Зміст:
Лілія: фото квітів, опис, а також походження рослини
Ви переглядаєте розділ Лілія , розташований у великому розділі Цибулинні
Підрозділи:
Завдяки великим квітам, володіє тонким ароматом, красивим листям соковитої зеленої забарвлення, кімнатна лілія є досить поширеним рослиною, яка може з легкістю вписатися в будь-який інтер’єр.
Лілія квітка, який відрізняється невибагливістю у догляді, тому з його вирощуванням впораються навіть початківці квітникарі.
Про те, де росте, як виглядає, а також походження кольорів ви дізнаєтесь в даній статті.
Загальний опис квітки
Що це за рослина?
Лілію прийнято відносити до багаторічним трав’янистим і цибулинних рослин.
Батьківщина рослини
Квітка Лілія походженням з Риму та Єгипту. Ці квіти були шановані ще в Стародавній Греції. Спочатку вони мали виключно біле забарвлення, завдяки якій стали символізувати чистоту і ніжність.
Вона була увічнена на державному гербі Франції.
Після декількох століть селекціонерам вдалося вивести безліч різновидів вищезазначеного рослини, які вирощуються не тільки в садах, але і в міських квартирах.
Цибулини
Цибулини Лілій складаються з безлічі тісно прилеглих один до одного лусочок. Середня величина цибулини складає 7 сантиметрів, але здатна змінюватись від 2 до 20 сантиметрів.
Листя
Листя цих цибулинних рослин можуть мати найрізноманітнішу форму. Лист може бути як овальним або ланцетообразным, так і лінійним.
Пелюстки
Пелюстка може мати абсолютно незвичайне забарвлення, починаючи від білого кольору і закінчуючи різними відтінками рожевого, фіолетового, бузкового, червоного, жовтого і золотисто-оранжевого. Краї пелюсток бувають прямими або фестончатими. Кожна квітка складається з шести пелюсток.
Аромат (запах)
Описувані рослини володіють приємним насиченим ароматом.
Стебло
Стебло , як правило, м’ясистий. Листя на них можуть розташовуватися як біля основи цибулини, так і рівномірно поглинає весь стебло. На одному стеблі зазвичай розташовується від 4 до 5 квіток.
Розмір
Висота стебел цих кімнатних рослин може досягати одного метра, а довжина їх пелюсток може варіюватися від 5 до 16 сантиметрів і залежить від сорту.
Корінь
Корінь розташовується на дні цибулини, але для деяких сортів характерне існування додаткових коренів, які знаходяться над цибулиною.
Насіння
Приблизно в жовтні-листопаді у цих представників рослинного світу дозрівають плоди, що представляють собою подовжені коробочки. Всередині них знаходяться коричневі плоскі насіння.
Опис та характеристика рослини лiлiя
Лі́лія — рід багаторічних цибулинних рослин родини лілійних.
Про цю вишукану і горду квітку складено безліч легенд і міфів. Образ лілії, цінується за витончену красу, широко використовувався в декоративному мистецтві давнини, а також в середньовічній містичній літературі і мистецтві. У Древній Греції біла лілія вважалася квіткою богині Гери, що виникли з крапель її молока. Римляни шанували білу лілію як квітка Юнони і символ надії.В християнській релігії лілія біла символізує чистоту і цнотливість, тому рослина традиційно зустрічається на мальованих зображеннях поруч з Богородицею і другими непорочними святими. Гілку лілій, починаючи з 3 доби Відродження, – безперечний елемент у сцені Благовіщення. Білу лілію бачимо на полотнах Да Вінчі, Боттічеллі, Росетті, Караваджо, Лоті та інших великих художників. Саме християнство сприяло поширенню цього виду в країнах Європи, оскільки наявність такої лілії було обов’язковим для середньовічних монастирських садів. Через Великобританію і Нідерланди лілія білосніжна потрапила в країни Америки.Як відомо, українські живописці добре орієнтувалися в європейських та східних напрямках сакрального і світського мистецтва, деякі з художників навчалися в Італії чи Німеччині. Саме звідти прийшла традиція зображати білу лілію поруч з Богоматір’ю. Проте, мабуть, сама рослина на очі живописців не траплялося, тому на іконах малювали що завгодно, тільки не лілію. Найчастіше це була звичайна гілка з біленькими квіточками.
Лілія здавна відома людині. Так, середземноморський вид лілії білої вирощується як декоративна, лікарська та ефірно-олійна рослина з часів Стародавнього Єгипту й Ассирії, тобто більше 3 тисяч років. З цією ж метою її культивували в Стародавній Греції, Візантії та Римі.
Білу лілію іноді називають лілією лікарською через наявність у пелюстках ефірних олій, які використовуються в гомеопатії, а в обмеженій кількості – в парфумерії. Крім того, цибулини містять слизові речовини, вітаміни і цукор, мають сечогінну, пом’якшувальну і знеболювальну дію.
З XV століття інші європейські види лілії та їх садові форми поступово заповнюють сади і квітники. У першу чергу це досить невибаглива лілія помаранчева і схожа на неї лілія цибулиноносна, а також досить стійка лілія лісова. Зображення цих квіток зустрічається на картинах художників того часу, але значно рідше лілії білої.У країнах Східної Азії місцеві види лілії високо цінували і культивували з XIII століття або навіть раніше. У цих краях до цих пір використовуються як овочеві та лікарські рослини лілії ланцетолиста, або тигрова, золотиста, Генрі, Брауна, а в якості декоративних-лілії японська, прекрасна, довжин-ноцветковая і червонувата. Сибіряки збирали цибулини місцевих видів з харчовою і лікарською метою.
Лілії Китаю, Японії й азійської частини Росії почали з’являтися в європейських садах, в першу чергу Англії і Бельгії, в кінці XVIII століття. Протягом ста років сюди завезли до 30 видів. Багато з них (лілія Генрі, тигрова, прекрасна, золотиста, карликова, Уіллмотт) вирощуються й досі або використовуються у гібридизації для отримання кращих сортів.
Після відкриття Америки європейці познайомилися з цікавими і небаченими раніше ліліями. Ці незвичайні види (лілія леопардова, канадська, прекрасна) потрапляли в сади на своїй батьківщині й вивозилися в Європу, насамперед у Англію, Францію, Німеччину. Деякі з них збереглися дотепер в садовій культурі в незміненому вигляді.
З жалем доводиться констатувати, що привезені лілії, особливо екзотичні та декоративні, виявилися досить примхливими і заражалися вірусами. Тому в 80-ті роки XIX століття інтерес до них помітно вщух. Відкриття та масове поширення в Європі та Америці початку XX століття зовсім нових китайських видів з великими білими квітками – лілії королівської і Сарженти, що вирізнялися стійкістю, відродили інтерес до лілій і дали новий поштовх селекції.Тривалий час у квітникарстві панували лілія довгоквіткова і тайваньська з білими квітками, а також більш різноманітні за забарвленням форми лілій прекрасної і золотистої. З початком активної роботи з гібридизації в першій половині XX століття лілії поступово витісняються сортами, що виникли на їх основі.
Квітникарі-любителі і професіонали, які займаються ліліями, у багатьох країнах об’єднуються в спеціалізовані суспільства для обміну інформацією і посадковим матеріалом, а також для реєстрації та складання списків культивованих лілій. Зараз у світі зареєстровано 49 товариств любителів лілій в 13 країнах. Найвідомішим вважається Підкомітет з лілій при Королівському садівничому товаристві (Lily Committee of the Royal Horticultural Society) у Великобританії, який видає найповніший список зареєстрованих сортів. У СРСР Всесоюзна організація любителів лілій (ВОЛЛ) виникла в 1989 році.
У багатьох країнах світу лілія була і залишається незмінним атрибутом садівничої культури і широко використовується в озелененні. Видові лілії рекомендуються для так званих «диких садочків», які імітують куточки дикої природи.
Налічується понад 100 видів лілій, розповсюджених переважно в Північній півкулі у Євразії — здебільшого в лісах, подеколи горах, рідше в долинах; окремі ендемічні види зустрічаютья в горах Індії та на Філіппінах.
В Україні у дикорослому стані лише один вид — лілія лісова або саранка (Lilium martagon), росте у листяних і мішаних лісах.