Срібне копитце

Жив у нашому заводі дід один, на прізвисько Кокованя. Сім’ї в Коковані не лишилося, він і надумав узяти за дитину сирітку. Спитав у сусідів, чи не знають кого, а сусіди й кажуть:
— Недавно на Глинці осиротіла сім’я Григорія Потопаєва. Старших он дівчаток прикажчик наказав до панської рукодільниці взяти, а одна дівчинка, шостий рік їй, нікому не потрібна. От і візьми її.
— Незручно мені з дівчатком. Парубійка б краще. Навчив би я його свого діла, помічника ростив би. А з дівчинкою як? Чого я її вчитиму?
Потім подумав-подумав і каже:
— Знав я і Грицька, і жінку його. Обоє веселі та моторні були. Якщо дівчинка в батьків вдалася, не сумно з нею в хаті буде. Візьму її. Тільки чи піде?

Сусіди кажуть:
— Погане життя в неї. Прикажчик хату Грицькову віддав якомусь бідоласі й звелів за це сирітку годувати, поки підросте. А в того своя сім’я більше десятка. Самі напівголодні сидять. От хазяйка і їсть поїдом сирітку, шматком дорікає. Та хоч маленька, а розумна. Прикро їй. Хіба не піде від такого життя! Та й умовиш, мабуть.
— І то правда,— відповідає Кокованя,— умовлю як-небудь.
У свято прийшов він до тих людей, у яких сирітка жила. Бачить — повна хата дітей, великих і маленьких. У запічку дівчинка сидить, а поряд неї — кішка руда. Дівчинка малесенька, і кішка малесенька, та ще така худа й обшарпана, що не всякий таку і в хату пустить. Дівчинка ту кішку гладить, а вона ж так голосно мурчить, що на всю хату чутно.
Подивився Кокованя на дівчинку й питає:
— Оце у вас Грицькова подарушка?
Хазяйка відповідає:
— Вона й є. Мало самої, то ще й кішку облізлу десь підібрала. Відігнати не можемо. Усіх моїх дітей передряпала, та ще й годуй її!
Кокованя й каже:
— Неласкаві, видно, в тебе діти. У неї он як мурчить.
А тоді й питає в сирітки:
— Ну, як, подарушко, підеш до мене жити?
Дівчинка здивувалася:
— Ти, діду, як дізнався, що мене Дарушкою звуть?
— А так,— каже,— само вийшло. Не думав, не гадав, несподівано попав.
— Хто ж ти такий? — питає дівчинка.
— Я,— каже,— ніби мисливець. Улітку піски промиваю, золото добуваю, а взимку по лісах за цапом бігаю, та ніяк побачити не можу.
— Застрелиш його?
— Ні,— каже Кокованя.— Звичайних цапів стріляю, а цього не буду. Мені подивитися охота, на якому місці він правою передньою ніжкою тупне.
— Навіщо це тобі?
— А от підеш жити до мене, то все й розкажу,— відповів Кокованя.

Дівчинці цікаво стало про цапа почути. Та й бачить — дід веселий та ласкавий. Вона й каже:
— Піду. Тільки ти цю кішку Мурушку теж візьми. Бач, яка хороша.
— Про це,— відповідає Кокованя,— нема чого й казати. Такої дзвінкої кішки не взяти — треба дурнем бути. Замість балалайки вона в нас у хаті буде.
Хазяйка чує їхню розмову. Рада-радісінька, що Кокованя сирітку до себе кличе. Почала швиденько Дарущині манатки збирати. Боїться, щоб старий не передумав.
Кішка теж ніби розуміє всю розмову. Треться коло ніг та мурчить:
— Пр-равильно придумав, пр-равильно.
От і повів Кокованя сирітку до себе жити.
Сам великий та бородатий, а вона малесенька — і носик гудзиком… Ідуть вулицею, і кішечка обідрана за ними вистрибує.

Так і почали жити разом дід Кокованя, сирітка Дарушка та кішка Мурушка. Жили собі, поживали, багато добра не наживали, а на життя не нарікали, і в кожного діло було.
Кокованя зранку на роботу йшов, Дарушка в хаті прибирала, юшку та кашу варила, а кішка Мурушка на полювання ходила — мишей ловила. На вечір зберуться всі, і весело їм.
Старий був мастак казки розповідати. Дарушка любила ті казки слухати, а кішка Мурушка лежить та мурчить:
— Пр-равильно каже. Пр-равильно.
Тільки після кожної казки Дарушка нагадує:
— Дідусю, про цапа розкажи. Який він?
Кокованя відмовлявся спочатку, а потім розповів:
— Той цап особливий. У нього на правій передній нозі срібне копитце. На якому місці тупне тим копитцем — там і з’явиться дорогий камінець. Раз тупне — один камінець, двічі тупне — два камінці, а де ніжкою бити почне — там ціла купка коштовних камінців.

Сказав це та й сам не радий. Відтоді в Дарушки тільки й мови, що про цього цапа.

— Діду, а він великий?
Розповів їй Кокованя, що цап не вищий за стіл, ніжки тоненькі, голівка легенька.
А Дарушка знову питає:
— Діду, а ріжки в нього є?
— Ріжки,— каже,— в нього відмінні. У звичайних цапів на дві гілочки, а в нього на п’ять гілок.
— Діду, а кого він їсть?
— Нікого,— каже,— не їсть. Травицею та листячком живиться. Ну, й сіно також узимку в стіжках під’їдає.
— Дідусю, а шерсть у нього яка?
— Влітку,— каже,— руденька, от як у Мурушки нашої, а взимку сіренька.
— Діду, а від нього тхне?
Кокованя аж розсердився:
— Як це від нього тхне? Це свійські цапи такі бувають, а лісовий цап лісом і пахне.

Почав восени Кокованя в ліс збиратися. Треба було йому подивитися, з якого боку цапів більше пасеться. Дарушка й ну просити:
— Візьми мене, дідуню, з собою. Може, я хоч здалеку того цапка побачу.
Кокованя й каже їй:
— Здалеку його не роздивишся. У всіх цапів восени ріжки є. Не розбереш, скільки на них гілок. От узимку — інша річ. Прості цапи безрогі ходять, а цей, Срібне копитце, завжди з ріжками, чи то влітку, чи то взимку. Тоді його й здалека впізнати можна.
Так і відмовився. Лишилася Дарушка дома, а Коконний в ліс пішов.

Днів через п’ять повернувся Кокованя додому, розповідає. Дарушці:
— Тепер на полудневському боці багато цапів пасеться. Туди й піду взимку.
— А як же ти,— питає Дарушка,— взимку в лісі почуватимеш?
— Там,— каже,— у мене зимова хижка коло покосних луків стоїть. Хороша хижка, з грубкою, з віконечком. Добре там.
Дарушка знову питає:
— Срібне копитце на тому ж боці пасеться?
— Хто його знає. Може, й там.
Дарушка тут і почала проситися:
— Візьми мене, діду, з собою. Я в хижці сидітиму. Може, Срібне копитце близько підійде,— я й побачу.

Старий спочатку руками замахав:
— Що ти! Що ти! Хіба годиться по лісі маленькій дівчинці ходити! Це ж на лижах треба, а ти не вмієш. Загрузнеш у снігу. Що я з тобою робитиму? Ще замерзнеш!
Але Дарушка ніяк не вгамовується:
— Візьми, дідуню! На лижах я трошечки вмію.
Кокованя умовляв, умовляв, а потім і подумав: «Хіба, може, повести? Один раз побуває, вдруге не схоче».

От він і каже їй:
— Гаразд, візьму. Тільки гляди мені, в лісі не рюмсати і додому передчасно не проситися.
Як зима у повну силу ввійшла, почали вони в ліс збиратися. Поклав Кокованя в ручні саночки сухарів два мішки, припас мисливський та інше, що йому потрібне. Дарушка теж собі вузлик нав’язала. Клаптиків узяла ляльці плаття шити, ниток клубок, голку та ще мотузку.
«Чи не можна,— думає,— цією мотузкою Срібне копитце спіймати?»
Жалко Дарушці кішку свою лишати, та що ж поробиш? Гладить кішку на прощання, розмовляє з нею:
— Ми, Мурушко, з дідом у ліс підемо, а ти дома сиди, мишей лови. Як побачимо Срібне копитце, так і повернемось. Я тобі тоді все розкажу.
Кішка хитро поглядає, а сама муркотить:
— Пр-равильно придумала. Пр-равильно.
Пішли Кокованя з Дарушкою. Всі сусіди дивуються:
— З глузду з’їхав старий! Таке мале дівчатко в ліс узимку повів!
Як стали Кокованя з Дарушкою з заводу виходити, чують — собаки щось дуже заметушилися. Так загавкали та загарчали, ніби звіра на вулицях побачили. Оглянулись,— аж це Мурушка серединою вулиці біжить, від собак відбивається. Мурушка на той час погладшала, велика нівроку та дужа стала. Собаки до неї й підступитися не сміють.
Хотіла Дарушка кішку спіймати та додому віднести, та де там! Добігла Мурушка до лісу та й шмигнула на сосну. Ану спіймай!
Покликала Дарушка, та не могла кішки приманити. Що робити? Пішли далі. Дивляться — Мурушка осторонь біжить. Так і до хижки дісталися.

От і стало їх у хижці троє. Дарушка хвалиться:
— Так веселіше.
Кокованя підтакує:
— Звісно, веселіше.
А кішка Мурушка скрутилася клубочком коло грубки й дзвінко мурчить:
— Пр-равильно кажеш. Пр-равильно.
Цапів тієї зими багато було. Це простих. Кокованя щодня то одного, то двох до хижки принесе. Шкур у них набралося, цапиного м’яса насолили — на ручних санках не вивезти. Треба було б на завод по коня піти, та як Дарушку з кішкою в лісі лишити! А Дарушка призвичаїлась у лісі. Сама каже старому:
— Дідуню, пішов би ти на завод по конячку. Треба ж солонину додому перевезти.
Кокованя аж здивувався:
— Яка ж ти в мене розумниця, Дарино Григорівно! Немов доросла розміркувала. Тільки боятимешся, мабуть, сама.
— Чого,— каже,— боятися. Хижка в нас міцна, вовки не влізуть. І Мурушка зі мною. Не боятимуся. А ти швидше, проте, повертайся!

Пішов Кокованя. Лишилася Дарушка з Мурушкою. Удень звично було без Каковані сидіти, поки він на цапів полював. А як почало смеркати, боязно стало. Тільки дивиться — Мурушка лежить спокійнісінько. Дарушка й повеселішала. Сіла до віконечка, дивиться в бік галявинок і бачить — по лісі якась грудочка котиться. Як ближче підкотилась, роздивилася — то цапок біжить. Ніжки тонесенькі, голівка легенька, а на ріжках по п’ять гілочок.
Вибігла Дарушка подивитися, а нікого нема. Повернулася та й каже:
— Видно, задрімала я. Мені й здалося.
Мурушка муркотить:
— Пр-равильно кажеш. Пр-равильно.
Лягла Дарушка поряд з кішкою та й заснула до ранку.

Другий день минув. Не повернувся Кокованя. Сумно стало Дарушці, а не плаче. Гладить Мурушку та примовляє:
— Не сумуй, Мурушечко! Завтра дідусь неодмінно прийде.
Мурушка свою пісеньку співає:
— Пр-равильно кажеш. Пр-равильно.
Посиділа знову Дарушка коло вікна, помилувалася зірками. Хотіла вже спати лягати, коли це по стіні тупіток пройшов. Злякалася Дарушка, а тупіток по другій стіні, потім по тій, де віконечко, потім — де дверцята, а там і зверху застукотіло. Неголосно, ніби хтось легенький та швидкий ходить. Дарушка й думає:
«Чи не цап той учорашній прибіг?»
І так їй захотілося подивитися, що де й страх подівся. Відчинила дверці, дивиться, аж цап — тут, зовсім близько. Праву передню ніжку підняв — ось тупне, а на ній срібне копитце виблискує, і ріжки в цапа з п’ятьма гілочками. Дарушка не знає, що їй робити, та й манить його, як свійського:
— Ме-ка! Ме-ка!
Цап на це як розсміється. А тоді повернувся і втік.
Прийшла Дарушка в хижку, розповідає Мурушці:
— Подивилась я на Срібне копитце. І ріжки бачила, і копитце бачила. Не бачила тільки, як той цапок дорогі камінці вибиває. На другий раз, видно, покаже.
Мурушка, одне, свою пісеньку співає:
— Пр-равильно кажеш. Пр-равильно.

Третій день минув, а Коковані нема. Зовсім затуманилась Дарушка. Сльози закапали. Хотіла з Мурушкою поговорити, а її нема. Тут зовсім злякалася Дарушка, вибігла з хатинки кішку шукати.
Ніч місячна, ясна, далеко видно. Дивиться Дарушка — кішка близько на галявині сидить, а перед нею цап. Стоїть, ніжку підняв, а на ній срібне копитце виблискує.
Мурушка головою похитує, і цап теж. Наче розмовляють. Потім почали по галявинках бігати. Біжить-біжить цап, зупиниться і ну копитцем бити. Мурушка підбіжить, цап далі відскочить і знову копитцем б’є. Довго вони так по галявинках бігали. Аж не видно їх стало. Потім знову до самої хижки повернулися.
Тут стрибнув цап на дах і давай по ньому срібним копитцем бити. Наче іскри, з-під ніжки камінці посипалися. Червоні, блакитні, зелені, бірюзові — всякі.

На той час саме Кокованя й повернувся. Пізнати своєї хижки не може. Уся вона мов купа дорогоцінного каміння стала. Так і горить-міниться різними вогнями. Зверху цап стоїть і все б’є срібним копитцем, а камінці сиплються та й сиплються. Раптом Мурушка стриб туди ж. Стала поряд з цапом, голосно занявчала, і ні Мурушки, ні Срібного копитця не стало. Кокованя одразу півшапки камінців нагріб, та Дарушка почала просити:
— Не чіпай, дідусю. Ще завтра вдень на це поглянемо.
— Не чіпай, дідусю. Ще завтра вдень на це поглянемо.
Кокованя й послухався. Тільки на ранок сніг великий випав. Усі камінці й засипало. Розгрібали потім сніг, та нічого не знайшли. Ну, їм і того вистачило, скільки Кокованя в шапку нагріб.
Усе було б добре, та Мурушки жалко. Більше її так і не бачили, та й Срібне копитце теж не з’являлося. Потішив раз — і досить.
А на тих поносних галявинках, де цап стрибав, люди камінці знаходити стали. Зелененьких найбільше. Хризолітами називаються. Бачили?

E Помогите пожалуйста срочно
Як звали хлопчика, від імені якого ведеться розповідь у повісті “Чи вмієш ти свистати, Юганно?”
*
1 бал
Ульф
Берра
Нільс
Том
Яка мрія була у Берри?
*
1 бал
мати собаку
мати нові черевики
мати дідуся
мати нову книгу
Де здійснив свою мрію Берра?
*
1 бал
у парку
у лісі
у будинку культури
у притулку для людей похилого віку
Що подарував Берра дідусеві, коли вперше його побачив?
*
1 бал
цукерку
книгу
квітку
листівку
Що схожого було між Беррою і дідусем?
*
1 бал
родимка на щоці
сорочки одного кольору
пластирі на підборідді
пов’язка на руці
Що змайстрували хлопчики разом з дідусем Нільсом?
*
1 бал
іграшку
годівничку
повітряного змія
будиночок
Що хотів навчитися робити Берра у дідуся?
*
1 бал
танцювати
співати
малювати
свистати
Улюблена справа дідуся Нільса у дитинстві?
*
1 бал
рибалити
грати в шахи
красти вишні
грати в карти
Що подарував Берра дідусеві на день народження?
*
1 бал
книгу
окуляри
краватку
сорочку
Ульф Старк у повісті “Чи вмієш ти свистати, Юганно?” піднімає тему.
*
1 бал
дружби
любові
самотності
зради
Хто така дама з великими очима у синьому капелюсі?
*
1 бал
медсестра у притулку
сусідка Нільса
сестра Нільса
дружина Нільса
Чому Нільс опинився у притулку для літніх людей?
*
1 бал
Нільс посварився зі своїми рідними
у Нільса померла дружина, він залишився самотнім
від Нільса відмовилися його рідні
це було бажання Нільса, щоб не обтяжувати рідних

ветьте на вопросы: • Какую проблему автор не поднимает в комедии? а) индивидуализма б) воспитания и образования в) несправедливость существования креп … остного права г) дворянского права и чести • Какие недостатки обличает Фонвизин? Докажите, что Простакова не только злонравна, найдите её положительные качества. ( кратко и срочно даю 50 баллов)​

«Срібне копитце» – короткий зміст для читацького щоденника

Ідея: працьовитість, доброта і безкорисливість обов’язково будуть винагороджені. Хто допомагає людям, у того і свої бажання збуваються.

Проблематика. Людині погано одному, для щастя потрібна родина і друзі.

Основні герої: дід Кокованя; Даренка – його вихованка; кішка Муренка.

Сюжет. Дід Кокованя був самотній, і надумав він пригріти якого-небудь сирітку. На його розпитування сусіди вказали на одну велику сім’ю, в якій є сирітка, так живеться їй туго: зайвий рот не потрібен, шматком докоряють. Віддадуть господарі дівчинку легко.

Прийшов в цю сім’ю Кокованя — хата повним повно хлопців, а біля грубки — дівчинонько худенька, гладить таку ж худу кішку. А від муркотання кішки по всій хаті розноситься. Така дзвінка кішка! Господиня зраділа, коли дізналася, навіщо Кокованя завітав. А Даренка поцікавилася у діда, хто він такий. Він їй відповів, що влітку з піску золотко намиває, а взимку за одним козлом ганяється, та все ніяк побачити не може. Козлик цей особливий, стріляти він у нього ніколи не буде. Даренка про нього пізніше дізнається.

Стали жити-поживати Кокованя і Даренка з Муренкой разом. Піде дід на роботу з ранку, А Даренка в хаті прибере, юшку з кашею зварить. Муренка тим часом мишей ловить. Ввечері всі зберуться, і добре їм.

Дід Кокованя розповідав Даренке всякі небилиці та різні цікаві історії. Даренка рада була слухати діда і вірила у всі його казки. А найбільше їй подобалась історія про лісового козлика. Козлик той невеликий, тонкі ніжки, головка легка і завжди прикрашена каймою в п’ять гілок, і взимку, і влітку. А головне — на правій передній ніжці його срібне копитце. Як ударить він цим копитцем, так дорогоцінний камінь на тому місці з’явиться. Вже дуже хочеться Коковане подивитися на таке диво, але ніяк не може зустріти Срібне копитце.

З настанням зими Кокованя завжди йшов у ліс полювати, на зимовище. Був у нього в лісі хороший балаган. Але в цю зиму він був спантеличений, ка залишити маленьку Даренку одну в будинку? Але дівчинка сама просилася в ліс, мріяла там побачити Срібне копитце, навіть мотузку припасла, щоб зловити козлика. Упросила Даренка дідуся, взяв він її з собою, а за ними і Муренка побігла.

Жили вони втрьох в балагані. Втрьох, звичайно, веселіше. Кокованя в цю зиму вдало полював. Козлятини багато насолив, без коня і не повезти. На завод б за конем сходити, та хіба одну дівчинку в глушині залишиш? Але Даренка сама наполягла, щоб дід за конем пішов і заспокоїла його, що боятися їй нічого: балаган міцний, вовкам її не дістати.

Удвох з Муренкой в балагані і залишилися. Стемніло. Дивиться дівчинка в віконце, а від лісі щось грудочкою котиться. Подкатилось ближче, і бачить вона козлика легконогого з ріжками в п’ять гілочок. Вибігла — а його вже й немає.

Другий вночі чує дівчинка, рівно хтось по стінці процокотів, потім інший, потім з усіх боків постукувати стало. Вибігла на двір і раптом побачила того козлика, з ріжками на п’ять гілок. Стала вона його кликати, як домашнього козлика. Розсміявся козел і втік.

Ось вже і третя ніч, Кокованя ще не повернувся, та й Муренки де-то немає. До сліз засмутилася Даренка. Вискочила вона з балагану шукати Муренку і бачить, Муренка з козлом наче розмовляють: обидва один перед одним сидять і головами похитують. Потім козлик з Муренкой стали бігати, а козлик зупинявся так ніжкою бив. Після повернулися вони до балагану, козлик застрибнув на дах та як почав копитцем бити, тільки іскри виблискували. А це камені дорогоцінні всіх кольорів.

Тут і Кокованя здався. Дивиться він на свій балаган і дізнатися не може: переливається будиночок різнокольоровими вогнями. А на даху козел б’є невтомно копитцем і камені сипле.

Муренка раптом теж на дах схопилася, мяукнула, і як не бувало їх — зникли з виду та Муренка, і Срібне копитце. Кокованя тут же полшапки камінчиків набрав. Даренка вмовила діда більше не збирати, залишити красу, щоб завтра ще надивитися. А за ніч снігом все покрила. Пробували вони під снігом шукати, та нічого не знайшли. Так їм досить було, що в шапку набрали.

А на тому місці, де Срібне копитце проскакав, знаходили люди зелені камінчики — хризоліти.

Відгук про твір. Читати ця розповідь — насолода. Момент, що викликає захват, — це Срібне копитце, вибиває на даху дорогоцінні каміння. Добре, що герої не загребли все з жадібністю. Це було б вже надмірністю.

Дивіться також:

Дивіться також

• Дон Кіхот – короткий зміст твору по главах: хто написав, список подвигів і характеристика лицаря
• Вірність і зрада в повісті Гоголя «Тарас Бульба»
• Образ Дервіля в повісті Бальзака «Гобсек»
• Образ Сантьяго в повісті Хемінгуея «Старий і море»
• Реформи імператора Петра 1: таблиця, причини основних економічних, військових і церковних перетворень
• «Ромео і Джульєтта» – короткий зміст для читацького щоденника
• Гіпербола – що це в літературі: приклади з художніх творів, способи визначення
• «Гобсек» – короткий зміст (переказ)
• «Лускунчик і мишачий король» – короткий зміст для читацького щоденника
• 12 подвигів Геракла коротко: опис 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12 подвиг, міф про героя грецької міфології
• Опис картини Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» (Джоконда)
• Російсько-японська війна – коротко: причини, основні події, підсумки, в якому році була і наслідки
• Приклади рудиментів і атавізмів у людини: в чому різниця, приклад докази еволюції, многососковость
• Чи можна пробачити зраду?
• У чому виявився реалізм письменника при створенні образу Гобсека?
• Що головне в житті людини: матеріальне або духовне? (за повістю Бальзака «Гобсек»)
• «Матуся Кураж та її діти» – короткий зміст (переказ)
• Ромео і Джульєтта Шекспіра – короткий зміст: історія створення, скільки років було персонажам
• Дружба Тома Сойєра і Гельберри Фінна (за повістю Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»)
• Що це таке строфа вірша: види, 4 – це скільки рядків, як називається строфа з 5 віршованих рядків
• Історія написання повісті Бальзака «Гобсек»
• Аналіз сцени смерті Гобсека (за повістю Бальзака «Гобсек»)
• Людину можна знищити, але неможливо перемогти (за повістю Хемінгуея «Старий і море»)
• Твір на тему «Прогулянка в парку» зі словами «гай», «поле», «озеро»
• Аналіз вірші Шарля Бодлера «Альбатрос»
• Життєві і духовні цінності людини – твір: приклади з літератури, які бувають, синоніми
• Відгук про проходження виробничої практики: зразок написання характеристики і висновки про стажування студента
• Твір-роздум за прислівям «За двома зайцями поженешся — жодного не зловиш»
• Образ Гекльберрі Фінна в повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»
• Скасування кріпосного права в Росії в 1861 році: коротко про селянську реформу, передумови та причини перетворень
• Як знайти площу і сторону рівностороннього трикутника, вписаного в коло, формула
• Іван Грозний – біографія царя: коротко про дату народження, роки правління і смерті
• Чи можна залишатися людиною, маючи гроші? (за повістю Бальзака «Гобсек»)
• Художні особливості повісті Бальзака «Гобсек»
• Полтавська битва – коротко про найголовніше: опис і значення битви під Полтавою, причини перемоги росіян
• Жовтнева революція 1917 року – коротко: причини, хід і підсумки основних подій, цікаві факти
• Шпаківня (твір-опис процесу праці)
• Яка роль мрії в житті людини?
• Висота ширина довжина – латинські позначення: як правильно пишуться розміри і чим відрізняються величини
• Твір-опис дії: «Як я пекла торт»
• Моя кімната (твір-опис місця)
• Образ Джо Гарпера в повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»
• Що таке дружба?
• Твір-опис за картиною А. К. Саврасова «Граки прилетіли»
• Гоголя Шинель – читаємо короткий зміст: рік написання, головні герої та історія створення
• Ким я хочу стати?
• Кращі друзі (твір-міркування)
• Опис картини Едварда Мунка «Крик»
• Відгук про повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»
• Аналіз повісті Хемінгуея «Старий і море»