§ 11. СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ ТА ПОВОДЖЕННЯ З НЕЮ
Перші зразки вогнепальної стрілецької зброї з’явилися на Сході. У 690 р. під час облоги Мекки араби використовували один з найдавніших видів стрілецької зброї – модфу. Вона складалася з короткого кованого ствола, укріпленого на держаку. Стріляти із цієї зброї необхідно було з опори. Заряд складався з порошкоподібної суміші селітри, вугілля і сірки. Її засипали у ствол через дульний отвір. Потім у ствол поміщали свинцеву кулю. Підпалювали суміш, підносячи розпечений металевий прут до отвору в стінці ствола.
Через кілька століть вогнепальна стрілецька зброя з’явилася і в європейців у вигляді так званої петриналі – копії арабської модфи.
Арабська модфа: Т – ствол; Д – дерев’яний держак – соха; С – вилкоподібна підставка; Б – свинцеві кулі
Стрільба з петриналі
Підпалювання пороху, який засипали у ствол петриналі, відбувалося за допомогою запального шнура або розпеченого металевого прута через верхній затравочний отвір.
Ґнотовий замок
У 1372 р. в Німеччині з’явилася перша подоба сучасної рушниці – ґнотовий аркебуз. Ґнотовий замок, що використовувався в аркебузі для підпалювання пороху, був примітивним важелем, який після натискання на спусковий гачок опускав тліючий ґніт на запальну полицю. На ній розташовувався запалювальний заряд, призначений для підпалювання основного порохового заряду, який був у стволі.
Полум’я від запалювального до основного порохового заряду розповсюджувалося через отвір у стволі.
У Франції подібна зброя називалась кулеврина, у слов’ян – пищаль.
Приблизно у другій половині XV ст. було винайдено коліщатковий замок – більш надійний і безпечний, ніж ґнотовий. За його допомогою висікали іскри, які підпалювали порох на запальній поличці.
Одним з перших конструкторів коліщаткового замка вважається Леонардо да Вінчі. На малюнку зображено схему замка.
Принцип дії цього пристрою був такий. Щоб приготувати замок до роботи, потрібно було спеціальним ключем із прямокутним отвором повернути за прямокутну вісь коліщатко із зазубринами 1 проти годинникової стрілки за схемою. При цьому спуск 5 виходив із зачеплення з коліщатком. Ланцюжок, який кріпився до коліщатка з ексцентриситетом, тягнув за собою шток, що стискав пружину коліщатка 4. При повороті коліщатка на певну величину (на схемі на 90°) спуск знову заходив у зачеплення з коліщатком, а курок 2 з кременем притискався до нього. Притискання курка до коліщатка та зачеплення спуска відбувалось за рахунок пружини курка і спуска 3.
Щоб замок висік іскри, потрібно було потягнути за спуск. Він виходив із зачеплення з коліщатком. При цьому пружина 4 починала розтискатися і через шток та ланцюжок розкручувала коліщатко за годинниковою стрілкою. По коліщатку із зазубринами терся кремінь, висікаючи іскри (як у сучасній запальничці), що підпалювали порох на запальній полиці. Далі полум’я поширювалось через отвір у стволі до основного порохового заряду.
У 1610 р. з’явився кременевий замок. Він був простіший і надійніший, ніж коліщатковий. Перед пострілом відводився назад і фіксувався курок, у якому було закріплено шматок кременя. Після натискання на спусковий гачок курок звільнявся з фіксатора і бив об кресало, висікаючи іскри, що підпалювали порох на полиці.
Кременевий замок (мал. на с. 92) був основою вогнепальної зброї протягом майже двох з половиною століть. Йому на зміну прийшов замок з капсулем. Капсуль з’явився завдяки винайденню ударних складів – хімічних твердих речовин, які вибухали під час удару. Перший з таких складів – гримуча ртуть, яку винайшов у 1774 р. доктор Бойєн, головний лікар французького короля.
У 1807 р. шотландський священик Джон Форсайт запатентував зброю, яка мала такий принцип дії. Перед кожним пострілом солдат клав на спеціальну полицю кульку з ударним складом, яка отримала назву капсуль. Після натискання на спусковий гачок зведений перед тим курок бив по капсулю, він вибухав, підпалюючи порох. Полум’я від вибуху розповсюджувалось у ствол зброї через отвір і підпалювало пороховий заряд. У результаті цього відбувався постріл.
У XIX ст. розпочинається широке застосування вогнепальної зброї з нарізним стволом. Навіть кругла куля, отримавши швидке обертання, проходячи по нарізах, мала кращу влучність і дальність порівняно з кулею, випущеною з гладкоствольної рушниці такого самого калібру. А довгаста куля мала ще кращі балістичні якості. Заряджалась така зброя все ще через дульні отвори.
Коліщатковий замок Леонардо да Вінчі
Пістолет з коліщатковим замком
Кременевий замок: 1 – курок; 2 – курковий гвинт; 3 – верхня губа курка; 4 – кремінь; 5 – кришка (кресало); 6 – полиця; 7 – підкресальна пружина
Капсульний замок
Незабаром на зміну капсульній зброї прийшла казнозарядна, тобто така, що заряджалась не через дульний отвір, а з тильної (казенної) частини ствола. Хоча така зброя була відома ще із XIV ст., однак, через низький технічний рівень виготовлення в ті часи, вона не знайшла широкого застосування.
Великий поштовх у розвитку стрілецької зброї відбувся внаслідок винайдення в XIX ст. унітарного патрона.
Першим розробником унітарного патрона є швейцарець Ж. С. Паулі, який у 1812 р. запатентував цей винахід. Крім того, під нього він створив казнозарядну рушницю. Незважаючи на переваги цього патрона, винахід пройшов непоміченим, отож подальший розвиток унітарного патрона пов’язаний з іменем німецького зброяра Йоганна Ніколауса фон Дрейзе. У 1827 р. він запропонував патрон, у якому в одній паперовій гільзі об’єднувались куля, порох і капсуль.
Досвід використання паперових патронів засвідчив, що вони псуються від вогкості. Тому через деякий час почалося застосування унітарних патронів з металевою гільзою, що значно підвищило скорострільність зброї. Ці патрони заряджали з казенної частини ствола.
Важливим етапом у розвитку стрілецької зброї була її автоматизація. Автоматична зброя з’явилась наприкінці XIX ст. Першість у її серійному виготовленні і практичному застосуванні належить Росії. У 1913 р. В. Г Федоров запропонував свій автомат.
Бурхливий розвиток автоматичної зброї відбувся в роки Другої світової війни. Створено велику кількість пістолетів-кулеметів, автоматів. Найбільше розповсюдження мав пістолет-кулемет Шпагіна.
Автомат Федорова
Пістолет-кулемет Шпагіна
Снайперська гвинтівка Драгунова
Автомат Калашникова
У післявоєнний період на озброєння армії надійшли високонадійні, невеликих габаритів зразки легкої автоматичної зброї: самозарядний карабін Симонова (СКС), ручний кулемет Дегтярьова, снайперська гвинтівка Драгунова.
На початку 50-х років минулого століття розпочалась ера автомата Калашникова (АК), модифікації якого є на озброєнні багатьох армій світу, у тому числі і Збройних Сил України.
◄ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗБРОЯРСТВА ►
Історія українського зброярства бере свій початок від сивої давнини. Спочатку українські майстри виготовляли холодну зброю. Осередками зброярства були ремісничі майстерні, котрі, як правило, розташовувалися в усіх без винятку давньоруських містах.
У першій чверті XIV ст. до західноукраїнських земель через Польщу з Німеччини прийшла й нова зброя – вогнепальна. Спочатку її представляли лише гармати, що були дуже короткі (до 1 м), але мали широкий ствол.
У Львові перші гармати з’явились у 1394 р. Вони були завезені із заходу. У 1468 р. було створено міську людвисарню, тобто ливарню гармат, що постачала артилерійське озброєння для Львова й різних замків. У середині XIV ст. з’явилися перші рушниці, що відрізнялись від гармат лише меншими розмірами та вагою.
В Україні першою ручною вогнепальною зброєю була пищаль. Перші згадки про неї датуються 1471 р.
Пищалі були двох типів: ручні й гаківниці. Ручні отримали назву «рушниці», бо були легкі – їх можна було тримати в руках під час стрільби. Гаківниці важили більше (до 10 кг), тож, стріляючи, їх треба було на щось спирати. В основному з них стріляли тільки з мурів. Щоб захистити плече від відбою, під дулом, недалеко від верхнього кінця, чіпляли гак, яким зброю кріпили за мур, звідси й назва – «гаківниці». Дуже часто гаківниці лежали в окремих ложах, як і гармати (на початку XVI ст. з’явився окремий вид гаківниць, так звані кози, більшого розміру, щось середнє між рушницею й гарматою).
В Україні в середині XVI ст. з’явилися ґнотові аркебузи, що мали назву «гаркебуз». Ними були озброєні українські реєстрові козаки і, значною мірою, запорізькі.
В Україні ґнотові та коліщаткові замки були привізними. Старі замки поступово витіснялися більш зручними в користуванні та простішими за конструкцією кремінно-ударними замками.
В Україні в період XVI—XVIІ ст. використовували таку вогнепальну стрілецьку зброю: півгаки, карабіни, бандолети, яничарки, самопали і згадувані вже пищалі.
Розглядаючи історію українського зброярства, не можна не згадати про українського винахідника Я. У. Рощепея (1879-1958).
Яків Устимович Рощепей (1879-1958)
Яків Устимович Рощепей (Рощепій), селянин Чернігівської губернії, став відомий своїми розробками автоматичних і самозарядних гвинтівок. Першу модель автоматичної гвинтівки він створив у 1902-1905 рр.
1907 р. Яків Рощепей запропонував нову, удосконалену модель автоматичної гвинтівки, а 1910-го з’являється чергова автоматична гвинтівка Рощепея. Після революції 1917 р. винахідник працював на київському заводі «Арсенал». Хоча спеціалізація конструктора і не збігалася з профілем заводу, він продовжував утілювати мрію своєї юності – створювати ідеальну автоматичну гвинтівку. Після десяти років напруженої праці, 14 серпня 1928 р., Яків Рощепей представив науково-технічній раді збройово-кулеметного тресту проект нової автоматичної гвинтівки. Рада відзначила простоту і надійність гвинтівки Рощепея, бездоганність її автоматики, однак застосування нестандартного патрона стало на заваді її серійному виготовленню.
Похований Яків Устимович Рощепей у рідному селі Осовець Бобровицького району Чернігівської області.
◄ ОЗБРОЄННЯ ІНОЗЕМНИХ АРМІЙ ►
Стрілецька зброя в іноземних арміях характеризується великим різноманіттям. Розглянемо деякі зразки вогнепальної стрілецької зброї, яка використовується в армії США.
1. Напівавтоматичний пістолет Beretta М9.
Магазин на 15 набоїв.
Прицільна дальність стрільби 50 м.
2. Напівавтоматичний пістолет М11 (SIG Sauer Р226).
Магазин на 15-20 набоїв.
Прицільна дальність стрільби 50 м.
3. Автоматична гвинтівка М16 різних модифікацій.
Гвинтівка М16
Згори вниз: М16А1, М16А2, М4, М16А4 Калібр 5,56 мм.
Бойова скорострільність 800-900 пострілів на хвилину.
Прицільна дальність 550 м.
4. Автоматична гвинтівка М4.
Бойова скорострільність до 970 пострілів на хвилину.
Магазин на 30 набоїв.
5. Автоматична гвинтівка НК416. Використовується спеціальними підрозділами армії США.
Бойова скорострільність до 850 пострілів на хвилину.
Магазин коробчастий до 40 набоїв, барабанний – до 100 набоїв.
6. Помпова рушниця Mossberg 500.
Прицільна дальність стрільби 40 м.
Максимальна дальність стрільби: 50 м для дробу, 300 м – для куль.
7. Напівавтоматична снайперська система М110.
Прицільна дальність 800 м.
Магазин на 10 або 20 набоїв.
8. Кулемет М240.
Скорострільність до 950 пострілів на хвилину.
Максимальна дальність стрільби 3725 м.
9. Автоматичний станковий гранатомет Мк 19 (Mark 19).
Скорострільність до 375 пострілів на хвилину.
Максимальна дальність до 1500 м.
◄ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ ►
Нині продукцію військово-промислового комплексу України іноземні фахівці визнають однією з кращих у світі.
Останніми роками було створено автомат «Сорока», пістолети-кулемети «Гоблін» та «Ельф». Після «Гобліна» з’явився «Трансформер», який поєднав досягнення в характеристиках попередників і мав уже зовсім інший дизайн. Зразок у складеному вигляді являє собою паралелепіпед розмірами приблизно 35×10 см. Автомат приводиться в бойову готовність за 1 с.
Штурмова гвинтівка (автомат) «Малюк» (Вулкан-М)
В Україні створено декілька нових зразків пістолетів: «Форт», КБ-С-1 «Вієм», «Гном» та ін. Усі вони мають стволи з підвищеним ресурсом, ємність магазинів 7-20 набоїв.
Багато зроблено для розвитку протитанкової зброї. У сучасному гранатометі використано новий підхід, і хоча калібр гранатомета всього 24 мм (проти 40 мм у гранатометів старого покоління), він успішно пробиває броню будь-якого танка. Початкова швидкість гранати більш ніж удвічі перевищує початкову швидкість кумулятивної гранати під РПГ-7 (ручний протитанковий гранатомет старого покоління). При цьому вага гранати – 100 г, а кумулятивна граната для РПГ-7 важить 2,2 кг.
В Україні сформувалася власна школа розробників і налагоджене серійне виробництво снайперських гвинтівок. Серед них хороші характеристики мають гвинтівки «Форт- 301», VPR 308.
Українські технології в галузі розробки і виробництва стрілецької зброї привертають увагу фахівців військової сфери як на Заході, так і на Сході.
Зараз на озброєнні ЗСУ є і стрілецька зброя радянських часів, і та, що розроблена і виготовлена в незалежній Україні, зокрема пістолети Форт-17, автомати «Вулкан», снайперські гвинтівки VPR-308, кулемети «МАЯК КМ-7,62».
◄ КЛАСИФІКАЦІЯ СУЧАСНОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ, ЇЇ БОЙОВІ ВЛАСТИВОСТІ, ПРИНЦИП ДІЇ ►
Поняттям стрілецька зброя позначають ствольну зброю калібром менше ніж 20 мм, призначену для метання кулі, дробу або картечі.
Метання вражаючого елемента (кулі, дробу або картечі) може відбуватися за допомогою енергії стисненого, скрапленого чи ствердженого газу (газова стрілецька зброя), а також стисненого повітря (пневматична стрілецька зброя). Стрілецька зброя, у якій для метання вражаючого елемента використовується енергія газів, що утворюються при горінні метального заряду в стволі, називається вогнепальною стрілецькою зброєю.
Сучасну стрілецьку зброю можна класифікувати за різними критеріями:
а) за призначенням:
• бойова (призначена для ураження живої сили і (або) техніки);
• навчальна (призначена для вивчення будови і навчання прийомів поводження зі стрілецькою зброєю, конструкція якої не дозволяє вести стрільбу);
б) за ступенем автоматизації перезаряджання:
• неавтоматична (усі операції перезаряджання виконуються за рахунок м’язової енергії стрільця);
• автоматична (стрілецька зброя з повною автоматизацією перезаряджання). Різновидом автоматичної зброї є самозарядна стрілецька зброя – зброя, спусковий механізм якої дозволяє вести тільки одиночну стрільбу;
в) за енергією, яка використовується для метання вражаючого елемента:
г) за кількістю обслуги:
• індивідуальна (обслуговується під час стрільби одним стрільцем);
• групова (обслуговується під час стрільби групою стрільців – розрахунком або екіпажем);
ґ) за наявністю нарізів у каналі ствола:
• нарізна (має ствол або стволи тільки з нарізними каналами);
• гладкоствольна (має ствол або стволи тільки з гладкими каналами);
• комбінована (має стволи як з нарізними, так і з гладкими каналами);
д) за калібром (не стосується спортивної і мисливської стрілецької зброї):
• малокаліберна (нарізна стрілецька зброя калібру до 6,5 мм включно);
• нормального калібру (нарізна стрілецька зброя калібру понад 6,5 до 9 мм включно);
• великокаліберна (нарізна стрілецька зброя калібру понад 9 до 20 мм включно);
е) за наявністю механізму подачі:
• однозарядна (одноствольна стрілецька зброя без механізму подачі і з одним патронником);
• багатозарядна (стрілецька зброя з механізмом подачі або більш ніж з одним патронником);
є) за вражаючим елементом:
• кульова (призначена для стрільби кулею);
• дробова (призначена для стрільби дробом або картеччю);
• кульо-дробова (двоствольна або багатоствольна стрілецька зброя, що має ствол або стволи, призначені для стрільби кулею, і ствол або стволи для стрільби дробом або картеччю);
ж) за кількістю стволів:
з) за розташуванням стволів:
• з горизонтальними стволами (двоствольна стрілецька зброя зі стволами, осі яких розташовуються в одній горизонтальній площині);
• з вертикальними стволами (двоствольна стрілецька зброя зі стволами, осі яких розташовуються в одній вертикальній площині);
и) за конструкцією:
• пістолет (стрілецька зброя, конструктивно призначена для утримання і управління при стрільбі однією рукою);
• револьвер (пістолет з блоком патронників або стволів, які обертаються);
• гвинтівка (нарізна стрілецька зброя, конструктивно призначена для утримання і управління під час стрільби двома руками з упором прикладу в плече);
• рушниця (гладкоствольна або комбінована стрілецька зброя, конструктивно призначена для утримання і управління під час стрільби двома руками з упором прикладу в плече);
• снайперська гвинтівка (бойова гвинтівка, конструкція якої забезпечує підвищену точність стрільби);
• карабін (полегшена гвинтівка з укороченим стволом);
• автомат (автоматичний карабін);
• пістолет-кулемет (автомат, у конструкції якого передбачена стрільба пістолетними патронами);
• кулемет (автоматична стрілецька зброя для ведення тривалої безперервної стрільби, у конструкції якої передбачене використання опори для стрільби);
• ручний кулемет (кулемет, у конструкції якого передбачене, як основне, положення для стрільби, опора кулемета на сошку і упор приклада в плече);
• станковий кулемет (кулемет, у конструкції якого передбачена установка його для стрільби на станок);
• єдиний кулемет (кулемет, у конструкції якого передбачене використання його як ручного і як станкового);
• танковий кулемет (кулемет, у конструкції якого враховані вимоги монтажу та бойового використання на танках);
• авіаційний кулемет (кулемет, у конструкції якого враховано вимоги монтажу та бойового використання на літальних апаратах);
і) за конструкцією спортивної стрілецької зброї:
• довільна (спортивна стрілецька зброя, для опорних конструктивних елементів якої правилами стрілецьких змагань дозволено мати форму і розміри, що відповідають антропометричним особливостям конкретного стрільця);
• стандартна (спортивна стрілецька зброя, для опорних конструктивних елементів якої правилами стрілецьких змагань встановлено певну форму і розміри).
Гранатомети не належать до стрілецької зброї.
Гранатомет — вогнепальна зброя, призначена для ураження броньованої техніки, фортифікаційних споруд або живої сили противника гранатою (гранатометним пострілом).
Калібр гранатометів може становити 20—112 мм.
Бойові властивості стрілецької зброї – це сукупність таких властивостей зброї, які характеризують її вогневий вплив на противника за умови нормального технічного стану
зброї і її безвідмовної роботи.
Як правило, бойові властивості характеризуються трьома параметрами: потужністю стрільби, маневреністю зброї, надійністю роботи зброї.
Потужність стрільби (N) вимірюється загальною кількістю кінетичної енергії, яку мають кулі, що влучили в ціль за одиницю часу. Її можна визначити за формулою:
N – потужність стрільби;
Е – кінетична енергія кулі біля цілі;
n – кількість пострілів на хвилину (бойова скорострільність);
Р – ймовірність влучення кулі в ціль (менша за одиницю).
Підставимо в (1) вираз для кінетичної енергії кулі (Е):
v – швидкість кулі біля цілі.
Отримаємо:
Формуємо компетентності
Користуючись формулою (2), поясніть, за рахунок чого можна збільшити потужність стрільби.
Слід зазначити, що автоматична зброя є потужною за рахунок високої скорострільності (п). Однак влучність у неї нижча, ніж у неавтоматичної та самозарядної, за рахунок більшого розсіювання куль (Pавт < Рнеавт). Для підвищення Равт рекомендується стріляти короткими чергами, наприклад по три постріли.
Маневреність зброї – рухливість зброї, її вогнева маневреність (гнучкість вогню) і можливість різноманітного застосування.
Рухливість зброї визначається зручністю її транспортування на полі бою або в поході. Вона забезпечується обмеженням маси та габаритів зброї і боєприпасів. Залежить від способу та зручності транспортування зброї, від часу переведення її з бойового положення в похідне.
Гнучкість вогню характеризується швидкостями відкриття вогню при установці зброї на вогневій позиції, переключення зброї для виконання нової задачі, можливістю швидкого перенесення вогню з однієї цілі на іншу.
Можливість різноманітного застосування – це здатність вести вогонь по різних цілях з різних положень.
Надійність роботи зброї – сукупність властивостей, що характеризують безвідмовність роботи зброї, її живучість і невразливість у бою.
Безвідмовність роботи зброї оцінюється кількістю затримок під час стрільби на 1000 пострілів.
Живучість зброї характеризує тривалість нормальної роботи її деталей. Вона забезпечується застосуванням високоякісних матеріалів для відповідальних деталей, дотриманням правил експлуатації тощо.
Невразливість зброї в бою характеризується відсутністю в ній деталей, які легко виводяться з ладу ударною хвилею, кулями, осколками; захищеністю найбільш важливих деталей і механізмів від бойових пошкоджень.
Принцип дії вогнепальної стрілецької зброї
Постріл здійснюється зі ствола зброї.
Ствол
Ствол призначений для направлення польоту кулі. Усередині він має канал з нарізами 1, що служать для надання кулі обертального руху. Тильна (казенна) частина ствола 3 гладка і виготовлена за формою гільзи патрона. Вона призначена для розміщення патрона й називається патронником. Перехід від патронника до нарізної частини каналу ствола називається кульовим входом 2.
Для того щоб відбувся постріл, потрібно:
• помістити патрон у патронник і надійно там його зафіксувати (закрити канал ствола спеціальним пристроєм – затвором), щоб під час пострілу гільза не рухалась у напрямку, протилежному напрямку польоту кулі;
• спеціальним пристроєм (курком) ударити по бойку, який далі вдаряє по капсулю патрона. Далі відбуваються процеси, описані в § 12 підручника.
Словник термінів
Замок рушничний – частина рушниці (кулеврини, аркебуза, мушкета, фузеї), яка відповідає за підпалювання заряду.
Кумулятивна граната – граната, під час вибуху якої утворюється направлений струмінь продуктів вибуху (кумулятивний струмінь), який пробиває перешкоду, наприклад броню танка.
Унітарний патрон – пристрій, у якому всі елементи пострілу — куля (заряд дробу), пороховий заряд і запалювальний пристрій (капсуль) — об’єднані в одне ціле за допомогою гільзи.
Фузея – рушниця з ударно-кремінним замком, що була поширена в XVII—XVIII ст.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ
1. Розкажіть про історію виникнення і розвитку стрілецької зброї. Винахід якої речовини став поштовхом для створення стрілецької вогнепальної зброї?
2. Поміркуйте. Чому гранатомет не належить до стрілецької зброї?
3. Робота в групах. Об’єднайтесь у групи і підготуйте повідомлення про сучасне стрілецьке озброєння однієї з країн-членів НАТО (кожна група обирає одну країну).
Формуємо компетентності
1. Користуючись додатковою інформацією, підготуйте повідомлення про один зі зразків стрілецької зброї, яка була розроблена й виготовлена в незалежній Україні.
2. Знайдіть у мережі Інтернет зображення і опис автомата АК-74 та кулемета РПК. Що має більшу маневреність – автомат чи кулемет? Відповідь обґрунтуйте.
3. Визначте потужність стрільби з автомата: маса кулі 3,4 г, скорострільність 600 пострілів на хвилину, швидкість кулі біля цілі 100 м/с, ймовірність влучення кулі в ціль 0,5.
Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»
Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.
Доктор історичних наук (Київ) Декан історичного факультету Київського національного університету ім. Шевченка. Голова Вченої ради Центру досліджень визвольного руху
Нещодавно Центр досліджень визвольного руху оприлюднив в інтернет-просторі звіти, плани, директиви, рапорти, довідки й інші документи з архіву Внутрішніх військ НКВД. У них ідеться про боротьбу цієї структури з підрозділами Української повстанської армії та підпіллям ОУН.
До кінця жовтня в мережу викладуть більше 3,5 тисячі документів з архіву, датованих переважно 1944-1945 роками. Наприкінці 1980-их радянська влада так боялась оприлюднення цих документів, що вони були вивезені до Москви. Проте, на щастя, українським дослідникам все ж вдалося їх повернути.
Цей велетенський масив документації, очевидно, підсилить інтерес до вивчення історії визвольного руху як у середовищі професійних дослідників, так і серед журналістів, публіцистів, літераторів, громадських діячів і політиків. Й у цьому контексті слід пам’ятати про критичне ставлення до оприлюднених джерел. Важливо не просто читати документи, але й “вловлювати” специфіку роботи звітодавців.
Про те, як радянські спецслужби маніпулювали або й відверто брехали у своїх звітах пояснюємо на прикладі дискутованої серед дослідників “Оржівської операції”, внаслідок якої начебто було ліквідовано командувача УПА-Північ “Клима Савура”.
У дослідницькому середовищі побутує думка, буцімто проведення спеціальної масштабної операції спецслужби зуміли підготувати завдяки інформації, отриманій від полоненого повстанця Юрія Стельмащука -“Рудого”. Згадка про операцію міститься й у архіві ВВ НКВД.
Проте, чи дійсно все було сплановано, а чи чекістська агентура випадково вивела силові структури на “Савура”? Щоб відповісти на це питання, мало вивчити одне джерело інформації.
Статистика всупереч здорового глузду
Оприлюднений масив документів почав формуватися, коли більша частина Правобережжя й Західноукраїнських земель поступово опинялися в тилу Червоної армії. Попри динамічне просування фронту, бої завдавали чималих втрат радянському війську. Появу нових солдатів забезпечувала повальна мобілізація в новозайнятих районах.
За таких умов перебування десятків тисяч гарно озброєних та екіпірованих солдатів і офіцерів Внутрішніх військ НКВД в тилових районах мало бути виправданим.
У декадному оперативному зведенні Управління ВВ НКВД Українського округу в Харкові за 1 – 10 січня 1944 року вказувалося, що у звільнених від вермахту районах “. появи бандитських груп та висадки диверсійних відділів противника в районі дислокації частин округу не виявлено”.
А в рубриці “Бойова діяльність” чорним по білому написано, що “за звітний період частини округу участі в бойових діях не брали”. Натомість тисячі службовців ВВ НКВД за десять днів “наловили” аж три тисячі “дезертирів”, “уклоністів” і “шпигунів”.
Думається, що наприкінці січня Москві серйозно розглядали можливість відправки на фронт “славних бригад”, та раптом ситуація змінилась. Енкаведисти почали виявляти підпілля ОУН та відділи УПА.
Очільники Внутрішніх військ НКВД в Україні пророкували апокаліптичну картину: “… збройних нападів на тилові об’єкти Червоної армії, залізничні станції, населені пункти з малочисельними гарнізонами, на обози тощо”. І, як результат, наполягали на необхідності посилення гарнізонів людьми та технікою. Тобто командування ВВ НКВД Українського округу одразу ж поставило “високу планку”, демонструючи Москві важливість своєї роботи.
Згодом, звісно, власну ефективність слід було виправдовувати “вражаючими показниками”. А позаяк радянська система, за словами Олександра Солженіцина, трималася на трьох китах – мат, туфта і блат – постачати керівництво рапортами із “захмарними показниками” офіцери НКВД, очевидно, вміли.
Наприклад, 28 травня 1944 року у довідці енкаведистів про втрати серед повстанців та підпільників нарахували аж 9435 осіб убитими, 9449 – полоненими. До того ж “доблесні енкаведисти” захопили 1009 “бандпособніков” і 15998 осіб, що “ухилилися від служби в Червоній армії”.
Довідка про втрати серед повстанців та підпільників
Власні ж втрати командири ВВ НКВД подали дуже скромно: 260 – убитими, 45 – зниклими безвісти й 311 – пораненими. Феноменально, особливо з огляду на те, що енкаведисти протистояли партизанам, які гарно знали місцевість і вже мали досвід у боях з німцями.
Українські історики задля коректнішого визначення втрат повстанців користуються статистикою захопленої стрілецької зброї. У цитованому вище звіті є і така інформація. Йдеться про 1531 гвинтівку, 193 автомати, 146 ручних кулеметів, 44 станкові кулемети, 20 протитанкових гвинтівок, 106 пістолетів. Тобто, якщо навіть припустити, що вся захоплена стрілецька зброя була вилучена у вбитих і полонених (а не захоплена на складах), то їх сукупно мало би бути 2040 осіб.
Всі ці приклади та підрахунки ми подаємо лише з однією метою – показати, як критично слід ставитися до інформації, що міститься в документації енкаведистів та скільки запитань залишає їхня статистика.
“Клим Савур” у розробці держбезпеки
Для керівництва радянських спецслужб найважливішим завданням у протидії руху опору було “виведення з ладу” очільників підпілля. Одним із перших керівників ОУН та командирів УПА, які “удостоїлися честі” заведення агентурної справи, був Дмитро Клячківський – “Клим Савур”.
Щонайменше від літа 1943-го радянські органи держбезпеки почали отримувати від червоних партизанів інформацію, що командування УПА здійснює “Клим Савур”. До кінця жовтня 4-те управління НКҐБ з допомогою своєї розвідки підтвердило: “. на чолі створеної бандерівцями т. зв. “Української Повстанської Армії” – УПА поставлений якийсь “Клим Савур”.
Проте рівень поінформованості НКҐБ про командувача був доволі скромним. До певного часу держбезпека й узагалі помилково вважала Дмитра Клячківського головнокомандувачем УПА. Агентура лише у березні 1944-го зрозуміла, що “Клим Савур” та Роман Шухевич – це різні люди.
Наприкінці березня спецслужбам стало відомо, що “Клим Савур” пересувається легковим автомобілем “Фіат” із трьома охоронцями, приміщення, в якому перебуває його штаб, постійно охороняється 10-12 озброєними людьми. У той же час держбезпека досі не знала справжнього імені командувача та не мала його фотографії.
Перші успіхи для енкаґебістів, як це часто буває, прийшли з несподіваного боку. На початку липня 1944 року мешканець Збаража Казимир Барчевський повідомив “органи” про те, що по сусідству з ним живе старша жінка на прізвище Прашко Марія, син якої Іван, отримав духовну освіту і є священиком у Римі.
Разом з Прашко Марією мешкає ще одна старша жінка, прізвища якої агент не знав, але вказав на те, що її син Дмитро Семенович в юності дружив з Іваном, а в 1938 – був членом правління українського пожежно-гімнастичного товариства “Сокіл” у Збаражі.
Агент інформував, що цей Дмитро Семенович і є командуючим УПА “Климом Савуром” і керівником Волинського Крайового проводу ОУН “Охрімом”. Більше того, він зумів докласти групову фотографію членів правління збаразького “Сокола”, на якій показав постать Дмитра Семеновича. Для радянських спецслужб така інформація мала непересічну важливість.
Фотографія з агентурної справи. “Клим Савур” – у нижньому ряду посередині
Того ж дня вдалося встановити, що “Разом з Марією Прашко мешкає її сестра – Клятковська Текля (Фекла) Павлівна, 70 років, син її – Клятковський Дмитро Семенович, 1911 – 1912 року народження. (…) В період 1939 – 1941 рр.. буцімто арештовувався органами НКВД. (…) В період німецької окупації Клятковський Дмитро Семенович перебував у Львові“.
Усю зібрану інформацію вже 10 липня передали до Москви. І того ж дня 4-тим управлінням НКҐБ УРСР було ухвалене рішення про заведення агентурної справи “Щур”. Основною метою справи мав стати пошук “прямих агентурних підходів до “Клима Савура” для його ліквідації”.
Титульна сторінка агентурної справи на “Клима Савура”
17 липня 1944 року Нарком держбезпеки УРСР Савченко розіслав в обласні управління НКҐБ західноукраїнських, а також Вінницької, Житомирської та Кам’янець-Подільської областей цілком таємний лист по справі. Цікаво, що в документі Дмитро Клячківський розшукувався за невірним прізвищем Клятківський.
Лише в серпні ґебісти встановили справжнє прізвище “Савура”. А згодом – що він є керівником підпілля ОУН та УПА на Волині під псевдами “Охрім” та “Клим”. Це була важлива для слідства інформація, однак вона не наближала до розгадки місця перебування “Клима Савура”.
Реєстраційний листок з матеріалів справи на “Клима Савура”, в якому помилково зазначене прізвище Дмитра Клячківського
Проте справжнім проривом у справі Д.Клячківського став несподіваний арешт сотника “Полтавського загону” УПА Федора Грицишина –“Подільця”. Прослуживши понад рік у повстанців він дезертирував, та після затримання співробітниками НКҐБ погодився на вербування. Новий агент отримав псевдонім “Сокіл”. Приєднавшись до повстанців, він зміг надати спецслужбам інформацію про місце перебування Клячківського, його екіпірування та охорону.
Також “Соколу” 8 вересня 1944 року вдалося особисто зустрітися з командиром ВО “Турів” Юрієм Стельмащуком – “Рудим”, від якого агент отримав завдання формувати нову сотню УПА. Робота “Сокола” була схвалена слідством.
Йому доручили встановити точне місце перебування Клячківського і, з допомогою агентів-бойовиків, захопити живим Стельмащука. Для цього керівництво вирішило сформувати псевдосотню, комплектовану радянською агентурою.
Однак справа провалилась. Робота інших агентів теж не приносила результатів. Здавалося, що питання вистеження “Клима Савура” відкладається на невизначене майбутнє. Аж раптом, на допомогу енкаґебістам прийшов випадок…
Вбивство “Клима Савура”
5 лютого 1945 року агент Клеванського райвідділу НКҐБ “Павєл” повідомив держбезпеку, що 24 січня 1945 року до його помешкання приходила мешканка села Суськ Агафія Кулаковська, яка розповіла, що в ніч на 22 січня 1945 року до її дому приїхав активний повстанець Петро Броновицький. Він наказав її дочці Людмилі йти з пакетом до мешканця села Пеньки Стасюка і передати пакет “Мотрі”. Після нетривалої суперечки Людмила Кулаковська виконала розпорядження.
Дочекавшись повернення Кулаковської додому, Петро Броневицький поїхав до мешканця Суська Якова Кондюка, лишив у нього коня, взяв у господаря якісь речі і з ними пішов у напрямку “Лисої Гори”.
Там іще за часів німецької окупації була облаштована криївка, яку повстанці, за словами агента, суттєво розширили і забезпечили великою кількістю продовольства. Агент “Павло” стверджував, що в ній перебувало від 10 до 30 повстанців.
Інформація зі справи про перебування в селі Суськ близько 30 повстанців
Отримана інформація спонукала енкаґебістів до дій. Невдовзі проти повстанців була розроблена операція. Первісно вона мала відбуватися в ніч з 6 на 7 лютого силами районних округів НКҐБ і НКВД, що мали в своєму розпорядженні 50 бійців.
Однак, судячи з усього, операцію відклали на декілька днів остерігаючись того, що сил карателів буде надто мало для проведення операції проти 10-30 повстанців на доволі великій території. Тому акцію перенесли на 12 лютого і долучили до її проведення ще 40 бійців Внутрішніх військ НКВД із 233 стрілецького батальйону 20 стрілецької бригади.
Саме ці 40 військовослужбовців отримали наказ взяти “Лису гору” в очеплення. Дорогою вони помітили свіжі сліди і пішли ними. Згодом бійці ВВ виявили втоптану стежку. Пройшовши декілька десятків метрів військові побачили ще тліюче вогнище, яке було замасковане кущами. Навколо вогню лежала солома, що свідчило про те, що тут було місце постою групи людей.
За 18-20 метрів від вогнища починалася лісова просіка вздовж якої тягнулася свіжа стежка слідів. Ступивши на цю стежину, енкаведисти почули шелест снігу і тріск кущів. Молодший лейтенант держбезпеки Шатяєв і начальник штабу 233 стрілецького батальйону ВВ НКВД старший лейтенант Хабібулін, розділивши групу бійців, розійшлися в різні сторони. За хвилю група Хабібуліна вступила в перестрілку.
Відстрілюючись, повстанці почали відступати. Двоє прикривали відхід третього, який намагався відірватися від переслідування. Після короткої сутички двоє повстанців були застрелені, третій намагався відступити, але одразу ж загинув.
Описуючи ситуацію після бою, молодший лейтенант Шатяєв звітував:
“я особисто встиг підійти до першого трупа, який намагався відійти. Сам він був високого зросту, блондин, років 30 – 35, з видовженим обличчям, частина зубів була вставлена (. ) Він був одягнений у червоноармійський кожушок, в шерстяних зелених брюках, озброєний автоматом ППШ і пістолетом іноземного виробництва.
При ньому була виявлена військова сумка, наповнена різноманітними документами ОУН-УПА, яка була мною взята. Глянувши на деякі документи і його особистість, ставало очевидно, що це якийсь керівник ОУН-УПА…”.
Старший лейтенант Внутрішніх військ НКВД Хамай Хабібулін
Хабібулін, як старший у званні, наказав залишати всі трупи на місці та продовжувати операцію. Щоправда більше нікого з повстанців на “Лисій Горі” енкаведисти не виявили. Лише повернувшись до села Суськ, Шатяєв із Хабібуліним вивчили документи і повідомили командування про вбивство трьох повстанців. Згодом надійшла вказівка забрати трупи спершу до Суська, а тоді – до Рівного.
Уже ввечері 12 лютого начальника Головного управління по боротьбі з Бандитизмом НКГБ СРСР Леонтьєва, Наркома внутрішніх справ УРСР Рясного і першого секретаря ЦК КП(б) У Хрущова повідомили про ліквідацію Дмитра Клячківського – “Клима Савура”.
Спланована операція чи спроба приховати помилку?
Документи з агентурної справи “Щур” суттєво дисонують із усталеною тезою про те, що для ліквідації чи захоплення Дмитра Клячківського проводилася так звана Оржівська операція із залученням 4-5 тисяч службовців Внутрішніх військ НКВД.
Версія про Оржівську операцію виростає з документів центрального апарату НКВД і НКҐБ, опираючись на допит полоненого Стельмащука –”Рудого”. Хворий і поранений командир показав, що мав останню зустріч з Дмитром Клячківським на Оржівських хуторах і повинен був прибути на чергову розмову з ним 30 січня.
Також вказав на те, що при “Климові Савуру” перебуває охорона, а неподалік зазвичай дислокується Відділ особливого призначення в складі 60 осіб. Буцімто, отримавши таку цінну інформацію, уже в ніч на 10 лютого Оржівські хутори були оточені бригадами внутрішніх військ НКВД.
Проте виникають запитання. Як так за одну добу спланували та підготували таку масштабну операцію? Чому такого важливого “державного злочинця” як Дмитро Клячківський убили, а не спробували захопити живим?
У першому рапорті (написаному “від руки”) Шатяєв зазначає, що він оглянув труп Клячківського, але не впізнав у вбитому саме командувача УПА-Північ. Як офіцери НКГБ й НКВД могли йти на операцію із захоплення Клячківського, не отримавши перед тим його фотографії і точного опису зовнішності?
Фрагмент рапорту старшого оперуповноваженого Шатяєва про т.зв. “операцію на Оржівських хуторах”
“Я запропонував старшому лейтенанту Хабібуліну, щоб взяв одного з трьох убитих бандитів, який за зовнішнім виглядом і наявністю документів був найцікавіший в оперативному плані, але старший лейтенант взяти бандита відмовився, але коли ми прибули на місце в с. Суськ (штаб), подивились документи і я розповів, що це має бути велика фігура, тоді майор (командир батальйону – І.П.) розпорядився щоб усіх бандитів привезли в Суськ. “.
Тобто, як бачимо, убитих на деякий час просто покинули в лісі. Цілком логічно поставити питання, а де ж та “масштабна і блискуче підготована” операція проти “Клима Савура” і чому начальник штабу батальйону Хабібулін не мав поняття, як виглядає Клячківський?
Ризикнемо припустити, що жодної операції насправді не було. Схоже, що її дуже швидко вигадали на місцях, щоб прикрити очевидний провал – випадкове вбивство Дмитра Клячківського, якого слід було спробувати захопити живим.
На такий висновок наштовхують ще й інші нюанси. Так, у першому повідомленні Лаврентію Берії 13 лютого 1945 року о 17.40 нарком внутрішніх справ УРСР Рясной зазначив, що буцімто на основі показів Стельмащука проводилася операція “з завданням захопити” “Клима Савура”. Саме “захопити”, а не “вбити”.
Намагаючись виправдати загибель Клячківського, Рясной стверджує, що “Захопити живими цих бандитів не було можливо, бо вони відстрілювались з автоматів і вбили одного червоноармійця”. Тобто, нарком внутрішніх справ УРСР намагався переконати наркома внутрішніх справ СРСР в тому, що група з 40 військовослужбовців, яка оточила трьох (!) повстанців не мала можливості взяти їх живими!
Проте із рапорту все того ж Шатяєва випливає, що Клячківського і його охоронців ніхто не намагався захопити живим чи пораненим: “…його сержант одним пострілом із гвинтівки вбив…” Ніхто не стріляв по ногах, щоб знерухомити і захопити Клячківського.
Дивна ситуація. Офіцер Шатяєв і його солдати розуміють, що двоє повстанців намагаються “прикрити” відхід третього, який, очевидно, є важливою персоною. Більше того, вони, буцімто ведуть операцію із захоплення “Клима Савура”. Але при цьому вбивають – його одним пострілом і, після зовнішнього огляду тіла, лишають трупи в лісі.
Сержант Внутрішніх військ НКВД Іван Баронов, учасник т.зв. “Оржівської операції”
Така ситуація, на наш погляд, могла бути тільки в одному випадку – пошукова група Внутрішніх військ НКВД не шукала ніякого Дмитра Клячківського, а проводила стандартну військово-чекістську операцію.
“Клима Савура” та його охоронців сприйняли за звичайних повстанців, убивши їх. Карателі продовжили наступ до головної своєї мети – криївки на горі. І лише подальші рапорти в Москву починають “обростати” подробицями про Оржівську операцію.
Чекісти спробували використати випадкову ліквідацію Клячківського “з користю” для себе й перетворити “провал” на “тріумф”. Українські чекісти розпочали готувати рапорти на присвоєння собі нагород. У ході цього процесу історія про Оржівську операцію “обростала” новими “героїчними” подробицями.
Так, у “Довідці” про Оржівську операцію, складену в квітні 1945 року чекісти пишуть:
“Протягом 10 та 11 лютого частинами 20-ї і 24-ї бригади в районі Оржівських хуторів було виявлено і розгромлено особисту охорону “Клима Савура” – відділ особливого призначення – сам бандкерівник “Узбек” був убитий. (…) Прочісування гаїв та лісових масивів покладалось на розвідувально-пошукові загони.
12-го лютого 1945 р. розвідувально-пошуковий загін начальника штабу 233 осб – старшого лейтенанта Хабібуліна, в районі Оржівських хуторів виявив на снігу свіжий слід і організував переслідування. В результаті переслідування в лісовому масиві за 5 км на північний-схід від Оржівських хуторів, була заскочена бандгрупа в складі 3 осіб. Вони вчинили збройний опір в результаті якого бандгрупа була ліквідована”.
Читаючи такий документ, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до “битви за Берлін”. Очевидно, чекістам не хотілося в “переможному угарі” відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію “Савура” розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.
З цієї маніпуляції “випливли” циклопічних масштабів нагородні списки для чекістів. “За захоплення” Стельмащука та “за захоплення і ліквідацію” Клячківскього до урядових нагород було представлено 73 особи.
Донесення наркому внутрішніх справ УРСР щодо представлення 73 осіб до урядових нагород
У цих немалих списках не знайшлося місця ні керівнику Клеванського райвідділу НКВД старшому лейтенанту Проніну, ні керівнику Клеванського райвідділу НКҐБ капітану Платоненку, ні молодшому лейтенанту НКҐБ Шатяєву.
А саме ці особи, як випливає з агентурної справи “Щур”, організували і провели локальну чекістсько-військову операцію в якій загинув Дмитро Клячківський. Цілком очевидно, що вони не вписувалися в картину грандіозної Оржівської операції.
Дискусія навколо Оржівської операції є своєрідним нагадуванням для дослідників, а тим більше – журналістів, публіцистів та політиків, як важливо читати документи радянських спецслужб, враховуючи логіку звітодавця та контекст історичної доби.
Поява архівних документів у відкритому доступі – надзвичайно важлива. Проте, як до будь-якої історичної інформації того часу, до цих джерел треба ставитися з завбачливою обережністю.
Колекція документів з архіву Внутрішніх військ НКВД опублікована Центром досліджень визвольного руху в межах проєкту “Робимо минуле доступним: цифрове повернення вивезених архівів про боротьбу СРСР із визвольним рухом”, що втілюється за підтримки Українського культурного фонду.
Читайте також: