Чому затопило Карпати та чи пов’язано це з вирубкою лісів

Чи дійсно лісове господарство та нелегальний промисел деревини стали головними причинами катастрофічного паводка, який вже увійде в історію України на рівні з повенями 1998 та 2008 років.

Про це BBC News Україна запитала екологів та науковців, які вивчають багато років вивчають тему.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Оксана Марискевич, провідний науковий співробітник Інституту екології Карпат НАНУ:

Ліс – це один з чинників паводку, але не основний.

Повінь ніхто б не міг скасувати, але її наслідки могли б бути набагато меншими.

Наприклад, якщо хоча б частково виконали державні програми протипаводкового захисту басейнів річок, ухвалені після попередніх великих паводків, таких як 2008 року.

Автор фото, Укрінформ

Поганий стан берегів і лісових доріг – одні з чинників, які призвели до катастрофічної повені

Загалом же окрім величезної кількості опадів, коли випало дві місячні норми за короткий час, тут вплинув комплекс чинників.

Наприклад, стан лісових доріг – їхня щільність надто низька, щоб розосередити стік.

Лісові дороги одразу перетворюються на потоки й одна справа, коли стік йде єдиним шляхом, й зовсім інша, коли він розосереджений. У європейських країнах лісових доріг значно більше.

Інші причини: несанкціонований відбір гравію з гірських річок (я не чула, щоб за це когось карали), спрямлення русел, поганий стан берегів, забудова у захисних зонах біля гірських річок та непотрібне цементування.

Треба додати і те, що не спорудили сухі водоутримуючі ємності. Їх будують досить високо у долинах, щоб перехопити верхню хвилю, яка формується в горах. Тільки по програмі Тиси мало бути 52 таких ємності. Наскільки мені відомо, до цієї цифри не підійшли й близько.

Автор фото, ДСНС

У нас завжди так виходить, що замість фінансування державних програм ми потім витрачаємо кошти з резервного фонду Кабміну на наслідки повеней.

Ще вплинуло шалене засмічення річок, у чому винні і місцеві мешканці, і місцева влада, адже не у всіх гірських селах налагоджений збір побутових відходів.

Без сумніву, вирубування лісів також впливає.

Якщо є природний незайманий ліс, то масштаби змиву, водної ерозії, на порядок нижчі.

Дивіться більше у FacebookBBC не несе відповідальності за контент інших сайтів.

Кінець Facebook допису, 1

Але коли говорять лише про “лисі Карпати”, як головну причину повені, то не може одна сфера бути винною у всьому.

Не вести лісове господарство неможливо.

У будь-якому разі ліс не в змозі взяти на себе таку кількість води.

Юрій Дебринюк, професор кафедри лісових культур і лісової селекції Національного лісотехнічного університету:

Нинішні повені не пов’язані з вирубкою лісів.

Ліси рубалися завжди і значно більше, ніж зараз. Сьогодні обсяги вирубки менші, ніж були раніше – я працював у Карпатах у 1980-і роки, й тоді обсяги вирубки були набагато більші.

Автор фото, УНІАН

Експерти кажуть, що в останні роки рубати ліс в Карпатах почали менше – в основному, через те, що це стало менш економічно вигідно

А повені все одно траплялися, вони є зараз та будуть в майбутньому.

Річ у тім, що лісовий ґрунт має певну водоутримуючу здатність. Якщо дощ буде лити безперервно кілька днів чи тижнів, то ніякий ліс з таким навантаженням не справиться.

Вода або просто стікає, або ж з нею все сповзає вниз – коли близько до поверхні є водостійкий пласт, утворюється прошарок води між пластами й тоді відбувається зсув.

Тому не можна говорити, що вирубка лісів стала причиною цьогорічних повеней, хоча ліс і відіграє велику водорегулюючу роль.

Головна причина – величезна кількість опадів протягом дуже малого часу.

Автор фото, Yuriy Izerskiy / Dronarium Україна

Зараз розподіл опадів у часі різко змінився – фактично річна сума опадів може випасти протягом червня, а далі маємо посуху.

В останні роки повеней не було, тому що не було багато опадів. Але ось вода вилилася за два тижні – отримали повінь.

Людська діяльність також негативно впливає, але цього уникнути неможливо – ліси рубають усюди й повені бувають усюди. Польща і Німеччина, наприклад, вирубують набагато більше лісів, ніж Україна.

А у нас обсяги вирубки зменшилися, тому що деревину зараз ніхто не скуповує й великі лісгоспи на ладан дихають.

Незаконної вирубки також стало менше. Ніхто не рубає, тому що просто немає куди ліс реалізувати.

Анатолій Павелко, еколог організації “Дунайсько-Карпатська програма”:

Автор фото, ДСНС

Інфраструктура регіону виявилася неготовою до такої кількості води, хоча раніше в Україні ухвалювали протипаводкові програми. Які, втім, фінансували недостатньо

Катастрофічні паводки, як правило, викликані низкою чинників, й говорити, що причиною є лише через стан лісового господарства, не можна.

Перший чинник – кліматичні зміни. Три останні роки були дуже посушливі. Далі цього року була маловодні зима й початок весни.

А потім сталося так, що за кілька днів у Карпатах випадає місячна норма опадів.

Зрозуміло, що природна система стоку не справляється.

Так виглядала попередня велика повінь у Карпатах влітку 2008 року

Але насправді катастрофічні наслідки спричинив поганий стан господарства.

Багатьма речами тут просто знехтували, а норми не змінювали відповідно до кліматичних змін.

Друга проблема – забудова річкових заплав, що робилося в маловодні роки.

В Україні найдорожчі ділянки – по берегах річок, бо всі хочуть мати доступ до води. Тому й виходить, що кожні 10-12 років таку нерухомість затоплює.

Природні ділянки річок треба відновлювати, а різні перешкоди для них, такі як греблі, в умовах зміни клімату критично важливо прибрати.

Третя причина – поганий догляд за господарськими системами.

У містах не прочищені каналізації, а під мостами накопичується сміття, яке часто накидають місцеві мешканці. Це утворює додаткові затори для води.

Автор фото, ДСНС

Що ж до лісового господарства, то воно справді має несталі шкідливі практики.

У першу чергу це стосується суцільних вирубок на великих площах, коли екосистема вже не здатна поглинати воду й вона з підземного стоку швидко переходить у поверхневий.

Якщо ж рубати правильно і, скажімо, не вирізати повністю ліс на якійсь горі, то можна заготовляти аналогічні обсяги деревини з меншою шкодою для природи.

Інша проблема тут – відсутність відвідних каналів, через що лісові дороги перетворюються на такі собі річища, по яких несеться вода, а внизу виникає повінь.

Крім того, деревину з лісосік все ще перевозять водотоками, руйнуючи їх. Частина деревини просто там залишається, і захаращує водотоки. Зараз це одне з найбільш поширених порушень лісового законодавства.

Автор фото, Укрінформ

Засміченість гірських річок також створює бар’єри для води, а значить – і збільшує ризик повені

Зрештою, впливає і те, що у нас відсутні плани реагування на такі проблеми – влада виїжджає і намагається латати те, що розвалилося.

В інших країнах є плани адаптації до кліматичних змін, а вони вже відбулися. Й Україні потрібно будувати своє господарство, соціальну та природоохоронну сфери з урахуванням кліматичних прогнозів.

Вже зрозуміло, що нам треба бути ще ощадливішими та акуратнішими, ще більше берегти природні екосистеми. Треба побудувати таку інфраструктуру, яка могла б витримувати такі навантаження від злив і розлиття річок.

І варто розуміти, що навіть якщо зараз припинили великі суцільні та незаконні вирубки, то це не означає, що на наступний рік ситуація покращиться.

Питання лісу – це питання десятків, а часом і сотень років.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Чим викликані повені на Заході України? Думки іноземної преси

Згадують при цьому і компанію IKEA – одну з найвідоміших фірм, що торгує меблями та іншими товарами для побуту.

Скористалися “політичним хаосом”

The New York Times наводить думки екологів та активістів зі збереження довкілля, які винуватять в усьому незаконну вирубку лісів.

Вони наполягають: ті, хто займається незаконною лісозаготівлею, скористалися “політичним хаосом” у країні, масово вирубуючи ліси, що і спровокувало повені.

Видання цитує еколога Наталю Гозак, яка каже, що вода не затримується на схилах через дефостеризацію – вирубку лісу.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Але офіційні джерела в України кажуть, що жоден масив лісу не стримав би ту кількість опадів, що випала у регіоні за тиждень.

До чого тут ІKEA

Серед провідних покупців української деревини – меблевий гігант IKEA, зазначає The New York Times.

Цього тижня організація Earthsight оприлюднила результати свого розслідування, заявивши, що Україна експортує до ЄС незаконну деревину, з якої згодом виробляють меблі IKEA. Зокрема, у звіті йдеться про моделі стільців Terje та Ingolf.

У коментарі Guardian компанія спростувала звинувачення та запевнила, що не співпрацює з постачальниками, які вдаються до такої практики.

“IKEA не приймає незаконно зрубану деревину для виробництва своїх товарів”, – йдеться у заяві меблевого гіганта.

“Якщо ми отримуємо будь-яку інформацію про те, що деревина, яка не відповідає нашим стандартам, потрапила до нашого ланцюга поставок або існує такий ризик, ми відразу ж вживаємо заходів”, – каже IKEA.

Guardian додає, що за словами компанії, за результатами кількох аудитів в Україні та Румунії торік, жодних ознак надходження незаконної деревини виявлено не було.

Автор фото, Getty Images

Видання звернулося по коментар до Лісової наглядової ради (FSC), яка сертифікує походження деревини.

Earthsight звинуватила цю раду в тому, що вона надала сертифікат українській деревині попри те, що цю деревину отримали незаконним шляхом.

У FSC відповили на це так: українські закони, що мають захищати ліс, написані таким чином, щоб їх можна було обійти.

“Це законодавство нечітке, отже й інтерпретація не чітка. Імовірно, якась лісозаготівля (відбувалася) незаконно” , – цитує видання директора FSC Кіма Карстенсена.

“Імовірно, неточності в законодавстві допомагають певними компаніям використовувати деревину, яку б вони не мали використовувати”, – додав пан Карстенсен.

Автор фото, UNIAN

Ви завжди можете отримувати найважливіші новини в месенджер. Достатньо лише підписатися на наш Telegram або Viber!

Небезпечні стихійні явища на території України. Реферат

Землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали життя більше трьох мільйонів чоловік. За даними ООН, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнав збитків від стихійних лих.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні найчастіше трапляються:

• геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні);
• метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь);
• гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.);
• природні пожежі лісових та хлібних масивів;

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі – до посушливого – в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму.

Внаслідок взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони мають катастрофічний характер.

Стихійні явища часто виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома основними групами процесів – ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні.

Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на прості, що включають один елемент наприклад, сильний вітер, зсув або землетрус) та складні, що включають декілька процесів однієї групи або кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техногенними.

Геологічно небезпечні явища

Землетруси – коливання земної кори, що виникають внаслідок вибухів вглибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності. Область підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках. Область землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташовану на поверхні землі ділянку – епіцентром землетрусу.

Інтенсивність землетрусу вимірюється в балах за шкалою Ріхтера, а у останні роки у нашій країні та у ряді європейських держав використовують 12-бальну міжнародну шкалу МЗК-64. Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії зони катастрофи. Осередки землетрусів знаходяться на глибині 30-60 км, а інколи на глибині до 700 км. В залежності від причин і місця виникнення землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються:

• руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди, виникненням масових пожеж і виробничих аварій;
• затопленням населених пунктів і цілих районів;
• отруєнням газами при вулканічних виверженнях;
• ураженням людей і руйнуванням будівель уламками вулканічних гірських порід;
• ураженням людей і виникненням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави;
• провалом населених пунктів при обвальних землетрусах;
• руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі;
• негативною психологічною дією.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні: Закарпатська, Вранча, Кримсько-чорноморська та Південно-Азовська. У сейсмічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.

На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6-7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів-Сигет, Мукачево-Свалява. Закарпатська сейсмоактивна зона характеризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній частині земної кори на глибинах 6-12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів. Шестибальні землетруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина).

Прикарпаття відчуває вплив від району Вранча (Румунія). В 1974-1976 роках тут мали місце землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів. Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками землетрусів в масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаючи з 1107 року до цього часу там мали місце 90 землетрусів з інтенсивністю 7-8 балів. Кримсько-чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів.

Осередки сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах 20-40 км та 10-12 км на відстані 25-40 км від узбережжя з інтенсивністю 8-9 балів. За останні два століття на Південному узбережжі Криму зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5-6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними та археологічними даними встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько одного разу на 1000 років.

У платформній частині України виділено ряд потенційно сейсмотектонічних зон з інтенсивністю 4-5,5 балів. За інженерно-сейсмічними оцінками приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і у зв’язку з цим було визначено, що в окремих районах 30-50% забудови не відповідає сучасному рівню сейсмічного та інженерного ризику.

Попередити землетруси точно поки що неможливо. Прогноз справджується лише у 80 випадках і має орієнтовний характер.

Серед всіх стихійних лих за даними ЮНЕСКО землетруси займають перше місце в світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих.

Вулканізм – це сукупність явищ, зумовлених проникненням магми з глибини землі на її поверхню. Процеси грязьового вулканізму локалізовані у південній частині території України. Вони спостерігаються на Керченському півострові та прилеглій акваторії Азовського моря.

В останні роки виявлені грязьові вулкани на захід та південь Севастополя в акваторії Чорного моря. Серед діючих грязьових вулканів виділяються з постійно спокійним режимом виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується вибухами та локальними землетрусами.

Внаслідок детальних геологічних досліджень встановлено взаємозв’язок багатьох діючих вулканів із зонами активних розломів, наприклад, Південно-Азовського та інших. Матеріальні втрати від вивержень грязьових вулканів досить значні. Знищуються будівлі, селища. Активні вулкани виділяють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверженні зростає на 1-2 порядки. Це призводить до виникнення геохімічних аномалій, шкідливих для здоров’я людини.

Особливої уваги заслуговують отримані в останні роки дані про активізацію грязьових вулканів в зоні Південно-Азовського розлому, що сприяє виникненню нових островів та мілин в акваторії Азовського моря та Керченської протоки. Це може стати причиною погіршення умов судноплавства.

Стихійні явища екзогенного походження

Якщо оцінювати площу України з точки зору негативних екзогенних природних процесів, можна виділити площі з різним ступенем ризику виникнення природного (або стихійного) лиха.

Широкий розвиток мають різні види екзогенних геологічних процесів природного та техногенного походження.

Сель – раптово сформований, внаслідок різкого підйому води в руслах гірських річок, грязьовий потік. Причинами виникнення селевих потоків майже завжди бувають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, прорив гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів.

Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори: вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, роботи у кар’єрах, неправильна організація обвалів та підвищень, загазованість повітря, що згубно діє на ґрунтово-рослинний покрив.

Імовірність зародження селів залежить від складу та будови гірських порід, їх здатності вивітрюватись, рівня антропогенної дії на район та ступінь його екологічної деградації. Вивітрювання це процес механічного руйнування і хімічної зміни гірських порід та мінералів. Інтенсивність та швидкість вивітрювання характеризуються природними умовами (атмосферні опади, вітер, коливання температури повітря та інше).

До селевого басейну відноситься гірська територія з прилеглими схилами, на яких знаходяться складові зруйнованих гірських порід, його витоки, всі його русла, водозбір, а також район його дії.

Процес виникнення і розвитку селів проходить три етапи: перший – накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матеріалу за рахунок вивітрювання гірських порід та гірської ерозії; другий – переміщення рихлих гірських матеріалів по гірських руслах з підвищених ділянок у нижчі; третій – розосередження селевих виносів у гірських долинах.

Рух селів – це суцільний потік із каміння, бруду та води. Вони мають у своєму складі тверді матеріали (10-75% від всього об’єму) і рухаються зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Об’єми селевого потоку можуть досягати сотень тисяч – мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків – до 3-4 м в поперечнику і масою до 100-200 тонн. Передній фронт селевої хвилі створює “голову”, висота якої може досягати 25 метрів.

За складом розрізняють потоки грязьові – суміш води, невеликої кількості землі та дрібного каміння; грязьо-кам’яні – суміш води, гравію, гальки та невеликого каміння; водо-кам’яні – суміш води з камінням великого розміру.

За потужністю (об’ємом) вони можуть бути катастрофічні, потужні, середньої та малої потужності. Катастрофічні характеризуються виносом матеріалу понад 1 млн. м3 і спостерігаються на земній кулі один раз на 30-50 років. Потужні виносять матеріал об’ємом в 100 м3 і виникають рідко. При селях малої потужності виноситься матеріалу близько 10 тис. м3 і виникають такі селі щорічно, іноді по декілька разів на рік.

Найбільш широкого поширення селеві процеси набули у гірських районах Карпат та Криму, на правому березі Дніпра. Наприклад, з періодичністю 11-12 років спостерігаються селі в долинах ярів, що розташовані на Південному березі Криму. Кількість ураження селевими потоками складає від 3 до 25% території України. В Криму вони поширюються на 9% території, в Закарпатській області – на 40%, в Чернівецькій – 15%, в Івано-Франківській – 33%.

Карст. На 60% території України розвиваються карстові процеси.

Це явище, яке пов’язане з розчиненням природними водами гірських порід. В деяких областях України ступінь ураженості карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що складає 27% від всієї площі карстоутворення.

Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км2, Рівненської – 214 км2, Хмельницької – 4235 км2.

Зсуви. Одним із найнебезпечніших і дуже поширених природних явищ є зсуви. Зсуви властиві західним областям України, а також узбережжю Чорного та Азовського морів.

Зсуви – це зміщення вниз по укосу під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас. Зсуви можуть бути викликані як природними, так і штучними (антропогенними) причинами. До природних відносяться: збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи.

Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом ґрунту, вирубкою лісів, неправильним вибором агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах. Згідно з міжнародною статистикою, до 80% сучасних зсувів викликані діяльністю людини.

Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених водостійкими та водоносними породами ґрунтів, коли сила тяжіння накопичених на схилах продуктів руйнування гірських порід, переважно в умовах зволоження, перевищує сили зчеплення ґрунтів. Виникають зсуви при крутизні схилу 10° і більше. На глиняних ґрунтах при надмірному зволоженні вони можуть виникати і при крутизні 5-7°.

За глибиною залягання зсуви бувають: поверхневі (1 м); мілкі (5 м); глибокі (до 20 м); дуже глибокі (понад 20 м), за типом матеріалу: кам’яні (граніт, гнейс); та ґрунтові (пісок, глина, гравій), а в залежності від потужності вони поділяються на: малі (до 10 тис. м3); великі (до 1 млн. м3); дуже великі (понад 1 млн. м3).

Зсуви можуть бути активними і неактивними. На активність впливає гірська порода схилу, що складає основу зсуву, а також наявність вологи.

Швидкість руху зсуву складає від 0,06 м/рік до 3 м/с.

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Найбільшого поширення вони набули у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та в Криму. Найбільше зустрічаються зсуви-видавлювання (розміром до 5 км) та зсуви-потоки.

У Кримських горах зустрічаються блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5-2,5 км та шириною 0,3-1,5 км. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ, де найбільш поширеними є зсуви-спливання, а також фронтальні зсуви, які ще існують на узбережжі Азовського та Чорного морів.

Загалом на морських узбережжях довжиною 2630 км2 проявляються абразійні процеси – руйнується майже 60% узбережжя. В районах активної господарської діяльності, як Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька та інші промислові міські агломерації, зафіксовано 138 тисяч зсувів.

Обвали, осипи. Це відрив і катастрофічне падіння великих мас гірських порід, їх дроблення і скочування з круч, урвищ та схилів. Обвали природного походження спостерігаються у горах, на берегах морів, обривах річкових долин. Це результат послаблення зв’язаності гірських порід під дією процесів вивітрювання, підмиву, розчинення та дії сил тяжіння. Їх виникненню сприяє геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід.

Найчастіше (до 80%) сучасні обвали пов’язані з антропогенним фактором. Вони виникають переважно при неправильному проведенні робіт, при будівництві та гірських розробках.

Осип – це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.

Райони Карпатських та Кримських гір підпадають під дію обвалів та осипів, деякі з них мали катастрофічний характер та призвели до людських втрат, як, наприклад, Демерджннський обвал 1896 року.

Абразія. Це процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ. Абразійний процес найбільш поширений на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22 га узбережжя, між дельтою Дунаю та Кримом – 24 га, у північній частині Азовського моря – 19 га. Абразії підпадає до 60% берегів Азовського та до 30% – Чорного морів. Швидкість абразії становить в середньому 1,3-4,2 метри на рік.

Метеорологічно небезпечні явища

Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано близько 240 випадків виникнення катастрофічних природних явищ метеорологічного походження зі значними матеріальними збитками.

Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні:

• сильні зливи (Карпатські та Кримські гори);
• град (на всій території України);
• сильна спека (степова зона);
• суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони);
• урагани, шквали, смерчі (більша частина території);
• пилові бурі (південний схід степової зони);
• сильні тумани (південний схід степової зони);
• сильні заметілі (південний схід степової зони);
• снігові заноси (Карпати);
• значні ожеледі (степова зона);
• сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони).

Крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського моря мають місце шторми, ураганні вітри, смерчі, зливи, обмерзання споруд та суден, сильні тумани, заметілі, ожеледі.

Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де відмічаються явища, притаманні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року.

Для Українських Карпат найбільш характерні сильні зливи, що викликають селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні снігопади.

Узбережжя Чорного та Азовського морів знаходиться в зоні впливу атмосферних явищ, характерних для морського клімату.

Сильні дощі. В Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Частіше за все вони бувають у Карпатах та в горах Криму.

Град. В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град – це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат.

У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град відмічається в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, в Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, менший – в Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.

Сильна спека. В степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище 30 °С, причому в деякі роки вона перевищує 40 °С.

Суховії. В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно. Суховії – це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в’янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.

Посухи. Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті, і як наслідок погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони зустрічаються на півдні степової зони.

Ураганні вітри. Ураган – це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше – в Карпатах, в горах Криму та на Донбасі.

Циклони – область низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі. Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітрами. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря.

Шквали. Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне посилення вітру, іноді до 30-70 м/с зі зміною його напрямку. Найчастіше це явище спостерігається під час грози.

Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває від 20 до 29 м/с, а іноді і більше 30 м/с. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с. Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Один раз на 3-5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській і Херсонській областях та на території Криму.

Смерчі. Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хобота (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, то майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї.

Смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх небезпечність. Це найменші за розмірами та найбільша за швидкістю обертання форма вихорового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини виділяють дві групи смерчів: змієподібні (лійкоподібні) та хоботоподібні (колоноподібні), за місцем виникнення вони поділяються на такі, що сформувалися над сушею і такі, що сформувалися над водою, за швидкістю руйнувань – швидкі, середні та повільні.

В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні. За останні 20 роківі зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно і мають локальний характер. Смерчі завдають значних збитків об’єктам господарювання і призводять до людських жертв.

Пилові бурі – це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окислів заліза) та білі (солончаки).

Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше – протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2-3 км, але найчастіше – 1-1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади і заметілі. Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах. На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня-лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні. В основному по території України кількість снігових опадів складає 20-30 мм, іноді сягає 40-70 мм.

В Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм. Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п’ять років – на території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.

Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі.

Сильні морози. В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають – 30 °С та нижче. Найбільш холодна частина країни – східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. В цих місцевостях буває температура нижче – 35 °С.

Сильні ожеледі. Небезпечні ситуації пов’язані з виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману при температурі повітря нижче 0 °С. Сильні ожеледі можуть виникати з листопада до березня, а найчастіше бувають в грудні-січні.

Особливо часто вони виникають на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму). Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше. Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не інтенсивність, а тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває від кількох годин до кількох діб.

Тумани. Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря. Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну пору року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат та іноді на південному березі Криму. Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні.

Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами – до 80. На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська Придніпровська височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами – до 30. На рівнинній території південної частини Степової зони тумани бувають близько 30 днів на рік, а сильні – 10-20 днів протягом року.

Гідрологічні надзвичайні ситуації

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Протягом майже 20 років стабільні акумулятивні форми Саксько-Євпаторійської системи внаслідок дії техногенних факторів руйнуються зі швидкістю 3,5 км щороку. Щорічно безповоротно втрачається більше 100 га прибережних територій, зменшується пляжна смуга, знижується біологічна продуктивність моря.

Під постійною загрозою руйнування знаходяться розташовані в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси інженерні комунікації, сільгоспугіддя). Матеріальні збитки від впливу на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів (1969, 1971, 1983, 1992 рр.) складають 520-600 млн. гривень.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як природні фактори, пов’язані з тектонічними зануреннями північного Приазов’я, так і антропогенні, до яких відноситься зарегудьованість твердого стоку рік, забрудненні водних басейнів і пов’язане з цим зниження їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру гідродинамічних процесів, використання малоефективних або навіть шкідливих берегозакріплювальних заходів і конструкцій при “самобудах”, відступи від проектних рішень, безконтрольні вивезення піску із кіс, порушення протизсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі наслідки господарської діяльності на узбережжі.

В гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси. Близько 30 міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях знаходяться під впливом селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено 219 селевих водозаборів.

Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра, Тиси, Прута. В лютому-березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тисяч м3. Шість населених пунктів в Закарпатті підлягають впливу снігових лавин.

Повені. Значна кількість грошових та матеріальних затрат щороку витрачається на ліквідацію наслідків повеней на річках України. Повені виникають під час тривалих злив та внаслідок танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

• у північних регіонах – басейни річок Прип’ять, Десна та їх притоків. Площа повені лише в басейні р. Прип’ять може досягти 600-800 тис. га;
• у західних регіонах – басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100-130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20-25 тис. га) та їх приток;
• у східних регіонах – басейни р. Сіверський Донець з притоками, річок Псьол, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;
• у південному і південно-західному регіонах – басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її приток.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки, зумовлюють масові руйнування та загибель людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму) формуються дуже швидко, що ставить високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення. За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму спостерігались 12 разів.

Яскравим прикладом таких повеней можуть бути снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листопаді 1992 р. та грудні 1993 р., восени 1998 р, коли постраждало багато населених пунктів, промислових об’єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються в середньому один раз на 5-10 років.

Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10-70% сільгоспугідь, але й великої кількості техногенно небезпечних об’єктів.

Високі повені більш властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків.

Рівні води під час весняних повеней на рівнинних річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись і хімічно небезпечні об’єкти. У 1998 році у результаті сильних дощів і підвищення рівня ґрунтових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35 районах.

Природні пожежі. Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф’яних пожеж різко зростає. Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники).

Вогонь може швидко розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому виникає, велика загроза населеним пунктам, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям. Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря 30-40%.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:

• низові (або низинні);
• верхові (або повальні);
• підземні (торф’яні або ґрунтові);
• пожежі дуплистих дерев.

Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80% усіх випадків можливих пожеж. Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав’янистих рослин, напівчагарників і чагарників) або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора-два метри).

Полум’я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика – 100-200 метрів за годину, а при сильному вітрі – до кілометра в рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових і відмінність їх у тому, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони жердняків. Можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго продовжуватися не можуть.

При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8-25 км за годину.

Підземні (ґрунтові або торф’яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається біля стовбурів дерев, потім воно розповсюджується в різні сторони до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж виникають завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу.

Однак торф’яні пожежі можуть бути і не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко гасяться. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що подразнююче діє на людей і ускладнює боротьбу з пожежею; обмежує видимість; негативно психологічно впливає на населення. Частіше за все пожежонебезпечні умови складаються в Степовій, Поліській та Лісостеповій зонах, в горах Криму.

Найбільш поширеними є лісові та торф’яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га території України. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17% – в східному, 10% – в південному, 8% – в південно-західному і 32% – в західному регіоні. Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60% займають молодняки.

В результаті широкомасштабних робіт з залісення на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, котрі досягли критичного, в пожежному відношенні, віку 15-30 років. Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати зростаючого потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від науково обґрунтованих норм.

Така ситуація найбільш характерна для Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей, Автономної Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними. В середньому за рік, в залежності від погодних умов, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, якими знищується більше 5 тисяч гектарів лісу. Найбільш пожежонебезпечними є північний та східний регіони, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 і 40% всіх лісових пожеж.

Висновки. Узагальнюючи все вищесказане можна зробити наступні висновки.

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяються на: геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі тощо. Їх виникненню сприяє ряд факторів, зокрема, особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів та ін. Також, як не прикро це визнавати, величезною “рушійною силою” природних стихійних явищ є людська діяльність.

За умови високого ступеня антропогенізації території України, з перевищенням техногенного навантаження на природне середовище у 5-6 разів порівняно з іншими розвинутими країнами, окремо виділяється група природно-техногенних небезпечних явищ, пов’язаних з експлуатацією гребель, водосховищ, проведенням заходів з меліорації і водопостачання, гірничих видобувних робіт. З іншого боку, завжди є загроза дії стихійних явищ на різні промислові об’єкти, споруди тощо.

Руйнування чи пошкодження таких об’єктів з небезпечними виробництвами може призвести до пожеж, вибухів, викидів небезпечних речовин, затоплення територій, радіоактивного забруднення. Стихійні лиха можуть призводити до транспортних аварій, аварій в електроенергетичних спорудах.

Літератури

1. Дмітрієв Ю. Д. Охорона навколишнього середовища. – К.: Вища школа, 1997. – 189с.
2. Єлін Ю. Я., Зерова М. Я. Україна: екологічний аспект. – К.: Просвіта, 1995. – 217с.
3. Ємченко О. П. Безпека життєдіяльності. – Харків: Астра-Пресс, 1996. – 98с.