В чем отличие редиса от редьки
Фактически, редис и редька посевная – одно и то же растение, один и тот же биологический вид, только у редиса сорта – однолетние. И ботанические характеристики у этих двух форм единого вида во многом сходны: лепестки розовые, белые или фиолетовые, корень утолщенный, стручки широкие и удлиненные, голые или жестко-волосистые, в зрелом состоянии – внутри губчатые, толстый носик втрое короче стручка.
Редис – однолетнее или двухлетнее растение из рода Редька семейства Капустные . Редис, с точки зрения классификации, – это группа разновидностей вида Редька посевная .
Чем же принципиально редиска отличается от редьки? Во-первых , размером: редиска обычно достигает сантиметров трех в диаметре, тогда как редька значительно больше. Во-вторых , она гораздо нежнее по вкусу, хотя пикантная горечь и острота в редиске все-таки присутствуют. В отличие от редьки, разновидности которой имеют черную, белую или зеленую окраску, редиска бывает красной, серой, лиловой, коричневой и даже желтой. Последняя выращивается в Чехии. Самая вкусная редиска по цвету должна быть розово-красной, с белым не конце хвостиком. Главное, чтобы плод был твердым – мягкая редиска внутри будет перезрелой и сухой.
Редис ценен, в первую очередь, как наиболее скороспелый (быстро созревающий) овощ, дающий сочный корнеплод; через 10–12 дней корнеплод развивает цветочный стебель, после чего его ткани приобретают жесткость и волокнистость, а пищевая ценность продукта нивелируется. В этом случае растение оставляют на семена. Весь период вегетации от посева до уборки семян длится около 120 дней (или чуть больше). Окраска и форма корнеплода различны. Наиболее распространенные – круглые и длинные с белой и красной окраской, менее известны – с фиолетовой и розовой; диаметр корнеплода 2–3,5 см, иногда чуть больше.
Семена же у всех сортов подобны – коричневые, неправильной округлой формы. При раннем посеве все сорта редиса и большинство сортов редьки зацветают в то же лето.
Редис и редька способны перекрестно опыляться не только в пределах своих сортов, но и между собой.
Для этих культур выбирают рыхлую почву с достаточным запасом питательных веществ, обеспеченную влагой. Летние сорта редьки высевают под лето дважды: впервые – ранней весной, чтобы иметь овощи в начале лета, когда отходит редис, а во второй раз – в середине или во второй половине лета, чтобы иметь корнеплоды к осени.
При весеннем посеве редьки почву готовят так же, как для других ранних корнеплодов. Семена сеют с междурядьем 20 см. С появлением всходов растения прорывают, оставляя наиболее сильные из них на расстоянии 5–6 см друг от друга. Дальнейший уход заключается в двух-, трехразовом рыхлении. Зимние сорта с круглыми корнеплодами высевают в начале лета (приблизительно в июле). Урожай летних сортов собирают несколько раз в меру нарастания корнеплодов, а зимних – с наступлением похолодания.
Редис имеет короткий вегетационный период (25–45 дней). Высевают его по большей части как предшественник помидоров, поздней капусты и поздних огурцов. В открытой почве редис высевают дважды: рано весной и в конце лета (можно высевать в несколько сроков – через каждую неделю). Прорывают на 3–4 см. Сбор урожая начинают через 34–40 дней после высева.
Во многих источниках сообщается, что Марко Поло завез редис из Китая в Венецию, а оттуда овощ попал и в Голландию, и в Германию, и в другие страны. В частности, Петр Первый помог редису пропутешествовать из Голландии в Санкт-Петербург, «прорубив окно в Европу». Правда, в Европе редис побывал задолго до Марко Поло – ученые считают родиной этого растения именно регион Средиземноморья, который, как известно, включает в себя не только азиатский Ближний Восток и Северную Африку, но и Южную Европу – говорят, что в Древней Элладе, чествуя бога Аполлона, редис несли чуть ли не впереди всех остальных подношений, да еще и на золотом блюде! Если это действительно было так, то древним эллинам не откажешь в здравом уме или интуиции. Редис вполне достоин и золотого блюда, и бога Аполлона.
Родина редьки – Средиземноморье, но сегодня она выращивается почти во всех странах мира – преимущественно в умеренном климате или в горных районах, поскольку предпочитает нежаркую погоду, более низкие температуры. В Древнем Египте корнеплоды редьки употреблялись в пищу, а из семян добывали масло; кстати, ее изображения сохранились на древних пирамидах. В Элладе считали, что редьку следует кушать перед обедом, поскольку она улучшает пищеварение. Великий Гиппократ был уверен, что наиболее полезна редька при водянке живота и лечении болезней органов дыхания. Диоскорид был солидарен с ним в плане лечения кашля, и считал к тому же, что редька способствует улучшению зрения.
После укрепления христианства среди славян оказалось, что овощи выручают в период Великого Поста, когда ни мяса, ни молока, ни даже масла в пищу не употребляли. И получилось, что редька вышла «в первые ряды» – больше всего редьки съедалось народом именно в так называемые «покаянные дни», во время семинедельного Великого Поста. Ведь до весны хорошо сохранялась только редька – ни репа, ни капуста столько не выдерживали, они не могут храниться долго.
Интересно, что самую тяжелую редьку выращивают только в одном месте – на острове Сакурадзима, в Японии. А самую длинную – возле города Моригути в префектуре Осака, тоже в Японии. Вес корнеплода может достигать почти тридцати кило, а длина – двух метров! Впрочем, самая тяжелая редька, по мнению ученых, не длинная, а круглая. Точнее, близкая по форме к шару.
Влияние полезных свойств редиса на организм человека
Редис содержит углеводы, белки, азотистые и зольные вещества, витамины, минеральные соли и фитонциды – так называемые природные антибиотики, которые для профилактики простуды слывут самыми лучшими помощниками.
Самая полезная часть редиса – это ботва. Ее измельчают и используют как зелень для салатов, а также добавляют в супы, гарниры, вареное и тушеное мясо. В ней содержатся все свойства редиса в более концентрированном виде. Ботва имеет приятный пряный вкус, придающий блюду неповторимый колорит.
Сам корнеплод редиса ценят за острый специфический вкус, который придают ему эфирные масла. Он такой же калорийный, как помидоры, патиссоны, кабачки и баклажаны, но имеет одно немаловажное отличие: содержание белка в нем выше в два раза. А это значит, что он способствует строению клеток организма. Также в редисе есть сахара, ферменты, клетчатка, жиры и витамины С, В1, В2 и РР. Имеются также соли макро- и микроэлементов: калия, магния, фосфора, натрия, кальция, железа. Антисептические свойства редису придает содержащееся в нем горчичное масло.
Редис улучшает пищеварение, поэтому он полезен при ожирении, болезнях сердца и сосудов. Не зря его рекомендуют для предупреждения сердечно-сосудистых заболеваний. Во время употребления редиса происходит стимулирование выделения желудочного сока, благодаря чему процесс пищеварения активизируется. Этот «разогревающий» эффект очень ценят в восточной медицине – считается, что он помогает организму дольше сохранить молодость. Подобный результат достигается вследствие влияния витамина С на межклеточные мембраны – он делает их более проницаемыми для всех питательных веществ.
Клетчатка, которой богат редис, способна выводить из организма лишний холестерин. По количеству клетчатки этот овощ равен чесноку, помидорам, свекле и белокочанной капусте. Холестерин – незаметный убийца клеток сосудов, приводящий к их истончению. Для предотвращения этого недуга важно регулярно употреблять в пищу редис и его ближайшую родню – редьку и репу.
В редисе содержатся вещества, способные стабилизировать уровень сахара в крови. В наше время повального увлечения нездоровой пищей это очень важно. А если в семье есть предрасположенность к диабету, редис будет желанным продуктом на столе.
По самым последним данным, редис может способствовать предупреждению раковых заболеваний благодаря входящему в его состав биологически активному веществу антоциану , который, ко всему прочему, придает овощу весьма привлекательный вид.
Для профилактики простудных и других заболеваний можно также использовать сок редиса. Он особенно полезен при смешивании с морковным (одна часть редиса и две части моркови). Этот коктейль также поможет восстановить тонус слизистой оболочки желудка.
Все более популярным в наши дни становится лечение с помощью овощей, фруктов и зелени. Не стал исключением и редис. Предлагаем несколько рецептов народных целителей:
Радикулит: натереть корнеплод редиса на терке, кашицу из свежего овоща наложить как компресс.
Головная боль: натереть лоб, виски и переносицу свежевыжатым соком редиса.
Запор: сделать настой из ботвы редиса: 1 ст. л. ботвы залить одним стаканом кипятка, настоять 1 час. Принимать три раза в день через 20 минут после еды в течение 2-3 дней.
В каких случаях употребление редиса противопоказано
Людям с заболеваниями желудка или кишечника излишне увлекаться употреблением редиса не стоит, потому что это может вызвать обострение болезней. Учитывайте свои ощущения, а специалисты советуют есть редис не чаще одного раза в неделю.
Полезные и лечебные свойства редьки
Редька обладает широким спектром лечебных свойств и может быть полезна при многих заболеваниях организма.
Желтуха. Редька помогает при болезнях печени и желудка, ведь она прекрасный детоксикант – растение замечательно очищает кровь. Эти ее свойства очень полезны при желтухе, поскольку редька способствует выведению билирубина, а также регулирует его выработку. Она также препятствует разрушению эритроцитов во время болезни за счет усиленного снабжения крови свежим кислородом. При желтухе наиболее предпочтительной является черная редька. Листья этого растения тоже очень полезны при лечении даного заболевания.
Геморрой. Редька богата грубыми волокнами, то есть, неудобоваримыми углеводами. Это её свойство помогает пищеварению, задерживает воду, лечит запоры (одну из главных причин геморроя) и, следовательно, значительно облегчает течение заболевания. Способствуя процессу детоксикации, она помогает исцелить геморрой быстро. Сок редьки также успокаивает пищеварительную и выделительную системы, и это также облегчает состояние больного.
Мочеполовые расстройства. Редька обладает диуретическими свойствами, т. е. увеличивает производство мочи. Сок редьки лечит воспаление и устраняет ощущение жжения во время мочеиспускания. Он очищает почки, а также препятствует распространению инфекции в почки и мочеполовую систему. Таким образом, редька ощутимо помогает в лечении расстройств мочеиспускания.
Потеря веса. Редька богата грубыми волокнами и содержит много воды, а количество находящихся в ней усваиваемых углеводов совсем невелико, поэтому она быстро наполняет желудок и устраняет чувство голода, не нагружая при этом организм значительным количеством калорий. Вывод: редьку полезно включать в рацион питания тем, кто решил похудеть.
Рак. Поскольку редька является прекрасным детоксикантом, богата витамином С и фолиевой кислотой, она помогает в лечении многих видов рака, в особенности ободочной кишки, почек, кишечника, желудка и рака полости рта.
Лейкодерма. Детоксикационные и антиканцерогенные свойства редьки делают ее полезной в лечении лейкодермы. В этом случае используются семена редьки. Их смалывают в порошок, вымачивают в уксусе, соке имбиря или коровьей моче, а затем наносят на белые пятна. Употребление редьки в пищу также помогает в лечении лейкодермы.
Заболевания кожи. Витамин С, фосфор, цинк и некоторые витамины группы В, которые присутствуют в редьке, очень полезны для кожи. Высокое содержание воды в этом корнеплоде помогает поддержанию влажности кожи. Маска из перетертой сырой редьки замечательно очищает кожу лица. Благодаря своим дезинфицирующим свойствам редька помогает лечению сухости кожи, сыпи, трещин, а также обновляет клетки кожи лица.
Почки. Как диуретик, прекрасное очищающее и дезинфицирующее средство, редька лечит многие почечные расстройства. Ее диуретические свойства помогают вымывать токсины, накопившиеся в почках. Очищающие свойства редьки уменьшают накопление токсинов в крови, тем самым снижая их концентрацию в почках. Ее дезинфицирующие свойства защищают почки от любых инфекций. Таким образом, редька оказывает лечебный эффект на общее состояния здоровья почек.
Укусы насекомых. Редька обладает противовоспалительными свойствами, успокаивает зуд и может быть использована в качестве эффективного лечения укусов насекомых: пчел, шершней, ос и пр. Сок редьки также уменьшает боль и отеки, успокаивает пострадавшую от укуса область.
Жар. Редька снижает температуру тела и снимает воспаление, возникшее из-за жара. В этом случае нужно пить сок редьки черной, смешав его с солью. Как хорошее дезинфицирующее средство, редька также борется с инфекциями, вызывающими жар.
Респираторные заболевания, бронхит и астма. Редька освобождает дыхательную систему (нос, горло и легкие) от застоев и блоков, возникших при простуде, инфекции и аллергии. Она дезинфицирует и защищает дыхательные пути от инфекций.
Печень и желчный пузырь. Редька особенно полезна нормальной работы печени и желчного пузыря. Она регулирует производство и поток желчи, а также билирубин, кислоты, ферменты и удаляет избыточный билирубин из крови, является хорошим детоксикантом. Редька также содержит ферменты типа мирозиназы, диастазы, амилазы и эстеразы. Она защищает печень и желчный пузырь от инфекций и язв, оказывает на них успокоительное действие.
Другие достоинства. Редька является хорошей закуской, освежает рот и дыхание, оказывает слабительный эффект, регулирует обмен веществ, улучшает кровообращение, отлично лечит головную боль, запор, тошноту, ожирение, боль в горле, коклюш, несварение и другие проблемы желудка.
Противопоказания к употреблению и лечению редькой
Противопоказано употреблять редьку людям, недавно перенесшим инфаркт, а также при гастрите с повышенной кислотностью, язве желудка и 12-перстной кишки, гломерулонефрите.
Редька и редис здоровым людям – пища, а больным – лекарство.
Поділитись в соцмережах:
Чим відрізняються редиска й редька
Насправді редька городня або посівна (лат. Raphanus sativus ) і редиска (лат. Raphanus sativus ) – одна й та ж рослина, один і той же біологічний вид, тільки сорти редиски – однорічні. Також обидві ці форми мають дуже подібні ботанічні характеристики: пелюстки рожевого, білого або фіолетового кольору, потовщений корінь, з якого утворюється коренеплід, видовжені, перцеподібної форми стручки, що мають на вершечку довгий носик, яйцевидно-кулясте насіння.
Редиска – однорічна або дворічна городня рослина з роду Редька родини Капустяні . Згідно з класифікацією редиска – група різновидів виду Редька городня або редька посівна .
У чому ж полягає відмінність редиски від редьки? По-перше , в розмірах: редиска зазвичай виростає діаметром 3 –5 см, тоді як редька значно більша. По-друге , вона відчутно ніжніша на смак, хоча й має специфічну гіркоту та пряність. На відміну від редьки, різновиди якої мають чорне, біле або зелене забарвлення, редиска буває рожево-червоного, білого, бузкового, коричневого і навіть жовтого кольору. Остання вирощується в Чехії. Найсмачніша редиска за кольором має бути рожево-червоною, з білим не кінчику хвостиком. Головне, щоб плід був твердим – м’яка редиска буде трухлява й суха всередині.
Цінність редиски полягає в її скороплідності. Це один з ранньовесняних овочів, джерело перших у сезоні корисних речовин та вітамінів. Через 10–12 днів після формування коренеплоду рослина розвиває стебло-квітконіс, після чого змінюється структура м’якушу редиски. Тканина, що його утворює, грубшає, набуває жорсткості та волокнистості. Втрачається харчова цінність продукту. В такому випадку рослину використовують, щоб отримати насіння.
Повний період вегетації від посіву до збирання насіння триває близько 120 днів. Забарвлення та форма коренеплоду дуже різноманітні. Найбільш поширені – кулясті та видовжені циліндричні з білим і червоним забарвленням, менш відомі – з фіолетовою й жовтою м’якоттю; середній діаметр коренеплоду 2–3,5 см, деколи й більше.
Насіння ж у всіх сортів подібне – коричневе, неправильної округлої форми. У разі раннього висівання всі сорти редиски та більшість сортів редьки зацвітають влітку того ж року.
Редиска й редька можуть перехресно запилюватись не тільки в межах своїх сортів, а й між собою.
Для вирощування цих культур вибирають ділянки з пухким ґрунтом, достатньо забезпеченим поживними речовинами та вологою. Літні сорти редьки висівають під літо двічі: вперше – рано навесні, щоб отримати овоч на початку літа, коли сезон редиски вже закінчується, а вдруге – в середині чи другій половині літа, щоб забезпечити урожай коренеплодів до осені.
Ґрунт для весняного посіву редьки готують так само, як і для інших ранніх коренеплодів. Насіння сіють з міжряддям 20 см. Щойно з’являться й трохи підростуть сходи, їх проривають, лишаючи найсильніші рослини на відстані 5–6 см одна від одної. Подальший догляд полягає у дво-, триразовому розпушуванні ґрунту. Зимові сорти з круглими коренеплодами висівають на початку літа (приблизно в липні). Урожай літніх сортів збирають кілька разів в міру наростання коренеплодів, а зимових – с настанням похолодання.
Вегетаційний період у редиски досить короткий (25–45 днів). Висівають її здебільшого в якості попередника помідорів, пізньої капусти чи пізніх огірків, а також як рослину-компаньон для відлякування попелиці (тлі), мурахів, деяких шкодочинних видів жуків та клопів. У відкритому ґрунті редиску висівають двічі за сезон: рано навесні та наприкінці літа (можна висівати в кілька строків – щотижня). Проривають рослини з дистанцією 3–4 см між сусідніми. Урожай починають збирати через 34–40 днів після висіву.
У Європі редиска поширилась в ХVІ столітті, проте й досі точне походження рослини невідоме. Спочатку її стали використовувати у французькій кухні, згодом – в кухнях решти європейських країн. Сьогодні різновиди редиски можна зустріти в усьому світі. Попри майже повну відсутність археологічних підтверджень вчені все ж визначили походження культури з регіону Південно-Східної Азії, оскільки це єдина місцевість, де були виявлені дикі форми редиски.
Згодом культивування рослини ймовірно продовжилось в Індії, Центральному Китаї та Центральній Азії. Перша згадка про редиску зустрічається в історичному літописі, датованому третім століттям до нашої ери. Грецькі та римські землебороби першого століття нашої ери вже були знайомі з багатьма сортами овоча, що давали малі й великі, круглі й довгі, ніжні та гострі на смак коренеплоди. Редиска була однією з перших європейських культур, завезених в Америку.
Хоча батьківщиною редьки вважається Середземномор’я, нині цей овоч вирощують майже в усіх країнах світу – переважно в помірному кліматі або в гірських районах, оскільки рослина надає перевагу прохолодним погодним умовам з більш низькою температурою. Коренеплоди редьки вживалися в їжу ще в Стародавньому Єгипті, а з її насіння добували олію. Хоча харчового значення ця олія не має, але в наш час може використовуватись як біопаливо. До речі, зображення редьки збереглися на древніх пірамідах.
Після встановлення у слов’ян християнства, редька мала неабияке значення як продукт харчування під час Великого Посту. Завдяки значному вмісту корисних елементів та тривалості зберігання, редька підтримувала захисні сили організму впродовж перших весняних місяців, коли решта овочевих культур вже (або ще) були недоступні.
Цікаво, що сорт найбільшої в світі редьки вирощують лише на острові Сакура-дзіма в Японії. Вага її коренеплодів сягає від 6 до 27 кг, а діаметр становить близько 50 см. Редьку з н айдовшими коренеплодами можна побачити на полях поблизу міста Моріґучі, що знаходиться також в Японії, у префектурі Осака. Вага такого коренеплоду може сягати майже до 30 кг, а довжина – до 2 м! На думку вчених, найважчим є коренеплід редьки, що має саме форму, наближену до кулі.
Корисні для людини властивості редиски
Редиска містить вуглеводи, білки, азотисті й зольні речовини, вітаміни, мінеральні солі та фітонциди, відомі як природні антибиотики, що допомагають у профілактиці багатьох інфекційних захворювань.
Дуже корисною є зелена частина рослини – її листя. Молоді, свіжі листочки подрібнюють і використовують як зелень у салатах, а також додають в супи, гарніри, варене й тушковане м’ясо. У листі містяться всі корисні речовини редиски, але в більшій концентрації. Зелень надає стравам особливого гострого і пряного смаку.
Коренеплід редиски цінують за гострий специфічний смак, який надають йому ефірні олії. За калорійністю його можна порівняти з помідорами, патісонами, кабачками й баклажанами. Редиска містить цукри, ферменти, клітковину, жири та вітаміни С, В1, В2 и РР. Також до її складу входять солі макро- та мікроелементів: калію, магнію, фосфору, натрію, кальцію, заліза. Антисептичні властивості редиски зумовлені присутністю в коренеплоді гірчичної олії.
Редиска покращує травлення, тому вона корисна при ожирінні, хворобах серця і судин. Не дарма її рекомендують для попередження серцево-судинних захворювань. Під час вживання редиски відбувається стимулювання виділення шлункового соку, завдяки чому процес травлення активізується. Цей «розігрівний» ефект дуже цінують у східній медицині – вважається, що він допомагає організму довше зберігати молодість. Такий результат забезпечується впливом вітаміну С на міжклітинні мембрани – він збільшує їх проникність для усіх поживних речовин.
Клітковина, на яку багата редиска, здатна виводити з організму зайвий холестерин. За кількістю клітковини цей овоч наближений до часника, помідорів, буряку та білоголової капусти. Холестерин – непомітний вбивця судинних клітин, що спричиняє їх крихкість, тоншання та руйнацію. Щоб попередити атеросклеротичні зміни, потрібно регулярно вживати редиску, а також редьку й ріпу.
У редисці містяться речовини, здатні стабілізувати рівень цукру в крові. У наш час повального захоплення нездоровою їжею це дуже важливо. А якщо до того ж у родині є схильність до діабету, редиска буде бажаним продуктом на столі.
Згідно з найостаннішими даними редиска здатна сприяти попередженню ракових захворювань завдяки біологічно активній речовині антоціану , що входить до її складу та надає коренеплоду доволі привабливого вигляду.
Для профілактики простудних захворювань використовують сік редиски. Він особливо корисний у поєднанні з морквяним (одна частина редискового і дві частини морквяного). Цей коктейль також допоможе відновити тонус слизової оболонки шлунку.
Лікування за допомогою овочів, фруктів і зелені набуває все більшої популярності в наші дні. Не стала винятком і редиска. Пропонуємо кілька рецептів народних цілителів:
Радикуліт: натерти коренеплід редиски на тертушці та накласти отриману кашку зі свіжого овоча на хворе місце як компрес.
Головний біль: натерти лоб, скроні й перенісся свежим соком редиски.
Закреп: приготувати настій із зеленої частини редиски: 1 ст. л. бадилля залити склянкою окропу, настояти 1 год. Вживати тричі на день через 20 хвилин після іжі впродовж 2-3 днів.
В яких випадках не можна вживати редиску
Людям із захворюваннями шлунка чи кишківника надмірно захоплюватися вживанням редиски не варто, тому що це може викликати загострення хвороб. Враховуйте свої відчуття, а фахівці радять їсти редис не частіше ніж один раз на тиждень.
Корисні й лікувальні властивості редьки
Редька здавна відома своїми лікувальними властивостями і може бути корисна при багатьох захворюваннях організму.
Жовтяниця. Редька допомагає при хворобах печінки й шлунку, адже є чудовим детоксикантом – рослина ефективно очищає кров. Ці її властивості дуже корисні при жовтяниці, оскільки редька сприяє виведенню білірубіну, а також регулює його продукування. Вона також перешкоджає руйнуванню еритроцитів під час хвороби за рахунок посиленого постачання свіжого кисню в кров. При жовтяниці найкращою є чорна редька. Листя цієї рослини теж дуже корисне для лікування цього захворювання.
Геморой. Редька містить значну кількість грубих волокон, тобто, неперетравних вуглеводів, які допомагають травленню, затримують воду, лікують закрепи (одну з головних причин геморою), тобто значно полегшують перебіг захворювання. Сприяючи процесу детоксикації, редька допомагає швидко позбутися геморою. Сік редьки також заспокоює травну й видільну системи, і це також покращує стан хворого.
Сечостатеві розлади. Редька має діуретичні властивості, тобто збільшує продукування сечі організмом. Сік редьки лікує запалення й усуває відчуття печіння під час сечовипускання. Він очищає нирки, а також перешкоджає поширенню інфекції в нирки і сечостатеву систему. Таким чином, редька відчутно допомагає в лікуванні розладів сечовипускання.
Втрата ваги. Разом з незначною кількістю засвоюваних вуглеводів редька містить багато грубих волокон і чимало води, тому вона швидко наповнює шлунок й усуває відчуття голоду, не навантажуючи при цьому організм значною кількістю калорій. Висновок: редьку корисно включати до раціону харчування тим, хто вирішив схуднути.
Рак. Оскільки редька є прекрасним детоксикантом, багата на вітамін С і фолієву кислоту, вона допомагає в лікуванні багатьох видів раку, особливо ободової кишки, нирок, кишечника, шлунку і раку ротової порожнини.
Лейкодерма. Детоксикаційні та антиканцерогенні властивості редьки роблять її корисною в лікуванні лейкодерми. У цьому випадку використовується насіння редьки. Його розмелюють на порошок, вимочують у оцті чи в імбирному соку, а потім наносять на білі плями. Вживання редьки як їжі також допомагає в лікуванні лейкодерми.
Захворювання шкіри. Вітамін С, фосфор, цинк і деякі вітаміни групи В, що містяться в коренеплоді редьки, дуже корисні для шкіри. Високий вміст води в ньому допомагає підтримати достатній рівень вологості шкіри. Маска з перетертої сирої редьки чудово очищує шкіру обличчя. Завдяки своїм дезинфікуючим властивостями редька допомагає лікуванню сухості шкіри, висипу, тріщин, а також оновлює клітини шкіри обличчя.
Нирки. Як діуретик, чудовий очисний і дезінфікуючий засіб, редька лікує деякі ниркові розлади. Її діуретичні властивості допомагають вимивати токсини, що накопичилися в нирках. Завдяки своїй очисній дії редька виводить токсини з крові, тим самим знижуючи їх концентрацію в нирках. Її дезінфікуючі властивості захищають нирки від багатьох інфекцій. Таким чином, редька надає лікувальний вплив на загальний стан здоров’я нирок.
Укуси комах. Протизапальні властивості редьки заспокоюють подразнення та ефективно лікують укуси комах: бджіл, шершнів, ос тощо. Сік редьки також зменшує біль і набряки в постраждалій від укусу ділянці.
Жар. Редька сприяє зниженню температури тела та знімає запальні процеси, що виникли через гарячку. З цією метою вживають підсолений сік чорної редьки. Коренеплід відомий і своїми дезинфікуючими властивостями.
Респіраторні захворювання, бронхіт та астма. Сік р едьки стимулює відділення слизу та звільняє дихальну систему (ніс, горло й легені) від застійних явищ і блоків, що виникли внаслідок застуди, інфекції та алергії. Він дезінфікує й захищає дихальні шляхи від інфекцій.
Печінка та жовчний міхур. Особливо корисний цей коренеплід для нормальної роботи печінки і жовчного міхура. Редька регулює вироблення та відтік жовчі, а також рівень білірубіну, кислоти, ферменти. Видаляє надлишковий білірубін з крові, є хорошим детоксикантом. Вона містить ферменти типу мірозінази, діастази, амілази, естерази. Захищає печінку та жовчний міхур від інфекцій і виразок, надає заспокійливу дію.
Інші переваги. Редька є смачною стравою. Вона освіжає рот і дихання, надає послаблюючий ефект, регулює обмін речовин, покращує кровообіг, позбавляє від головного болю, закрепу, нудоти, ожиріння, болю в горлі, допомагає при коклюші, нетравленні чи інших проблемах шлунку.
Протипоказання до вживання редьки та її лікувальні властивості
Протипоказання до вживання редьки пов’язані з такими порушеннями здоров’я як: нещодавно перенесений інфаркт, гастрит з підвищеною кислотністю, виразка шлунку та 12-палої кишки, гломерулонефрит.
Редька та редиска – їжа для здорових людей і ліки – для хворих.
Поділитись в соцмережах: