§ 10. Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій

Монархія — від грецьких слів «моно» — «один» і «архе» — «влада», що означають «єдиновладдя»; 1) правління, за якого найвища влада належить одній особі — монарху (королеві, князеві, ханові, султанові тощо); 2) держава, де править монарх.

Станово-представницька монархія — держава, де монарх, правлячи, опирається на збори представників від деяких станів суспільства.

Феодальна роздробленість — від поєднання слів «феодальний» і «роздроблений» — «роз’єднаний»; розподіл держави на незалежні і напівнезалежні володіння, які слабко підпорядковувалися королівській владі.

Додаткова інформація з теми

https://is.gd/RI7Al4

10.1. Як взаємодіяли правителі та піддані?

У періоди раннього та високого Середньовіччя королі не могли похвалитися авторитетом і міцною владою. Зокрема, їм важко вдавалося виконувати два ключові обов’язки — забезпечувати мир та гарантувати дотримання законів. Самоуправство, насильство, грабунки — це «візитки» тієї доби. Вироки судів, укази можновладців виконувалися абияк. Громадяни часто вчиняли самосуди, вдавалися до кровної помсти, для встановлення справедливості проводили «судові поєдинки» (двобої, перемога в яких визначала, на чиєму боці правда). Чи не в кожному регіоні порушення і злочини каралися за місцевими традиціями. Скажімо, кутюми (звичаєві правила: спочатку — усні, згодом — письмові) у Франції проіснували аж до 1804 р., коли їх витіснив кодекс (збірник законів) Наполеона Бонапарта. Загалом складається враження, що тоді нікого не цікавило правосуддя так, як розуміємо його ми.

Повелителі теж не відставали від підданих. Вони воліли за краще змагатися в збройних сутичках, аніж вирішувати суперечки мирними законними способами. Наприклад, у 1282 р. за володіння Сицилійським королівством відбулася дуель між Педро III Арагонським і Карлом Анжуйським. Спершу дуелянти домовилися битися один на один, але Карл заявив, що молодший за віком, здоровіший, а тому не бажає безславної здобичі. Тоді вирішили привести із собою по сотні кращих рицарів і зустрітися біля міста Бордо, що у Франції, але забули узгодити час початку «судового поєдинку». Вранці на поле бою прибув Карл і, не побачивши супротивника, оголосив про свою перемогу. Після обіду з’явився Педро III і за відсутності опонента заявив, що Сицилійське королівство належить йому.

Водночас у ХІІ-ХІІІ ст. в Європі зароджувалися думки про об’єднання суспільства довкола рішучих і «непогрішних» королів. Формувався образ ідеального державця, який би повсякчас розширював кордони, утверджував християнську віру, вгамовував феодальні усобиці, дотримувався давніх прав та надавав нові привілеї. Слабші феодали гуртувалися біля сильного королівського двору, шукаючи захисту від нахабних герцогів і графів. Захисту також потребували міщани. Ремісники й купці воліли рухатися безпечними шляхами, щоби вільно збувати вироблені товари. Королі потрохи реагували на вимоги, продаючи містам права на самоуправління, що визволяло їх із-під влади світських сеньйорів. Навзаєм ті «жертвували» до королівських скарбниць чимало грошей, що дозволяло їх власникам скуповувати землі, фінансувати військо та загалом, почуватися монархами.

Думаємо і діємо!

1. Розкажіть про те, як взаємодіяли королі й піддані. 2. Чи могла сильна королівська влада розв’язати проблеми жителів сіл і міст? Обговоріть у групах. 3. З’ясуйте значення слова «монарх». Поясніть, як правителі ставали монархами. Які, на вашу думку, можуть бути позитивні та негативні наслідки від одноосібного правління?

10.2. Як взаємодіяли влада та церква?

Набуваючи необмежених повноважень, королі не могли обійтися без підтримки церкви. Та теж часто виступала на боці перших осіб. Духовенству дошкуляли постійні війни, що розорювали їхні помістя, а також настирливі феодали, які претендували на церковні й монастирські землі. Тому обидві сторони прагнули взаємовигідного співіснування. У XIII ст. як правителі, так і служителі культу, раз у раз оголошували «Божий мир», тобто забороняли воювати під час постів, релігійних свят, у дні, пов’язані зі спогадами про події з життя Ісуса Христа (з вечора середи до ранку понеділка). Оскільки в році налічувалася чи не половина таких знакових дат, воєнні дії, здається, мали би припинитися. Але рицарі мало зважали на заборони. Для того, щоб їх покарати (стягнути великі штрафи), знову ж таки зверталися до королів.

Коронування, мініатюра, XIII ст.

Зближення держави і церкви символізувала процедура коронування. Проводячи ритуал, представник вищого духовенства освячував і благословляв нового монарха, мовби передаючи йому таїнства християнства. Тому вважалося, що королі наділені надприродною силою. Приміром, носії французької корони під час урочистостей буцімто зцілювали хворих на золотуху. І хоча у джерелах XIII-XIV ст. зафіксовано лише «рукопокладення», французи вірили, що ними керують дивотворці.

Однак посилення позицій церкви не завжди відбувалося спокійно. Упродовж ХІІ-ХІІІ ст. католицькі очільники та королі конкурували за те, чия влада має бути вищою. Так, у Центральній Італії (в Папській області) порядкувало виключно духовенство. Доволі завзято втручався в державні справи Папа Римський Інокентій III (1161-1216). Він тимчасово підпорядкував собі Сицилійське королівство, заборонив богослужіння у Франції, відлучив від церкви англійського короля, впливав на португальських, арагонських та болгарських правителів, подейкують, навіть від галицько-волинського князя Романа Мстиславовича вимагав послуху. Однак після його смерті втручання в порядки панівних родин припинилися, а в XIV ст. папи римські взагалі перетворилися на слухняних виконавців волі французьких монархів.

Думаємо і діємо!

1. Чому влада шукала підтримки церкви і навпаки? 2. Розгляньте мініатюру «Коронування». Як ви розрізните духовних осіб і королів? Як художник відобразив їхню поведінку? 3. Чи може слово «король» походити від ритуалу коронування? Чому королі потребували церковного благословення?

10.3. Як уживалися королі й феодали? Що означає словосполучення «станово-представницька монархія»?

На власних землях сеньйори почувалися надто вільно. Королі дозволяли їм управляти чималими територіями, селяни сумлінно сплачували податки та виконували повинності. У межах помість можна було виокремлювати наділи і віддавати їх охочим, створюючи таким чином армії васалів. Здавалося, живи і радій! Часто заможні феодали відмовлялися воювати, якщо не бачили вигоди. Однак невпинне бажання нажитися за рахунок сусідів штовхало землевласників до внутрішніх воєн. Тому впродовж Х-ХІІІ ст. в Європі тривав період «феодальної роздробленості», коли в межах однієї держави існувало чимало незалежних або напівзалежних клаптиків-володінь. І хоча центральна влада належала монархові, він не міг примирити й згуртувати рицарів, які ворогували. Необхідно виокремити кілька причин феодальної роздробленості. Зокрема, різні регіони мали власні культурні традиції, наприклад, населення розмовляло різними діалектами. Між цими регіонами існував поганий зв’язок, що сприяло їхній ізоляції. Окрім того, королівська влада була слабкою і спиралася на феодалів. Останні ж, користуючись принципом васал мого васала — не мій васал, ставилися до короля (і один до одного) дуже вільно. Це створювало передумови для роз’єднання.

«Вікно можливостей» для подолання роздробленості відкрилося в XII-XIV ст. Збільшення чисельності населення сприяло розвиткові міст. Після введення нових податків для міщан королівські скарбниці повнилися грошима. Зростала роль центральних судів. Засновувалися вищі навчальні заклади, де готували знавців законів і чиновників. Загальна втома від постійних війн призвела до неприйняття насильства. Поставали парламенти, або представницькі органи, коли інтереси громадян відстоювали обрані ними депутати. Тобто на спільних зборах, разом зі знатними феодалами, державні проблеми розв’язували представники від духовенства й міщан. Такі зібрання в різних країнах отримали різні назви. В Іспанії — це кортеси, в Англії — парламент, у Франції — Генеральні штати, в Німеччині — ландтаг, у Польщі, Чехії та Угорщині — сейм.

Представницькі органи не були по-справжньому демократичними. Зазвичай взяти участь у них запрошували монархи. Подекуди місце в парламенті гарантувалося привілеями. Обранці охочіше дбали про особисті або станові інтереси, аніж про загальні. Однак їхнє невдоволення підвищенням податків чи небажання вести війни якоюсь мірою віддзеркалювали прагнення середньовічних суспільств. У результаті упродовж XII-XIV ст. в Європі почали формуватися станово-представницькі монархії — держави, де парламентарі обмежували одноосібну владу правителів. Натомість ті зловживали своїм становищем, спрямовуючи нібито «народну волю» проти недругів. Коли «старі» землевласники майже винищили один одного в численних протиборствах, ніхто не зміг завадити монархам повертати всю владу. Ослаблені «парламенти» теж не могли цьому опиратися, тому від кінця XV – початку XVI ст. станово-представницькі монархії більшості країн Західної Європи перетворювалися в абсолютні з необмеженою королівською владою.

Думаємо і діємо!

1. Поясніть послідовність перетворення монархій у станово-представницькі та абсолютні. Обговоріть у парах. Результати обговорення відтворіть у схемі. 2. Чому селян не допускали до участі в представницьких зборах? 3. Чому жінки не брали участі в управлінні?

Ще раз про головне

Перевірте себе!

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами:

Коли ____ ? Що ____ ? Хто ____ ? Де ____ ? Звідки ми можемо дізнатися про ____ ? Чому ____ ? Як ____ ? Який результат ____ ? Запропонуйте свої запитання однокласникам.

2. А. З’ясуйте походження слова «парламент». Чи можна називати парламенти «говорильнями»? Б. Розіграйте засідання уявного станово-представницького органу в уявній країні. Хто міг узяти участь у такому засіданні? Які питання вони могли обговорювати? Чиї інтереси відстоювали?

3. Розташуйте словосполучення та слова «станово-представницька монархія», «абсолютна монархія», «феодальна роздробленість», «монархія» в логічній послідовності. Поясніть свої міркування. Якщо можете, назвіть держави, які розвивалися згідно з укладеною Вами послідовністю. Над кожним поняттям напишіть дати відповідних періодів європейської історії.

4. Чи можна вважати віча, що їх скликали в Русі, станово-представницькими органами влади? Обміняйтеся своїми думками з однокласниками.

5. Які середньовічні традиції запозичили парламенти сучасних країн Європи?

6. Намалюйте чи опишіть уявного короля, який правив разом зі станово-представницьким органом або короля, влада якого необмежена. Яким ви його бачите? Що чи кого ви розмістите біля нього? Чому?

§ 15. Англійська революція

2. Яка монархія називається абсолютною? Чи утвердилася вона в Англії за правління Тюдорів?

3. Як називається станово-представницький орган влади в Англії? Визначте структуру й повноваження цього органу.

4. Визначте характер Реформації в Англії. Як реформаційні процеси вплинули на подальшу історію Англії?

1. Англія напередодні революції

У 1630-1640-х роках Англія залишалася аграрною країною. Майже 80 % населення проживало в сільській місцевості. Оскільки найбільше прибутків приносило вівчарство, то обгороджування селянських земель продовжувалося. Крім того, сільська місцевість приваблювала «нових» дворян (джентрі), які разом із землею купували собі титули. Однак за родом занять і способом мислення вони більше були подібні до буржуазії. Це були енергійні підприємці, яких обтяжували феодальні обмеження. У країні спостерігалося зростання торгового й промислового капіталу. Центром економічного життя Англії став Лондон, у якому на початку XVII ст. проживало майже 200 тис. осіб. Ще в 1570 р. тут було засновано Англійську біржу, у 1600 р. створено могутню Ост-Індську компанію.

На початку XVII ст. спостерігалося також зростання металургійного виробництва, розвиток суднобудування та гірничої справи. В Англії видобували майже 80 % вугілля всієї Європи.

Унаслідок проведення Реформації в країні утвердилася англіканська церква. У 1603 р. до влади прийшла династія Стюартів. Її засновник — король Яків І Стюарт (1603-1625) — об’єднав протестантські Англію й Шотландію, а також католицьку Ірландію. Він любив повторювати, що влада монарха походить від Бога, тому король є верховним власником земель, майна й навіть життя своїх підданих. За 21 рік правління Якова І парламент скликався лише тричі.

Серйозне невдоволення в суспільстві викликали дії королівської влади щодо продажу купцям патентів на промислові монополії — спеціальних грамот на право виробляти й продавати товари та продукти. Купці набули право встановлювати ціни на товари на власний розсуд.

Наступником Якова І став його син, Карл І Стюарт (1625-1649), який продовжував зміцнювати абсолютну монархію. Тиранічне правління Карла І, що йшло врозріз зі справжніми державними інтересами країни, викликало обурення серед різних верств суспільства. Центр невдоволення зосередився в палаті громад англійського парламенту. Ідеологічним підґрунтям протесту було пуританство. Особливо обурювалися «нові» дворяни, буржуазія й власники мануфактур. У зовнішній політиці Карл І прагнув до зближення з давнім ворогом англійців — Іспанією, що неабияк дратувало опозицію.

А. ван Дейк. Король Карл І Стюарт і його дружина, Генрієтта-Марія. 1632-1634 рр.

У 1628 р. парламентська опозиція подала королю «Петицію про право», у якій виклала свої претензії. Ішлося, зокрема, про намагання відвоювати традиційні права й свободи англійців, які нехтувалися королівською владою.

Оскільки на той час монархові були потрібні додаткові кошти, він підписав документ. Однак невдовзі король різко змінив свою політику.

У 1629 р. парламент було розпущено, й 11 років Карл І правив країною одноосібно. Витрати королівської скарбниці значно зросли.

З метою поповнення скарбниці королівська влада запровадила нові податки, розгорнула торгівлю патентами на промислові монополії й відновила збирання так званих корабельних грошей, які колись виплачувалися для боротьби з піратством. Це викликало шалене невдоволення, адже для могутнього флоту країни піратство не становило особливої загрози.

Намагання запровадити в Шотландії англіканське богослужіння викликало збройний опір місцевих пресвітеріан 1 . Повстання 1639-1640 рр. у Шотландії серйозно похитнуло королівську владу. У першій же битві із шотландцями армія Карла І зазнала поразки. Король був змушений укласти перемир’я.

Для створення нової армії були потрібні додаткові кошти. У квітні 1640 р. Карл І скликав парламент, аби просити грошей для ведення війни проти шотландців. Однак депутати не задовольнили його прохання. Через три тижні розгніваний король розпустив парламент, який через це отримав назву Короткий парламент.

Тим часом шотландці витіснили військо Карла І зі своєї країни й вторглися в північні графства Англії. Становище в країні загострювалося, і в листопаді 1640 р. Карл І був змушений скликати новий парламент. Цей парламент одразу ж проголосив себе постійно діючим і отримав назву Довгий, бо проіснував до 1653 р. Скликання Довгого парламенту прийнято вважати початком Англійської революції.

Спочатку парламентарі намагалися досягнути своїх цілей мирним шляхом. Було скасовано всі незаконні податки, патенти на привілеї та монополії.

У листопаді 1641 р. парламент ухвалив «Велику ремонстрацію» (тобто «протест»), яка містила детальний перелік усіх зловживань Карла І. Після цього влада в країні фактично перейшла до парламенту.

1 Пресвітеріани — послідовники однієї з течій кальвінізму, що виникла в Англії в XVI ст. Прагнули повернутися до системи управління церквою та проведення богослужінь за зразком перших християн. Як державна релігія пресвітеріанство утвердилося в Шотландії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1641 р. З «Великої ремонстрації»

20. Під приводом охорони морів було введено ще й нове нечуване стягнення корабельних грошей. (. )

27. Монополії на мило, сіль, вино, шкіру, морське вугілля й однаковою мірою на всі предмети першої необхідності.

28. Тиск на вольності підданих стосовно їхнього житла, торгівлі й інших інтересів. (. )

31. Перетворення орних земель на пасовиська, обгороджування пасовиськ. спустошило кишені підданих на багато мільйонів і не принесло особливої користі Його Величності. (. )

41. Було створено незаконні нові суди. (. )

• Чому стягнення корабельних грошей названо «нечуваним»?

• На які товари вводили монополію?

• Чому парламент виступав проти монополій та обгороджування?

На початку січня 1642 р. Карл І спробував заарештувати парламентських лідерів. Однак на захист парламенту піднялися лондонці. Тоді король утік із столиці на північ Англії, де зібрав армію, і в серпні 1642 р. оголосив війну парламенту. Так в Англії розпочалася перша громадянська війна 1 (1642-1646). Країна поділилася на два табори: «кавалерів» — прихильників короля і «круглоголових» — прибічників парламенту. «Круглоголовими» називали своїх противників «кавалери», натякаючи на підстрижене кружальцем волосся. Протистояння поглиблювалося релігійними чварами: прихильники короля належали переважно до англіканської церкви, а більшість прибічників парламенту були пуританами.

Спочатку успіх у війні був на боці короля. Однак у 1644 р. ситуація докорінно змінюється, що пов’язано з діяльністю Олівера Кромвеля (1599-1658), який був депутатом спочатку Короткого, а потім Довгого парламенту.

3. Олівер Кромвель

О. Купер. Олівер Кромвель. 1656 р.

З початком першої громадянської війни О. Кромвель вступив у парламентську армію й узявся формувати загони добровольців. Замість найманих солдатів він набирав простих людей — селян (йоменів) і ремісників, готових битися за парламент. Поступово О. Кромвель створив загони закутих у панцир та озброєних списами й мечами кавалеристів, прозваних «залізнобокими». Як палкий пуританин, О. Кромвель вимагав від офіцерів і солдатів чесності й залізної дисципліни, забороняв грабувати місцеве населення та лихословити. Пройняті духом пуританського благочестя, його «залізнобокі» улітку 1644 р. завдали війську Карла І нищівного удару в битві під Марстон-Муром.

1 Громадянська війна — збройна боротьба між ворогуючими таборами — громадянами однієї держави.

Невдовзі О. Кромвель домігся реорганізації всієї парламентської армії за зразком своїх частин. Ключові позиції в ній посіли радикальні представники пуритан, так звані індепенденти 1 . Головнокомандувачем став Т. Ферфакс, а його заступником — О. Кромвель.

У червні 1645 р. парламентська армія вщент розбила королівське військо в битві під Нейзбі. Король утік до шотландців. Наприкінці 1646 р. перша громадянська війна завершилася перемогою парламенту, якому згодом шотландці за викуп, що становив 400 тис. фунтів, видали Карла І.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1640 р. Придворний Карла І, сер Філіпп Уорик, про Олівера Кромвеля

Якось уранці я ввійшов у палату. і побачив незнайомого джентльмена, котрий якраз виступав. Він був скромно вдягнений у простий суконний костюм, пошитий, вочевидь, поганим сільським кравцем, у простій білизні, до того ж не дуже чистій. Він був досить високого зросту, його шпага щільно прилягала до боку. Обличчя його було одутле й червоне, голос різкий і неприємний, однак промова його була запальною. Я щиро зізнаюся, що коли побачив, як уважно слухають цього джентльмена, моя повага до високоповажного зібрання зменшилася.

• Що найбільше вразило Ф. Уорика в О. Кромвелі?

Поки тривала громадянська війна, парламент у примусовому порядку запровадив в Англії пресвітеріанське віросповідання, конфіскував землі короля, його прихильників (роялістів) та англійського духовенства, які згодом було виставлено на продаж. Важливе значення мав парламентський акт 1646 р., яким ліквідовувалося так зване рицарське держання, що передбачало обов’язкові повинності землевласників на користь короля. Завдяки цим діям утвердилася приватна, незалежна від королівської влади, власність на землю.

Провідні позиції в парламенті зайняло помірковане угруповання пресвітеріан, яке не бажало проведення більш радикальних перетворень і вважало за доцільне шукати шляхи примирення з королем. Інакше оцінювали ситуацію індепенденти, які спиралися на революційну армію. Вони прагнули розширення повноважень парламенту, який мав здійснювати контроль за армією та відати вищою судовою владою.

Однак така програма відображала інтереси верхівки армії й нічого не давала простим солдатам. У їхньому середовищі побутувало тверде переконання про необхідність поглиблення перетворень. У 1647 р. оформився рух левелерів (урівнювачів), які виступали за встановлення в Англії республіки, де влада належала б однопалатному парламенту. Цей орган мав обиратися раз на два роки чоловіками (крім слуг), які досягли 21 року.

1 Індепенденти (від англ. independents — незалежні) — представники лівого крила пуритан, які засуджували англіканську церкву. Діяли наприкінці XVI—XVII ст. й вимагали цілковитої незалежності для кожної громади пуритан.

У сі учасники конфлікту готувалися до вирішального зіткнення. У лютому 1648 р. в Англії розпочалася друга громадянська війна. Через десять місяців полки О. Кромвеля ввійшли в Лондон. Новий склад парламенту створив Верховний суд для розгляду злочинів короля. За рішенням суду, Карла І Стюарта було позбавлено королівського титулу й 30 січня 1649 р. публічно страчено як «зрадника й тирана».

У травні 1649 р. Англію було проголошено республікою. Верховна влада перейшла до однопалатного парламенту. Палату лордів було ліквідовано. Вищим органом виконавчої влади стала Державна рада, до складу якої ввійшли представники керівництва парламенту й верхівки армії. Вона відразу ж узялася за вирішення складних проблем. У 1649-1650 рр. було організовано військову експедицію до Ірландії для придушення національного повстання проти англійського панування. Пізніше армія О. Кромвеля впокорила й Шотландію, яка зберігала вірність династії Стюартів. У 1652 р. вона фактично була приєднана до Англії.

Водночас загострилися стосунки між індепендентами й левелерами. Серед левелерів сформувалося радикальне угруповання справжніх левелерів, або дигерів 1 (копачів). Їхня програма передбачала скасування приватної власності на землю й наділення нею всіх незаможних. Ідеологом дигерів був Джерард Вінстенлі. Він обрав засобом боротьби за досягнення своїх ідеалів не повстання, а релігійно-моральну проповідь. Дигери намагалися організувати колективне оброблення землі й общинних пустищ, однак війська О. Кромвеля безжально знищили їхні посіви.

У країні назрівала нова громадянська війна. Це спонукало О. Кромвеля зважитися на новий державний переворот. У квітні 1653 р. він розігнав Довгий парламент. Невдовзі парламентську республіку змінила відкрита військова диктатура О. Кромвеля, якого в грудні 1653 р. було проголошено лордом-протектором (захисником). Новий режим став називатися протекторатом (1653-1658).

З ініціативи О. Кромвеля було підготовлено документ «Знаряддя управління», своєрідну конституцію протекторату. Республіканські установи зберігалися, однак реальна влада зосереджувалася в руках лорда-протектора, який мав право розпускати парламент, укладати договори з іноземними державами, видавати укази. Країну було поділено на військові округи, які очолювали підпорядковані О. Кромвелю генерали.

Лорд-протектор — член королівської родини чи аристократ, який виконував обов’язки індивідуального регента (тобто не просто члена ради регенства) у період, коли англійський монарх був малолітнім чи з іншої причини не міг правити самостійно.

Протекторат (від латин. protector — захисник) — форма правління держави, коли влада належить лорду-протектору.

1 Дигери (від англ. diggers — копачі) — представники радикального лівого крила пуритан в Англійській революції.

АНГЛІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1640-1660 рр.

Невдовзі в суспільстві почало наростати невдоволення діями О. Кромвеля. Він усвідомлював це, обмірковуючи зміцнення своїх позицій. У 1657 р. титул лорда-протектора було проголошено спадковим і відновлено палату лордів. Однак 3 вересня 1658 р. О. Кромвель помер. Титул лорда-протектора перейшов до його старшого сина, Річарда, який не був готовий управляти державою.

4. Реставрація і Славна революція

У травні 1659 р. в Англії було знову відновлено республіку. Щоправда, її доля залежала від армії, яка в лютому 1660 р. зайняла Лондон. Було організовано вибори до нового парламенту й розпочато в м. Бреді (Голландія) переговори із сином страченого короля щодо реставрації (відновлення) монархії. У документі під назвою «Бредська декларація» обумовлювалися засади, на яких здійснювалася реставрація: амністія всіх учасників революційних подій, релігійна терпимість, недоторканність земельних володінь, отриманих під час революції, управління разом із парламентом. Після затвердження Бредської декларації зібрався новий парламент, який дав дозвіл на повернення Стюартів і проголосив королем сина Карла І. У травні 1660 р. він урочисто вступив у Лондон і зійшов на трон під іменем Карла II (1660-1685).

Прихід Карла II Стюарта до влади не ознаменувався значними репресіями. Були покарані тільки судді, які винесли смертний вирок його батькові. Проте спокій виявився умовним. Невдовзі з могили викопали останки О. Кромвеля й поглумилися над ними. Пізніше відновили скасовані революцією права англіканських священиків. Почалися гоніння на пресвітеріанських пасторів. Роялістам повернули всі їхні маєтки. Новий цензурний статут заборонив обговорення політичних питань.

У зовнішній політиці головним суперником Англії виявилася інша протестантська країна — Голландія. Причина конфлікту між двома державами полягала в давньому економічному суперництві. У 1670 р. Карл II підписав таємний договір із французьким королем Людовіком XIV і в обмін на фінансову допомогу й територіальні поступки погодився сприяти йому в боротьбі з голландцями. При цьому Карл II повинен був оголосити про свій перехід у католицтво. Невдовзі Англія та Франція напали на Голландію, що спричинило збурення в парламенті й ухвалення ним акту про присягу. Ішлося про те, що державні посади в Англії повинні займати лише протестанти. У 1674 р. парламент вивів Англію з війни.

Наприкінці 1670-х років парламентська опозиція поділилася на дві основні політичні партії — віги й торі. Існує кілька версій щодо походження їхніх назв. Найвірогідніше, вігами називали шотландських пресвітеріан, а торі — ірландських католиків-роялістів. Партія вігів спиралася на «нове» дворянство й буржуазію. Натомість торі мали підтримку «старого» дворянства, королівського двору й урядовців.

У 1679 р. парламент прийняв закон, відомий під назвою «Habeas corpus act». Він гарантував свободу особи, визначав правила її арешту, судочинства, запобігав свавіллю короля й чиновників. Цей акт донині становить частину англійської конституційної системи. Згодом Карл II розпустив парламент і надалі правив одноосібно.

П. Делі. Карл II Стюарт. 1670 р.

• За яких умов Карл II Стюарт прийшов до влади?

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1679 р. З «Habeas corpus act»

(. ) З метою попередження несправедчивих гноблень повторними арештами за один і той же злочин установлюється, що жодна особа або особи, які звільнені за постановою «Habeas corpus», не можуть бути затримані чи заарештовані за той самий злочин будь-якою особою інакше, як за законним розпорядженням або наказом того суду, куди вони мають з’явитися. (Особа або особи, які здійснили протизаконний арешт, мають сплатити штраф у розмірі 500 фунтів).

• Які гарантії недоторканності особи встановлював «Habeas corpus act»?

• Положення якого документа 1215 р. він доповнював і розширював?

Через відсутність у Карла II законних нащадків спадкоємцем трону став його молодший брат Яків, герцог Йоркський — затятий католик. Він зійшов на трон під іменем Якова II (1685-1688) і порушив питання про поновлення в Англії католицького віросповідання. Це спричинило підготовку парламентом державного перевороту.

Представники парламенту звернулися до правителя Голландської республіки, Вільгельма Оранського, одруженого з донькою Якова II, з проханням захистити англійців від свавілля короля. У листопаді 1688 р. В. Оранський висадився разом із військом в Англії. Покинутий усіма, Яків II із родиною втік до Франції. У 1689 р. парламент оголосив В. Оранського регентом королівства, а корону запропонував його дружині. Проте згодом вони обоє стали королями-співправителями. Мирна зміна влади в Англії, за якої не пролилося жодної краплини крові, увійшла в історію як Славна революція (1688-1689).

Наприкінці 1689 р. парламент прийняв основний законодавчий акт, що визначав структуру нової влади, — «Білль про права». Згідно з його положеннями, король не мав права без згоди парламенту скасовувати чи призупиняти чинність законів, установлювати податки й набирати армію. Цей документ закріпив в Англії верховенство парламенту над королівською владою й заклав основи конституційної монархії. Панівною релігією став протестантизм. Пресвітеріанам було надано релігійну свободу.

5. Значення революції

Важливою ознакою Англійської революції була участь у ній представників різних соціальних станів: від простого селянина до буржуазії та дворянства. Під час революції утворилися різні політичні угруповання, кожне з яких ішло своїм шляхом, пропонуючи власні способи оновлення суспільства. Це протистояння закінчилося тим, що Англія стала на капіталістичний шлях розвитку.

Славна революція — безкровний переворот в Англії 1688-1689 рр. Назва стосується подій, пов’язаних із позбавленням влади Якова II та заміною його на англійському троні Вільгельмом і Марією. У ширшому значенні Славна революція — це останні спроби Стюартів повернути владу короля й установити в країні конституційну монархію.

Отже, ця революція мала буржуазний характер. Унаслідок революції суттєво зміцнилися економічні й політичні позиції торгово-фінансових кіл і «нового» дворянства, а вплив «старої» аристократії значно зменшився.

Англійська революція мала велике значення для подальшої модернізації економіки й утвердження ринкових відносин. Вона підготувала підґрунтя для переходу країни від аграрного до індустріального суспільства.

Завдяки революції в Англії було ліквідовано абсолютизм і встановлено конституційну монархію. «Нове» дворянство та буржуазія отримали можливість визначати основні напрями зовнішньої і внутрішньої політики через парламент. У свідомості англійців утвердилася думка про те, що влада повинна діяти в рамках закону та віротерпимості. Так в Англії закладалися основи правової держави й установилася відносна релігійна свобода.

Революція, громадянська війна, Славна революція, реставрація, парламентська монархія, «Білль про права»; 1628, 1640, квітень-травень 1640, листопад 1640, 1641, 1642, 1649, 1653, 1688-1689; Олівер Кромвель, Карл II.

1. Установіть відповідність між подією та її датою.

Б скликання Довгого парламенту

В прийняття «Великої ремонстрації»

Г проголошення Англії республікою

2. Покажіть на карті райони, де мав підтримку король, і райони, які підтримували парламент, а також місця основних битв.

3. Установіть відповідність між поняттям і його значенням.

А відновлення влади попередньої династії

Б обмежена монархія, коли верховна влада належить парламенту

В збройна боротьба між ворогуючими таборами — громадянами однієї держави

Г прихильники парламенту в боротьбі проти короля

Д форма правління, за якої влада належить лорду-протектору

4. З наведеного переліку виберіть назви верств населення, які були прихильниками й противниками революції. Поясніть свій вибір.

«Старе» дворянство, джентрі, англіканське духовенство, власники мануфактур, купці, селяни, робітники мануфактур.

5. Під час революції слова гімну «Боже, бережи короля» було замінено на «Боже, бережи лорда-протектора». Про що свідчить цей факт? З якими діями О. Кромвеля ви погоджуєтеся, а з якими — ні?

6. Першого травня 1660 р. парламент проголосив Карла II королем Англії. Як називається процес відновлення монархії? Чим відрізнялася монархія Карла І від монархії його сина?

7. Чи можна було уникнути революції, війни, терору, страти короля? Розробіть свій сценарій розвитку подій від 1640 р.

8. Уявіть, ніби ви переселилися з Англії до містечка в Північній Америці в 1651 р. Що б ви розказали колоністам про революцію? Чи змінився б ваш погляд на події, якби ви переселилися в 1669 р.? Обґрунтуйте свою думку.