Історія Арабського халіфату (період раннього Середньовіччя)

Найбільшого розквіту у своїй історії Арабський халіфат досяг у VIII ст., За часів правління Омейядів і Аббасидів.
При Омейядах центром халіфату стала Сирія. Саме там жили арабські племена, колишні опорою омейядським халіфам. Сирія теж стала опорною базою для відновлення загарбницьких воєн. В кінці VII – початку VIII ст. араби міцно влаштувалися в Північній Африці, а також завоювали майже всю територію Іспанії.
В цей же час були остаточно підкорені Вірменія, Карт Чи і Албанія. Кордон халіфату проходила в цьому районі по Головному кавказьких хребту до міста Дербент. Арабські намісники з цих двох районів постійно здійснювали набіги на землі хозар. У Середній Азії на початку VIII ст. були завойовані Хорезм і область за Амудар’єю. Перемоги арабів над китайськими військами в середині VIII ст. закріпили позиції халіфату у Середній Азії. Їм вдалося також завоювати індійський Сінд.
Усі завойовані арабами землі в той час перебували на стадії раннього феодалізму. Йшов процес феодалізації і у самих арабів. У халіфаті затверджувалися рабовласницькі відносини, але зберігалися ще патріархальний і рабовласницький уклади, особливо серед арабів-бедуїнів та інших скотарських племен.
Верховним власником всіх земель раніше вважалося держава, яка облагало населення податками і мало право наділяти земельними ділянками окремих осіб.
Омейяди почали карбувати власну монету. Налагоджувалося постійна поштовий зв’язок. До Омейядів головну роль в державному апараті грали греки, перси. Омейяди стали брати на службу головним чином арабів. Все діловодство тепер велося арабською мовою, що стала мовою міжнаціонального спілкування для всього величезного регіону Західної Азії, Північної Африки і арабської Іспанії.
Халіфи, як і колись, володіли цивільної та духовною владою, яка передавалася у спадщину. Для управління величезною державою були засновані намісництва. Війська формувалися з арабського населення міст, спеціально визначених для цього. Найбільшими привілеями користувалася сирійська армія.
Але Омейяди користувалися підтримкою лише тієї частини арабської знаті, яка була пов’язана з Сирією та Єгиптом. В опозиції до них знаходилися відсторонені від влади Аліда і Аббасіди (нащадки дядька пророка Мухаммеда – Аббаса) і багато сподвижники пророка в Мецці і Медині. Тому ще в 680 р, після смерті першого омейядського халіфа Муафіі, шиїти на чолі з Хусейном, сином Алі і дочки пророка Фатіми, підняли повстання, яке було жорстоко придушене. Зрештою, в результаті громадянської війни війська Омейядів були розбиті і в 749 р до влади прийшов представник нової династії – Аббасидів, а останній представник династії Омейядів Абу Муслім був страчений.
Халіфи з роду Аббасидів прийшли до влади за підтримки іранської знаті, тому повалена верхівка халіфату придбала полуіранскій вигляд.
Столицею Аббасидів став в 762 р Багдад.
На відміну від Омейядів Аббасіди не проводили активної завойовницької політики, більше того, при них були втрачені деякі території, що раніше входили до складу халіфату.
При правлінні Аббасидів продовжувався розвиток феодальних відносин.
Верховна власність на землю, як і раніше, належала державі при збереженні приватного землеволодіння, а також власності окремих племен і громад.
У IX ст. з’явився новий вид феодального землеволодіння – вакф – землі, подаровані державою або приватним власником різним мусульманським установам: мечетей, школам, лікарням і т. д. Вакфние землі не обкладалися державним податком, тому багато власників стали жертвувати в вакф свої землі, щоб позбутися від сплати податків державі.
У країнах халіфату великий розвиток отримала торгівля. Через його територію проходили найважливіші караванні шляхи, що з’єднували Середземномор’ї з Далеким Сходом. Розвивалася морська торгівля з Індією, Китаєм, Індонезією, підтримувалися традиційні торговельні зв’язки з Африкою. Розвивалася торгівля з хозарами, тюркським кочівниками, Руссю.
У халіфаті було багато міст, які стали центром ремесла і торгівлі.
Найбільш розвинене було текстильне виробництво: вироблення шовкових, лляних, бавовняних, вовняних тканин. Повсюдно славилися іранські килими. Великого розвитку досягло ювелірне ремесло.
Виробництво паперу, відоме в Самарканді ще з початку VIII ст., Було налагоджено також у Багдаді, Тріполі, Єгипті.
Збільшився видобуток золота, срібла, коштовних і напівкоштовних каменів.
Особливим попитом користувалося знаряддя зі знаменитої дамаської сталі.
Багато міст халіфату налічували сотні тисяч жителів. Найбільшим з них була столиця держави Багдад. Більшість ремісників залежало від світських і духовних феодалів. Управляли містами чиновники-Хакім, призначаються центральною владою з представників феодальної аристократії.
Халіфат Аббасидів представляв собою централізовану державу з розвиненим бюрократичним апаратом. Верховним правителем був халіф, який мав всій світською і духовною владою. Його головним помічником у світських справах був великий візир, значення і вплив якого було дуже великим: він вирішував багато державні справи, командував військами.
Судочинство в халіфаті вершилася на основі мусульманського релігійного права – шаріату.
Аббасіди прийшли до влади на хвилі переможного народного повстання, але ця династія не виправдала надій пересічних мешканців халіфату. Тому народні повстання відродилися й спалахнули з новою силою. І врешті-решт в першій половині X ст. Аббасидський халіфат розпався на окремі емірати. Це було обумовлено рядом причин: різним рівнем розвитку окремих областей халіфату, що відрізнялися за етнічним складом населення, культури, мови, віросповідання, ступеня ісламізації. Крім того, зростання великої земельної власності привів до посилення сепаратизму великих феодалів і створення спадкових еміратів.
Колишні Халіфатское намісники перетворювалися на самостійних правителів. Так було з Тахіріламі в Хорасані, Саманидів в Мавераннахре, Тулунідов в Єгипті і т. Д. Спочатку вони відсилали частина зібраних ними коштів центральному уряду, але потім відмовилися робити це. У деяких провінціях владу захопили великі феодали. Неодноразово влаштовувалися палацові перевороти, одні халіфи скидалися і на їх місце ставилися інші на догоду окремим угрупованням вищої палацової знаті. Таким чином, наприкінці IX ст. халіфи стали маріонетками в руках власної гвардії. До початку X ст. в руках Аббасидів залишався тільки Арабська Ірак і Західний Іран, проте в 945 р ці області були захоплені Іранської династією Бунда. В результаті Аббасидские халіфи повністю втратили політичну владу і в їх руках залишилося лише духовне керівництво. А в 1055 турки-сельджуки, завоювавши більшу частину володінь арабів на Близькому Сході, захопили Багдад. Халіф коронував правителя турків і дарував йому титул султана.

Пиши в коментарях свої зауваження щодо статті. Будемо активно виправляти.

Ви використовуєте старий браузер – Internet Explorer ! Сайт може працювати неправильно. Ми рекомендуємо використовувати Internet Explorer 11.

© 2024 Всі права захищені. При використанні матеріалів нашого сайта посилання на наш сайт обов’язкове! Дякуємо за розуміння.

Хто був після хрущова при владі. Від Леніна до Путіна: чим і як хворіли російські лідери

За 69 років існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік на чолі країни ставало кілька людей. Першим правителем нової держави став Володимир Ілліч Ленін ( справжнє прізвищеУльянов), який очолював партію більшовиків під час Жовтневої революції. Потім роль глави держави фактично стала виконувати людина, яка обіймала посаду генерального секретаряЦК КПРС (Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу).

В.І. Ленін

Першим значним рішенням нового уряду Росії була відмова від участі у кровопролитній світовій війні. Ленін зумів добитися його, незважаючи на те, що деякі члени партії були проти укладання миру на невигідних умовах (Брестський мирний договір). Зберігши сотні тисяч, можливо мільйони життів, більшовики тут же поставили їх під загрозу в іншій війні – громадянській. Боротьба з інтервентами, анархістами та білогвардійцями, а також іншими противниками радянської владипринесла чимало людських жертв.

В 1921 Ленін став ініціатором переходу від політики військового комунізму до нової економічної політики(НЕПу), яка сприяла швидкому відновленню економіки та народного господарствакраїни. Також Ленін сприяв встановленню країни однопартійності та освіті Союзу соціалістичних республік. СРСР у тому вигляді, в якому він був створений, не задовольняв вимогам Леніна, проте, істотних змін він не встиг.

В 1922 напружена робота і наслідки замаху, скоєного на нього есеркою Фанні Каплан в 1918, дали про себе знати: Ленін важко захворів. Він усе менше брав участь у управлінні державою і перші ролі виходили інші люди. Сам Ленін із тривогою відгукувався про свого можливого приймача – генерального секретаря партії Сталіна: «Товариш Сталін, ставши генсеком, зосередив у своїх руках неосяжну владу, і я не впевнений, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою». 21 січня 1924 року Леніна не стало, а його приймачем, як і очікувалося, став Сталін.

Однією з основних напрямів, якому В.І. Ленін приділяв велику увагу, був розвиток російської економіки. За вказівкою першого лідера країни Рад було організовано багато заводів з виробництва техніки, розпочато добудову автомобільного заводу«АМО» (згодом «ЗіЛ») у Москві. Велику увагу Ленін приділяв розвитку вітчизняної енергетики та електроніки. Можливо, якби доля відвела “вождеві світового пролетаріату” (так часто називали Леніна) більше часу, він підняв би країну на високий рівень.

І.В. Сталін

Більш жорстку політику вів приймач Леніна Йосип Віссаріонович Сталін (справжнє прізвище Джугашвілі), який у 1922 році обійняв посаду генерального секретаря ЦК КПРС. Зараз ім’я Сталіна пов’язують здебільшого з так званими «сталінськими репресіями» 30-х років, коли кілька мільйонів жителів СРСР були позбавлені майна (так зване «розкулачування»), побували у в’язницях або були страчені за політичними мотивами (за засудження чинної влади).
Справді, роки правління Сталіна залишили кривавий слід історія Росії, але були і позитивні рисицього періоду. За цей час із аграрної країни, яка мала другорядну економіку, радянський Союзперетворився на світову державу з величезним промисловим та військовим потенціалом. Розвиток економіки та промисловості позначилося в роки Великої Вітчизняної війни, яка хоч і дорого обійшлася радянському народу, але все ж таки були виграна. Вже під час бойових дій вдалося налагодити непогане постачання армії, створити нові види озброєння. Після війни ударними темпами було відновлено багато, зруйновані майже вщент міста.

Н.С. Хрущов

Незабаром після смерті Сталіна (березень 1953) генеральним секретарем ЦК КПРС став (13 вересня 1953) Микита Сергійович Хрущов. Цей лідер КПРС прославився, мабуть, найбільше своїми екстраординарними вчинками, багато з яких пам’ятають і досі. Так, у 1960 році на Генеральній Асамблеї ООН Микита Сергійович зняв черевик і, пригрозивши показати кузькину матір, почав стукати ним по трибуні на знак протесту проти виступу філіппінського делегата. Період правління Хрущова пов’язаний з розвитком гонки озброєнь між СРСР та США (так званої «Холодної вони»). У 1962 році розміщення радянських ядерних ракет на Кубі мало не призвело до воєнного конфлікту зі США.

З позитивних змін, що відбулися за правління Хрущова, можна відзначити реабілітацію жертв сталінських репресій (зайнявши пост генерального секретаря, Хрущов став ініціатором зняття з посад Берії та його арешту) сільського господарствашляхом освоєння нерозораних земель (ціліни), і навіть розвиток промисловості. Саме на період правління Хрущова припали перший запуск штучного супутникаЗемлі та перший політ людини в космос. Період правління Хрущова має неофіційну назву – «хрущовська відлига».

Л.І. Брежнєв

На посаді генерального секретаря ЦК КПРС Хрущова змінив Леонід Ілліч Брежнєв (14 жовтня 1964). Вперше зміна лідера партії була проведена не після його смерті, а усуненням з посади. Епоха правління Брежнєва увійшла до історії як «застій». Справа в тому, що генеральний секретар був переконаним консерватором та противником будь-яких реформ. Продовжувалась « холодна війна», яка стала причиною того, що більша частина ресурсів йшла на військову промисловість на шкоду іншим сферам. Тому в цей період країна практично зупинилася у своєму технічному розвитку і стала програвати іншим провідним державам світу (за винятком військової промисловості). 1980 року в Москві пройшли XXII Літні Олімпійські ігри, які бойкотували деякі країни (США, ФРН та інші), на знак протесту проти запровадження радянських військв Афганістан.

За часів Брежнєва було зроблено деякі спроби розрядити напругу у відносинах із США: укладено американо-радянські договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Але ці спроби перекреслило введення радянських військ до Афганістану 1979 року. Наприкінці 80-х Брежнєв вже був практично не здатний керувати країною і лише вважався лідером партії. 10 листопада 1982 року він помер на своїй дачі.

Ю. В. Андропов

12 листопада місце Хрущова зайняв Юрій Володимирович Андропов, який раніше керував Комітетом державної безпеки (КДБ). Він досяг достатньої підтримки серед партійних керівників, тому, незважаючи на опір колишніх прихильників Брежнєва, був обраний генеральним секретарем, а потім Головою Президії Верховної РадиСРСР.

Ставши біля керма, Андропов проголосив курс на соціально-економічні перетворення. Але всі реформи звелися до адміністративних заходів, зміцнення дисципліни та викриття корупції у вищих колах. Во зовнішньої політикиконфронтація із Заходом лише посилювалася. Андропов прагнув зміцнення особистої влади: у червні 1983 він обіймає посаду голови президії Верховної Ради СРСР, залишаючись генеральним секретарем. Проте Андропов недовго пробув при владі: він помер 9 лютого 1984 через хворобу нирок, не встигнувши зробити значних змін у житті країни.

К.У. Черненко

13 лютого 1984 року пост глави радянської держави обійняв Костянтин Устинович Черненко, який вважався претендентом на посаду генерального секретаря ще після смерті Брежнєва. Черненко обіймав цей важливий пост у 72 роки, будучи важко хворим, тому було ясно, що це лише тимчасова постать. За часи правління Черненка було здійснено низку реформ, які так і не були доведені до свого логічного завершення. 1 вересня 1984 року вперше у країні відзначили День знань. 10 березня 1985 року Черненко помер. Його місце зайняв Михайло Сергійович Горбачов, який пізніше став першим і останнім президентом СРСР.

Генеральні секретарі (генсеки) СРСР. Колись їхні особи були відомі практично кожному мешканцю нашої величезної країни. Сьогодні вони є лише частиною історії. Кожен із цих політичних діячів робив дії та вчинки, які були оцінені пізніше, причому не завжди позитивно. Слід зазначити, що генеральних секретарів обирав не народ, а правляча верхівка. У цій статті представимо список генсеків СРСР (з фото) у хронологічному порядку.

І. В. Сталін (Джугашвілі)

Цей політичний діяч народився в грузинському місті Горі 18 грудня 1879 р. в сім’ї шевця. У 1922 році, ще за життя В.І. Леніна (Ульянова), він був призначений першим генеральним секретарем. Саме він очолює список генсеків СРСР у хронологічному порядку. Проте слід зазначити, що поки жив Ленін, Йосип Віссаріонович в управлінні державою грав другорядну роль. Після смерті «вождя пролетаріату» за вищий державний пост розгорілася серйозна боротьба. Численні конкуренти І. В. Джугашвілі мали всі шанси цю посаду обійняти. Але завдяки безкомпромісним, а часом навіть жорстким діям, політичним інтригам, Сталін вийшов із гри переможцем, йому вдалося встановити режим особистої влади. Зазначимо, що більшість претендентів була просто фізично знищена, а решта змушена залишити країну. За досить нетривалий термін Сталіну вдалося взяти країну в «їжакові рукавиці». На початку тридцятих років Йосип Віссаріонович став одноосібним вождем народу.

Політика цього генсека СРСР увійшла до історії:

• масовими репресіями;
• колективізацією;
• тотальним розкулачуванням.

У 37-38 роках минулого століття було здійснено масовий терор, у якому кількість жертв досягла 1 500 000 людей. Крім цього, історики ставлять у провину Йосипу Віссаріонович його політику насильницької колективізації, масових репресій, що відбувалися у всіх верствах суспільства, форсованої індустріалізації країни. На внутрішньої політикикраїни позначилися деякі риси характеру вождя:

• різкість;
• спрага необмеженої влади;
• висока зарозумілість;
• нетерпимість до чужого судження.

Культ особистості

Фото генсека СРСР, а також інших керівників, які коли-небудь обіймали цю посаду, ви знайдете у цій статті. З упевненістю можна сказати, що культ особистості Сталіна дуже трагічно позначився на долях мільйонів різних людей: наукової та творчої інтелігенції, державних та партійних діячів, військових.

За все це за часів відлиги Йосипа Сталіна затаврували його послідовники. Але не всі дії вождя варті осуду. На думку істориків, є й такі моменти, за які Сталін гідний похвали. Звичайно, найголовніше – це перемога над фашизмом. Крім цього, сталося досить швидке перетворення зруйнованої країни на промислового і навіть військового гіганта. Існує думка, що якби не ганебний зараз усіма культ особистості Сталіна, багато звершень були б неможливі. Смерть Йосипа Віссаріоновича сталася 5 березня 1953 року. Розгляньмо всіх генсеків СРСР по порядку.

Н. С. Хрущов

Микита Сергійович народився в Курській губернії 15 квітня 1894 року, у звичайній робітничій сім’ї. Брав участь у громадянській війні за більшовиків. Був членом КПРС з 1918 року. У ЦК компартії України наприкінці тридцятих років було призначено секретарем. Радянський Союз Микита Сергійович очолив через деякий час після смерті Сталіна. Слід сказати, що йому довелося поборотися за цю посаду з М. Маленковим, який головував у Раді міністрів і на той момент був фактично керівником країни. Але все ж таки керівна роль дісталася Микиті Сергійовичу.

За часів правління Хрущова Н.С. на посаді генсека СРСР у країні:

1. Відбувся запуск першої людини в космос, усілякий розвиток цієї сфери.
2. Величезна частина полів засідалася кукурудзою, тому Хрущова прозвали «кукурудником».
3. За його правління почалося активне будівництво п’ятиповерхівок, які стали називатися «хрущовками».

Хрущов став одним із ініціаторів «відлиги» у зовнішній та внутрішній політиці, реабілітації жертв репресій. Цим політичним діячем було вжито невдала спробамодернізації партійно-державної системи Їм же було заявлено про значне поліпшення (нарівні з капстранами) умов життя. радянського народу. На XX та XXII з’їздах КПРС, у 1956 та 1961 рр. відповідно, він різко висловився про діяльність Йосипа Сталіна та його культ особи. Проте побудова країни номенклатурного режиму, силовий розгін демонстрацій (1956 р. — у Тбілісі, 1962 р. — Новочеркаську), Берлінський (1961) і Карибський (1962) кризи, загострення відносин із Китаєм, побудова комунізму до 1980 року відомий усім політичний заклик «наздогнати та перегнати Америку!» – усе це робило політику Хрущова непослідовною. А 14 жовтня 1964 року Микита Сергійович був звільнений з посади. Хрущов помер 11 вересня 1971 року, після тривалої хвороби.

Л. І. Брежнєв

Третій по порядку у списку генсеків СРСР – Л. І. Брежнєв. Народився у селі Кам’янське на Дніпропетровщині 19 грудня 1906 року. У КПРС із 1931 року. Посада генерального секретаря зайняла внаслідок змови. Леонід Ілліч був керівником групи членів ЦК (Центрального Комітету), що змістила Микиту Хрущова. Епоха правління Брежнєва історія нашої країни характеризується як застій. Сталося це з таких причин:

• крім військово-промислової сфери, розвиток країни було зупинено;
• Радянський Союз став значно відставати від західних країн;
• знову почалися репресії та гоніння, люди знову відчули на собі лещата держави.

Зауважимо, що під час правління цього політика були як негативні, і сприятливі сторони. На початку свого правління Леонід Ілліч зіграв позитивну роль життя держави. Їм були згорнуті всі нерозумні починання, створені Хрущовим у економічній сфері. У перші роки правління Брежнєвим було дано більше самостійності підприємствам, матеріальне стимулювання, скоротилася кількість планових показників. Брежнєв намагався налагодити гарні відносинизі США, але це йому так і не вдалося. А після введення радянських військ до Афганістану це стало неможливим.

Період застою

До кінця 70-х – початку 80-х років брежнєвське оточення більше дбало про свої кланові інтереси і часто ігнорувало інтереси держави в цілому. Найближче оточення політика в усьому догоджало хворому лідеру, нагороджувало його орденами та медалями. Правління Леоніда Ілліча тривало протягом 18 років, він найдовше перебував при владі, за винятком Сталіна. Вісімдесяті роки у Радянському Союзі характеризуються як «період застою». Хоча після розрухи 90-х років він все частіше представляється як період миру, могутності держави, процвітання та стабільності. Найімовірніше, ці думки мають право бути, адже весь брежнєвський період правління неоднорідний за своєю природою. Л. І. Брежнєв на посаді перебував до 10 листопада 1982 року, до смерті.

Ю. В. Андропов

На посаді генсека СРСР цей політик провів не більше 2 років. Юрій Володимирович народився у сім’ї залізничника 15 червня 1914 року. Його батьківщина – Ставропольський край, місто Нагутське. Член партії з 1939 року. Завдяки тому, що політик вів активну діяльність, він досить швидко піднімався кар’єрних сходах. На момент смерті Брежнєва Юрій Володимирович керував Комітетом державної безпеки.

На посаду генерального секретаря було висунуто своїми соратниками. Андропов ставив перед собою завдання реформувати Радянську державу, намагаючись запобігти соціально-економічній кризі, що насувається. Але, на жаль, не встиг. За правління Юрія Володимировича особливу увагуприділялося трудової дисципліни на робочих місцях. Перебуваючи посаді генсека СРСР, Андропов виступав проти численних привілеїв, які надавалися працівникам державного та партійного апарату. Андропов показував це на особистому прикладі, відмовившись від більшої їхньої частини. Після відходу з життя 9 лютого 1984 року (через тривалу хворобу) даний політик найменше критикувався і найбільше викликав підтримку суспільства.

К. У. Черненко

24 вересня 1911 року в Єйській губернії у селянській сім’ї народився Костянтин Черненко. У лавах КПРС знаходився з 1931 року. На посаду генерального секретаря було призначено 13 лютого 1984 року, відразу після виходу Ю.В. Андропова. За керування державою продовжував політику свого попередника. На посаді генерального секретаря пробув близько року. Смерть політика сталася 10 березня 1985, причиною стала важка хвороба.

М.С. Горбачов

Дата народження політика – 2 березня 1931 року, батьки його були простими селянами. Батьківщина Горбачова – село Привільне на Північному Кавказі. До лав Компартії вступив у 1952 році. Виступав у ролі активного громадського діяча, тому швидко просувався партійною лінією. Михайло Сергійович завершує список генсеків СРСР. На цю посаду його було призначено 11 березня 1985 року. Згодом став єдиним і останнім президентом СРСР. Епоха його правління увійшла до історії політикою «перебудови». Вона передбачала розвиток демократії, запровадження гласності, надання народу економічної свободи. Дані реформи Михайла Сергійовича призвели до масового безробіття, тотального дефіциту товарів та ліквідації величезної кількості держпідприємств.

Розпад Союзу

За правління цього політика стався розпад СРСР. Усі братні республіки Радянського Союзу заявили про свою незалежність. Слід зауважити, що на Заході М. С. Горбачова вважають чи не найшанованішим російським політиком. Михайло Сергійович має Нобелівську премію миру. На посаді генерального секретаря Горбачов пробув до 24 серпня 1991 року. Радянський Союз він очолював до 25 грудня цього року. 2018 року Михайлу Сергійовичу виповнилося 87 років.

Зі смертю Сталіна – «батька народів» і «зодчого комунізму» – в 1953 році почалася боротьба за владу, адже встановлений ним, припускав, що біля керма СРСР стоятиме такий самий єдиновладний лідер, який візьме до рук кермо влади.

Відмінність була лише в тому, що основні претенденти на владу всі як один виступали за відміну цього самого культу та лібералізацію політичного курсу країни.

Хто правив після Сталіна?

Неабияка боротьба розгорнулася між трьома основними претендентами, які спочатку були тріумвіратом — Георгієм Маленковим (головою Ради Міністрів СРСР), Лаврентієм Берією (міністром об’єднаного МВС) та Микитою Хрущовим (секретарем ЦК КПРС). Кожен з них хотів зайняти місце, але перемога могла дістатись тільки тому претенденту, чию кандидатуру підтримає партія, члени якої мали великий авторитет і мали необхідні зв’язки. Крім того, всіх їх об’єднувало бажання досягти стабільності, завершити епоху репресій та отримати більше свободи у своїх діях. Ось чому питання про те, хто правил після смерті Сталіна, не завжди має однозначну відповідь — адже було одразу троє людей, які боролися за владу.

Тріумвірат при владі: початок розколу

Створений ще за Сталіна тріумвірат розділив владу. Більша її частина зосередилася в руках Маленкова та Берії. Хрущову відводилася роль секретаря менш значуща у власних очах його конкурентів. Однак вони недооцінили амбітного і наполегливого партійця, який виділявся неординарним мисленням та інтуїцією.

Для тих, хто керував країною після Сталіна, важливо було розуміти, кого насамперед потрібно усунути з конкурентної боротьби. Першою мішенню став Лаврентій Берія. Хрущов і Маленков усвідомлювали, яке досьє на кожного з них було у міністра МВС, який завідував всією системою репресивних органів. У зв’язку з цим у липні 1953 року Берію заарештували, звинувативши його у шпигунстві та деяких інших злочинах, тим самим усунувши такого небезпечного супротивника.

Маленков та його політика

Авторитет Хрущова як організатора цієї змови значно підвищився, яке впливом геть інших членів партії посилилося. Однак поки що головою Ради Міністрів був Маленков, ключові рішення та напрями в політиці залежали від нього. На першому засіданні Президії було взято курс на десталінізацію та встановлення колективного управління країною: планувалося скасувати культ особистості, але робити це таким чином, щоб не применшувати заслуг «батька народів». Основне завдання, яке поставив Маленков, полягала у розвитку економіки з урахуванням інтересів населення. Він запропонував досить велику програму змін, яка була прийнята на засіданні Президії ЦК КПРС. Тоді Маленков висунув ці ж пропозиції на сесії Верховної Ради, де їх схвалили. Вперше після єдиновладного правління Сталіна рішення було ухвалено не партією, а офіційним органом влади. ЦК КПРС та Політбюро були змушені погодитися з цим.

Подальша історія покаже, що серед тих, хто правил після Сталіна, Маленков виявиться найефективнішим у своїх рішеннях. Прийнятий ним комплекс заходів щодо боротьби з бюрократією в державному та партійному апараті, щодо розвитку харчової та легкої промисловості, по розширенню самостійності колгоспів дали свої плоди: 1954—1956 роки вперше після закінчення війни показали приріст сільського населення та зростання сільськогосподарського виробництва, яке за довгі рокизанепаду та застою стало рентабельним. Ефект цих заходів зберігався до 1958 року. Саме ця п’ятирічка вважається найбільш продуктивною та результативною після смерті Сталіна.

Тим, хто правив після Сталіна, було зрозуміло, що в легкій промисловості таких успіхів досягти не вдасться, тому що пропозиції Маленкова щодо її розвитку суперечили завданням плану чергової п’ятирічки, що наголошували на просуванні

Намагався підходити до вирішення проблем з раціонального погляду, застосовуючи економічні, а чи не ідеологічні міркування. Однак такий порядок не влаштовував партійну номенклатуру (на чолі з Хрущовим), що практично втратила свою превалюючу роль у житті держави. Це був вагомий аргумент проти Маленкова, який під тиском партії у лютому 1955 подав заяву про відставку. Його місце зайняв соратник Хрущова Маленков став одним з його заступників, але після розгону 1957 антипартійної групи (до складу якої він входив) разом зі своїми прихильниками був виключений з Президії ЦК КПРС. Хрущов скористався цією ситуацією і в 1958 році зняв Маленкова ще й з посади голови Ради Міністрів, зайнявши його місце і ставши тим, хто правив після Сталіна в СРСР.

Таким чином, зосередив у своїх руках практично повну владу. Він позбувся двох найбільш могутніх конкурентів і очолив країну.

Хто правив країною після смерті Сталіна та усунення Маленкова?

Ті 11 років, які Хрущов керував СРСР, багаті на різні події та реформи. На порядку денному стояло безліч проблем, з якими зіткнулася держава після індустріалізації, війни та спроб відновити економіку. Основні віхи, якими запам’яталася епоха правління Хрущова, такі:

1. Політика освоєння цілини (не підкріплена науковим опрацюванням) — збільшила кількість посівних площ, але не враховувала кліматичні особливості, що гальмували розвиток сільського господарства на територіях, що освоюються.
2. «Кукурузна кампанія», мета якої була в тому, щоб наздогнати та перегнати США, які отримували хороші врожаїцієї культури. Посівні площі під кукурудзу розширилися вдвічі на шкоду посівам жита та пшениці. Але результат був сумним. кліматичні умовине дозволяли отримати високий урожай, А скорочення площ під інші культури спровокувало отримання низьких показників щодо їх збору. Кампанія з тріском провалилася в 1962 році, а її результатом стало підвищення цін на олію та м’ясо, що викликало невдоволення у населення.
3. Початок перебудови – масове будівництво будинків, що дозволило багатьом сім’ям переселитися із гуртожитків та комуналок до квартир (так звані «хрущовки»).

Підсумки правління Хрущова

Серед тих, хто керував після Сталіна, Микита Хрущов виділявся своїм нестандартним і не завжди продуманим підходом до реформування всередині держави. Незважаючи на численні проекти, які втілювалися в життя, їхня непослідовність призвела до усунення Хрущова з посади у 1964 році.

Дати правління Сталіна історики називають період з 1929 року до 1953 року. Йосип Сталін (Джугашвілі) народився 21 грудня 1879 року. Багато сучасників радянської епохи асоціюють роки правління Сталіна не лише з перемогою над фашистською Німеччиноюта підвищенням рівня індустріалізації СРСР, а й із численними репресіями мирного населення.

За часи правління Сталіна близько 3 млн осіб було ув’язнено і засуджено до страти. А якщо до них додати ще й відправлених у заслання, розкуркулених та депортованих, то жертв серед мирного населення в сталінську епоху можна нарахувати близько 20 млн людей. Зараз багато істориків і психологів схиляються до того, що на характер Сталіна величезний вплив справила обстановка всередині сім’ї та виховання у дитячому віці.

Становлення твердого характеру Сталіна

З достовірних джерел відомо, що дитинство Сталіна було найщасливішим і безхмарним. Батьки вождя часто при сині лаялися. Батько багато пив і дозволяв собі бити матір на очах у маленького Йосипа. Мати, у свою чергу, зривала свою злість на сина, била та принижувала його. Несприятлива атмосфера у ній сильно позначилася психіці Сталіна. Ще в дитинстві Сталін зрозумів просту істину: хто сильніший, той і правий. Цей принцип став девізом майбутнього вождя у житті. Ним же він керувався й у керуванні країною.

У 1902 році Йосип Віссаріонович організував у Батумі демонстрацію, цей крок став для нього першим. політичній кар’єрі. Трохи пізніше Сталін став більшовицьким лідером, а коло його найкращих друзів входить Володимир Ілліч Ленін (Ульянов). Сталін повністю поділяє революційні ідеї Леніна.

У 1913 році Йосип Віссаріонович Джугашвілі вперше використовує свій псевдонім – Сталін. З цього часу він стає відомий саме за цим прізвищем. Мало хто знає, що до прізвища Сталін Йосип Віссаріонович приміряв близько 30 псевдонімів, які так і не прижилися.

Час правління Сталіна

Період правління Сталіна розпочинається з 1929 року. Практично весь час правління Йосипа Сталіна супроводжується колективізацією, масовою смертю мирного населення та голодом. У 1932 році Сталін прийняв закон «про три колоски». За цим законом, голодуючий селянин, який поцупив у держави колоски пшениці, негайно підлягав вищій мірі покарання – розстрілу. Весь заощаджений хліб у державі вирушав за кордон. То справді був перший етап індустріалізації радянської держави: купівля сучасної техніки іноземного виробництва.

За часи правління Йосипа Віссаріоновича Сталіна були проведені масові репресії мирного наслинення СРСР. Початок репресій було покладено 1936 року, коли посаду наркома внутрішніх справ СРСР обійняв Єжов Н.І. У 1938 році за наказом Сталіна було розстріляно його близького друга – Бухаріна. У цей період багато жителів СРСР було заслано до ГУЛАГу або розстріляно. Попри всю жорстокість заходів, політика Сталіна була спрямована на підняття держави та її розвиток.

Плюси та мінуси правління Сталіна

• жорстка політика правління:
• практично повне знищення вищих армійських чинів, інтелігенції та наукових діячів (які мислили не так, як уряд СРСР);
• репресії заможних селян та віруючого населення;
• збільшення «прірви» між елітою та робітничим класом;
• пригнічення мирного населення: оплата праці продуктами замість грошової винагороди; робочий день до 14 годин;
• пропаганда антисемітизму;
• близько 7 млн. голодних смертей у період колективізації;
• процвітання рабства;
• вибірковий розвиток галузей економіки радянської держави

• створення захисного ядерного щита у повоєнний час;
• збільшення кількості шкіл;
• створення дитячих клубів, секцій та гуртків;
• дослідження космічного простору;
• зниження ціни товари народного споживання;
• низькі ціни на комунальні послуги;
• розвиток промисловості радянської держави на світовій арені

У Сталінську епоху було сформовано громадську систему СРСР, з’явилися соціальні, політичні та економічні інститути. Йосип Віссаріонович повністю відмовився від політики НЕПу, за рахунок села провів модернізацію радянської держави. Завдяки стратегічним якостям радянського вождя СРСР здобув перемогу у Другій Світовій війні. Радянська держава стала називатися наддержавою. СРСР увійшов до складу Ради безпеки ООН. Епоха правління Сталіна завершилася 1953 року. На посаді голови уряду СРСР його змінив М. Хрущов.

Генсеки СРСР у хронологічному порядку

Генсеки СРСР у хронологічному порядку. Сьогодні вони вже просто частина історії, а колись їхні особи були знайомі всім до одного мешканцям величезної країни. Політична системау Радянському Союзі була такою, що громадяни не обирали своїх керівників. Рішення призначення чергового генсека приймалося правлячої верхівкою. Проте народ поважав державних лідерів і, здебільшого, сприймав такий стан речей, як даність.

Йосип Віссаріонович Джугашвілі (Сталін)

Йосип Віссаріонович Джугашвілі, найбільш відомий як Сталін, народився 18 грудня 1879 року в грузинському місті Горі. Став першим генеральним секретарем КПРС. Цю посаду він отримав у 1922-му, коли ще жив Ленін, і до смерті останнього грав другорядну роль в управлінні державою.

Коли Володимир Ілліч помер, за вищу посаду розпочалася серйозна боротьба. У багатьох конкурентів Сталіна було набагато більше шансів зайняти його, але завдяки жорстким безкомпромісним діям Йосипу Віссаріоновичу вдалося вийти з гри переможцем. Більшість інших претендентів були фізично знищені, дехто залишив країну.

За кілька років правління Сталін взяв у «їжакові рукавиці» всю країну. На початку 1930-х він остаточно утвердився у ролі одноосібного вождя народу. Політика диктатора увійшла до історії:

За це Сталіна затаврували його ж послідовники за часів «відлиги». Але є й те, за що Йосип Віссаріонович, на думку істориків, гідний похвали. Це насамперед швидке перетворення розваленої країни на промислового та військового гіганта, а також перемога над фашизмом. Цілком можливо, що якби не настільки ганебний усіма «культ особистості» дані звершення були б нереальні. Йосип Віссаріонович Сталін помер у березні 1953 року п’ятого числа.

Микита Сергійович Хрущов

Микита Сергійович Хрущов народився 15 квітня 1894 року у Курській губернії (село Калинівка) у простий робочої сім’ї. Брав участь у Громадянській війні, де прийняв бік більшовиків У КПРС із 1918 року. Наприкінці 30-х було призначено секретарем ЦК компартії України.

Радянську державу Хрущов очолив незабаром після смерті Сталіна. Спочатку йому довелося поборотися з Георгієм Маленковим, який теж претендував на найвищу посаду і на той момент фактично був керівником країни, головуючи у Раді Міністрів. Але в результаті заповітне крісло все ж таки залишилося за Микитою Сергійовичем.

Під час перебування Хрущова генсеком радянська країна:

· Запустила в космос першу людину і всіляко розвивала цю сферу;

· активно забудовувалася п’ятиповерхівками, що сьогодні називаються «хрущовками»;

· Засаджувала левову частку полів кукурудзою, за що Микиту Сергійовича навіть прозвали «кукурудником».

Цей правитель увійшов в історію насамперед своїм легендарним виступом на 20-му з’їзді партії у 1956 році, де він затаврував Сталіна та його криваву політику. З цього моменту в Радянському Союзі розпочалася так звана «відлига», коли було послаблено лещата держави, деяку свободу отримали діячі культури тощо. Усе це тривало до усунення Хрущова з його посади 14 жовтня 1964 року.

Леонід Ілліч Брежнєв

Леонід Ілліч Брежнєв народився на Дніпропетровщині (с. Кам’янське) 19 грудня 1906 року. Його батько був металургом. У КПРС із 1931-го. Головний посткраїни зайняли внаслідок змови. Саме Леонід Ілліч керував групою членів Центрального Комітету, яка змістила Хрущова.

Епоха Брежнєва історія радянської держави характеризується як застій. Останній виявлявся в наступному:

· Розвиток країни зупинилося практично у всіх сферах, крім військово-промислової;

· СРСР став серйозно відставати від країн;

· громадяни знову відчули лещата держави, почалися репресії та гоніння на інакодумців.

Леонід Ілліч намагався налагодити відносини зі США, що загострилися ще за часів Хрущова, але йому це не дуже вдалося. Перегони озброєнь тривали, а після введення радянських військ до Афганістану про якесь примирення навіть думати не можна було. Високий пост Брежнєв обіймав аж до своєї смерті, яка настала 10 листопада 1982-го.

Юрій Володимирович Андропов

Юрій Володимирович Андропов народився у станційному містечку Нагутське (Ставропольський край) 15 червня 1914 року. Батько його був залізничником. У КПРС із 1939 року. Вів активну діяльність, що сприяло його швидкому підйому кар’єрними сходами.

На момент смерті Брежнєва Андропов очолював Комітет державної безпеки. Був обраний соратниками на вищу посаду. Правління цього генсека охоплює період у неповних два роки. За цей час Юрій Володимирович встиг трохи поборотися з корупцією у владі. Але нічого кардинального не зробив. 9 лютого 1984 року Андропов помер. Причиною цього стала серйозна хвороба.

Костянтин Устинович Черненко

Костянтин Устинович Черненко народився 1911 року 24 вересня в Єнісейській губернії (с. Велика Тесь). Батьки були селянами. У КПРС із 1931 року. З 1966 – депутат Верховної Ради. Призначений Генеральним секретаремКПРС 13 лютого 1984 року.

Черненко став продовжувачем політики Андропова щодо виявлення корупціонерів. Перебував при владі менше ніж рік. Причиною його смерті 10 березня 1985 теж стала важка хвороба.

Михайло Сергійович Горбачов

Михайло Сергійович Горбачов народився 2 березня 1931 року на Північному Кавказі (село Привільне). Батьки були селянами. У КПРС із 1952 року. Виявив себе активним громадським діячем. Швидко просувався партійною лінією.

Генеральний секретар був призначений 11 березня 1985 року. Увійшов у історію політикою «перебудови», яка передбачала запровадження гласності, розвиток демократії, надання населенню певних економічних свобод та інших вольностей. Реформи Горбачова призвели до масового безробіття, ліквідації держпідприємств, тотального дефіциту товарів. Це викликає до правителя неоднозначне ставлення з боку громадян колишнього СРСР, котрий якраз під час правління Михайла Сергійовича і розпався.

А ось на заході Горбачов – один із найшанованіших російських політиків. Йому навіть присудили Нобелівську премію миру. Генсеком Горбачов був до 23 серпня 1991-го, а СРСР очолював до 25 грудня того ж року.

Усі померлі генеральні секретарі Союзу Радянських Соціалістичних республікпоховані біля Кремлівської стіни. Їхній список замкнув Черненко. Михайло Сергійович Горбачов ще живе. У 2017 році йому виповнилося 86 років.