Не викликайте Діда Мороза зі Снігуронькою: чому ці персонажі – радянське зло?

Напередодні Нового року у соцмережах подекуди починають з’являтися оголошення “Дід Мороз та Снігуронька для вас та ваших дітей”.

Багато років ці персонажі були головними героями на новорічних святах, утім коли як не зараз час розібратися, хто їх вигадав і чому ми нарешті маємо забути цих радянських пережитків минулого.

Що не так з Дідом?

Дід Мороз – не лише казковий герой, як його представляють в російських казках, кіно та мультиках. Насамперед він – ключовий персонаж антирелігійної та антиріздвяної пропаганди на території СРСР.

Перші згадки про Діда в червоній шубі зʼявились ще наприкінці ХІХ століття. Тоді Дід Мороз був виключно літературним персонажем й на родинні святкування його не кликали. Проте в 30-х роках радянська влада вирішила, що введення казкового Діда в реальне життя громадян – гарний спосіб позбутися традицій святкування Різдва, що були притаманні “братським” росії народам, а також приховати власні злочини за добре зрежисованими святами з солодкими подарунками.

Боротьба зі святом й традиціями тривала роками: за віру й прикрашену ялинку саджали, церкви знищували. Під заборону потрапили Святий Миколай, якого шанували в Україні, щедрівки з колядками й решта народних традицій. Автора найвідомішої різдвяної пісні світу – українського композитора Миколу Леонтовича – було жорстоко вбито чекістом у власному будинку.

І у той час, як український “Щедрик” лунав у кращих концертних залах Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії, США, Мексики, Бразилії, Аргентини, Уругваю, Куби та Канади, в СРСР на святах навʼязували “В лесу родилась елочка” і спонукали кликати Діда Мороза.

Робилося це все з однією метою – люди мали вірити тільки в режим й святкувати виключно ті свята, що їм дозволила партія

Хто такий Дід Мороз насправді

У житті українців як новорічний персонаж Дід Мороз зʼявився у 1935 році, разом з ялинкою, яку радянська влада вирішила “реабілітувати”, проте у новому статусі.

Дід у червоній шубі почав влаштовувати свята у палацах культури підпорядкованих заводам та місцевій владі, ходити по дитсадках та домівкам. Персонажу зберегли функцію дарувальника подарунків, притаманну Святому Миколаю, утім позбавили будь-якої небажаної прив’язки до Різдва.

Галичани та буковинці вперше побачили Діда Мороза у 1939-му, коли на їхні землі прийшла червона армія. Це ще один доказ штучно створеного образу для пропагандистської мети.

Ідейний батько та “творець” Діда Мороза в тому статусі, як ми його знаємо – головний організатор Голодомору в Україні й борець з українським опором Павло Постишев. За його ідеєю Дід Мороз мав допомогти зменшити вплив церкви й народних традицій серед людей та тим самим розмити національну ідентичність.

З цією ж метою радянська влада ввела у святкування нові символи: різдвяну ялинку замінили на новорічну, восьмикутну вифлеємську зірку – на комуністичну п’ятикутну червону, а замість традиційних прикрас із соломи на ялинку почали вішати іграшки, що зображували головні здобутки радянської влади: фігурки шахтарів, космонавтів, ракети та навіть кукурудзяні початки. А в новорічні привітання почали вставляти важливі для партії наративи.

28 грудня 1935 року на першій шпальті газети “Правда” було опубліковано статтю, яку написав Постишев: “Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку!” А вже незабаром у Харкові – українському місті, що постраждало через штучний Голодомор, провели перше святкування радянського НР. Лише через рік почали святкувати й в Москві.

Приховування злочинів радянської влади та відтворення в очах народу “благодійників” та “рятувальників”, що прийшли подарувати людям свято – ще одна дуже важлива пропагандистська мета, яку за допомогою Діда Мороза вирішувала влада.

На тлі нескінченних репресій, пограбувань, насильницьких смертей та штучного голоду чекісти влаштовували свята, дарували цукерки й розповідали про добро комуністичної партії. Так дітей змалечку намагалися привчити до правильних для радянської системи цінностей й наративів.

До речі, це майже та сама пропагандистська модель, за якою сьогодні російські війська намагаються під виглядом гуманітарних конвоїв “врятувати” українців у Маріуполі. Щоправда, сьогодні замість Діда Мороза використовується образ “російського солдата-рятувальника”.

А що до Снігуроньки?

Постійна супутниця і колега Діда Мороза з’явилася трохи пізніше – у січні 1937-го. Саме на цій рік припадає найбільша кількість політичних репресій й людських жертв, що постраждали від радянської влади.

Пропагандистських завдань, що мав виконувати казковий радянський дід у цей час стало так багато, що йому терміново знадобився помічник. Нового персонажа запозичили з однойменної пʼєси Островського – це стала родичка Діда Мороза Снігуронька.

Спочатку на листівках її зображували маленькою дівчинкою, але влада швидко зрозуміла: дитина не зможе вести великі новорічні концерти й бути повноцінним пропагандистом, тому буквально за рік-два Снігуроньку зробили значно старшою. Разом з Дідом вона почала брати участь у масових заходах, зʼявлятися на телебачені, а з часом вітати не тільки малечу, а й дорослих.

У 1950 роки сценарії новорічного свята детально прописувались та затверджувались у кабінетах вождів. Над їхнім створенням працювали дитячі радянські письменники Лев Кассіль та Сергій Михалков.

Так, наприклад у фінальній сцені святкування Нового року міг бути вписаний епізод з розсуванням лаштунків, за яким у кінці вистави відкривався величезний портрет Сталіна. А Дід Мороз і Снігуронька тим часом закликали дітей до хороводу навколо ялинки з пропагандистськими віршиками:

В дружный круг у елки встанем

И споем со всей страной:

“Славься, наш великий Сталин!

Славься, Сталин наш родной!”

Чому ми маємо відмовитись від Діда Мороза й перестати кликати його до дітей

Україна має власних героїв. На відміну від штучно навʼязаного радянською владою Діда Мороза, наш Святий Миколай – реальна постать, яка існувала у 200-х роках нашої ери. За добрі вчинки та допомогу знедоленим після смерті Миколая було канонізовано, а в пам’ять про нього з’явилась традиція класти дітям під подушки подарунки.

Задовго до появи радянського Діда Мороза в Україні співали колядки про Миколая, а у Києві на Аскольдовій могилі стояла церква на його честь

Після розпаду радянського союзу від Діда Мороза відмовились багато країн. У Словенії повернулись до традиційного божка, у Болгарії кличуть Дядо Коледе, а у Польщі шанують Святого Миколая.

Україні та решті країн, де під час новорічних свят подекуди все ще чекають на Діда Мороза, також пора відмовитись від цього пережитку минулого. Не варто забувати: як і за багатьма пам’ятками радянської пропаганди, за образом цього “кривавого діда” також приховуються злочини СРСР й тисячі смертей.

Час вертатись до власної культурної ідентичності й традицій, які комуністам не вдалось знищити попри що.

Вся правда про Діда Мороза: позбуваємось радянщини

Звідки взявся Дід Мороз? Чи знали ви, що цього діда в нашу культуру привів організатор Голодомору? А ще раніше Мороз був чудовиськом зі снігу та льоду, яке шкодило людям та їхньому господарству? Нумо розбиратися, хто має приносити нашим дітям радість та подарунки. Зібрали про цього персонажа факти, які вас шокують.

Діда Мороза придумали більшовики?

Не зовсім. Мороз в образі діда вже існував в українському фольклорі. Проте він не був добрим стареньким, який приносив дітям радість. В українській демонології він поставав як потвора зі снігу та льоду. Дослідник етнолінгвістики Віталій Жайворонок писав, що Мороз асоціювався зі смертю, він шкодив людям та їхньому господарству. Його зображували як дідуся з червоним носом та бородою в бурульках, убраного у сніговий одяг та чоботи з криги.

Щоб задобрити Мороза перед Різдвом, господар дому виходив на подвір’я з ложкою куті (а деякі клали в миску по ложці кожної різдвяної страви) та говорив різні примовляння, щоб Мороз не приходив до його господи.

Добрий Дідусь Мороз та святкова ялинка прийшли до нас з Німеччини наприкінці 18 століття. І прикрашання різдвяного дерева поширилося на українські землі, підконтрольні і Австро-Угорщині, і російській імперії. Спершу різдвяна ялинка була рідкісним явищем, популярним переважно в містах. Адже для українців традиційним був дідух. Його також прикрашали — сухими квітами та стрічками. Але згодом поряд із дідухом у багатьох оселях стояла і ялинка.

На початку 20 століття нечужим для нашої культури став і Дід Мороз. У газеті «Нова рада» за 29 грудня 1917 року можемо побачити афішу святкової вистави з ялинкою та Дідусем Морозом.

Миколай ближчий до українських сердець

На відміну від Діда Мороза, Святий Миколай — не міфічна і не казкова, а цілком реальна особистість. Він народився приблизно у 270 році на території сучасної Туреччини. Його батьки були дуже багатими, але вони довго не могли мати дітей і вимолили для себе сина.

Дитинство Миколай провів у розкоші, але під час епідемії втратив своїх батьків і рано став сиротою. Маючи величезні статки, він міг жити заможно та безтурботно. Але Миколай продав маєток, роздав бідним усі кошти, а сам вирушив мандрувати світом та проповідувати християнство. Миколай за своє життя прославився своїми добрими справами, за що його і називають Чудотворцем.

За відомою легендою Миколай допоміг бідному батькові видати своїх дочок заміж, підкинувши через вікно в їхні кімнати мішечки із золотом. Завдяки чому дівчата мали придане та змогли знайти пару.

Також Святий Миколай приносив у будинки знедолених теплі речі, іграшки та їжу. Він був дуже скромним і не бажав розголосу, тому робив добрі справи вночі, щоб його ніхто не впізнав. Одного разу містяни побачили, як Миколай кладе подарунки, й тоді вони зрозуміли, хто рятував багатьох бідняків.

Миколая канонізували як Святого, а в пам’ять про його добрі справи люди і самі почали підкладати вночі під подушки дітям солодощі. Так зародилася традиція в День Миколая робити подарунки малечі.

В Україні Миколая Чудотворця вшановують здавна. Один із найдавніших наших храмів названий на його честь — Церква Святого Миколая у Львові, збудована між 1264 і 1340 роками.

У нашій культурі Миколай — покровитель дітей та тих, хто у дорозі. Тож іконки з його зображенням часто давали з собою тим, хто вирушав у подорож. А колядка «Ой хто, хто Миколая любить» належить до найдавніших зразків української поезії.

У кінці 20-х років 20 століття комуністична влада проводила антирелігійну політику, бажаючи знищити всі традиції. Забороняли ставити ялинки, святкувати Новий рік та Різдво. Більшовики «репресували» і Святого Миколая. А 1 січня та на релігійні свята люди більше не мали вихідних на роботі та у школі.

Заводами та підприємствами поширювались антирелігійні брошури. А школярів виводили на мітинги з транспарантами, де писали, що їм не потрібна ялинка та Різдво. Поширювалась пропаганда про те, що релігійні свята застарілі, сприяють алкоголізму та прогулам роботи.

Проте люди все ж нишком ставили ялинки, ходили колядувати та клали під подушку гостинці дітям у ніч на Миколая. Адже влада не могла зламати традиції, що формувалися століттями.

«Бабуся згадувала, що її тато приносив ялинку вночі, щоб ніхто не бачив. Якби дізнався хтось провладний, то їхню сім’ю могли б покарати. Прикрашали ялинку горіхами, замотаними в шматочки фольги, маленькими буряками, цукерками та коржиками. Цукерки батько не дозволяв їсти дітям до кінця свят. Але вони нишком їли їх, а в обгортку клали папірці чи шматочки тканини, щоб не було помітно. Проте ялинка була лише потіхою для дітей. Головним на Різдво був дідух, він відігравав сакральну роль у сім’ї бабусі. Адже попри всі заборони та залякування, її батьки поважали давні традиції святкування Різдва та навчали цього дітей», — розповідає Олена, онука Розалії Михайлівни (1921 р. н.).

Замість Миколая — радянський Дід Мороз

Попри заборону Дня Святого Миколая, батьки все ж клали подарунки дітям під подушку та ходили на свято до церкви.

«У школі було заборонено говорити про Святого Миколая. Проте ми з сестрами отримували невеличкі подарунки під подушку, навіть попри те, що жили бідно. І знали, що така традиція є в інших сім’ях. Але розповідати про це комусь боялися, адже всі релігійні свята були публічно заборонені. Навіть у нашій сільській школі могли покарати за розмови про Миколая чи Різдво.

Заборонено було і ходити до храму. Перед великими святами вчителі стояли поряд із церквами та дивилися, хто з учнів йде на службу. А потім соромили на зборах батьків, чиї діти відвідували храм,» — згадує 64-річна Галина.

У середині 30-х більшовики збагнули, що тотальна заборона свят може підірвати довіру до влади та вирішила повернути Новий Рік. Це відбувалося у розпал червоного терору, а автором ідеї був один із головних організаторів Голодомору — Павло Постишев. Звісно це узгодили зі Сталіним. Проте релігійні свята все ще були під суворою забороною.

І напередодні нового 1936 року в газеті з’явилось оголошення про Новорічну ялинку для дітей. Тож у всіх закладах почали масово прикрашати ялинки та влаштовувати святкування для дітей з переодягненим Дідом Морозом.

Образ новорічного дідуся відродили з казок, які були популярні в російській імперії. У них Мороз був жорстоким дідуганом, який заморожував дітей, які були неслухняними та не виконували його забаганки. Саме цим чудовиськом замінили сакральний образ Святого Миколая.

Але на новорічних святкуваннях не обходилося без портретів Сталіна та Леніна. Фото «кривавого вождя» з дітьми ширилося газетами, де розповідали, який він хороший керівник та як любить малечу і влаштовує веселощі для неї.

І навіть ялинкові прикраси були елементом пропаганди. Замість восьмикутної Вифлеємської зірки була п’ятикутна радянська. А на іграшках зображали серп і молот.

Навіть самого Діда Мороза використовували у пропаганді. Наприклад, під час Другої світової війни він з’являється на новорічних листівках з автоматом.

Дід Мороз і Миколай сучасності

Миколая реабілітували вже за часів Незалежності. Проте традиція подарунків під подушкою відродилася не у всіх сім’ях. А ось Дід Мороз продовжив розважати дітлахів на новорічних святкуваннях.

Але варто пам’ятати, що той Дід Мороз, яким ми його знаємо зараз, — вигадка комуністичної атеїстичної влади, щоб вплинути на церкву. По суті це Грінч, що краде Різдво.

Нині Миколай набув більшої популярності. З’явилась його резиденція в Карпатах, яку можуть відвідати дітлахи та передати святому свій лист. Проте Миколай та Дід Мороз досі існують паралельно. Досі є святкові вистави з Дідом Морозом та Снігуронькою й подарунки під ялинку від цього ілюзорного персонажа.

Та щоб зберегти свої сакральні традиції, нам важливо відзначати реальних святих, які завжди існували в нашій культурі. Образ Миколая навчає дітей робити добрі вчинки, бути людяними та допомагати іншим. Тому важливо пам’ятати, що Дід Мороз не може замінити нашого святого. Адже він не навчає наших дітей чогось хорошого і не подає їм гарний приклад.

Тож відроджуймо українські давні традиції та пам’ятати, хто є нашим Чудотворцем.

Свято Миколая та Новий рік у школі: вірші, які легко вчити дітям

5 креативних відповідей на запитання, чи існує Святий Миколай

Поділитися цією статтею