“Розкажіть про це своїм рідним”: кримські татари поділилися історіями депортації у 1944 році

Загалом жертвами депортації стали понад 200 тисяч людей. Нащадки депортованих кримських татар у день пам’яті поділилися історіями своїх людей.

Джамала

Джамала зізналася, що день 18 травня 1944 став трагедією для її родини. За словами співачки, її прабабуся “часто згадувала той жахливий день”.

“Вранці її з 5 маленькими дітьми на руках посадили в товарні вагони та відправили потягом до Середньої Азії. Тоді мій прадідусь був на війні. Їхали в жахливих умовах майже два тижні. Найменша донечка, на жаль, померла в дорозі. Дівчинку навіть не дали поховати. Радянські солдати просто забрали її”, – розповіла Джамала.

Співачка зауважила, що вже стала мамою, і коли тримає на руках маленького Селіма, все більше розуміє свою прабабусю та усвідомлює “весь жах того дня”.

“Ця історія залишила глибокий слід на моєму житті та творчості. Її я буду пам’ятати завжди та розкажу своїм дітям. Коли ми знаємо свою історію, ми знаємо себе. Пам’ятаємо”, – підсумувала Джамала.

Таміла Ташева

Заступниця постійного представника Президента України у Криму Таміла Ташева розповів, що вперше почула про Крим від своєї прабабусі у 5 років.

“Вперше говорити про Крим зі мною почала моя прабабця-Сабє, мені було років 5. Вона жила з нами в нашому будинку у Самарканді. Сабє біта розповідала, що зовсім скоро ми поїдемо у найкрасивіше місце на землі, там багато сонця, гір та моря”, – розповіла посадовиця.

Ташева пригадала, що тоді обличчя бабусі світилось, а щоками “лилися сльози щастя”.

“Я питала в неї чого вона плаче, витирала сльози маленькою долонькою, а вона казала що нам вернутись в Крим було не можна, і плаче вона від щастя, бо зовсім скоро побачить батьківський дім”, – розповіла посадовиця.

Жінка зауважила, що “коли ми прилетіли в аеропорт Сімферополя, спускаючись з трапу літака Сабє біта міцно тримала мене за руку, їі обличчя було знову у сльозах, спинити які ще довго не вдавалось”.

До нового дому довелося їхати через усе місто.

“Коли ми приїхали, то я побачила двокімнатну недобудову, без вікон та дверей. Вбиральня, вмивальник, всі “умови” були надворі. Тоді малим дівчам я не розуміла де це “найкрасивіше місце на землі”? В цій недобудові, жахливих умовах проживання? Вже пізніше я чула багато про депортацію, про прагнення повернутись і неможливість цього”, – зізналася Ташева.

За словами посадовиці, “історія прабабці, вражає, але й вона не є унікальною”. Після німецької окупації бабуся Ташевої потрапила в австрійський робочий табір.

“Коли той табір звільняли “совєти” всіх кримських татар з цього табору посадили у вагони і через всю Європу відправили до Узбекистану. У 2014 році почалася новітня, вже гібридна депортація кримських татар”, –розповіла Ташева.

Жінка наголосила, що “кримських татар не саджають у товарні вагони, але створюють умови, за яких кримські татари змушені покидати свої домівки.

“Тоді радянський режим, а зараз російський імперський кат хоче знищити кримських татар як народ. І тепер, я дуже розумію свою прабабцю Сабє, бо маю таке саме прагнення повернутись додому і побачити найкрасивіше місце на землі, бо я не була вдома довгих 7 років. Вшануйте сьогодні всіх жертв геноциду кримськотатарського народу. Розкажіть про це своїм рідним та близьким”, – закликала посадовиця.

Севгіль Мусаєва

Журналістка Севгіль Мусаєва розповіла, що у неї з бабусею завжди був особливий зв’язок. За словами медійниці, вони схожі “дві краплі води: таке саме темне кучеряве волосся, яке вона любила заплітати в коси, карі очі, густі брови та біла шкіра обличчя”.

Мусаєва зізналася, що у дитинстві “любила залізти під її ковдру та слухати історії про довоєнне життя в Криму.
Батьки назвали її Кафіє на честь рідного міста Кафа – Феодосія”.

“Їй було 18 років, коли радянські солдати травневого ранку 1944 року постукали у двері. Один із них зачитав сухий наказ: кримських татар звинувачено у зраді батьківщині, співпраці з окупантами, все населення підлягає примусовому переселенню. Додому назавжди вона повернулася вже з онуками”, – розповіла журналістка.

За словами Мусаєвої, бабуся померла, коли їй було 10 років.

Востаннє я була у Криму влітку 2014 року, через кілька місяців після окупації. Ми з батьками тоді багато гуляли по старій частині Феодосії та району, де виросла моя бабуся. – пригадала журналістка.

Мусаєва розповіла, що мама показувала їй, де була цирульня прадіда, а також – мечеть, куди родичі ходили здійснювати намаз.

“Пам’ятаю, що тоді я чітко уявила ту довоєнну Феодосію, коли дерева були великими, а мої бабусі та дідусі – щасливими дітьми в старому Криму. Ось моя бабуся біжить з братами та сестрою вузькою стежкою до моря на заході спекотного літнього дня. Вітер куйовдить їхнє волосся, безтурботний дитячий сміх розноситься навкруги, а у траві подекуди чути цокотіння коників”, – зізналася Мусаєва.

Заява Меджлісу кримськотатарського народу

Глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров заявив, що “77 років тому, 18 травня 1944 року, комуністичний режим СРСР здійснив злочинну депортацію кримськотатарського народу з його Батьківщини – Криму – у віддалені райони Центральної Азії, Сибіру та Уралу”.

“Насильницьке вигнання у 1944 році кримськотатарського народу мало на меті остаточне знищення корінного народу Криму, початок якому було покладено в 1783 році завоюванням Криму Російською імперією і знищенням державності кримських татар”, – мовиться у повідомленні.

У повідомленні Меджлісу наголосили, що “попри катастрофічні людські втрати, понесені в перші роки вигнання внаслідок голоду, масових захворювань, знущань і каторжних робіт в місцях спецпоселень, цілеспрямовану мовну та культурну асиміляцію, кримськотатарський народ зміг вистояти і повернутися на свою Батьківщину завдяки своїй самовідданій боротьбі”.

“Сподівання і реальні можливості відновлення в умовах демократизації незалежної України колективних прав кримськотатарського народу, відродження і розвитку кримськотатарської мови, національної культури, повернення справжньої історії Криму і його корінного народу, опинилися під загрозою з 2014 року, коли Росія захопила і незаконно спробувала анексувати Крим, який є невід’ємною частиною України”, – зауважили у зверненні.

Меджліс кримськотатарського народу звернув увагу громадськості, що наразі дії Росії на півострові є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу. Зокрема, мовиться про:

• системний тиск на кримськотатарський народ;
• організацію етнічно і політично вмотивованих переслідувань;
• прискорене заселення півострову громадянами Росії з метою штучної зміни демографічного і етнічного складу.

Окрім того, Меджліс кримськотатарського народу закликав країни об’єднатися “навколо Кримської платформи і якомога швидше вжити термінових і жорстких заходів примусу Росії до дотримання норм міжнародного права”.

Також кримські татари закликали “Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина законодавче забезпечити відновлення колективних прав кримськотатарського народу”.

Зверніть увагу! Меджліс висловив співчуття кожній родині кримських татар та усьому кримськотатарському народу через втрату рідних і близьких внаслідок депортації 18 травня 1944 року,

Забрали все. Навіть море і смак винограду. Інтерв’ю з істориком про депортацію кримських татар

“Українська правда. Життя” поспілкувалася з провідним науковим співробітником відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН, кандидатом історичних наук Олегом Бажаном.

– Як СРСР готувався до депортації кримських татар і чому прагнув виселити їх з півострова?

– Офіційна причина депортації – звинувачення усього кримськотатарського народу у колабораціонізмі з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Більшовики закидали кримським татарам дезертирство, перехід на бік німецьких військ.

Насправді ж насильницьке вивезення кримськотатарського народу криється в природі, ідеології, практиці сталінського режиму. Сталін і каральні органи ще з середини 1930-х років відчували недовіру до національних меншин, що населяли прикордонні райони СРСР. Зокрема, до кримців, які жили неподалік Туреччини.

Сталінський режим прагнув перекласти на кримських татар вину за провали радянської армії та військової кампанії в Криму з 1941 по 1942 роки, оскільки вже восени 1941-го війська Вермахту перебували на теренах Криму. Також на кримських татар переклали невдачі радянського партизанського руху на півострові у період окупації.

– Етнічні чистки були цілеспрямованою політикою СРСР?

– У сталінського режиму вже був накопичений досвід етнічних чисток. Про зачистку прикордонної смуги йшлося з 30-х років. Станом на 1944 рік була створена потужна державна машина депортацій, тому що перед тим було виселено народи саме Кавказу, і маховик репресій не зупинився.

Репресивні акції тоталітарного режиму проти населення Криму розпочалися в перші місяці німецько-радянської війни. Наприкінці серпня-вересня 1941 року до Орджонікідзевського краю (нині Ставропольщина) було депортовано 60 тисяч представників німецької національності.

Наступна “чистка” Криму органами НКВС припадає на січень 1942 року після успішно проведеної радянськими військами Керченсько-Феодосійської десантної операції. Тоді виселяли італійців, іноземно підданих греків і турків. Хочу нагадати, що наприкінці лютого-початку березня 1944 року чеченців та інгушів також депортували до Центральної Азії.

Досвід масових кампаній етнічних чисток у Криму чекісти застосували у травні 1944 року – після “деокупації” Криму військами 4-го Українського фронту на чолі з генералом Толбухіним.

– Як СРСР готувався до цього злочину?

– Операція ретельно готувалася – розпочався перепис населення, де враховували національний склад сімей, кількість майна, щоб знати, куди заходити і кого депортувати.

Депортацію мали провести в період до 18 травня до 1 червня, але це зробили достроково за 3 дні. На світанку “енкаведисти” заходили до помешкань кримських татар і давали їм декілька хвилин на збори – дехто встигав брати лише документи.

Заступник наркома внутрішніх справ СРСР Іван Сєров доповів Сталіну, що операція завершилася 20 травня о 16 годині.

За короткий період часу з Кримського півострова виселили понад 191 тисячу людей, а кілька тисяч заарештували як “антирадянських елементів”.

– Чи були кримські татари, яким вдалося уникнути депортації?

– Так. Коли відбувався перепис населення, деякі кримські татари, вірмени, болгари вже відчували небезпеку. Дехто намагався виїхати з Кримського півострову, жінки намагалися створити хоча б штучні шлюби з військовими, щоб їх не депортували. Депортації вдалося уникнути деяким змішаним сім’ям, де жінка була кримською татаркою, а чоловік – іншої національності.

Цинізм сталінського режиму також проявився у тому, що згодом, коли закінчиться Друга світова війна, кримські татари, які служили у лавах Червоної армії, так само послідують за своїми сім’ями.

На всіх кримських татар сталінський режим наклав тавро зрадників, колаборантів. Якщо ж спиратися на документи та дослідження істориків, можна стверджувати, що у колаборації з німецькою окупаційною владою могли бути помічені не більше 7% кримських татар.

Сталінський режим не зважав, хто з кримських татар боровся, чинив опір Німеччині чи все-таки вдавався до стратегії виживання та в якийсь спосіб колаборував з німцями. Насильницькому виселенню підлягав увесь кримськотатарський народ.

У доповідній записці начальника Кримського обласного управління МВС Рижикова на адресу Кримського облвиконкому у лютому 1954 року йшлося, що у зв’язку з неможливістю перевірити діяльність на окупованій території, були виселені кримські татари, болгари, греки, вірмени. Це вкотре ілюструє жорстокість режиму.

– Жахливі умови та загибель людей під час депортації згадують багато кримських татар. У яких умовах їм доводилося виживати і скільки людей загинуло від цього злочину більшовиків?

– З документів НКВС складається враження, що радянська каральна система все нібито передбачила і прорахувала. Зокрема скільки потрібно буде вантажівок, пального, вагонів для депортації і продовольства на час, коли кримські татари під конвоєм долатимуть шлях з Криму до Середньої Азії – Узбекистану, Таджикистану, Казахстану.

У паперах вказувалося, що на кожного депортованого давали продовольчу пайку, але насправді кримські татари не отримували цей набір у достатній кількості. Люди гинули від спраги, відсутності медичної допомоги.

Вагони, в які запроторювали кримців, не були передбачені для такого тривалого і складного переїзду у понад 3 тисячі кілометрів. До речі, перші 7 ешелонів із кримськими татарами прибули до Узбекистану лише 1 червня 1944 року.

“Енкаведисти” навіть не вважали за потрібне порахувати і вказати точну кількість людей, які загинули під час самої депортації. По суті було депортовано 191 тисячу, а вони заявили, що від хвороб загинула одна тисячна – тобто 191 особа.

За підрахунками українського історика Сергія Громенка, внаслідок надсмертності при здійсненні депортації загинули 320 осіб. Але ми не оперуємо достатнім корпусом документів, бо більшість із них зберігаються в РФ. Визначення загального числа жертв депортації потребує спеціального дослідження.

Самі кримські татари, перебуваючи на засланні, почали збирати докази і спогади про втрати серед кримськотатарського народу в перші роки перебування на спецпоселенні.

За підрахунками кримських татар і активістів кримськотатарського національного руху, який уже сформувався в Середній Азії після хрущовської відлиги, у перші роки загинули близько 46% тих, хто був депортований.

А експерти Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України підрахували, що на спецпоселенні загинуло 49, 2 тисячі кримських татар. Але визначення реальних масштабів смертності можливе лише після вивчення архівів Узбекистану, Казахстану та РФ, доступ до яких навряд чи буде у найближчі часи.

За браком чистої води, гігієни, відсутності медичної допомоги, серед депортованих почала поширюватися малярія, дизентерія, жовта лихоманка. Кримські татари потрапили у погані умови попри те, що на рівні компартії ЦК Узбекистану вирішили, що слід допомогти, розселити, надати кошти, щоб кримські татари збудували житло. Але це все було лише на папері.

Забезпечити кримських татар житлом в Узбекистані частково вдалося лише в 1947 році. Життя ускладнював незвичний клімат, постійний брак харчів, заборона на переміщення за межі спецпоселення, виснажлива фізична праця не за фахом.

Матеріальна “допомога”, яка передбачалась кримцям (присадибні ділянки, будівельні матеріали, грошова позичка) не була співмірною з катастрофічними втратами кримськотатарського народу внаслідок депортації.

– Як депортація та перебування на спецпоселеннях вплинули на уклад життя кримських татар?

– Злочин радянської влади призвів до руйнування традиційного укладу життя кримських татар. Якщо в Криму вони займалися садівництвом, вирощуванням тютюну і виноградарством, то їх відправили в Марійську АРСР на лісозаготівлю.

Багатьох виселили до Узбекистану, Таджикистану, де їх кинули на копальні у Самаркандській області, спрямували на будівництво Фархадської ГЕС. Влада переймалася поліпшенням умов проживання чи працевлаштуванням депортованих тільки за документами.

Щомісячний продовольчий пайок у спецпоселеннях складався з 8 кілограмів 200 грамів борошна і 2 кілограмів крупи. Денна норма на одну людину – близько 280 грамів борошна, але це видавали тільки працездатним. Звісно, цього не вистачало.

Додайте примус до кардинальної зміни традиційних господарських занять, зміну кліматичних умов, важкі умови праці. У перші роки режиму спецпоселень багато кримських татар загинуло.

У Марійській АРСР місцева влада, щоб хоч якось не сприяти надсмертності кримських татар, почала роздавати земельні наділи для ведення городу. Тому смертність в Марійській АРСР була значно нижчою, ніж в Узбекистані. Але ця історія потребує роботи з російськими та узбецькими архівами, тому що навіть до 2014 року в українських архівах було мало інформації.

– Як кримці зберегли національну пам’ять у засланні?

– У засланні серед кримських татар почалося формування “екзильної ідеології”. Навіть в умовах спецпоселень вони берегли колективну пам‘ять про своє минуле, життя в Криму. Старше покоління передавало це знання своїм дітям в тих самих повсякденних практиках, через звичаї, ритуали.

Кримські татари намагалися відтворювати традиційні рецепти для приготування їжі.

– Чи вдалося їм зберегти релігійні обряди, культурні традиції?

– У кримських татар конфіскували майно. Забирали будинки, худобу, птицю, культурні надбання, старовинні пам’ятки. Відомості, подані Раді Безпеки ООН в 1973 році, свідчать про те, що кримськотатарський народ втратив 25 млн книг, підручників і посібників, фонди бібліотек сотні кримськотатарських шкіл та клубів.

Радянська влада знищила і ті поодинокі мечеті, які були відкриті в період німецької окупації. В Радянському Союзі релігія не віталася, тому релігійна традиція, весільні обряди могли залишатися хіба що у сім’ях.

У Криму радянська влада зруйнувала національну систему освіти, вилучила кримськотатарську топоніміку – назви міст, річок, селищ – щоб у Криму нічого не нагадувало про кримських татар. Наприклад, село Улу-Узень назвали “Генеральським”, Коктебель переназвали як “Планёрское”.

Утім, старше покоління сформувало для молодих поколінь казковий образ втраченої Батьківщини. У них забрали все, навіть смак винограду чи персиків, але старші люди попри заборону радянської влади берегли пам’ять про культуру, природу, море, кораблі з вітрилами. І молодь поповнила ряди татарського національного руху за повернення на Батьківщину в 50-80-х роках.

– Яким було кримськотатарське підпілля? Як кримські татари боролися за право повернутися додому?

– Кримськотатарський національний рух боровся за повернення на свою історичну Батьківщину. Його перші кроки спостерігаються вже з 1940 років – це було нестримне прагнення зберегти власну самобутність, мову, культуру і багатовікові традиції. У другій половині 40-х років кримські татари масово тікали з місць поселення, вдавались до порушень режиму функціонування спецпоселення.

За радянським “законодавством” втікачів карали каторжними роботами й позбавленням волі до 20 років, а тих, хто допомагає чи переховує – до 5 років.

Сплеск активності кримськотатарського руху ми спостерігаємо з політичною відлигою кінця 50-60-х років у часи Хрущова. Кримські татари почали збирати десятки тисяч підписів з проханнями про репатріацію, які підписували колишні військові, члени компартії, ветерани.

Влітку 1956 року почали створюватися представницькі делегації від кримських татар, які домагалися прийому від керівництва ЦК КПРС. Вони їздили до Москви, Узбекистану, щоб домогтися зустрічі, вручити документ, просити вирішення кримськотатарського питання. Але влада почала переслідувати активістів.

Молодь була в той час налаштована більш рішуче. Вона закликала до активніших форм протесту, створювала підпільні організації, зокрема в Узбекистані.

– Як радянська влада придушувала опір кримських татар? Чи змінилося ставлення до їхнього можливого повернення додому?

– Коли почалася лібералізація і Хрущов з трибуни 20 з’їзду КПРС почав розвінчувати культ особи Сталіна, він вперше засудив масові депортації народів СРСР.

У цій доповіді Хрущова 1956 року йшлося про трагічну долю карачаївців, калмиків, чеченців, інгушів, балканців. Але Хрущов не назвав саме кримських татар. Хтось може сказати, що він просто забув, але ми можемо стверджувати, що Хрущов свідомо не згадав кримських татар серед покараних Сталіном народів.

Серед вищого політичного керівництва Радянського Союзу на той час не було узгодженої позиції щодо кримських татар. Тому в період процесу “реабілітації” з’явився указ, де йшлося лише про зняття з обліку спецпоселення, звільнення з-під адміністративного нагляду кримських татар.

Але там не було сказано про компенсацію втраченого майна при виселенні і найголовніше – ні слова про те, чи можна кримським татарам повертатися на історичну Батьківщину.

– Коли киримли вдалося почати повернення додому?

– Активна позиція кримських татар і їхнє бажання повернутися на історичну Батьківщину змусило вище партійне керівництво країни реагувати.

В середині 60-х років влада вирішила частково задовольнити вимоги кримських татар повернутися на історичну Батьківщину, але не всім дозволили повернутися в Крим. Відбувалася фільтрація: у Крим не потрапили кримськотатарські активісти національного руху.

Поодиноких кримських татар розселяли в різних куточках Криму: на півночі Криму, в степових районах, але не на південному узбережжі. Після Хрущова кримські татари сподівалися, що Брежнєв інакше подивиться на проблему кримських татар. Був сплеск нової кампанії листів.

Молодь збиралася у гуртки, їм вдавалося проводити роз’яснювальну роботу серед кримських татар. У місцях проживання кримських татар в Узбекистані були мітинги, і щоб їх не розганяли, активісти проводили їх в день народження Леніна біля пам’ятників.

Утім, такі маніфестації розганяли за допомогою пожежних машин, активістів арештовували. Існувала навіть тісна співпраця КДБ Узбекистану і України, щоб заважати лідерам кримськотатарського руху налагоджувати співпрацю.

Репресії не припинялись. У 1961 році у Ташкенті засудили двох кримських татар – Саферова та Абдураманова. Їх звинуватили в антирадянській пропаганді та агітації і засудили до 7 і 5 років позбавлення волі.

Не забуваємо ми і про Мустафу Джемілєва, лідера кримських татар, який очолив національний спротив кримців, був політв’язнем 7 разів і провів у таборах 15 років. У 70-х роках він був одним із активістів, хто оголосив голодування як форму протесту.

Були кримські татари, які намагалися самостійно повернутися у Крим, але таких людей виявляли, відбирали будинки, тому кримські татари вдавалися до голодування і навіть самоспалення.

Маємо згадати вчинок Муси Мамута у 1978 році. Коли міліція прибула до його помешкання у селі Донське Сімферопольського району, щоб заарештувати, він облив себе бензином і підпалив на знак протесту.

У часи горбачовської перебудови кримські татари почали влаштовувати мітинги на Червоній площі.

В останні роки існування Радянського Союзу кримським татарам дозволяли повертатися в Крим, але ставлення до кримських татар було “радянське”. Після розпаду СРСР Казахстан, Узбекистан чи Росія не прагнули допомогти фінансово для облаштування та адаптації кримських татар в Криму.

– Чому радянська влада не дозволяла кримським татарам повертатися до Криму?

– З документів колишнього партархіву ми бачимо, що керівники кримського обкому партії зверталися до першого секретаря компартії України Олексія Кириченка з проханням, щоб він написав до Москви листа про те, що недоцільно повертати кримських татар до Криму.

Мовляв, репатріація може викликати обурення і соціальну напругу, бо в будинках кримських татар живуть переселенці. Мовляв, Крим уже і так заселений.

Тоді у Криму вже був великий відсоток росіян, але сільськогосподарські райони були спустошені. Цікаво, що коли Крим повернули до складу України у лютому 1954 року, українське парткерівництво хотіло підіймати економіку Криму. Але Москва не дозволила цього і сказала виконувати показники по переселенню на північ, у віддалені райони Росії.

Вище партійне керівництво Радянського Союзу та “радянської” України просто створювало перешкоди для повернення кримських татар. Були засекречені постанови УРСР, які забороняли кримським татарам повертатися навіть в області, які межують з Кримом – це Запоріжжя, Херсонщина.

Лише придбавши туристичну або оздоровчу путівку кримський татарин міг певний час перебувати в Криму, відвідати місця, де раніше проживали його предки.

– Чи допомогла мова зберегти ідентичність?

– Депортація, звісно, пригальмувала розвиток кримськотатарської мови та культури, відбувалося зросійщення.

Але на відміну від слов’янських мов, процес русифікації, заміщення певних слів і навіть літер не позначився на кримськотатарській мові так, як на українській чи білоруській. Культурний процес був поставлений на паузу, але мова зберегла свою автентичність.

– У тимчасово окупованому Криму Росія, фактично, продовжує геноцид кримських татар. Чи можемо ми назвати це продовженням ще тієї сталінської політики?

– За 9 років окупації з 26 лютого 2014 року триває опір російській окупації в Криму, і зараз політв’язнями Кремля є близько 180 осіб, 116 з яких кримські татари, яких російська влада утримує за ґратами.

На сьогодні заборонена діяльність усіх представницьких інституцій кримських татар – Меджлісу, Курултаю. Росія дійсно дотримується тих самих форм і методів, що і Радянський Союз.

Сучасна Росія використовує це як інструменти свого впливу в Криму. Порушення прав людини, політичні репресії – це комуністична практика. Або як заявляв прессекретар Путіна Пєсков, для них взірцем є російська імперія часів Петра ІІ, тому Крим і Україну вони хочуть приєднати, залякуючи інші країни пострадянського табору.

Тому треба говорити про права корінного народу на теренах Криму і після деокупації, про повернення додому. Важливо, щоб кримські татари мали високий відсоток в органах управління.

– Наскільки оцей травматичний досвід внаслідок дій радянської влади формує зв’язок між українцями та кримськими татарами?

– І українці, і кримські татари розуміли, що зазнають тиску з боку метрополії і відчувають на собі колоніальну політику, яка спрямована на те, щоб нівелювати як українські традиції, так і традиції кримських татар.

У часи панування радянської влади і кримські татари, і українці зазнали репресій, відчули на собі кістляву руку голоду 1921-23 років.

А боротьба за права кримськотатарського народу займала помітне місце в історії українського правозахисного руху.

Кримських татар завжди підтримували українські дисиденти, українська Гельсінська спілка. Вони вважали кримськотатарський національний рух важливою ланкою боротьби за ліквідацію ганебної спадщини сталінського режиму.

– Зараз росіяни депортують українців, дітей з тимчасово окупованих територій. Чи буде у них така ж історична травма, як у кримських татар, і чи вдасться нашим дітям зберегти свою ідентичність і повернутися додому?

– Депортація українських дітей в Росію набула ознак геноциду. Є небезпека, що українські діти, які опиняються у межах російського соціуму, потраплять у чужі сім’ї і втратять зв’язок з Батьківщиною, зазнають зросійщення.

Кримські сім’ї все-таки у більшості випадках не були роз’єднані. Старшому поколінню вдавалося розповісти про історію Батьківщини і зберегти культурні традиції. А зараз є небезпека, що українські діти, які опиняються у межах російського соціуму, потраплять у чужі сім’ї і втратять цю ідентичність.

Міжнародні організації мають добиватися повернення українських дітей. Це питання стоїть у центрі уваги Гаазького трибуналу. Я думаю, завдяки відповідним зверненням і нашому наступу нам вдасться витягнути українських дітей.

– Зважаючи на те, що кримські татари були розкидані по різних країнах Середньої Азії, яка частка людей безповоротно втратила зв’язок зі своїм корінням?

– Завдяки потужному кримськотатарському рухові, який склався у 1950-80-ті роки, кримським татарам вдалося не піддатися асиміляції. Все робилося для того, щоб втримати зв’язок: зокрема підпільні молодіжні гуртки, які займалися просвітницькою роботою.

Кримські татари чинили опір асиміляції, боролися за те, щоб в Узбекистані вже за часів Брежнєва виходили газети кримськотатарською мовою. Коли радянська влада хотіла стерти їхню ідентичність і пропонувала кримським татарам їхати не до Криму, а до Казані, вони відмовлялися. Ця боротьба і дала можливість зберегтися.

Найголовніше, що більшість кримських татар (250 тисяч) повернулася на історичну батьківщину наприкінці 80-х – на початку 90-х років. В Узбекистані залишився невеликий відсоток кримців, і це більше пов’язано з сімейними історіями.

– Чого українці можуть повчитися в кримських татар, особливо під час війни?

– Мені здається, що тільки синергія зусиль кримських татар і українців може призвести до перемоги над російським сучасним колоніалізмом. Тільки разом ми можемо досягти цілісності України.

Українців та кримських татар єднає спільна мета – якнайшвидше звільнення Кримського півострова від російських окупантів.

– У чому найбільша сила кримських татар?

– У їхній єдності. За плечима у них самовіддана боротьба за повернення на Батьківщину в часи Радянського Союзу. Це групування дозволить їм втриматися в Криму, боротися проти політичних репресій, наближати перемогу і деокупацію Криму – тепер уже від російських окупантів.