськість українська – у Франції було дуже багато українських заробітчан – зібралося десь біля 40 чоловік у кафе, на площі біля Бастилії. Мій батько, який тоді був головою союзу українців у Франції, Борщак і Шаповал – колишній генерал петлюрівської армії, палко вітали це возз’єднання. Мені тоді уже було 16 років і було дуже приємно.

Якби був не в Франції, то я був би серед бандерівців. Бо я любив свою мову, свою землю, Україну. Куди б я подівся, був би із ними. От у моєму селі Васючин на Рогатинщині загинуло 72 хлопці. Я ще з ними зустрівся, а священик мені каже: «ще поки сонце не зійшло, щоб тебе в селі не було». А я сидів за столом із тими бандерівцями і горілку пив. Я не розумів чому він мені так сказав, а село тоді НКВД оточило і за дві години, як зайчиків, перестріляли тих хлопців.

Василь Гнип коментує й заяви, які зробила Польща під час відзначення 70-ї річниці пакту Молотова-Ріббентропа. Він вважає, що СРСР мав повне право об’єднати територію України.

Василь Гнип: Поляки говорять, що, нібито, Радянський Союз ножа в спину їм дав, а коли німці окупували Судети, то поляки, що зробили? В першу чергу забрали Чешин.

Західні держави – Велика Британія, зокрема – засудили вхід СРСР на територію східної Польщі, але ультиматумів не ставили і війну, як Німеччині, не оголошували. Багато західних лівих до того ж мали романтичне уявлення про Радянський Союз як прогресивну силу. Говорить історик Тамара Галицька.

Тамара Галицька: Поміркована політика радянської влади до квітня 1940-го року, а це зрештою відображається у цифрах – утворення на території радянської зони 6-ти з половиною тисяч шкіл, було створено 184 лікарні, львівський університет і цілий ряд навчальних закладів переводили навчання на українську мову, встановлювалась соціальна допомога, це виглядало дуже привабливо.

Проте, економічна ситуація на нових радянських землях, за словами свідків, одразу погіршилася: на селян було накладено великі зернові податки, багатих почали розкуркулювати, товари зникли з магазинів.
Радянські власті одразу ж почали арештовувати й висилати всіх членів попередньої польської адміністрації та їхніх рідних. Коли почалися масові політичні репресії, молодь, яка раніше навіть схилялася до лівих ідей, така як сам Михайло Яворський, почала вступати в радикальні націоналістичні організації.

Тамара Галицька: Що зробила радянська влада з 1939-го по 1940-й рік – вона радикалізувала західно-українську громадську думку.

Понад мільйон людей, в основному польського походження, але й українців також, було арештовано й вислано, більшість їх загинула в радянських таборах. Але дехто не доїхав і до таборів.

Співробітниця тепер уже музею “Тюрма на Лонцького”, Марія, перераховує прізвища націоналістів, арештованих НКВД.

Марія: Ця тюрма є найбільшою тюрмою у Львові, оскільки починаючи з 1939-го року вона перейшла під управління НКВД і відповідно мала стати слідчою тюрмою з особливо строгим режимом. Вона отримала статус в’язниці під номером один і керував каральними операціями Іван Олександрович Сєров, діяч радянської спецслужби.

Марія каже, що дехто з них утік і приєднався пізніше до боротьби УПА. Дехто загинув іще до німців: тільки за 5 днів літа 1941 року тут розстріляли майже 1700 людей. У цій тюрмі за німців сидів і колишній школяр Михайло Яворський, тут він бачив, як вивозили на страту євреїв. Але шлях його в цю тюрму почався раніше. Не ставши інформаторами радянської влади, Михайло з другом стали фактично розвідниками – чи шпигунами – для ОУН-УПА.

Михайло Яворський: Нас організація, з сьогоднішньої точки зору, вживала як агентів, шпигунів. Одним із наших завдань було спостереження із цитаделі на Високівській вулиці за військовими таборами, пересуванням німецьких підрозділів і їхньою кількістю. Будучи членами організації, ми підходили із ентузіазмом до наших завдань, так як робилося усе це задля справи, як то кажуть.

У цей час на Станіславівщині Мирослав Симчич, який до того був членом культурологічної Просвіти, почав свій вишкіл, який згодом зробив його солдатом УПА.

Мирослав Симчич: В 40-му році я вклинився в молодіжну ОУН, так зване юнацтво, як от більшовицький комсомол. Там мене й ідеологічно підготували.

Зрештою Німеччина напала на Радянський Союз. На тій землі, що вітала квітами й синьо-жовтими прапорами Червону армію, після двох років радянської влади, багато хто вийшов вітати армію Вермахту. Надії на “європейських”, так би мовити, завойовників і власну державу також було брутально розтоптано. А потім повернулася радянська влада. Василь Гнип у 1947 році попросив і отримав радянський паспорт і повернувся додому з Франції з тисячами інших – розбудовувати возз’єднану Україну. Він брав участь у колективізації та індустріалізації, і хоч шкодує про сталінські злочини, досі твердить, що радянська влада принесла Галичині багато доброго. Але і його доля, як і доля всього народу, могла скластися зовсім по-іншому.

Василь Гнип: Я Вам по правді скажу, якби я був не в Франції, то я був би серед бандерівців. Бо я любив свою мову, свою землю, Україну. Куди б я подівся, був би із ними. От у моєму селі Васючин на Рогатинщині загинуло 72 хлопці. Я ще з ними зустрівся, а священик мені каже: «ще поки сонце не зійшло, щоб тебе в селі не було». А я сидів за столом із тими бандерівцями і горілку пив. Я не розумів, чому він мені так сказав, а село тоді НКВД оточило і за дві години, як зайчиків, перестріляли тих хлопців. Там могила така, по правді Вам скажу. (плаче).

Під час війни Михайло Яворський пішов агітувати східних братів за незалежну Україну, після війни, як переміщена особа виїхав до США і тепер є професором філософії в Нью-Йорку. Михайло Симчич 5 років воював в УПА, зрештою був взятий в полон НКВД і отримав 30 років таборів, тепер живе в Коломиї. Василь Гнип з Івано-Франківська нещодавно розшукав сина під першої дружини-польки, якій, за його словами, погрожувала УПА. Як учасник звільнення Парижа від нацистів у лавах Ліберасьйон, він отримує від французького уряду невелику допомогу і вірить у комунізм. Усім їм далеко за вісімдесят.